Оцінка сучасного стану навколишнього природного середовища на підприємствах та в містах України

СУЧАСНИЙ ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ОХОРОНИ І ЗБЕРЕЖЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДІЮЧИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Оцінка сучасного стану навколишнього природного середовища на підприємствах та в містах України

Кожне промислове державне або приватне підприємство істотно впливає на навколишню природу. В основному в атмосферу поступають газоподібні речовини, які належить роз­дивлятись як продукти обміну між виробництвом і повітряним басейном. Більшою чи меншою мірою такий обмін характерний для будь-якого промислового виробництва.

Як повідомляла Бердянська місцева газета «Азовский вест­ник» 12 вересня 2008 року (№ 33 (923)) центральна Українська геофізична обсерваторія Міністерства надзвичайних ситуацій оприлюднила дані щодо рівня забруднення атмосфери міст України. Найбільше забрудненими визначені: Макіївка, Дніпро­дзержинськ, Одеса, Горлівка. За даними МНС, повітря в цих населених пунктах містить найбільшу кількість шкідливих речовин.

Найбільше проблем з екологією на території Донбасу. У подальшому «брудного» переліку «брудного» рейтингу мають міста Дніпропетровської, Запорізької і Луганської областей і навіть Криму.

Якість повітря у самому Києві, за даними експертів, вище середнього, що є у державі.

У списку екологічно неблагонадійних міст столиця України зайняла місце у третьому десятку. Лідерство найбільш забруд­нених міст України належить Макіївці (місто сателіт Донецька) у рейтингу найбільш неблагополучних міст.

Спеціалісти обсерваторії МНСМ пояснюють це з підвищен­ням рівня бензопирену – речовини першого класу небезпеки. Його в атмосферному повітрі міста Макіївка у 4,6 рази більше допустимого рівня. На нашу думку, високий показник забруд­нення у першу чергу спровоковано великою кількістю промис­лових підприємств. Тут діють один металургійний, два коксо­хімічних, один труболиварний заводи. Крім цього, величезну шкоду екології наносить вугільна галузь, у першу чергу шахти, які повністю так і не були закриті. Добре відомо, що біля шахт розташовані терикони. Деякі з них димлять.

В Одесі рівень забруднення атмосфери пов’язаний з великою кількістю автомобілів.

Відповідно експертної оцінки ООН, на сьогоднішній день найбільш екологічно неблагополучними містами світу вва­жаються Маріуполь і Кривий Ріг – металургійні центри України.

За нашими дослідженнями і дослідженнями фахівців з еколо­гії підприємства чорної металургії, вугільної промисловості і теплові електростанції є основними забруднювачами атмосфер­ного повітря у регіонах Донбасу. На них припадає майже 83 % усіх шкідливих речовин, які потрапляють в атмосферу.

Маріуполь утворив у 2008 році 359,3 тис. тонн викидів за рік – 20,3 % загальних викидів у Донецькій області. Групу «лідерів» формують: Донецьк, який викинув у 2008 році 101,7 тис. тонн, Курахове – 162,8 тис. тонн, Дебальцеве – 114,9тис. тонн, Єнакіє­ве – 74,6 тис. тонн, Київ – 275,2 тис. тонн. В цілому Донецька область викинула в атмосферу 1 767,2 тис. тонн забруднюючих речовин, Дніпропетровська область викинула 1 324,7 тис. тонн, Запорізька область – 331,7 тис. тонн.

Мешканці промислових центрів дихають не тільки пилом і важкими металами, але і фенолом, фтористим воднем, бензо­пиреном, диоксидом азоту та іншими хімічними з’єднаннями.

У Донецькій області, площа якої становить 4,4 % території України, зосереджена п’ята частина промисловості держави.

У Києві є райони, де рівень забруднення атмосферного повітря постійно високий. Серед них – район Бессарабської і Московської площ, район станції метро «Шулявська», «Тараса Шевченка», а також проспект «Перемоги».

Забруднення навколишнього середовища промисловими викидами позначається і на урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин. Перевищення норм гранич­них концентрацій скажімо на відстані 2–3 км від заводу чи фабрики веде до зниження врожаю трав на 20–30 %, жита – на 15, пшениці – на 15–20, ячменю – на 25, вівса – на 30, картоплі – на 45–50, буряку – на 20. Велика кількість сірки в рослинних кормах призводить до зниження надоїв на 10–15 % [5, с. 5–20].

Забруднення навколишньої природи відбувається під інтен­сивною дією цілого ряду чинників. Тому збиток належить розглядати в декількох аспектах: економічному, моральному, соціальному, юридичному і т. ін.

Економічний збиток – це вираз в ціновій формі збитків які нанесені народному господарству забрудненням довкілля або додаткові витрати на компенсацію згублень. Визначення і прогнозування величини економічного збитку від забруднення надає можливості отримати своєчасні матеріали для розробки довгострокової стратегії і тактики охорони навколишнього природного середовища. При цьому дуже важливо розрахову­вати збиток з необхідним ступенем вірогідності. З практичного досвіду відомо, що цього можна досягати при допомозі засобів відповідної звітності та наявного інформаційного забезпечення.

Яка ж ситуація на сьогодні?

Необхідну інформацію про стан навколишньої природи на підприємствах можна одержати з документації первинного облі­ку на підприємствах з типових форм: ПОД-1 «Журнал обліку стаціонарних джерел забруднення і їх характеристик», ПОД-2 «Журнал обліку виконання заходів по охороні атмосферного повітря» і ПОД-3 «Журнал обліку роботи газоочисних і пилоуловлюючих установок», затверджених наказом ЦСУ СРСР від 09.06.81 р. № 329, за узгодженням з Держкомгідрометом СРСР за допомогою яких складається статистичний звіт з охоро­ни атмосферного повітря по формі 2-тп (повітря) [99].

Для оцінки стану водоохоронної діяльності на підприємствах можна скористатися формою статистичного звіту за № 2-тп (водгосп). В цій формі вказується сумарна маса скинутих зі стічними водами забруднюючих речовин за місяць і в цілому за рік. Урахування скинутих стічних вод ведеться за трьома кате­горіями: нормативно-чисті стічні води, скиди яких допускається без очищення; нормативно-очищені стічні води, скиди яких піс­ля очистки не порушують норм якості води у водному об’єкті; забруднені стічні води, скиди яких викликають забруднення водного об’єкту.

При визначені стану атмосферного повітря від його забруд­нення порівнюють викиди забруднень, зведених у форму 2-тп (повітря) окремо по кожній шкідливій речовині з нормативами гранично допустимих викидів (ГДВ) і нормативами тимчасово узгоджених викидів (ТУВ). При перевищенні нормативу ГДВ з тієї чи іншої речовини включаються до плану заходів щодо зменшення викидів до атмосфери з метою досягнення гранично допустимих концентрацій або до повного знешкодження викидів стосовно кожної шкідливої речовини.

Аналогічно оцінюють стан забруднення водних об’єктів по­рівнюючи звітну інформацію з нормативами гранично допус­тимого скиду (ГДС) та гранично допустимих концентрацій у стічних водах які скидаються підприємствами у водойми. При перевищенні шкідливих речовин у воді, що поступає від підприємств до водойм, конче необхідні терміново розроблені заходи щодо зменшенню або знешкодженню шкідливих скидів, що поступають у водоймища.

Екологічна оцінка матеріального виробництва ґрунтується на таких поняттях, як критерій і показники оцінки. Критерій еколо­гічної оцінки безвідхідного виробництва має відбивати узагаль­нююче формулювання кінцевої мети природоохоронної діяль­ності в матеріальній сфері. В абсолютно екологізованому вироб­ництві практично уся сировина, яка йде на переробку, перетво­рюється в готовий продукт. Тому, основу оцінки стану навко­лишнього природного середовища становить продукція, яка випущена практично без відходів, або з дуже малими відходами.

Рівень (коефіцієнт) екологічності виробництва (кінцева мета природоохоронної діяльності) має дорівнювати одиниці або близької до неї величини. Чим більше випущено продукції без значних відходів, тим вище буде рівень екологічності матеріаль­ного виробництва. Критерій екологічної оцінки матеріального виробництва – основа побудови системи показників, що характеризуватимуть процес екологізації.

Належить виділити і натуральні показники та показники вар­тості екологічної оцінки матеріального виробництва. Натуральні показники виокремлюються у дві групи: показники чистоти дов­кілля в цілому і показники екологічності технологічних про­цесів. Як уже відзначалось, основою для визначення показників чистоти (якості) навколишнього природного середовища висту­пає норматив: гранично допустимої концентрації шкідливих речовин (ГДК). Нам уже відомо, що відрізняються ГДК як для атмосферного повітря так і води. Для атмосфери граничною є така концентрація шкідливих речовин, яка під час дії на протязі значного часу не має істотного негативного впливу на організм людини і функціонування екологічних систем. Для санітарної оцінки стану атмосферного повітря використовують максималь­но разові і середньодобові ГДК. Максимально разова ГДК установлюється для попередження рефлекторних реакцій у людини (відчуття запаху, зміна біоелектричної активності го­ловного мозку, світового відчування та інше), а середньодобова – з метою попередження загальнотоксичного, канцерогенного, мутагенного і іншого впливу. Максимально разова ГДК визна­чається в процесі спостережень над людьми, котрі короткочасно (5–20 хв) вдихають повітря з малими концентраціями вивчаємої речовини. Щоб установити середньодобове значення ГДК атмосферних забруднень проводять токсикологічний експери­мент на тваринах. Аналогічні вимоги установлюють до складу нормативів шкідливих речовин щодо води. Що ж стосується до підприємства, то тут діє така вимога: якщо присутність тієї або іншої шкідливої речовина на території підприємства не перевищує гранично допустимої концентрації, то це свідчить про більш-менш чисте природне середовище. Однак у повітрі і водному басейні, як правило, знаходиться не одна, а декілька шкідливих речовин. Причому багатьом з них (сірчаний газ, двоокис азоту, сірчистий газ і сірководень) притаманний ефект сінергізму. Сумарний показник концентрації токсичних речовин на підприємстві не повинен перевищувати одиниці при розрахунках відповідно формулі (2.7), що наводиться в підрозділі 2.1.

Гігієнічні нормативи – ГДК і ГДВ є важливими критеріями оцінки стану довкілля на підприємствах і вказують на екологічну чистоту підприємств матеріального виробництва з різною формою власності.

Цінним показником екологічності технологічних процесів є коефіцієнт ефективності використання природної сировини ( ), що розраховується як відношення загальною вагою виготовленої товарної продукції ( ) і вагою сировини ( ) затраченої на її виготовлення [146, с. 123]:

(1.1)

Як показники екологічності можна використовувати й інші, наприклад, питома вага відходів у величині вихідної природної сировини. Логіка їх будування ідентична методиці визначення природної сировини. Поряд з натуральними показниками еколо­гічної оцінки виникає об’єктивна необхідність у застосуванні і показників вартості. Це зумовлено тим, що діяльність підпри­ємств оцінюється у вартості, а тому свій вплив на результати виробництва показники екологічної оцінки будуть в змозі найбільш достатньо проявити лише тоді, коли будуть представ­лені вартістю.

Показником вартості для визначення екологічної оцінки матеріального виробництва здатний бути коефіцієнт рівня без­відходного виробництва ( ), який можна виразити фор­мулою:

(1.2)

де П_б.в. – продукція безвідходного виробництва, грн;

П_в.п. – валова продукція сучасного виробництва, грн.

Продукція безвідходного виробництва визначається за формулою:

(1.3)

де Ч_п.с. – чиста продукція сучасного виробництва, грн;

М_б.в. – матеріальні витрати безвідходного виробництва, грн.

Матеріальні витрати безвідходного виробництва будуть дорівнювати:

(1.4)

де В_г.п. – маса готової продукції, т;

П_с.з. – середньозважена ціна одиниці ваги матеріальних ресурсів, грн.

Вказаний коефіцієнт дає загальне уявлення про екологічність технології, однак він не враховує порівняну шкідливість різних речовин (відходів), що впливають на навколишнє середовище. В зв’язку з цим необхідно дати екологічну оцінку утилізованим відходам, на основі чого можна буде одержати інтегральний показник екологічності виробництва, для чого відходи, які утво­рюються внаслідок функціонування виробництва слід поділяти на екологічно не шкідливі (як правило, тверді) і екологічно шкідливі (як правило, рідинні і газообразні). Таке групування відходів за їх шкідливістю деякою мірою умовне, однак воно дає змогу продемонструвати принципіальну схему побудови екологічної оцінки неутилізованих речовин, де належить врахо­вувати вартість і нормативний коефіцієнт ефективності їх вико­ристання, диференційований з урахуванням ступеню негатив­ного впливу неутилізованих відходів на навколишнє сере­довище.

Вартість неутилізованих відходів (С_н.в.) визначається вар­тістю (ціною) першопочаткової сировини. Залежно від ступеню впливу відходів на довкілля змінюється і величина норматив­ного коефіцієнту ефективності середовищезахисних інвестицій (Е_н). Її інтервал може змінюватись. За даними спеціальної літе­ратури, він варіює в межах 0,02–0,14 (цей рівень відповідає народногосподарському коефіцієнту ефективності, коли відходи екологічно не є шкідливі і доцільність їх використання визна­чається потребою в додатковому джерелі природної сировини).

Екологічна оцінка неутилізованих відходів (Е_н.в.) дає змогу зпрогнозувати величину капітальних вкладень (інвестицій), необхідних для їх використання у виробництві. Її можна визначати за формулою

(1.5)

де n – види неутилізованих відходів по шкідливості.

Знаючи екологічну оцінку неутилізованих відходів, можна визначити і коефіцієнт екологічності матеріального вироб­ництва за формулою:

(1.6)

де С – вартість сировини, грн;

Є_н.г. – галузевий норматив ефективності капітальних вкладень.

Розрахунок коефіцієнта екологічності виробництва необхід­ний для оцінки і порівнянь в часі результативної природо­охоронної діяльності виробництв з різною формою власності, а також одного і того ж заводу (фірми) в часі.

Про економічну доцільність зростання рівня екологічності виробництва говорить наступна нерівність:

(1.7)

де Е_в – величина економії витрат, яка пов’язана з еквівалентною заміною одиниці кондиційної сировини вторинним ресурсом (або більш повним використанням початкової сировини);

С_о – вартість утворених відходів, що негативно впливають на природне середовище при сучасній технології переробки одиниці початкової сировини, грн;

Е_н.е. – нормативний коефіцієнт екологічної ефективності, диференційований в залежності від шкідливості речовини;

П_Д – витрати, які пов’язані з приростом продукції з відходів, що еквівалентний по споживчим властивостям одиниці кондиційної сировини, грн.

Вираз являє собою нормативну величину ефекту капітальних вкладень (призначених для утилізації екологічно шкідливих речовин, утворених в результаті переробки одиниці початкової сировини в готову продукцію), тобто екологічний ефект. Нерівність свідчить про те, що з економічної точки зору ріст екологічності матеріального виробництва буде виправданий лише тоді, коли витрати на приріст продукції не будуть пере­вищувати суму економічного і екологічного ефекту заміни початкової природної сировини вторинними ресурсами. Еко­номічна доцільність зростання екологічності виробництва зна­ходить свій конкретний вираз у показниках народногос­подарській і комерційної ефективності використання відходів на підприємствах з різною формою власності.