Лексико-фразеологічні одиниці мови наукового стилю

Оскільки науковий стиль є формою існування наукової інформації і засобом обміну цією інформацією, то, зазначають мовознавці, в ньому переважають мовні форми, спроможні адекватно, економно й точно передавати наукову інформацію, достатньо повно, чітко й однозначно, логічно й послідовно передавати думки. На лексичному рівні в науковому стилі використовуються одиниці, які позначають наукові поняття – терміни. Терміни, як важлива складова частина лексики української літературної мови, використовуються для називання чітко окреслених понять певної галузі науки, де вони взаємно пов'язані і становлять собою чітко упорядковану систему, в якій визначене місце кожного терміна. Ця група лексики позбавлена емоційного забарвлення і є важливим складовим компонентом лексичного складу наукового стилю. Науковий стиль тяжіє до них, оскільки вони задовольняють потреби розкриття об'єктивного боку дійсності, адекватного донесення до читача явища, яке описується. Загальновідомо, що термінологія виникає та еволюціонує на ґрунті конкретної національної мови, є невід'ємною частиною лексичної системи цієї мови. Але умови народження термінів інші, ніж умови появи загальновживаних слів. Терміни зумовлені концептуальним апаратом наук, які вони обслуговують, закономірностями і процесами розвитку самих цих наук. Основне призначення термінів полягає у вираженні засобами мови понять науки.

Термінологічна лексика складає предметно-логічну структуру певної галузі науки. «Термін – це наукове поняття, яке існує в загальній системі необхідних понять певної науки; у цій системі він співвідноситься з іншими поняттями й отримує свою змістовну визначеність» [8]. Терміном у мовознавстві називають одиницю історично сформованої термінологічної системи, що виражає поняття та його місце серед інших понять, позначається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов'язаних між собою єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується всім її законам. Терміни максимально точно, концентровано й економно відображають ті поняття, з якими пов'язана наукова і технічна діяльність людини, вони є результатом розумової діяльності людини, спрямованої на узагальнення й абстрагування. Наприклад: клітина, вітамін, клас, модель, сполука, кут, діагональ, реакція, аспірин, радіус, теорема, атом, косинус, аксіома, тощо.

Визнаючи термінологію провідною, найсуттєвішою ознакою наукового стилю, яка визначає добір загальновживаної лексики, оскільки остання потрапляє до плану наукового викладу, дослідники вказують, що найбільш розповсюдженим засобом вираження наукових понять є терміни, які несуть у собі науково-пізнавальну функцію. Як відомо, їхнє використання викликане прагненням до найточнішої відповідності форм мови змістові висловлювання; вони є однією з головних лексичних груп наукового стилю, складають специфіку цього стилю, відрізняють наукову сферу спілкування від інших сфер функціонування загальнолітературної мови; вони є диференційно значущим компонентом наукового стилю. Оскільки в терміні завжди зафіксовані суворо визначені поняття, він дозволяє якнайточніше передати зміст наукової або технічної ідеї автора, сприяє стислості, лаконічності викладу, є знаряддям наукового мислення і пізнання. На відміну від звичайного слова, вважає А.П.Коваль, яке виконує або номінативну, або дефінітивну функцію, термін не тільки називає, а ще й логічно, вичерпно і точно – через дефініцію – визначає поняття, дає багатогранну, об'ємну, але разом з тим і лаконічну характеристику, предмета чи явища, містячи при цьому максимум інформації [3].

Отже, терміни є тими одиницями мови, які допомагають їй здійснювати одну з основних своїх функцій – функцію пізнавально-інформативну, пов'язану з реєстрацією та збереженням нагромаджених людством знань.

Лексика наукового стилю складається з таких основних шарів (залежно від сфери застосування, характеру змісту поняття, особливостей відображуваного об'єкта): загальновживаної (міжнаукові, або міжсистемні терміни (називають базові поняття, спільні для всього комплексу наук або для більшості наук, що входять до цього комплексу), загальнонаукової (номінують гносеологічно універсальні категорії і поняття, уживані в усіх галузях наукового знання) і вузькотермінологічної (галузеві терміни) (функціонують в окремих галузях знання і діяльності людини). Цій лексиці властиві специфічні риси, які відрізняють її від інших мовних одиниць і обмежують сферу її використання. Вона соціальне обумовлена, усвідомлена носіями мови як закріплена за певним різновидом мови – за науковим стилем.

До загальновживаної лексики належать слова, які є основою усіх стилів, будь-якого викладу, безвідносно до його специфічної окресленості (науковість, офіційність тощо). До загальновживаної лексики належать і службові слова, за винятком окремих, що мають яскраве стилістичне забарвлення. Як відомо, загальновживана лексика використовується для зв’язку наукових понять, вираження їх відносин, тлумачення понять, опису матеріалу, експерименту, для оцінки літератури. Наприклад: обирати, виокремлювати, походити, оцінювати, пізнавати, повідомляти, переконувати, формувати, характеризувати; деталізація, коливання, завершення, обертання, використання, забезпечення, оволодіння, розкриття, посилення, неоднорідність, складність; активний, важливіш, новий, досконалий тощо.

Основними ознаками загальновживаної лексики наукових текстів А.П.Коваль називає такі:

1) постійно діюча тенденція до уточнення значення загальновживаного слова шляхом відсікання у нього другорядних, переносних і контекстуальних значень, асоціативних, експресивних та естетичних зв'язків, наявних у цього слова в інших функціональних стилях;

2) контекст у науковому стилі діє на загальновживане слово лише в одному напрямку - в напрямку реалізації значення слова;

3) кількісний склад загальновживаних слів наукового стилю, порівняно з іншими стилями, значно обмеженіший, не кажучи вже про семантичну обмеженість, а також значно менші словотворчі можливості;

4) загальновживана лексика, постійно вживаючись поряд із термінами у різного типу вільних словосполученнях, залежить значною мірою від цих термінів; тому при зміні термінів певної системи змінюється й частина загальновживаних слів (особливо це стосується тих загальновживаних слів, які відзначаються високою сполучуваністю з цими термінами)” [3, 210-211].

До загальнонаукової лексики належать слова, за допомогою яких подається опис явищ і процесів у різних галузях науки і техніки, закріплених за певними поняттями, відповідно до змісту наукового твору. Загальнонаукові терміни називають найбільш загальні категоріальні, класифікуючі наукові поняття, однаково актуальні для всіх або для значної кількості наук. Ця лексика з різних галузей знань посідає особливе місце у науковому стилі. Загальнонауковий клас слів великий і має тенденцію до постійного збільшення в результаті процесів інтеграції і диференціації наук і їх термінологій, а також в результаті проникнення методів одних наук у інші. Наприклад: редукція - фізика, хімія, мовознавство, біологія; дислокація - хімія, медицина, геологія; деривація - фізика, будівництво, мовознавство тощо. Загальнонаукові терміни відображають найзагальніші об'єкти (предмети, ознаки, зв'язки тощо) дійсності, не входять до складу певної термінологічної системи, а вживаються в наукових працях багатьох галузей знань і в той же час Широко розповсюджені й за межами наукового стилю. Мова йде про лексичні одиниці великої семантичної ємності, що позначають, як правило, такі поняття, як система, функція, значення, елемент, процес, множина, частина, час, речовина, величина, умова, тіло, рух, організм, властивість, швидкість, результат, кількість, якість, точка, рівняння, площина, розчин, формула, кислота, молекула, атом, коефіцієнт, маса та ін. Відомо, що в системі певної науки такі поняття можуть частково конкретизуватися, аспектуватися, але в основі вони мають загальнонауковий характер, складають загальний поняттєвий фонд науки в цілому, тобто ними має володіти спеціаліст будь-якої науки. Загальнонаукова лексика складається зі слів і словосполучень, більша частина яких у загальномовному плані багатозначна і поліфункціональна. Наприклад: глибина ванни, топки, різкості, безпечна, судноплавна, розплавлення, травлення; головка гвинта, заклепки, болта, бура, літери, куляста, всмоктуюча, свердлильна, охолоджувальна, цементувальна; кут крену, атаки, висоти, заплєчиків, установочний, посадочний, тертя, обертання, сходу коліс, природного укосу; спуск печі, аварійний, гвинтовий, запобіжний, зливовий тощо.

До вузькотермінологічної лексики належать поняття, які відображають об’єкти дослідження окремих наук і мають значно вужчий обсяг уживання, належать до галузевих. Галузеві терміни, зауважує А.П.Коваль, це найбільш змінна категорія лексики.; вона не лише розширюється кількісно, а й перетворюється якісно: уточнюються родовидові відношення між термінами, зменшується кількість слів-дублетів, вилучаються професіоналізми, спеціалізуються словотворчі засоби, за певними суфіксами і префіксами закріплюються спеціалізовані функції. Добір слів для називання нових понять також здійснюється тут за певними принципами. Галузеві терміни використовуються в працях, розрахованих насамперед на фахівців у певній галузі науки. Наприклад: лубрикетинг, ресивер (нафтопереробна промисловість); піноль (металообробка промисловість); пропріоцептор консумент (анатомія) тощо.