Допомоги в Україні
Основними завданнями служби охорони материнства і дитинства є надання висококваліфікованої спеціалізованої допомоги жінкам, вагітним, роділлям, породіллям, недоношеним і хворим новонародженим, а також спостереження і догляд за здоровими новонародженими. Значною мірою саме організація акушерсько-гінекологічної допомоги визначає її ефективність, а знання основних показників і вміння провести аналіз діяльності родопомічних закладів є необхідним у роботі лікаря.
Основні напрями розвитку акушерсько-гінекологічної допомоги
Охорона здоров'я матері й дитини е пріоритетним напрямом діяльності держави, спрямованим на збереження генофонду нації. Особливого значення набуває об'єднання акушерської і гінекологічної служб із загальною медичною службою для оздоровлення населення підліткового віку, здій
нення заходів щодо одруження й планування сім'ї, орієнтація акушерства на перинатальну охорону плода, вдосконалення діяльності центрів і кабінетів пренатальної діагностики, покращення загальної медичної і спеціалізованої допомоги вагітним. Актуальними залишаються проблеми профілактики, своєчасної діагностики і лікування хворих на онкогінекологічні захворювання. Створення акушерсько-гінекологічних відділень у складі багатопрофільних лікарень, організація об'єднаних акушерсько-терапевтично-педіатричних комплексів розширює можливості для своєчасного надання невідкладної допомоги фахівцями суміжних спеціальностей (хірурги, урологи, терапевти, неонатолоти та ін.), а також для організації сучасних потужних відділень інтенсивної терапії і реанімації, цілодобової лабораторної служби і функціональної діагностики. Для покращення спеціалізованої допомоги матерям і дітям створюються перинатальні центри, які обладнані сучасною лікувально-діагностичного апаратурою для оцінювання і корекції стану плода, догляду й лікування недоношених, незрілих і хворих новонароджених.
Органи управління
А кушерсько-гінекологічну допомогу в Україні організує Головне управління медичної допомоги дітям і матерям Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України. Основні законодавчі акти з питань охорони материнства і дитинства приймає відповідна комісія Верховної Ради України. У складі Головного управління медичної допомоги дітям і матерям МОЗ є відділи лікувально-профілактичної допомоги дітям і акушерсько-гінекологічної допомоги, які здійснюють організаційно-методичне керівництво акушерсько-гінекологічною допомогою шляхом реалізації чинного законодавства, наказів, інструкцій, методичних вказівок і рекомендацій, інформаційних листів, службових розпоряджень. Важливі питання акушерсько-гінекологічної допомоги обговорюються на засіданнях Колегії МОЗ України. Головний акушер-гінеколог МОЗ України входить до штату Головного управління. Головні акушери-гінекологи регіонів працюють за планом, затвердженим начальником Головного управління або завідувачем обласного (міського) відділу охорони здоров'я. Основними завданнями головних акушерів-гінекологів є такі: вживання заходів щодо профілактики гінекологічних захворювань і ускладнень гестаційного періоду; виявлення початкових стадій захворювань; покращення якості лікування; впровадження в практику акушерсько-гінекологічних закладів новітніх методів діагностики і лікування, прогресивних форм і методів роботи з метою зниження материнської і перинатальної захворюваності й смертності, професійної захворюваності, онкогінекологічних та інших захворювань, підвищення ефективності лікування.
Головний акушер-гінеколог залучає до виконання зазначених вище обов'язків асоціації та товариства акушерів-гінекологів, акушерсько-гінекологічні заклади, а також територіальне розміщені кафедри вузів і профільні відділи НДІ.
Керівництво акушерсько-гінекологічною службою в районі здійснюється центральною районною лікарнею, у штаті якої є посада заступника головного лікаря з питань материнства й дитинства. Важливу роль відіграє обласна лікарня, до складу якої входять гінекологічні й акушерські відділення. Вони координують роботу базових і виїзних жіночих консультацій.
У забезпеченні належного санітарно-гігієнічного стану лікувально-профілактичних закладів активну участь беруть обласна, міська і районні санітарно-епідеміологічні станції.
Організація медичної допомоги вагітним і породіллям.
Диспансеризація вагітної розпочинається з її звернення до консультації у ранні терміни вагітності (бажано до 12 тижнів). Після всебічного обстеження (анамнез, умови життя, праці, акушерський стан, вимірювання зросту, маси тіла, артеріального тиску (АТ) тощо), а також огляду терапевтом, офтальмологом, стоматологом, отоларингологом, іншими спеціалістами з’ясовують, чи належить вагітна до групи високого ризику перинатальної патології. В «Індивідуальній карті вагітної та роділлі» (форма 111) складають план ведення вагітної, визначають очікувану дату пологів. Виконують загальне клінічне дослідження крові (гемоглобін, гематокритне число, лейкоцити тощо), дослідження щодо виявлення сифілісу, ВІЛ-інфекції, інфекційного гепатиту. Визначають групу крові, резус-фактор;
за потреби виконують біохімічні дослідження (загальний білок крові, білірубін, трансамінази, глюкоза, креатинін тощо). Проводять дослідження мазків, узятих із сечівника і каналу шийки матки (гонорея, трихомоноз, мікоплазмоз, кандидоз, бактеріальний вагіноз тощо), калу на яйця гельмінтів; уточнюють ступінь чистоти піхви. Досліджують вміст носоглотки щодо наявності патогенного стафілокока.
За відсутності ускладнень вагітності відвідування лікаря слід здійснювати з частотою 1 раз на місяць протягом 28 тижнів, 2 рази на місяць — у період від 28 до 36 тижнів і щотижня — від 36 тижнів до очікуваної дати пологів. Під час кожного відвідування крім загального огляду та акушерського обстеження (положення, передлежання плода, серцебиття тощо) у вагітної вимірюють артеріальний тиск, визначають масу тіла, висоту дна матки над лобковим симфізом, проводять дослідження сечі щодо наявності глюкози, білка, лейкоцитів,;бактерій. Загальноклінічне дослідження крові виконують 3–4 рази протягом вагітності, дослідження крові на ВІЛ, НВs-антиген і реакцію Вассермана, ультразвукову фетометрію здійснюють двічі — в І та II половинах вагітності. Лікар інформує вагітну щодо фізіологічних змін у її стані, необхідного режиму праці й відпочинку, раціонального харчування і можливих симптомів і ускладнень. За потреби вагітну госпіталізують до акушерського стаціонару (пологового будинку). Звертають увагу на такі скарги вагітної, як піхвові білі, кровотечі, скорочення матки, набряки, головний біль, запаморочення, безсоння, дратівливість. Вагітна має право щодо переведення на легку працю, звільнення від нічних змін, відряджень, а також відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами. У 30-тижневий термін вагітності лікар жіночої консультації видає їй «Обмінну карту» (форма 113/у). Спостереження за жінкою після пологів рекомендують розпочинати не пізніше за 10-12 тижнів після виписування її з акушерського стаціонару.
