Визначення та різновиди цінової політики підприємства

Цінова політика — це комплекс заходів стосовно ви­значення відпускної ціни, знижок, умов оплати за товари чи по­слуги, управління цінами з урахуванням побажань і можливостей споживачів, а також одночасного забезпечення прибутку підпри-ємства-товаровиробника чи продавця.

Залежно від форм реалізації розрізняють пряму й опосеред­ковану цінову політику.

Суть прямої цінової політики полягає в попередньому роз­рахунку цін та їх наступному регулюванні залежно від змін рин­кової кон'юнктури, а опосередкована цінова політика зводиться до опрацювання системи знижок, умов оплати, поставок, кредитування. За рівнем гнучкості розрізняють політику стабільних і гнуч­ких цін, а за видом товарів — цінову політику стосовно нових товарів і товарів, які вже тривалий час перебувають на рин­ ку, тобто стали для нього традиційними.

У процесах управління цінами можуть бути використані такі види політики:

1. Політика поступового зниження цін.

2. Політика проникнення використовується підприємством для виведення своїх товарів на нові ринки, створення там належного попиту. Такій політиці притаманні низькі початкові ціни, які в міру зростання попиту, популярності товарів, їх відповідної адаптації до нових ринків поступово можуть також підвищуватись. Перевагами тут є наявність реальних можливостей проникнення на ринок за рахунок надання споживачам конкретних цінових вигід, створення підпри­ємству конкурентного пріоритету. Проте в такій політиці є й недо­ліки —- збитки, які мають місце у процесі впровадження продукту на ринок, і ризик не пройти точку беззбитковості.

3. Політика «знімання вершків».

4. Політика диференціювання цін пов'язана з продажем та­кого самого продукту різним покупцям, або в різний час (у тому числі і протягом доби), або на різних територіях за різними ціна­ми. Розрізняють такі види цінової диференціації:просторову (різні ціни в країні та за її межами або в різних частинах країни); часову (різні ціни під час сезону чи поза ним, удень і вночі); за групами споживачів.

5. Політика престижних цін має на увазі утримування підриємством досить високих цін на свої товари. Головною переду мовою такої політики є висока репутація підприємства, надзвичайно висока якість та унікальність його продукції, загальне визнання його товарної марки.

6. Політика психологічно комфортних цін.

7. Політика «збиткового лідера» обирається для цін на това­ри, які використовуються споживачами в комплекті. Тут основна деталь комплекту може продаватись навіть за збитковою ціною. Цей збиток покривається за рахунок значно вищих цін на товари-доповнювачі (деталі чи запасні частини).

8. Політика гнучких цін передбачає швидку реакцію підпри­ємства на зміну співвідношення попиту і пропонування на ринку, Відповідні зміни ціни можуть відбуватись навіть протягом доби.

9. Політика стабільних цін використовується, як правило, для товарів масового попиту, коли ціни на них залишаються ста­більними тривалий час, незважаючи на жодні кон'юнктурні ко­ливання.

10. Політика цін ринкової переваги обирається підприємст­вами, які мають перевагу на ринку і можуть забезпечити знижен ня своїх витрат на виробництво і маркетинг, підвищені доход» від реалізації товарів за рахунок великих обсягів збуту. За такої політики товари продаються за ціною дещо нижчою, ніж у під приємств-конкурентів.

11. Цінова політика виживанн я

18. Загальна характеристика фінансової діяльності підприємства

. Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів, одержання доходів, їх розподілу і використання.
Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства. Основни­ми завданнями фінансової діяльності є: вибір оптимальних форм фінансування та ресурсне забезпечення; збала­нсування за обсягами і часом надходжень і витрат коштів; забез­печення належної фінансової стійкості і ліквідності підпри­ємства; дотримання платіжної дисципліни тощо. Основним же змістом фінансової діяльності є забезпечення належного фінан­сування господарювання підприємства (організації).

Відповідно до джерел фінансування поділяється на внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оре­нду майна. За зовнішнього фінансування використовуються кошти, не зв'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал, кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії.

Треба також розрізняти фінансування за рахунок власних і по­зикових коштів.

Важливою формою фінансування є кредит — платне надання коштів або інших цінностей у борг на певний час. Товарний кредит — це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому в товарній формі через відстрочку платежу за поставлену продукцію, надані послуги.

Спеціальною формою короткострокового кредиту є оренда, а довгострокового — лізинг.

Планування фінансової діяльності: перспективне – визначення найважливіших показників економічного розвитку підприємства. передбачає розробку фінансової стратегії і прогнозування фінансової діяльності.

фінансова стратегія с особливим видом результату практичної діяльності персоналу фінансової роботи, яка полягає у розробленні стратегічних фі­нансових рішень (у вигляді прогнозів, проектів, програм і пла­нів), що передбачають обгрунтування таких цілей і стратегій фі­нансової діяльності підприємства, реалізація яких забезпечує його ефективне функціонування у довгостроковій перспективі.

Система поточного планування фінансової діяльності підпри-ства грунтується на розробленій фінансовій стратегії та фінан­совій політиці за окремими аспектами фінансової діяльності. Цей вид планування характеризується розробленням конкретних ви-ів фінансових планів, що дають можливість підприємству визначити на поточний період (рік, півріччя, квартал) джерела фі­нансування його розвитку, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити фінансову стійкість, ліквідність і плато­спроможність, а також визначити структуру активів і капіталу фірми на кінець планового періоду. За результатами поточного фінансового планування розробляються три основні документи: план руху грошових коштів, план звіту про фінансові результати, план бухгалтерського балансу.

Оперативне планування доповнює поточне використовується «метою контролю за надходженням доходів на розрахунковий ахунок і витрачанням наявних фінансових ресурсів. Оперативне фінансове планування передбачає скла­дання та використання платіжного календаря, касового плану і розрахунку потреби в короткострокових кредитах.

Платіжний календар складають на квартал з розбивкою за іісяцями та декадами