Конституційному праву Великобританії добре відомий термін „уряд” та майже невідомий термін „кабінет”, але насправді саме останній на чолі з прем’єр-міністром керує країною. Уряд має досить широкий склад (найбільша кількість членів уряду згідно закону – 95 осіб), зазвичай це 75 – 80 міністрів, державних міністрів, міністрів без портфелю, носіїв традиційних посад (лорд-зберігач печатки тощо), молодших міністрів, секретарів. Ранг міністрів мають генеральний прокурор (генеральний аторпей), який представляє уряд у суді. Титул державного секретаря використовується для керівників провідних міністерств: закордонних справ, внутрішніх справ та інших.
Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання і не приймає рішень. З його складу виділяється більш вузьке коло провідних міністрів (18 – 23 особи), що й утворюють кабінет, до якого належать державні секретарі внутрішніх справ та оборони, лорд-канцлер, канцлер казначейства та інші. Саме кабінет скликається на засідання та приймає рішення. Зазвичай його засідання проводяться в особистій резиденції прем’єр-міністра, на Даунінг-стріт, 10, в Лондоні. Частіше на ці засідання у домі прем’єра збирається „внутрішній кабінет” – кілька міністрів, що користуються найбільшою довірою прем’єр-міністра. „Внутрішній кабінет” ухвалює рішення від імені кабінету.
Діяльність кабінету є закритою. Закон забороняє знайомитися з його протоколами на протязі 30 років. Рішення на засіданнях кабінету приймаються без голосування. Головну роль у керуванні країною відіграє прем’єр-міністр. Він формує уряд, подає на підпис (інколи на усне схвалення) правові акти та сам контрасигнує їх, у будь-який час може запропонувати монарху розпустити нижню палату Парламенту (що монарх завжди робить) та інше.
При прем’єр-міністрі та міністрах існує багато допоміжних органів – комітети, комісії, секретаріати, служби. Особливе значення мають парламентські служби, які слідкують за дебатами у Парламенті, готують йому відповіді на запити депутатів, виступи у Парламенті.
Задля виконання законів Парламенту, як вважається, уряд приймає нормативні акти, але ці акти приймаються не від імені окремих міністрів. Крім того, Парламент може делегувати уряду право приймати акти, що мають чинність законів (делеговане законодавство), які теж оформлюються як акти міністрів.
За цими актами встановлено парламентський контроль, а рішення кабінету оформлюються актами Таємної Ради.
Конституційному праву Великобританії добре відомий термін „уряд” та майже невідомий термін „кабінет”, але насправді саме останній на чолі з прем’єр-міністром керує країною. Уряд має досить широкий склад (найбільша кількість членів уряду згідно закону – 95 осіб), зазвичай це 75 – 80 міністрів, державних міністрів, міністрів без портфелю, носіїв традиційних посад (лорд-зберігач печатки тощо), молодших міністрів, секретарів. Ранг міністрів мають генеральний прокурор (генеральний аторпей), який представляє уряд у суді. Титул державного секретаря використовується для керівників провідних міністерств: закордонних справ, внутрішніх справ та інших.
Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання і не приймає рішень. З його складу виділяється більш вузьке коло провідних міністрів (18 – 23 особи), що й утворюють кабінет, до якого належать державні секретарі внутрішніх справ та оборони, лорд-канцлер, канцлер казначейства та інші. Саме кабінет скликається на засідання та приймає рішення. Зазвичай його засідання проводяться в особистій резиденції прем’єр-міністра, на Даунінг-стріт, 10, в Лондоні. Частіше на ці засідання у домі прем’єра збирається „внутрішній кабінет” – кілька міністрів, що користуються найбільшою довірою прем’єр-міністра. „Внутрішній кабінет” ухвалює рішення від імені кабінету.
Діяльність кабінету є закритою. Закон забороняє знайомитися з його протоколами на протязі 30 років. Рішення на засіданнях кабінету приймаються без голосування. Головну роль у керуванні країною відіграє прем’єр-міністр. Він формує уряд, подає на підпис (інколи на усне схвалення) правові акти та сам контрасигнує їх, у будь-який час може запропонувати монарху розпустити нижню палату Парламенту (що монарх завжди робить) та інше.
При прем’єр-міністрі та міністрах існує багато допоміжних органів – комітети, комісії, секретаріати, служби. Особливе значення мають парламентські служби, які слідкують за дебатами у Парламенті, готують йому відповіді на запити депутатів, виступи у Парламенті.
Задля виконання законів Парламенту, як вважається, уряд приймає нормативні акти, але ці акти приймаються не від імені окремих міністрів. Крім того, Парламент може делегувати уряду право приймати акти, що мають чинність законів (делеговане законодавство), які теж оформлюються як акти міністрів.
За цими актами встановлено парламентський контроль, а рішення кабінету оформлюються актами Таємної Ради
