Із проголошенням незалежності Україна почала брати активну участь у міжнародних відносинах як повноправний суб'єкт міжнародного права. Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990), ухвалених Верховною Радою «Основних напрямках зовнішньої політики України» (1993), в Конституції України (1996).
Одним з основних напрямків зовнішньої політики України є підтримання дружніх взаємовигідних зв'язків з країнами СНД. Основним питанням щодо цього є забезпечення України енергоносіями з Росії та створення зони вільної торгівлі в межах СНД; спрощення режиму перетинання україно-російського кордону тощо. 2003 р. Президент України Л. Кучма обраний головою на саммітах СНД. У вересні 2003 р. Україна разом із Росією та деякими іншими країнами СНД підписала угоду про Єдиний економічний простір (ЄЕП), де провідну роль відіграла Москва. Цей договір передбачає створення наддержавних органів, що суперечить Конституції України. Проте вже у жовтні претензії росіян на острів Тузлу у Керченській протоці загальмували процес входження України до ЄЕП. Цей конфлікт ще не вичерпаний і його розв'язання — процес тривалого часу.
Західна політика України пов'язана з прагненням інтегруватись у європейські структури і зокрема з входженням у Європейський союз (у віддаленій перспективі). Але цьому заважають економічне становище держави та суспільно-політична ситуація в ній, які не задовольняють європейським вимогам (зокрема стан демократії в Україні). Тому Україна мусить задовольнятися певними двосторонніми угодами з високорозвиненими країнами з певних питань економічного та політичного співробітництва.
Україна є членом декількох регіональних міждержавних організацій, зокрема Центральноєвропейської ініціативи (з 1996 р.) та Чорноморського економічного співробітництва (1994) що дає їй можливість розширяти співробітництво в таких галузях, як зв'язок, енергетика, транспорт, екологічна безпека, наука і технологія, статистика, інформація, культура.
Певну роль Україна відіграє у врегулюванні локальних конфліктів, а саме, в Югославії, Сьєрра-Леоне, Південному Лівані, а з 2003 — в Іраку.
№69Вибори Президента України 2004 р. "Помаранчева революція"
Вибори Президента України 2004 р. як і передбачалося стали переломними в історії України. Ще за довго до офіційного початку передвиборчої кампанії всі політичні сили, як урядові, так і опозиційні стали готуватися до виборів.
Тривалий час була не зрозумілою позиція діючого Президента України Л.Кучми. Конституційний Суд України визнав, що він згідно з Конституцією України (1996 р.) перебуває при владі лише перший термін, хоча фактично перебував при владі вже два терміни. Зрештою Л.Кучма відмовився від участі у виборах 2004 р.
Президентські вибори відбулися 31 жовтня 2004 р. В результаті голосування голоси виборців розподілилися наступним чином: В.Ющенко — 39,26% голосів, В.Янукович — 39,11%, О.Мороз - 5,82%, П.Симоненко - 4,97%, Н.Вітренко - 1,53%, А.Кінах — 0,93%. Решта 18 кандидатів набрали менше 1% голосів.
Під час проведення виборів проявилась заангажованість Центральної Виборчої Комісії на чолі з С.Ківаловим, яка впродовж 10 днів не оприлюднювала остаточні результати голосування. Крім того, з'ясувалося, що робота комп'ютерної мережі ЦВК зазнавала зовнішнього втручання.
Такий розподіл голосів не виявив переможця перегонів, який мав би набрати більше 50%, і тому було призначено другий тур виборів на 21 листопада 2004 р. Основними суперниками в цьому турі, як і в першому, були В. Ющенко і З.Янукович. Після першого туру про свою підтримку Юдейка заявили О.Мороз та А.Кінах. Януковича підтримала Н.Вітренко.
Новизною другого туру було те, що між двома кандидатами відбулись відкриті теледебати, за яками спостерігала майже вся країна.
Голосування другого туру відбулося із значними фальсифікаціями і махінаціями на користь кандидата від влади. В результаті оприлюднювані ЦВК результати про перемогу В.Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчували перемогу В.Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва Майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву "Помаранчева революція". -
За вимогою частини депутатів на позачергове засідання зібралася Верховна Рада України, щоб обговорити ситуацію, що склалася, і прийняти відповідне рішення. Проте про-урядові фракції і комуністи відмовилися взяти в ньому участь. На цьому засіданні як політичний акт В.Ющенко прийняв присягу Президента України. Ця акція додала снаги мітингуючим, ряди яких з кожним днем зростали. У різні дні під час акції громадського протесту на Майдані було від 500 тис. до 1,5 млн. чол.
Незважаючи на народні протести, на те, що Верховний Суд України та суди інших інстанцій не розглянули скарги команди кандидата у президента В.Ющенка, ЦВК, не взявши до уваги жодної скарги, 24 листопада о 18.30 оголосила переможцем у виборах В. Януковича.
Така неприхована зневага і несправедливість сприяла радикалізації дій протестуючих, ряди яких почали швидко зростати. Лідери опозиції заявили про створення Комітету національного порятунку і всеукраїнський політичний страйк. Почалася розбудова наметового містечка на Хрещатику і Майдані Незалежності. Київська міська влада і кияни надали всіляку допомогу протестуючим. На потреби протестуючим було пожертвовано 20 млн. гривен без врахування принесеного одягу та їжі. Лідери опозиції закликали мітингуючих взяти в облогу Адміністрацію Президента України (Л.Кучми), а згодом і Кабінет Міністрів України.
Того ж дня до Києва стали звозити і прихильників В.Януковича (загалом близько 20 тис), які спробували створити власне наметове містечко навпроти будівлі кабінету Міністрів України. У країні склалася вкрай напружена ситуація: загроза силових дій як з боку правоохоронних органів, так і з боку прихильників ворогуючих таборів, політична криза, загроза економічної кризи.
Тим часом Верховний Суд України наклав заборону на публікацію результатів оголошених ЦВК до моменту оголошення свого рішення.
27 листопада відбулося засідання ВРУ на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, в якій визнано факт фальсифікації виборів та фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили до учасників акції громадської непокори.
Прихильники кандидата у президенти В.Януковича взяли курс на сепаратизм, на розкол країни. "З'їзд депутатів всіх рівнів" у Сєвєродонецьку закликав до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки. Провідну роль у цьому процесі відігравали регіональні лідери Донецької, Луганської, Харківської та інших областей. В той же час у західних і центральних регіонах країни місцеві ради приймають рішення про визнання Президентом України В.Ющенка.
Щоб розв'язати складну ситуацію з посередницькою місією, до України прибули представники Польщі, Литви, Росії, ОБСЄ та ЄС. Зрештою при допомозі міжнародних посередників сторони конфлікту (Президент України Л.Кучма, і кандидати у президенти України В.Ющенко і В.Янукович) виробили формулу політичного врегулювання кризи. Але все залежало від рішення Верховного Суду України, який 29 листопада приступив до розгляду скарги, поданої довіреними особами В. Ющенка про визнання незаконними дії ЦВК щодо оголошення переможця другого тура і відміну відповідної постанови про його підсумки.
Засідання Верховного Суду України транслювалося по телебаченню і радіо і всі громадяни могли довідатися про ті зловживання і фальсифікації, які відбувалися під час виборів. Своїм рішенням від 3 грудня 2004 р. Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів оголошених Центральною Виборчою Комісією (ЦВК) 26 листопада 2004 р. і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.
7 грудня Л.Кучма підписав Указ про відпустку на період передвиборчої компанії В. Януковича і призначив М.Азарова виконуючим обов'язки Прем'єр-міністра України.
Що унеможливити під час переголосування масових фальсифікацій було розроблено зміни до Закону "Про вибори Президента України". Ці пропозиції, згідно з домовленостями, були поставлені на голосування у ВРУ у пакеті з змінами і доповненнями до Конституції України Політична реформа. Які передбачали з вересня 2005 р. перерозподіл владних повноважень між ВРУ, Президентом України і Прем'єр-Міністром. Також голосувався проект у першому читанні про реформування системи місцевого самоврядування. 8 грудня пакет було проголосовано переважаючою більшістю депутатів. Відразу в сесійній залі проголосовані документи були підписані Президентом України Л.Кучмою. Також ВРУ затвердила і новий склад ЦВК, який очолив Я.Давидович.
Таким чином політична криза в країні була розв'язана шляхом компромісу, народ України відстояв свої права мирним шляхом, засвідчивши свою прихильність демократичним ідеалам.
Після цього масові акції на Майдані Незалежності у Києві припиняються але продовжує функціонувати наметове містечко на Хрещатику.
До переголосування команда В.Януковича підійшла у новому складі і з новими гаслами. В.Янукович заявив про свою опозиційність до Л.Кучми, в той же час залишаючись прем'єр-міністром у відпустці.
Під час переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів — 12 тис. чол., які засвідчили демократичний характер голосування 26 грудня.
Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В.Ющенко проголосувало 51,99% виборців, що взяли участь у голосуванні, за В.Януковича— 44,21%. Інавгурація нового Президента України В.Ющенко відбулась 23 січня 2005 р.
