Синтаксичні одиниці мови наукового стилю

Синтаксис наукового стилю,як відомо, підпорядкований викладові складної системи наукових понять у їх найрізноманітніших взаємозв’язках, що зумовлює його найважливіші особливості, і має чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити думку, в якій поєднуються складні відношення цілої низки понять, що перебувають між собою в різному логічному зв'язку (часовому, причинно-наслідковому тощо).

Науковому стилю, вважають мовознавці, властиві і прості поширені речення з комплексом однорідних узгоджених і неузгоджених означень із розгалуженими порівняннями та зіставленнями, із ускладненими відокремленими обставинами або без них, із значним цитуванням та ілюстраціями, а також складні паратактичні і гіпотактичні конструкції багатьма шарами предикації, періоди та надфразні єдності з узвичаєним порядком слів. Автор, ведучи розповідь чи описуючи факти, явища, може лише включатися в об’єктивний виклад шляхом уведення модальних, вставних слів - на мою (або нашу) думку, як мені (нам) здається, за словами, як говорять як я (ми) розумію (-ємо) тощо. Як правило, мові науки не властиві прості непоширені, називні і неповні речення [5].

Деталлю повідомлення у науковому стилі, що пояснює, уточнює, /Конкретизує зміст інформації, є відокремлення, яке дає можливість у лаконічній формі навести додаткові відомості. Так, відокремлені прикладки, що функціонують у науковому стилі значно частіше, ніж в інших стилях, вживаються у зв'язку з необхідністю стислішого і компактнішого висловлення, яке характеризується чітким розмежуванням головних і другорядних думок, різновидами уточнювальної прикладки у науковому стилі є конструкції, що приєднуються до пояснюваного іменника за допомогою сполучників або, чи, тобто. Вони використовуються для розкривання значення наукових термінів, а також іншомовних слів. Однорідні члени речення являють собою згортання більших структур у менші: це об'єднання кількох підметів навколо одного присудка, кількох присудків навколо одного підмета, кількох означень навколо одного означуваного слова і т. ін. У науковому стилі однорідність має переважно класифікаційний характер. При творенні класифікаційних систем однорідний ряд має відповідати певним логічним вимогам, дотримання яких є неодмінною умовою. Однорідні члени речення мають у таких системах спеціальне оформлення у вигляді переліку з використанням нумерації або без неї. Велике поширення різного роду зворотів веде, з одного боку, до збільшення довжини речення і, з другого, до підвищення ролі неособових форм дієслова в тексті.

Для вираження логічних зв’язків і граматичних відношень між частинами синтаксичних одиниць у науковому стилі повною мірою використовуються засоби сполучникового зв'язку, зокрема поширені складні сполучники у зв’язку з тим, що; а також; відповідно до того, що; внаслідок того, що; після того, як; перш ніж; незважаючи на те, що і под. Значне місце також посідають й інші сполучники: але, причому, однак і под., які можуть стояти і на початку речень, що послідовно речень і особові займенники замість раніше вжитих іменників, і використовуються специфічні вставні слова, які своїм значенням відкреслюють послідовність викладу, та прислівники і прислівникові сполучення, які виконують функцію зв'язку між частинами висловлювання.

Для передачі умови, причини, наслідку у наукових текстах використовуються відповідні синтаксичні й лексичні засоби. Це, зокрема, такі синтаксичні засоби, як складнопідрядні речення із сполучниками якщо, якби, внаслідок чого, структури з часткою нехай і формою майбутнього часу, в якій виступає присудок, речення, в яких значення умови, причини виражається лексичними і синтаксичними засобами.

Однією з визначальних ознак наукового тексту С.Я.Єрмоленко називає синтаксичні структури із семантичною кваліфікацією, тобто речення тотожності, включення вужчого поняття в ширше тощо. Вони використовуються як визначення, теза, твердження, що потребує розкриття, доведення. Кваліфікаційні структури найчастіше оформлюються бездієслівними реченнями з іменним складеним присудком, причому і в ролі підмета, і в ролі присудка виступають віддієслівні іменники, іменники з узагальненим значенням, назви збірних понять та ін. [2].