Війна дорого коштувала Німеччині: більше 2 млн загиблих, мільйони поранених і калік, значні матеріальні втрати, хоча бойові дії на її території не велися і вона не зазнала руйнувань.
Німецька революція почалася з повстання військових моряків у місті Кіль 3 листопада 1918 р. Повстання очолив Карл Артельт. Було сформульовано 14 кільських пунктів(звільнення всіх заарештованих і політичних в'язнів; повна свобода слова і друку; скасування поштової цензури; належне поводження начальства з командою; повернення всіх товаришів на кораблі і в казарми без покарання; заборона на вихід флоту в морі за будь-яких обставинах; заборону на дії із захисту, пов'язані з кровопролиттям; виведення всіх військ, що не входять до складу гарнізону; всі заходи захисту приватної власності встановлюються безпосередньо радою солдатських депутатів і т. д.).Перехід влади в Кілі до рук моряків та заснування ними першої в Німеччині Ради викликало ланцюгову реакцію по всій країні. 9 листопада 1918 р. Німеччину було проголошено республікою. 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд — Раду народних уповноважених, що складалася з представників двох робітничих партій: Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) та Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН). Рада народних уповноважених відмінила надзвичайні закони, встановила 8-годинний робочий день та зобов'язала підприємців укласти колективні угоди з профспілками, висловилась за скликання Установчих зборів для створення конституції.
Одночасно в країні набирав сили рух за соціалістичну революцію, за встановлення влади рад і негайне усуспільнення власності. На чолі цього руху стояла група "Спартак", учасники якої формально були членами НСДПН. Керували групою Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. Почалася поляризація сил з очевидною перевагою уряду. Перший Всенімецький з'їзд Рад у грудні 1918р. відмовився підтримати гасло "Вся влада Радам!" і висловився за проведення виборів до Установчих зборів, призначених на 19 січня 1919 р. На початку січня утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини разом з частиною "незалежних" намагалася встановити контроль над Берліном та рядом інших міст, давши привід до відкритого збройного виступу її політичних суперників. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових, вдалися до рішучих дій. 12 січня ними було встановлено повний контроль над Берліном, а 15 січня Карла Лібкнехта і Розу Люксембург вбито. Спробу комуністів збройним шляхом прийти до влади було ліквідовано. Проведені 19 січня вибори до Установчих зборів засвідчили перемогу правих і центристських партій; комуністи ці вибори бойкотували. Установчі збори працювали у Веймарі. Розроблена ними конституція та утворена на її основі республіка отримали назву Веймарських. Прийнята 31 липня 1919 р. конституція узаконила заміну напівабсолютистської монархії парламентською республікою. Конституція узаконила в Німеччині і загальне виборче право та громадянські свободи. Країна проголошувалась федеративною республікою із сильною президентською владою, але підзвітним рейхстагу урядом. Першим президентом став Фрідріх Еберт; другим та останнім у 1925 р. — генерал-фельдмаршал Гінденбург.
Проте революційне бродіння в Німеччині тривало ще довго. І3 квітня 1919 р. на три тижні радянська влада встановилася в Баварії, в 1923 р. могутні виступи робітників пройшли в Саксонії і Тюрингії, а в Гамбурзі під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР.
Веймарська республіка.
Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Комуністи бойкотували ці вибори. Установчі збори працювали в тихому містечку Веймарі, що на півдні Німеччини. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарської.
Конституція ввела у Німеччині загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалася федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом. Фрідріха Еберта було обрано першим президентом. Другим і останнім президентом Веймарської республіки став 1925 р. генерал-фельдмаршал Гінденбург.
Проте революційні настрої в Німеччині ще довго давалися взнаки. 13 квітня 1919 р. на три тижні встановилася радянська влада в Баварії, у 1920 р. праві сили вчинили заколот („Капповський путч”) на три дні захопили владу в Берліні, але наразившись на могутній опір населення змушені були відступити, 1923 р. могутні виступи робітників сталися в Саксонії й Тюрінгії, а в Гамбурзі під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана спалахнули збройні повстання, інспіроване СРСР.
Крім політичних негараздів молодій республіці довелося долати і економічну кризу спричинену вимогами країн Антанти сплачувати неймовірні репарації. Спроба Франції і Бельгії шляхом окупації Рура – промислового серця Німеччини – який дава 70% вугілля і 50% сталі, ще більш погіршило ситуацію. У Німеччині почалася небачена гіперінфляція: у середині 1922 р. долар коштував 10 марок, то через рік 1 млн марок. Півтори сотні друкарських фабрик не встигали друкувати гроші і нові нулі на банкнотах домальовували у банках. Для отримання заробітної платні робітникам доводилося брати корзини. Ціни у магазинах мінялися щогодини. Але завдяки гіперінфляції держава позбулася всіх воєнних боргів, а підприємці отримали фактично безпроцентні кридити. Значно знизилася заробітна плата – вона складала 40% від довоєнної. Безробіття сягнуло 6 млн чол.
Уряд Ф.Ерберта – 9 листопада сталося зброїне повстання в Берліні, учасники якого негайно оволоділи містом. Було утворенно коаліційний уряд – Раду народних уповноваженних (РНУ), до якої ввійшли представники СДПН та НСДПН. Очолив уряд правий соціал – демократ Ф.Еберг. Новий уряд здійнив нискудемократичних реформ: скасував воєнний стан, деякі реакційні закони, проголосив свободу слова, друку, зборів. Цей уряд закінчив війну, підписавши 11 листопада угоду про перемир*я з державами Антанти. Створення РНУ завершило перший етап Листопадової революції. У Німеччині було скинуто монархію та проголошено “соціальну республіку”.
