Лісистість по адміністративним областям в Україні на кінець 2008 року

Примітка. ^* До фактичного заліснення в Україні включено лісозахисні смуги та віднесено до категорії лісів, але безпосередньо ліс України становить 14,9 %. Оптимальний варіант для України має бути 18–20 %. Раніше, 250 років назад під лісами було 44 % території.

Особливістю вікового складу лісів України є те, що перева­жають молодняки (52,9 %), невелика площа пристигаючих (9,7 %) і перестійних (7,4 %) деревостанів, сировинний потен­ціал їх невеликий. Причиною цього є надмірні рубки у після­воєнний період і теперішній час для будівництва, крадіжки та продаж лісоматеріалу «на сторону» різного роду ділками, а це вимагає лісовідновлення на значних площах. У результаті загальний обсяг лісокористування досягає 13 млн м³, а це наба­гато менше від потреб країни.

Великої шкоди лісам завдають пожежі. В 1989–1992 рр. ви­никало щороку понад 3 000 пожеж в лісах країни, які в серед­ньому пошкоджували майже 2 300 га насаджень. Найсклад­нішим щодо цього був 1992 рік, коли сталось 5 869 пожеж на лісовий площі 4 100 га, причому 1 929 га насаджень було зни­щено повністю. Великої шкоди лісам завдали пожежі у 2000–2010 роках на півдні України від посухи та з вини туристів, згублено мільйони кубічних метрів деревини.

Стійкість лісових насаджень до забруднення атмосфери, при незмінному рівні забруднення, значною мірою залежить від екологічних умов. Так, у степовій зоні України, негативний вплив на деревостани дефіциту вологи в посушливі роки перекриває техногенний вплив. При цьому втрати приросту сос­няків за запасами досягають 60–80 %. Зі збільшенням багатства лісорослинних умов стійкість насаджень зростає, а втрати приросту зменшуються до 35–65 %.

Визначення оптимальної для кожного регіону лісистості є складною проблемою, обумовленою економічними та природ­ними факторами. За загально прийнятими розрахунками опти­мальна лісистість території України повинна бути в межах 20–25 %, у тому числі за природними зонами: Полісся – близько 40 %, Лісостеп – до 20 %, Степ (байрачний) – більше 10 %, Степ (безлісий) – 6–7 %; гірські райони – 40 %, Карпати – 50–55 %. Досягнення такого рівня лісистості потребує збільшення площ лісів у лісостепових районах України у середньому вдвічі, а в степовій зоні – у 3–4 рази.

За різноманітністю та багатством мінерально-сировинних ресурсів Україна займає провідне становище серед багатьох країн світу, випереджаючи такі розвинені держави як США, Ка­нада, Великобританія, Франція, Китай та інші. В Україні вироб­ляється майже 5 % світового обсягу мінеральних ресурсів, серед яких найважливіше значення мають залізні, марганцеві, уранові руди, титан, графіт, сірка, каолін, сировина для металургії, вугілля тощо.

В Україні розвідано близько 8 тисяч родовищ 90 видів корисних копалин. Приблизна вартість промислових запасів основних видів корисних копалин перевищує 7,8 трлн доларів.

Недосконалі технології видобутку та переробки мінеральної сировини, незадовільне вирішення питань комплексного освоєн­ня родовищ приводять до значних (від 40 до 60 %) витрат розвіданих запасів. Особливо це стосується видобутку вугілля, яке зв’язане з нагромадженням у відвалах об’ємів пустих порід та вилучення з обігу значних площ сільгоспугідь.

Прийняті системи підземного видобутку корисних копалин викликають осідання поверхні землі, її підтоплення та заболо­чування. А багаточисельні відкриті кар’єри не тільки пору­шують видовищний вигляд природного ландшафту, але й стають місцем накопичення у відкритих кар’єрах поверхневих та дощових вод, побутових та промислових відходів і, як наслі­док, – джерелом забруднення водоносних горизонтів. За рахунок видуву з відвалів пустих порід і гірничих виробок забрудню­ється атмосфера. До того ж здійснення розробок корисних копалин з застосуванням вибухівки приносить шкоду покладам цінної сировини, спричиняє забруднення прилеглих земель.

Недостатніми темпами освоюються й унікальні родовища мінеральних вод: бромні, радонові, вуглекислі, сульфідні, кре­менисті, сірководневі тощо.

Потреби будь-якої держави у золоті не мають визначених обсягів, бо переважна його частина йде на поповнення золотого запасу. Мінерально-сировинна база для прибуткового отриман­ня золота в Україні існує з 1990 року. Геолого-розвідувальні роботи окреслили три регіони, де можна планувати видобуток золотовмісної руди: надра Закарпаття, Українського кристаліч­ного щита Донецько-Азовського району [166]. З 1997 року промисловим освоєнням Мужіївського родовища золотополіме­талічних руд започатковано створення золотовидобувної та золотопереробної галузі України, а з 1998 року розпочався видобуток ще принаймні з трьох родовищ.

Запаси руд марганцю, заліза, титану, ртуті, урану, рідкісних елементів, сірки, графітів каолінів, лицювально-декоративного каменю, мінеральних вод, цеолітів такі, що не тільки забез­печують потреби держави, а й у значних обсягах можуть бути експортовані. Треба тільки прагнути продавати сировину макси­мального ступеню готовності, а не так, як тепер, коли той же каолін погано обробляють і продають в Італію по 35 доларів за тонну при світовій ціні в кількасот доларів за 1 кубометр, а в Італії розпилюють їх на плитки і продають вже по 100–200 до­ларів за 1 квадратний метр та ще й під італійськими фірмовими назвами каменю [49]. А з кубометра каменю виходить біля 40 квадратних метрів плитки.

Доцільно було б зробити в Україні аналіз мінеральних ре­сурсів і визначити ті їх види, за які ми мали б можливість без великих втрат для держави вигідно продавати у вигляді макси­мально готових напівфабрикатів і готової продукції. Тут можна виручити чималі гроші для держави.

Якщо буде добре налагоджена державна програма підтримки розвитку мінерально-сировинного та переробного комплексу в Україні, то цілком можна буде сподіватись на додаткове надхо­дження валюти вже через 4–5 років на рівні 5–7 млрд доларів, а то й більше. Відомо, що початком піднесення економіки Китаю став розвиток виробництва трикотажних виробів на основі бавовнику, що заполонили світовий ринок і дали кошти на модернізацію всього господарства. З географії відомо, що Чилі багата рудою міді, а тому рушієм, який витягнув економіку з прірви, була мідь, що є там у достатній кількості в природі. Отже, дефіцитними для України мінерально-сировинними мате­ріалами казна держави не поповнюється, а навпаки, вивезення крадькома дефіцитної сировини приводить до все подальшого зубожіння.

[Вгору] [Вниз]