13 травня 1912 р. була подана до розгляду 17 поправка до Конст. США.Ратифікована лише 8 квітня 1913 року. Ввела в дію прямі вибори сенаторів до Сенату США, раніше вибори проводились легіслатурами штатів. «1.У складі Сенату Сполучених Штатів має бути по два сенатори від кожного штату, обраних людністю останнього на шість років. Кожен сенатор має один голос. Виборці у кожному штаті повинні задовольняти вимогам, установленим для виборців у найчисленнішу палату законодавчих органів штату.2.Коли постане вакансія у представництві якогось штату в Сенаті, орган виконавчої влади цього штату має видати наказ про вибори на цю вакантну посаду. Законодавчі органи штату можуть уповноважити орган виконавчої влади вчинити тимчасове призначення, доки вакансія не буде заміщена на загальних виборах відповідно до вказівок законодавчих органів.3.Ця поправка не повинна тлумачитися так, щоб вплинути на обрання чи термін сенаторів, обраних перед набранням цією поправкою чинності як частини Конституції.»
Прийняття XVIII поправки до Конституції США (відомої як «сухий закон») в грудні 1917р. проходило під прапором боротьби з більшовизмом. Аж до вступу у дію цієї поправки (після ратифікації конгресами штатів у січні 1920р.) прихильники сухого закону таврували своїх опонентів як «большевиків» та «руйнівників цивілізації».У серпні 1920 р. після ратифікації 3/4 штатів вступила у дію XIX поправка до Конституції США про надання виборчих прав жінкам. Прийняття цієї поправки вважається найбільшим досягненням демократичної адміністрації Вільсона, якому доводилося проводити в життя свій ліберальний курс в умовах жорсткого протистояння з республіканською більшістю Конгресу.На президентських виборах 1932 р. переміг демократ Ф. Рузвельт. Перемога демократів в листопаді 1932 забезпечила прийняття в січні 1933 р. XX поправки до Конституції - т. зв. Lame-duck amandement, тобто поправки про невдах. Якщо раніше новообраний президент приступав до виконання своїх обов'язків у березні наступного року, а конгресмен – аж у грудні (тобто через 13 місяців), то тепер термін суттєво скоротився - новообраний Конгрес розпочинав свою діяльність 3 січня, а президент – з 20. Необхідність якнайшвидшої ратифікації XX поправки конгресами штатів стала очевидною уже в 1933 р., коли збанкрутіла адміністрація Гувера продовжувала керувати країною аж до 4 березня, а новому складу Конгрессу довелося чекати до грудня. 1 це за умов найглибшої кризи! 20 лютого 1933 року подана до розгляду ХХІ поправка - відміна вісімнадцятої поправки, при цьому дозволяються обмеження на оборот алкоголю на рівні штатів: 1.«Вісімнадцята поправка до Конституції Сполучених Штатів цим скасовується.2.Перевезення чи довіз у будь-який штат, територію чи володіння Сполучених Штатів спиртних напоїв для постачання чи вжитку, якщо це порушує місцеві закони, цим забороняється.3.Ця поправка не набере чинності, доки не буде ратифікована як поправка до Конституції конвентами окремих штатів у порядку, передбаченому Конституцією, протягом сімох років після подання її Конгресом на розгляд штатів.»Ратифікована – 5 грудня 1933 р. У післявоєнний період Конституція США поповнилася кількома поправками. XXII у 1951 р. заборонила обрання на посаду президента більш ніж на два терміни. XXIII у 1961 р. надавала право участі у виборах президента і Конгресу громадянам столичного округу Колумбія. XXIV поправка (ратифікована 23.01.1969 р.) встановила неможливість позбавлення виборчих прав громадян внаслідок несплати виборчого чи будь-якого іншого податку. XXV (10 лютого 1967 р.) встановлювала черговість заміщення посад президента та віце-президента у разі неможливості виконання ними своїх посадових обов'язків. XXVI (1 січня 1971 р.) проголосила неможливість позбавлення чи обмеження права голосу дієздатних громадян, старших за 18 років, під будь-яким приводом. В 1959 р. останнім на сьогодні штатом стали Гавані. На черзі прийняття до складу США Пуерто-Ріко, більшість населення якого підтримують цю ідею. Найбільш імовірною наступною поправкою мала б стати заборона вільного продажу вогнепальної зброї.Остання прийнята на даний момент XXVII поправка. Запропонована ще в 1789 році, проте ратифікована необхідною кількістю штатів лише 1992 року.
Дана поправка була другою з 12 запропонованих майбутнім четвертим президентом США Джеймс Медісоном поправок в Конституцію США, прийнятих Палатою представників США і направлених першимКонгресом США для ратифікації до органів представницької влади штатів в 1789 році. Останні десять з цих поправок склали згодом Білль про права. Проте дана поправка на той момент була ратифікована лише 6 штатами - кількістю, недостатньою для вступу поправки в силу. До 1980 року поправку ратифікували ще три штати, проте лише в середині і кінці 80-х років ХХ століття відбулася ратифікація більшістю решти штатів. Жоден закон, що передбачає зміну розміру винагороди за службу сенаторів або представників не набере чинності, доки не відбудуться нові вибори представників.Подана до розгляду 25 вересня 1789 року.Ратифікована 5 травня 1992 року.
Законодавство періоду «холодної війни» у США: політичне та профспілкове (закони Маккарена-Вуда 1950 р., Хемфрі-Батлера 1954 р., Тафта-Харлі 1947 р. та Лендрама-Гріффіна 1959 р. та ін.).
«Холодна війна» розпочалася, коли розбіжності в поглядах на світ у повоєнний час породили підозру і недовір'я між США та СРСР. Перша конфліктна ситуація склалася довкола Польщі. Москва домагалася сформування уряду, підвладного її впливові; Вашингтон рахував за незалежніший, представницький уряд, що відповідав би демократичній західній моделі. На Ялтинській конференції в лютому 1945 року було підписано угоду, статті якої допускали розширену інтерпретацію спірної проблеми. В угоді згадувалися й «вільні та безперешкодні» вибори в Польщі.
Під час першої зустрічі з міністром закордонних справ СРСР Вячеславом Молотовим американський президент Гаррі Трумен продемонстрував свій намір наполегливо відстоювати право Польщі на самовизначення і недвозначно вказав радянському дипломатові на необхідність дотримуватися ялтинських угод. «Зі мною ніколи ще так не розмовляли», — запротестував Молотов. «Дотримуйтесь даного слова, і з вами так не розмовлятимуть», знову безкомпромісно і рішуче відказав Трумен. Після цієї словесної дуелі політиків стосунки між двома країнами дедалі погіршувалися.
Протягом останніх місяців війни радянські війська зайняли всю Центральну та Східну Європу. Москва використала свою військову міць для надання допомоги східноєвропейським компартіям і для придушення партій демократичного спрямування. Комуністичні партії ^благословення та за сприяння Москви швидко поширили свій вплив та владу в усіх країнах регіону, останньою крапкою став державний перевороту Чехословаччині в 1948 році.
«Холодна війна» почалася з публічних заяв. У1946 році Сталін оголосив про неможливість миру в світі «за умов сучасного капіталістичного розвитку світової економіки». Вінстон Черчилль, прем'єр-міністр Великої Британії часів війни, виступив з відомою ефектною промовою у Фултоні, штат Міссурі. З його слів випливало, що «від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці на континент спала залізна завіса»; Черчилль підкреслив, що Британії та Сполученим Штатам потрібно крокувати пліч-о-пліч, аби протидіяти радянській загрозі.
Ідеологічне протистояння між СРСР і країнами Заходу, яке згодом виявилося в конкретних діях на міжнародній арені, призвело до «холодної війни». Поділ світу відбувався через економічну й політичну інтеграцію країн, що розвивалися за західноєвропейською політичною й економічною моделями, і країн соціалізму, орієнтиром для яких був тоталітарний Радянський Союз. Завершився цей поділ створенням воєнно-політичних блоків— Північно-Атлантичного союзу (НАТО) — 1949 p. і Організації Варшавського Договору (ОВД) — 1955 p.
«Холодна війна» спричинила тривалу виснажливу для економіки гонку озброєнь. При цьому західні держави з їхнім потужним промисловим потенціалом, передовими технологіями і гнучкою ринковою економікою виявились у кращій ситуації, ніж СРСР та його союзники.
31 грудня 1946 р. президент Г.Трумен (1884-1972) оголосив "закінчення воєнних дій". Було ліквідовано органи надзвичайного контролю над виробництвом, які існували під час війни, монополії отримали свободу дій, але це не означало ліквідацію державної системи регулювання, створеної в період 1929-1945 рр. Активно проводився в життя «план Маршалла» (!947-1951), який повинен був забезпечити відновлення ринку в Європі і усунути перенасиченості капіталу в США (буде детально розглянуто на наступних уроках). Було проведено реорганізацію державного апарату. У 1947 р. створено Раду Національної Безпеки, Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), реорганізовано військові органи. До Конституції США внесено поправку, згідно з якою президент може обиратися не більш, ніж на два строки підряд. У зовнішній політиці США проводили курс на конфронтацію з СРСР.
Однак ці заходи не врятували американську економіку від спаду. Зменшились прибутки більшості американців, зросло безробіття, підвищились ціни. Таке становище призвело до розгортання масової страйкової боротьби. У 1945 р. страйкувало 3,5 млн. осіб, а у 1946 р. – 4,6 млн. осіб. Зростання страйкової боротьби викликало в адміністрації реакцію, яка призвела до прийняття у червні 1947 р. антипрофспілкового закону Тафта-Хартлі, названого за прізвищами сенатора Роберта Тафта і члена палати представників Фреда Хартлі.
Закон обмежував права робітників на укладення колективного договору. Від керівників профспілок вимагалась підписка, що вони не є комуністами, або членами інших "підривних" організацій. Заборонялись страйки солідарності, страйки державних службовців.
Із закону Тафта-Хартлі (від 23 липня 1947 р.)
“… § 8. З боку наймача нечесно:
1) втручатися, утримувати або змушувати тих, що наймаються зректися участі в профспілковій діяльності;
2) використовувати вплив або втручатися в утворення або управління будь-якої трудової організації;
3) вдаватися до дискримінації в наймі та продовженні строків найму з метою сприяти або протидіяти участі в будь-яких трудових організаціях…
З боку трудової організації або її представників буде нечесно:
1) утримувати або змушувати з боку тих, що наймаються вступати в трудову організацію;
2) відмовлятися від колективних переговорів з наймачем;
3) брати участь або спонукати та заохочувати найнятих будь-якого наймача до участі в страйку…
4) примусити або зажадати від будь-якого наймача, щоб він визнавав або вів переговори з робітничою організацією як з представником своїх робочих…
§ 35. Вважається незаконним для будь-якої особи на службі США або будь-якого агентства США, включаючи конференції, що повністю належать уряду, брати участь у будь-якому страйку..."
Спад виробництва, погіршення матеріального становища, закон Тафта-Хартлі. призвели до падіння авторитету президента Трумена. Він, щоб підняти свою популярність, на чергових виборах запропонував програму, яка забезпечила йому перемогу.
У 1949 р. Трумен направив Конгресу широку програму реформ у дусі неолібералізму (кейнсіанства). Вона включала в себе такі положення: скасування закону Тафта-Хартлі (на передодні виборів 1948 р. Трумен наклав на нього вето), розширення соціального забезпечення і введення системи медичного страхування, прийняття федеральних законів у галузі цивільного права, надання фінансової допомоги штатам для покращення освіти, підвищення мінімальної заробітної плати, будівництво дешевого житла, широке гідробудівництво, гарантії стабільних прибутків фермерам за рахунок дешевих кредитів, недоторканість конституційних свобод.
Реалізувати цю програму повною мірою не вдалося в силу економічних (криза 1948-1949 рр.) і зовнішньополітичних причин (створення атомної бомби в СРСР і перемога революції в Китаї). Також конгрес в супереч вето президента схвалив закон Тафта-Хартлі. Не прийняв закони про громадянські права чорношкірих американців, про запровадження медичного страхування, про державну допомогу навчальним закладам тощо.
Під впливом цих факторів продовжувало погіршуватись економічне становище: зростали податки, державний дефіцит, а в січні 1951 р. почалась стрімка інфляція. Адміністрація змушена була піти на встановлення жорсткого контролю над цінами. Це не виправило становище і зрештою призвело до падіння авторитету демократів.
Розгортання "холодної війни" позначилося і на внутрішньополітичному житті країн Заходу. Обмежувалися демократичні права, гонінню піддавалися ліві сили (комуністи, антивоєнні сили і рухи, громадяни, які симпатизували СРСР). У США ця тенденція проявилась в політиці маккартизму. Маккартизм виник як реакція на революцію в Китаї і втрату китайського ринку, яка була підсилена війною в Кореї.
Виступаючи 9 лютого 1950 р., ексцентричний сенатор Д. Маккарті заявив: "Шість років тому в сфері впливу СРСР було 180 млн. осіб... Тепер вже 800 млн. осіб опинилися під абсолютною владою Радянської Росії – зростання на 400%. Причини, через які ми виявились безсилими, не в тому, що наш єдиний могутній противник послав війська для вторгнення на наші береги, а в зраді тих, до кого наша нація відноситься так добре... На мою думку державний департамент піддався комуністичній інфільтрації". У своєму виступі він навіть назвав чисельність комуністів у держдепартаменті – 205 (правда вже у надрукованій версії його промови містилась цифра 57).
Ця промова стала сигналом для антикомуністичних сил. Всупереч президентському "вето" у вересні 1950 р. було прийнято закон "Про внутрішню безпеку". Почалися гоніння і арешти лідерів Комуністичної партії США (арештовано 140 осіб) і профспілок (арештовано 100 осіб), переслідування ліберально настроєних професорів, "полювання на відьом", шпигуноманія (відбувся цілий ряд арештів (Клаус Фукс, Гаррі Голд, Грінглас, подружжя Розенбергів, які були страчені на електричному стільці) і судових процесів над “радянськими шпигунами” (“Справа Оппенгеймера”). 255 організацій в США були визнані “підривними”.
Про розгул маккартизму свідчить такий цікавий факт. У місті Медісон (штат Вісконсин) 112 репортерам місцевих газет запропонували підписатися під витягом з білля про права (10 поправок до Конституції США), не повідомивши, що це за документ. 111 репортерів відмовились від цього, вважаючи, що їм підсовують комуністичну пропаганду.
Саме в цей період у США працював розвідник №1 СРСР Вільям Генріхович Фішер (Рудольф Абель). У роки другої світової війни діяв як агент у німецькому тилу. Служив у вермахті, контролював роботу німецьких радистів, навіть отримав нагороду “Залізний хрест”. Його активна діяльність в США тривала з 1948 по 1957 роки. Йому вдалось організувати агентурну мережу, яка мала доступ до “атомних секретів” США та інших воєнних відомостей. У 1957 р. був заарештований (виданий іншим радянським агентом М.К.Івановим (Рейно Хейханеном)). Під час судового процесу йому було присуджено 30 років ув`язнення. Під час судового процесу він сказав лише 7 слів. У 1960 р. був обміняний на американського пілота-шпигуна Френсіса Пауерса. Що був збитий над територією СРСР.
Маккартизм не став довготривалою тенденцією внутрішньої політики США. Це було зумовлено: 1. У США не було масової бази для комуністичного руху. 2. Успіхи США у протидії СРСР на зовнішньополітичній арені. 3. Потепління міжнародного становища в середині 1950-х рр.
(Мс Carran-Wood Act of 1950), «Закон 1950 року про внутрішню безпеку» (Internal Security Act of 1950) — акт, прийнятий конгресом США на пропозицію сенатора П. Маккарена і члена палати представників Дж. Вуда. Проголосив компартію США організацією, що «спрямовується і керується іноземним урядом або іноземною організацією, які управляють світовим комуністичним рухом». На підставі цього звинувачення у законі було сформульовано вимогу реєстрації компартії та кожного її члена у м-ві юстиції США. Під час реєстрації, а також пізніше компартія була зобов'язана щороку інформувати м-во про імена та адреси її посад, осіб (із зазначенням посади, функцій та обов'язків кожного), звітувати про всі грош. доходи і видатки тощо. За кожне порушення будь-якої вимоги передбачався штраф у розмірі 10 тис. доларів або позбавлення волі строком до 5 років, або штраф та одночасне позбавлення волі. Під порушенням розумілося навіть прострочення на 1 день реєстрації та невнесення до списку прізвища будь-якої окр. особи. Після реєстрації вважалося незаконним для будь-якого члена компартії перебувати на держ. службі, займати виб. посаду в д-ві або адм. пост у профспілках, працювати на оборонному підприємстві, подавати заяви з проханням видати закорд. паспорт тощо. Міністр юстиції США отримав право на період надзв. стану відправляти безстроково до концтабору будь-яку особу, стосовно котрої «є підстави вважати, що вона здійснюватиме акти саботажу та шпигунства».
Закон Хемфрі — Батлера (24.08.1954 р.)
...З метою оголошення Комуністичної партії поза законом, заборони членам Комуністичної партії служити у деяких державних установах і з іншими цілями:
§ 2. Цим Законом вважає і оголошує, що Комуністична партія США... є засобом змови, що має за мету повалення уряду Сполучених Штатів. Тому Комуністична партія має бути оголошена поза законом.
§ 4. Кожен, хто свідомо і намірено стає або залишається членом Комуністичної партії або будь-якої іншої організації, що ставить за мету встановлення контролю, керівництво, захоплення або повалення уряду Сполучених Штатів чи уряду будь-якого штату і будь-якого політичного діяча цього штату через застосування насилля, усвідомлюючи мету і намір такої організації, підлягає усім заходам і покаранням Закону про внутрішню безпеку 1950 р. у його доповненому вигляді як член «комуністично діючої організації»...
Лендрама — Гриффіна закон (Labor Management Reporting and Disclosure Act of 1959 — Акт про звітність і розкриття фактів в трудових стосунках), в США закон, прийнятий 14 вересня 1959 на вимогу монополістичних кругів, з метою ослабіння профспілок і встановлення контролю над ними. Закон підсилює втручання держави у внутрішні справи профспілок (регламентує порядок встановлення членських внесків, проведення виборів, винесення дисциплінарних стягнень і інше), зобов'язав профспілки уявляти детальні звіти про всіх посадових осіб і їх доходи, про статути союзів, фінансові вступи, витратах і так далі. Міністрові праці дано право проводити розслідування проти профспілок, якщо порушений статут або процедура виборів. Значно обмежує діяльність профспілок по захисту економічних інтересів трудящих: забороняються деякі види пікетування, у тому числі з метою визнання профспілки, якщо він не зареєстрований в державних органах; повністю забороняється так званий «вторинний бойкот», що є знаряддям солідарності із страйкуючими і засобом для чинення тиску на підприємців. Ці положення розширюють можливості підприємців для зриву страйків, створення перешкод для зростання чисельності профспілок, під удар ставляться і колективні договори. За порушення більшості положень закону встановлений штраф в 10 тисяч доларів або тюремний висновок строком до 1 року.
(це у скороченому варіанті про ті закони)
Загострення соціальних протиріч після Першої світової війни обумовило зміни в політичному режимі, викликало наступ сил реакції на демократичні права і свободи американських громадян.
Для боротьби з робітничим рухом використовувалися закони 1917-1918 років про шпигунство, про заколот. У штатах приймаються закони про злочинну анархію, про злочинний синдикалізм, що суворо карали за пропаганду революційних ідей.
Нова антидемократична хвиля підіймається після закінчення Другої світової війни, коли розпочинається наступ на професійні спілки.
У 1947 році був прийнятий Закон Тафта-Хартлі, який фактично скасував основні положення закону Вагнера. Новий закон поставив у жорсткі рамки діяльність профспілок. Він забороняв страйки солідарності, страйки, що порушували умови контракту, не дозволяв державним службовцям брати участь у страйках тощо.
У 1959 році Закон Лендрама-Гріффіна поставив профспілки під іще суворіший контроль з боку державних органів. Відтепер профспілки були зобов'язані подавати до Міністерства праці свою фінансову звітність, копії своїх постанов, списки службових осіб тощо.
Ще одним напрямом післявоєнної антидемократичної політики стало переслідування комуністичної партії США. Для цього використовувався, наприклад, Акт про реєстрацію іноземців 1940 року (Закон Сміта), який вводив поняття організації, що знаходилася під контролем іноземної держави. Була створена постійна комісія палати представників конгресу з розслідування антиамериканської діяльності, видається серія антикомуністичних законів.
У 1950 році був прийнятий Закон про внутрішню безпеку (Закон Маккарена-Вуда), відповідно до якого утворювалося Управління з контролю за підривною діяльністю. Управління розподіляло «підривні» організації на організації комуністичної дії і організації комуністичного фронту і вимагало їх реєстрації у міністерстві юстиції, яке визначало їх долю. Прийнятий невдовзі у 1954 році Закон Хемфрі-Батлера про контроль над комуністичною діяльністю проголосив компартію США поза законом.
