Німецька націонал-соціалістична партія має досить довгу історію свого розвитку. Перейшла вона багато змін, поки остаточно набрала форм, у яких її бачимо сьогодні.
І так уже в 1896 році закладає Фр. Нейман партію націонал-соціалістичну. Ідея: сильна монархія та широка національна програма, господарська унія центральної Європи, як шлях до Все-Німеччини. Поборювана й монархістами за ідеї соціальні і соціалістами за націоналізм, ця партія занепадає в 1908 році.
У свою чергу, в Австрії у 1904 році виникає партія під назвою «Deutsche Arbeiter Partei», для оборони германського елементу в ліберальній Австрії; в 1912 році Р. Юнг вносить у партію соціалістичні ідеї; в 1918 р. партія оголошується в дусі пангерманізму і бере назву «National-Socialistische Partei».
Між тим у Баварії творить в 1918 році А. Дрекслер партію під назвою «Deutsche Arbeiter Partei», яка в січні 1919 році під впливом Г. Федера та Р. Юнга перетворюється в «National-Socialistische Deutsche Arbeiter Partei», до якої вливаються деякі менші групи. В травні 1919 року входить до партії Гітлер. У північній Німеччині угруповування подібного забарвлення творять «Deutschnationale Volkspartei». Всі ці групи остаточно зливаються в 1924 році в одну націонал-соціалістичну партію. 22.7.1926 р. оголошено программу
Точки програми націонал-соціалістів є наступні (беремо спершу частину національну, а аж потім соціальну):
1. Націонал-соціалісти виступають за злуку всіх німців у велику Німеччину, на засаді права самовизначення народів (ідея соборності);
2. Націонал-соціалізм стоїть за урівнення німецького народу в правах з іншими народами та за скасування Версальського та Сен-Жерменського договорів (ревізіонізм);
3. Націонал-соціалізм домагається повернення колоній, конче потрібних для промислу та для вирішення проблеми надлишку населення;
4. Громадянами німецької держави можуть бути тільки особи німецької крові (жиди ними бути не можуть);
5. Не-громадяни житимуть на основі окремих законів;
6. Лише громадяни можуть керувати державою та встановлювати закони; не приналежність до певної партії, але знання та характер повинні бути засадою при займанні посад;
7. Держава забезпечує громадянам можливість праці та побуту; коли не стане місця громадянам, тоді не-громадяни мають залишити край;
8. Націонал-соціалісти виступають проти імміграції; ті, що прибули до Німеччини після 2.VIII.1914 р. повинні негайно покинути край;
19. Націонал-соціалізм обстоює заміну римського права правом німецьким;
21. Охорона здоров’я, охорони матері й дитини, заборона праці малолітніх, Обов’язок проведення фізичних вправ та змагань, підтримка товариств, які цим займаються — це наступні постулати націонал-соціалізму;
22. Ліквідація армії, складеної з професійних вояків, та створення міліції;
23. Боротьба за здорову пресу проти газетярського бандитизму — це дальші кличі, а для того: а) редакція повинна складатися лише з громадян; б) часописи на чужій мові мусять мати окремий дозвіл держави; в) не дозволяється чужинцям мати майнового інтересу у німецьких часописах та взагалі заборона не-німцям мати який-небудь вплив на пресу.
24. Свобода віросповідання, доколи дана релігія не шкодить одиниці, моралі та основам германської раси. Хоч партія стоїть в обороні християнства, але не пов’язується ні з якою церквою; одночасно у ній та поза нею партія поборює жидівський матеріалізм; партія вірить в оздоровлення народу згідно з засадою — добро загалу понад добром одиниці.
Як бачимо, ті точки стоять в обороні суверенності нації й держави, їх розвитку та в обороні родини, раси, моралі.
Точки, що стосуються соціальних справ, наступні:
9. Усі громадяни мають однакові права та обов’язки;
10. Обов’язком кожного є працювати по силі розумових і фізичних здібностей; діяльність одиниць не може йти проти інтересу загалу, але на користь загалу;
11. Знищення прибутків, що походять з не-праці; знесення рент, тантієм (винагород, що виплачуються у вигляді проценту від прибутку керівництву акціонерних товариств, банків, страхових організацій) і відсотків;
12. Знесення майна, набраного під час війни, з його конфіскацією на користь держави;
13. Одержавлення великих підприємств, трестів та концернів;
14. Робітники мають користуватися доходами підприємств;
15. Забезпечення для старих;
16. Націонал-соціалізм обгрунтовує потребу створення дужого середнього класу та його збереження, в протилежності до марксизму, який проголошує знищення дрібної буржуазії; далі виступає за знесення великих магазинів та підтримку дрібних торговців, які будуть мати право бути першими при всіх закупівлях для держави;
17. Земельна реформа. Водночас скасування винайму землі;
18. Смертна кара для спекулянтів, контрабандистів і вульгарних злочинців;
20. Шкільна реформа, в основі якої лежить культ держави;
25. Створення однієї сильної влади, палати країв та професій.
Початок 1923 року відзначився у Німеччині загостренням кризи у багатьох сферах суспільства. На тлі загальної апатії та відчаю після поразки у Першій світовій війні, безконтрольної інфляції та кризи у економіці, країною прокотилася хвиля страйків та демонстрацій. Восени 1923 року нове погіршення ситуації було викликано французькою окупацією Рура. У цих умовах Націонал-соціалістична партія на чолі з Адольфом Гітлером вступила в союз з правими консерваторами-сепаратистами, що перебували при владі в Баварії і почала спільно готувати виступ проти соціал-демократичного уряду в Берліні. Гітлера надихав приклад походу Муссоліні на Рим, і він сподівався повторити це у Німеччині, організувавши похід на столицю. Проте стратегічні цілі учасників заколоту різко різнилися: консерватори-сепаратисти прагнули реставрувати дореволюційну баварську монархію Віттельсбахів, а нацисти створити сильну державу на чолі з Гітлером в якості диктатора. Лідер баварських правих Густав фон Кар був проголошений комісаром землі з диктаторськими повноваженнями і ввів у Баварії надзвичайний стан. Він також відмовився виконувати накази з Берліна і зокрема — розпустити нацистські загони і закрити газету Völkischer Beobachter. Проте, зіткнувшись з твердою позицією берлінського Генерального штабу, лідери Баварії завагалися і заявили Гітлеру, що не мають наміру поки що відкрито виступати проти Берліна. Гітлер натомість вирішив сам взяти ініціативу у свої руки і почати заколот. Путч почався увечері 8 листопада 1923 року у приміщенні пивного бару «Бюргербраукеллер» (Bürgerbräukeller), де зібралася велика група видатних баварців, серед них лідер правих Густав фон Кар, командувач збройними силами Баварії генерал Отто фон Лоссов, начальник баварської поліції Х. фон Шайссер та інші. Протягом 30 хвилин фон Кар читав підготовлену промову для близько 1000 присутніх в залі, коли раптом Гітлер вийшов на сцену, став на стіл і щоб заглушити галас у залі вистрілив з пістолета у стелю. Гітлер заявив, що почалася революція і що баварський уряд повалено і він збирався сформувати тимчасовий уряд Рейху. Він також запросив фон Кара та інших представників баварського уряду почати з ним консультації у сусідній кімнаті, на що ті неохоче погодилися. Близько 500 штурмовиків оточили приміщення і встановили зовні важкі кулемети. Тим часом, Герман Герінг та колишній учасник Першої світової війни і союзник Гітлера Еріх Людендорф намагалися заспокоїти натовп і закликали усіх до спокою.
Від куль поліції загинуло 14 путчистів, також було вбито четверо поліцейських. Гітлер вцілів, оскільки його повалили на землю, інші нацисти отримали поранення. На відміну від інших, Людендорф не був поранений і був одразу ж узятий під варту. Після заколоту деяким нацистам вдалося втекти до Австрії, Гітлера, Рудольфа Гесса та декількох інших було арештовано на другий день, і їм було висунуте звинувачення у державній зраді. Судовий процес над путчистами почався 26 лютого 1924 року і тривав 24 дні. Гітлер використав відкритий судовий процес для того, щоб привернути до себе увагу преси та громадськості, яка слідкувала за ходом суду. Замість поразки Гітлер обернув невдалий путч на перемогу, вражав присутніх своїм красномовством і пристрасною вірою в націоналізм. Суд віднісся до заколотників-нацистів доволі поблажливо — учасників путчу, в тому числі і Гітлера, засудили лише до 5 років позбавлення волі, а Людендорфа виправдали зовсім
Фюрер був дуже активний після виходу з в'язниці. Він роз'їжджав по країні, виступаючи на мітингах. Його прихильники пропагували особистість Гітлера із кращих сторін. Однак, в 1924-28 гг. нацистам не вдалося завоювати скільки-небудь значне число голосів. На виборах у рейхстаг в 1924 р. вони одержали 6.5%, в 1928р. - 2.6% голосів (що дало їй усього 12 місць).
Швидше за все це було пов'язане з тим, що друга половина 20-хгг. - це час виходу країни з економічної кризи. Люди стали краще жити, тому потреба в популістських гаслах нацистів зменшилася.
Однак Гітлер не збирався здаватися. Він зміцнював свої позиції в партії, і саме в цей період усередині руху остаточно затвердився лантух фюрера, що поширився на початку 30-х років на усе більше широкі кола виборців. Цьому сприяла широка мережа партійних осередків, створена нацистами. Вона охоплювала всю країну, що дало можливість об'єднати кілька тисяч місцевих співтовариств і вести в них нацистську агітацію.
Пропаганда працювала безперебійно. Для нацистів вона була частиною “психологічної війни”. Пропаганда - єдиний і найважливіший інструмент фашизму при спілкуванні із зовнішнім миром.
У грудні 1928р. був розроблений план по проведенню “ударних пропагандистських акцій” у плині цілого року: від 70 до 200 мітингів передбачалося проводити в кожному окрузі через 7-10 днів. Збори й мітинги обставлялися дуже помітно: широко використовувалися звукові ефекти, транспаранти, величезні прапори й прожектори. Їхньою метою було викликати в аудиторії необхідну реакцію - від оплесків до ейфорії й екзальтації. Розклад подібні акції ретельно складалися під наглядом Гітлера, Гиммлера й Гесса.
Багато в чому успіху нацистів сприяв найсильніший економічних кризу, що обрушилися на країну в 1929р. Він дуже сильно вдарив по ще ослабленій країні, до того ж у Веймарской республіці позначилася й політична парламентська криза: спостерігалася поступове поправлення в поглядах виборців.
Гітлер прекрасно розумів, що в міру поглиблення кризи все більша кількість людей буде прагнути знайти лідера, що пообіцяє не програму економічних або соціальних реформ, а відродження нації й переконає всіх у тім, що воля й віра здатні перебороти всі труднощі. І Гітлер швидко навчився говорити те, що хотіли від нього почути люди. Що коренилося у свідомості мільйонів німців.
У відмінності від інших партій НСДАП в особі Гітлера не зверталася й не виступав як представник якого-небудь певного класу або стану суспільства. Він поступово брехав, представляючись те “лівим”, те “правим” залежно від того, що йому було вигідно з погляду установки на захоплення влади. Гітлер обіцяв усім всі, бажаючи підкорити собі все суспільство через пропозиції благ. Він звертався до німців, що желали національної єдності всіх станів, і в той же час залишав надію на те, що така єдність не суперечить класовим або груповим інтересам кожної окремої особи. Загальної для всіх німців була ідея боротьби проти “червоної небезпеки”, євреїв і за чистоту арійської раси. Створюючи ще й силовий тиск через терор і розбій СА, фюрер вселяв усім, що нацизм - носій сили й мощі. Гітлер зміг домогтися довіри мільйонів, завдяки своїй упевненості в тім, що він і тільки він з партією заодно, здатний припинити нещастя й возвеличити Німеччину.
Навесні 1930 р. Гітлер і Геббельс розвертають широкомасштабну підготовку до виборів у рейхстаг. Всі зусилля були сконцентровані на тім, щоб створити враження енергійної впевненості, динамічної партії, керованої безпомилковим і великим фюрером. Гітлер вимовив величезну кількість мов, його підтримувала ціла армія ораторів.
Результат виявився приголомшуючої навіть для самих нацистах: за них проголосувало 6,5 мільйонів чоловік (18,3%), що принесло НСДАП 107 депутатських мандатів. Партія стала другий по величині фракцією в рейхстазі (після соціал-демократів) і, як відзначає А.Буллок, “більше її не можна було тримати поза політичною грою”.
Одні голосували за нацистів, тому що вірили, що Гітлер відродить традиційні цінності з минулого Німеччини. Інші, особливо молодь, сподівалися, що Гітлер проведе радикальну праву революцію й відродить нації в її могутності. В 1930р. Гітлерові повірило в 8 разів більше виборців, чим в 1928р., а в липні 1932р. це число збільшилося ще у двоє.
Успіх нацистів на вересневих виборах 1930 р., укріплений регіональними виборами в 1931р., указувало на можливість підтримки якщо Гітлера приймуть у серйозну політичну гру. Погроза насильства СА вказувала на можливу революцію, якщо Гітлер буде залишений осторонь. Фюрере дуже спритно грав на всім цьому, упевнено випливаючи до наміченої мети - влади над Німеччиною.
В 1932р. стояли вибори рейхспрезидента. У лютому того ж року фон Гинденбург висувався на пост президента на новий строк. Фюрер, бажаючи зайняти цей пост, все-таки коливався. “Я знаю, що прийду до влади - говорив він Франку. - Я бачу себе канцлером і стану ім. Але не президентом; я знаю, що ніколи їм не стану”. Однак у виборах Гітлер прийняв дуже активну участь, використовуючи їх як пробу своїх сил і саморекламу.
Завдяки Гітлерові, нацистська партія в ході цієї виборчої компанії збільшила число голосів, поданих за неї - до 11 мільйонів, тобто до 30% загального числа голосів при рекордному числі участвовавших у виборі. Однак, це число все таки було на сім мільйонів менше, ніж число голосів, поданих за фон Гинденбурга, що одержав 46,6%. Число голосів, поданих за фон Гинденбурга, підтриманого соціал-демократами, профспілковими й католицької центристської партії була, однак, на 200000 менше необхідної абсолютної більшості.
Був призначений другий тур голосування. Гітлер активно узявся за проведення нової виборчої компанії. Гинденбург переміг на виборах з достатньою більшістю, але основною сенсацією був успіх нацистів, які більш, ніж в 2 рази збільшили число голосів, поданих за них у порівнянні з 1930р. Але, незважаючи на це, Гітлер програв вибори, владу поки ще вислизала від нього.
Потерпівши фіаско на президентських виборах, Гітлер зробив ставку на вибори в землях і в Рейхстаг. Із ще більшою силою був розкручений маховик агітації й пропаганди: насамперед насаджувався образ влади сили, динамізму й молодості - непохитний шлях до тріумфу, майбутньому, що завойовано вірою у фюрера.
До лету 1932р. гітлерівський рух розвивався й ріс усе стрімкіше. Гітлер стояв тоді на чолі масового руху, що налічувався вже біля мільйона учасників і майже полмиллиона штурмовиків (не все з них були членами партії).
31 червня 1932р. відбулися вибори в Рейхстаг. Коли їхні результати були оголошені, стало ясно, що нацисти тепер - сама більша партія в Німеччині. НСДАП одержала 230 місць у Рейхстазі, однак нацисти бажали ще більшої кількості голосів і місць у Рейхстазі.
Фюрер, як лідер найбільшої партії в Рейхстазі, зажадав для себе місце канцлера, воліючи “всі або нічого”. Загалом повторювалася історія вже мала місце в процесі висування Гітлера до влади над НСДАП, але тепер справа відбувалася в масштабах усього держави. Всі також Гитлдер вимагав, наполягав і шантажував усіх.
Однак, президент фон Гинденбург і рейхсканцлер фон Папен відмовилися тоді задовольняти претензії Гітлера, запропонувавши йому пост вицеканцлера. Фюрер був розлютований, відмовився від цієї пропозиції. Він був осоромлений, але від боротьби за владу відмовлятися не збирався.
Всі ці зусилля досягли кульмінації на першому повнім засіданні Рейхстагу, після виборів 12 вересня 1932 року. Наприкінці безладного й бурхливого засідання, нацисти проголосували за пропозицію про недовіру уряду, що пройшло більшістю в 512 проти 42 голосів за фон Папена. Канцлер завдав відповідного удару, оголосивши указ про розпуск Рейхстагу після менш, ніж одного дня роботи. Нацисти були поставлені перед необхідністю проводити п'яту виборчу компанію протягом року. І хоча підтримка НСДАП знижується до 33,1%, однак нацисти залишаються найсильнішою партією в Рейхстазі з 197 місцями. 30 січня 1933р. Адольф Гітлер був призначений рейхсканцлером Німеччини. У цей день Геббельс відзначив у своєму щоденнику: “Це майже як сон, як казка. Народився новий рейх! 14 років роботи увінчалися успехом. німецька революція почалася!” Крім Гітлера лише 2 з 11 членів кабінету міністрів були нацистами й обоє займали досить важливі пости:: Фрик-Міністра внутрішніх справ Пруссії. Тло Папен був призначений віце-канцлером рейха й одержав право бути присутнім при доповідях канцлера президентові. Він уважав, що був довіреною особою президента й міг стримувати Гітлера, тому саме Папен відповідає за одну з найбільш важких помилок політичної історії XX в.
