Нa перехресті нових вартостей

Зміни побутових уявлень і звичок свідомості, про які оповідалося, йшли обіруч з ідейною переорієнтацією елітарної, або так званої "високої" культури. У Польщі вона пов'язана з явищем, що отримало назву "народження гуманізму". Біля його колиски стояли вчені краківського кола, близькі до університету і королівського двору Казимира IV, серед яких – Ґжеґож з Сянока (бл. 1407–1477), міщанський син, який завдяки таланту, наполегливості й блискучій освіті, здобутій у Німеччині та Італії, став першим професором-гуманістом Краківського університету, коментатором Верґілія. Третину життя Ґжеґож з Сянока мешкав на Русі, посідаючи з 1451 р. до смерті стіл львівського архієпископа. У Дунаєві під Львовом, де знаходилась архієпископська резиденція, виникає перший на теренах держави меценатський двір, взорований з ренесансних дворів італійських можновладців. Сам архієпископ, людина яскравого розуму й обдарованості, писав латинські вірші, наслідуючи давньоримських поетів. Багата бібліотека, показний спосіб життя, щоденні диспути притягали сюди людей пера й науки, формуючи моду і естетичні смаки інтелектуальної еліти.

Тож недивно, що руські землі наприкінці XV – впродовж XVI ст. дали потужний струмінь новолатинської поезії, одного з найяскравіших паростків елітарної ренесансної культури. З цією течією пов'язані імена таких поетів, що підкреслено декларували свою спорідненість з Руссю, як Павло Русин з Кросна (бл. 1470 – бл.1517), Григорій Віґілянцій Русин із Самбора (бл. 1523–1573), Георгій Русин з Тичина (помер після 1548), Ян Русин з Туробина (1511–1575), Себастьян Кльонович (бл. 1550–1602).

Мало сенсу дошукуватися, ким за етнічним корінням були поети-новолатинники: ні для німця Павла Русина з Кросна, ні для русина Григорія Русина з Самбора, ні для поляка Себастьяна Кльоновича такої проблеми не існувало. Ренесансний космополітизм не виокремлював інтереси національних культур, оскільки служив вищій ідеї, покликаній об'єднати народи в загальноєвропейську "Християнську республіку", вимріяну Еразмом Роттердамським. Рідна земля для них – це мати-годувальниця, місце народження, яке з синівською вдячністю уславлюється і поетично ідеалізується поруч із шанобливим визнанням вищої просторової одиниці – "політичної батьківщини", тобто держави. "Ruthenorum me esse et libenter profiteor" (Я з русинів, і проголошую це з радістю) – пише вже згаданий Станіслав Оріховський-Роксолан (1513–1566), видатний публіцист-ідеолог, заклопотаний проблемою кращого влаштування Польської держави. A німець Павло Русин говорить про себе так:

…той, кого Русином

Весь тямущий гурт залюбки йменує

Словом солодким.

В унісон ренесансному космополітизмові новолатинської поезії розвиваються прикладні мистецтва: архітектура, скульптура, декоративна різьба. Наприклад, у Львові після пожежі 1527 р., яка майже дощенту знищила середньовічне готичне місто, його відбудовою займаються переважно будівничі-ремісники з Північної Італії та італійських кантонів Швейцарії, нерідко осідаючи у Львові на все життя і вливаючись у місцевий цех будівничих, заснований 1582 р. Саме вони формують нове середмістя Львова, що являє собою строкату суміш ренесансу, маньєризму й готики, витворену в процесі пристосування чистого італійського канону до смаків і матеріальних можливостей львівських замовників-городян. Мода на декоративне оздоблення породжує бурхливий розвиток декоративної пластики міських фасадів, у формах якої фахівці вбачають переплетення ренесансних мотивів з традиціями й духом українського орнаментального мистецтва.

Зростаючи на запозиченні готових, еклектично змішаних форм, галицька ренесансна традиція не витворила власного стилю і, міркуючи строго, з точки зору витонченого шанувальника мистецтва не є чимось надвартісним. Однак її світоглядна цінність від цього не применшується. "Галицький ренесанс" виконав роль каталізатора, що стимулював модифікацію скутого конфесійним каноном руського мистецтва. Власне з цієї точки відліку почало формуватися те самобутнє обличчя мистецько-художньої України, яке метафорично прийнято визначати як міст між латинським Заходом і візантійським Сходом.