Початок другої світової війни

Скасування кріпацтва означало звільнення особистості селянина відділення його господарства від поміщицького шляхом земельного облаштування громади. Маніфестом 19 лютого 1861 р. селянам давалася особисту свободу, свобода занять, майнових прав; створювалося сільське самоврядування, визволення з контролем із бокупомещика-душевладельца. Проте повного рівняння селян на правах коїться з іншими станами цього не сталося. Вони ставилися під невсипущий контроль громади, вихід із якої ускладнювався кругової порукою в виплаті податей і викупних платежів. Аж по 1882 р (а Сибіру до 1898 р) виплачувався ними і становий податок – подушна подати. Серед заходів впливу станового селянського суду залишалися тілесні покарання. До викупної угоди селяни вважалисявременнообязанними і сплачували оброк, ставши основною повинністю.

б) Щодо новизни реформ галузі місцевого самоврядування

Формування громадянського нашого суспільства та розвиток самодіяльності вимагала створення системи місцевого самоврядування, у якому представлено різні верстви населення тій чи іншій території, знали їїхозяйственни і культурних потреби краще, ніж царські чиновники. Такі органи створили як земського (1864) та міського (1870) самоврядування

в) Щодо новизни реформ області судочинства

Модернізація суспільного устрою країни передбачала створення умов громадянського суспільства – ліберальні новації у сфері правопорядку, освіти, розвиток органів місцевого самоврядування тощо. Найбільш послідовна і значуща у тому числі – судова,отделившая судову владу від адміністративної і створила нової судової системи замість станових судів кріпосницькій епохи. Її основою стали окружні суди,решавшие як кримінальні справи, і складні цивільні суперечки та позови виходячи з принципу рівності перед законом всіх станів. Судді призначалися міністерством юстиції і булонесменяеми, що робив їх незалежними від місцевої адміністрації.

р) Щодо новизни реформ галузі освіти

Реформами у сфері освіти створювалася наступність між початковим, середнім і вищою освітою, відривався доступ в гімназії і вузи всім станам за умови оплати і допускалася приватні ініціативи у відкритті початкових і с/ш. Останнє зумовило розмаїття форм навчальних закладів.

 

Початок другої світової війни

Вторгнення армії вермахту на територію Польщі 1 вересня 1939 р. прийнято вважати початком Другої світової війни (1939-1945 рр.), бо услід за цим послідувало офіційне оголошення війни Німеччині з боку Англії і Франції (3 вересня). Дуже швидко "германо-польский конфлікт" переріс у світову війну за участю усіх провідних держав. Правовою основою рішення Парижу і Лондона про вступ у війну були зобов'язання, якими вони були пов'язані з Польщею,: спільні гарантії її незалежності від 31 березня 1939 р., франко-польская конвенція від 19 травня 1939 р. і польсько-британський договір про взаємодопомогу від 25 серпня 1939 р. 5 вересня Вашингтон оголосив про поширення на германо-польский конфлікт закону про нейтралітет 1937 р., що забороняв постачання військового спорядження воюючим країнам. Нейтральну позицію відносно подій прагнули зайняти і малі країни Європи. Таким чином, польські збройні сили залишилися наодинці з перевершуючою армією Німецького рейху. Активна участь Англії і Франції в бойових діях почалася лише весною 1940 р.

У 1939-1941 рр. відбувається остаточне оформлення двох протиборчих блоків. Малі і великі країни примикали до однієї з воюючих сторін або оголошували про свій нейтралітет. Германо-японський "антикомінтернівський пакт", створений в 1936 р. (Італія 1937, Угорщина, Маньчжоу-го, Іспанія 1939 р.) забезпечував деяку політичну підтримку Берліну. Проте Німеччина не завжди була задоволена позицією своїх союзників. Італія вступила у війни лише в квітні 1940 р., Угорщина направила свої збройні сили лише в червні 1941г. Японія залишалася в стороні від активних бойових дій аж до грудня 1941 р. Уряд генерала Франка в Іспанії взагалі офіційно оголосило про свій нейтралітет в європейському конфлікті. Незабаром Німеччину підтримали Болгарія, Румунія, Фінляндія, Словаччина і Хорватія. Дослідники справедливо відмічають специфіку такої "коаліції", у рамках якої Німеччини не вдалося отримати реальної допомоги, і доводилося задовольнятися лише лояльністю союзників. Саме невпевненість Німеччини у своїй міжнародній позиції (незважаючи на наявність однієї з наймогутніших і досвідченіших армій) примушувало Берлін в ході другої світової війни шукати сепаратні угоди з реальними "гравцями". У червні-серпні велися таємні переговори між Англією і Німеччиною в Лондоні, в 1939 р. полягає договір про ненапад з СРСР, в 1941 р. здійснюється досить дивна "місія" Гесса в Англію, в 1945 р. - секретні переговори з США. Вже тоді чисто військова перевага не могла гарантувати успіху на міжнародній арені. Усвідомлення цього змусило Берлін шукати розуміння з Москвою.

Об’єднання західноукраїнських земель з СРСР мало позитивне значення: уперше за кілька століть своєї історії українці були в одній державі. Але принесений на багнетах Червоної армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє в творенні незалежної соборної української держави.

№54 Оборонні бої на території України
Маючи значну перевагу в живій силі й техніці, значні потужні угруповання німців глибоко вклинилися на територію СРСР. Наприкінці третього тижня кровопролитних боїв вони просунулись від 350 до 600 км, захопивши і значну частину України.
Уже з перших годин війни німці наштовхнулись на відчайдушний опір. Перший удар прийняли на себе прикордонники. Так, одинадцять днів і ночей відбивали їх атаки поблизу с. Скоморохи бійці 13-ї застави Володимир-Во-линського прикордонного загону. Героїчно билися захисники Рава-Руського, Перемишльського та інших укріплених районів на території України. Однак відсутність єдиної лінії фронту, несподівані зіткнення на марші, необхідність розгортати бойові порядки під вогнем противника на непідго-товлених рубежах, удари з повітря за переважання німецької авіації, відсутність налагодженої системи забезпечення боєприпасами, часта втрата управління — все це ставило радянські війська у несприятливі умови, спричиняло серйозні втрати.
Під Уманню (серпень 1941 р.) в полон потрапили 103 тис. радянських бійців, під Києвом (вересень 1941 р.) —665 тис. осіб. У 1941 р. полонені становили 64,5% всіх втрат Південно-Західного фронту, 60,3% — Південного. Вже за перші два дні бойових дій на аеродромах та в повітрі Червона армія втратила понад дві тисячі літаків, залишившись без прикриття. Контрнаступ радянських мотомеханізова-них корпусів у районі Луцьк—Броди—Рівне успіху не мав. До 15 липня війська Південно-Західного фронту втратили 2648 танків, 1907 літаків. За перші півроку війни в полон потрапило 3,6 млн військовослужбовців, у тому числі 1,3 млн українців.
Здобувши Київ, німецькі армії розгорнули наступ на Донбас і Крим, ЗО жовтня вони підійшли до Севастополя. Кровопролитними, з неймовірними жертвами з обох боків були бої за Київ (7 липня — 26 вересня 1941 p.), Одесу (5 серпня — 16 жовтня 1941 p.), Керч (30 грудня 1941 р. — 19 травня 1942 p.), Севастополь (ЗО жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 p.).
Витримавши довгу і виснажливу битву під Смоленськом, фашистські війська наприкінці вересня 1941 р. розгорнули масований наступ на московському напрямку. Але взимку 1941—1942 pp. під Москвою й на західному напрямку було завдано нищівного удару. Тут було розгромлено до 50 дивізій. Німці були відкинуті на 150—400 км. Вермахт зазнав першої великої поразки з початку Другої світової війни.

№55 22 липня 1942 р.. після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської області, вся територія України була остаточно окупована.

Нацисти не визнавали за Україною права на державне існування.

Встановлення "нового порядку" на окупованих територіях здійснювалося за розрахованим на 30 років планом "Ост", що передбачав знищення місцевого населення з метою звільнення українських земель для німецьких колоністів; частину населення передбачалося депортувати на примусові роботи до Німеччини.

Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання:

* забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини;

o вивільнити від українського населення шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини "лебенсрауму" ("життєвого простору") для арійської раси;

o сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню українських територій німецькими переселенцями.

Пограбування України відбулося з німецькою педантичністю. Від початку окупації до березня 1944 р. з України було вивезено 9,2 млн. т. зерна, 622 тис. т. м'яса та мільйони тонн інших продуктів, для перевезення яких було задіяно 1418 тис. вагонів. Відбувалося масове пограбування окупантами устаткування заводів, фабрик, сировини, сільськогосподарської продукції і навіть чорнозему. До Німеччини вивезли понад 40 тис. найцінніших творів мистецтва, історичних реліквій, колекцій. На примусові роботи з України було вивезено 2,4 млн. осіб, головним чином молоді. Частину населення було ліквідовано у концтаборах і місцях масового знищення. На території України було 50 гетто, 180 концентраційних таборів, 250 місць масового знищення (Бабин Яр, Биківня - страчено в обох близько 250 тис. євреїв, циган, українців, росіян). Загальна кількість розстріляного гітлерівцями населення становила 3 млн. 898 тис. У таборах військовополонених загинуло 1 млн. 366 тис. осіб. Було зруйновано 16 тис. підприємств, пограбована 25 тис. колгоспів, тощо.

Під час окупації населення України скоротилося на 13,6 млн. осіб.

рух Опору став складовою частиною загальної боротьби з окупантами. В Україні він був представлений трьома політичними течіями:

керованим радянською владою партизанським і підпільним рухом;

військовими формуваннями бульбівців, бандерівців і мельниківців. об'єднаними з часом в ОУН-УПА;

двома польськими арміями: прорадянською Армією Людовою і підпорядкованою лондонському еміграційному уряду Армією Крайовою, що вели боротьбу з гітлерівцями, в тому числі на українських теренах.

Воєнною доктриною Радянського Союзу встановлювалося, що війна, якщо вона розпочнеться, має вестись виключно на чужій території і «малою кров'ю». Підготовка до партизанської війни була визнана недоцільною. У зв'язку з цим на початку 30-х років було ліквідовано мережу партизанських баз, які знаходились у лісах прикордонних округів. Досвідчені кадри зазнали репресій в період сталінських «чисток» як вороги народу.

Проте вже з перших днів війни в офіційних документах (Директива від 29 червня 1941 р.) ставилося завданнястворити мережі партизанських загонів і підпільних організацій на захоплених ворогом територіях під керівництвом комуністів.

Однак підпільні організації, поспіхом організовані з самовідданих, але малокомпетентних людей, виявились досить уразливими для німецьких спецслужб і були ліквідовані в перші ж дні окупації.

На початку війни ЦК ВКП(б) орієнтував партійні організації і органи радянської влади на широке використання досвіду громадянської війни,що в умовах нової тактики і стратегії війни було малоефективним. Так, 30 червня 1941 р. секретар ЦК КПУ Бурмистенко, звертаючись до партійного активу Києва, наголошував на якнайскорішому розгортанні руху Опору в тилу ворога, залучаючи до цього ветеранів Громадянської війни, передових робітників, молодь.

Деякі партійні та радянські керівники навіть не уявляли складності завдань, які стояли перед ними. Коли до секретаря Сніжнянського райкому партії Сталінської області та начальника районного відділу НКВС звернулися керівники новоствореного партизанського загону із запитанням, де переховуватись і чим озброювати партизан, вони почули у відповідь, що переховуватись треба у кущах («не будуть же німці перевіряти кожен кущ»), а озброюватись треба сокирами («сокира та­кож є зброєю»).

Новостворені загони діяли в прифронтовій смузі, насиченій німецькими військами. Погано озброєним і непідготовленим людям протистояли добре підготовлені та озброєні піхотні і моторизовані дивізії вермахту. Партизани самовіддано боролись з ворогом і гинули в боях, не завдаючи фашистам відчутних втрат. Водночас в глибокому ворожому тилу активність бойових дій партизан була не досить ефективною. Проявлялася слабка організація партизанського руху в перші місяці війни.

В перший рік війни на окупованій території України було залишено 3 500 партизанських загонів і диверсійних груп, а на червень 1942 р. штаб партизанського руху знав про наявність тільки 22-х діючих загонів, решта розпалася або загинула. Влітку 1942 р. тільки 30% партизанських загонів мали зв'язок з «Великою землею».

Чималу шкоду розгортанню партизанського руху завдало те, що частина керівників, залишених для роботи у підпіллі, самовільно виїхала у радянський тил, кинувши напризволяще людей і доручену справу. Окремі особи з числа керівного та рядового складу виявились зрадниками і перейшли на бік окупантів, допомагали гестапо вистежувати підпільників, виявляти явки, конспіративні квартири.

Пасивність опору окупантам у перші місяці війни пояснюється ще й невдоволенням певної частини населення сталінським режимом, репресіями, голодомором, насильниць­кою колективізацією. Не дивно, що саме сільські райони, які мали стати центрами партизанського руху, найменш активно підтримували його.

№57 В 1945 p. перед Україною постає надзвичайно складне завдання - підняти з руїн країну. Вирішити його можна було тільки ціною героїчних зусиль народу.
Як здійснювалась відбудова народного господарства України
o Відбудова народного господарства України розпочалась відразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників. В 1946 р. на основі Закону СРСР про п'ятирічний план відбудови народного господарства було прийнято Закон про відбудову народного господарства України.
o У відповідності з цим законом відбудову народного господарства планувалося завершити до 1950р.
o В першу чергу відбудовувалась важка промисловість, транспорт, енергетика. В ці галузі спрямовувалось 88 % капіталовкладень.
o Сільське господарство отримувало 7 % вкладень і відбудовувалось за рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах. Збільшився сільськогосподарський податок. Колгоспникам, як правило, не сплачувалась заробітна платня.
o Для відбудови народного господарства використовувались репарації з Німеччини (сировина, устаткування), примусова праця військовополонених, колгоспників, робітників, інтелігенції.
o Відбудувати народне господарство України допомагали всі республіки СРСР. Наприклад, Дніпрогес відбудовували 120 підприємств СРСР, представники 26 національностей.
o Відбудова народного господарства проходила в умовах патріотичного піднесення народу. Заводи, шахти, дороги, електростанції, колгоспи були відбудовані ціною неймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів людей.
o П'ятирічний план відбудови народного господарства України в цілому було виконано.
o На відміну від країн Західної Європи відбудова економіки України здійснювалась без впровадження нових технологій і матеріалів. Відкидались ринкові відносини, зміцнювався командно-адміністративний стиль керівництва економікою. Поступово виникали засади техніко-технологічного відставання як України, так і СРСР від розвинутих країн Заходу.
o Легка і харчова промисловість, сфера охорони здоров'я, освіти, науки були відбудовані не в __повному обсязі,тому що їм приділялося замало уваги.
Відбудова народного господарства проходила в напруженій міжнародній обстановці-розпочалась "холодна війна" В цих умовах розраховувати можна було лише на власні сили. Країни Заходу згортали торгові відносини з СРСР, не здійснювали передбачені угодами поставки.

№58

операція «Вісла» (квітень — липень 1947 p.). Формальним приводом для початку цієї репресивної акції стала загибель у березні 1947 р. у бою з формуваннями УПА заступника міністра оборони Польщі К. Свєрчевського. Одразу після цієї події польське керівництво прийняло рішення про виселення українців і членів змішаних українсько-польських сімей з українських етнічних та прилеглих земель (Посяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя) і поселення їх у так званих повернутих західних та північних районах з обов´язковим розпорошенням серед польського населення. Ці репресивні дії і становили основний зміст операції «Вісла». Репресивна акція була скоординованою на міждержавному рівні дією — під час її проведення відділи НКВС та чехословацької армії заблокували східні та південні кордони Польщі. За польськими даними, депортовано було 140,5 тис. осіб, ув´язнено в концтаборі Явожно 3800 осіб, а вбито понад 650 осіб. Отже, у середині 40-х років українське населення Закерзоння стало жертвою масових насильницьких депортацій, які до серпня 1946 р. здійснювалися в напрямку УРСР, а з квітня 1947 р. — у глиб Польщі. Суттю операції «Вісла» було «очищення» теренів Південно-Східної Польщі від автохтонного українського населення та цілковита асиміляція українців-переселенців у польському середовищі.

№60 Соціально-економічні процеси в Україні в 60-х — першій половині 80-хроків. Спроби реформування економіки. Назрівання кризи в Україні в 70-х — першій половині 80-хроків. Згортання демократії. Посилення бюрократизму. Національна політика в Україні. Посилення русифікації під гаслом інтернаціоналізму.

Дисидентський рух в Україні. Україна в роки перебудови. Утворення багатопартійної системи. Боротьба за національну незалежність. Наука і культура України.

більш якісні та послідовні зміни в промисловості, сільському господарстві, міжнаціональних відносинах, у розвитку культури України. Народ очікував, що нове керівництво продовжуватиме політику подолання наслідків «культу особи» та сприятиме розвитку демократичних процесів в СРСР

Восени 1964 року Першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва. Верховну Раду СРСР очолив М. Підгорний, а Раду Міністрів — О. Косигін. До речі, перших двох керівників об'єднувала тривала спільна робота в Україні.

Нове керівництво й насправді в середині 60-х років здійснило спробу провести господарську реформу в промисловості та сільському господарстві. Автором та ініціатором проведення реформ був О. Косигін. На пленумі ЦК КПРС у вересні 1965 року було прийнято рішення про поступовий перехід промисловості на економічні методи господарювання, управління, використання товарно-грошових відносин, впровадження госпрозрахунку, матеріального стимулювання праці працівників, більш широкого залучення передового світового досвіду, стимулювання господарської ініціативи.

в 60-х — першій половині 80-х років. Спроби рефор-

в Україні в 70-х — першій

Соціально-економічні процеси в Україні

мування економіки. Назрівання кризи

половині 80-х років

Період 60-х — першої половини 80-х років був одним з найбільш складних і суперечливих періодів історії України. З одного боку, не можна не відзначити цілий ряд безумовно позитивних здобутків, а з іншого — в економіці та суспільному житті відбувались значні деформації

№61 Із березня 1985 р. в історії СРСР розпочався період, що його прийнято називати "перебудовою". За задумом реформаторського крила радянського керівництва, а його репрезентували насамперед М. Горбачов, О. Яковлєв, Е. Шеварднадзе, вона повинна була торкатися всіх сфер життя суспільства: економічної, політичної, ідеологічної, культурної, духовної.
Перший етап. На квітневому {1985 р.) пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР (реформа А. Аганбегяна). Його основні положення мали на меті: подолати значне зниження темпів економічного росту, від-,, ставання вітчизняного машинобудування як базової галузі економіки на основі широкого впровадження НТР, виробити новий господарчий механізм, розвивати матеріальні стимули виробництва, удосконалювати структуру управління господарством.
Одначе "прискорювати" й "перебудовувати" суспільство одночасно було неможливо. Вже до січня 1987 р. стало очевидним, що в економіці країни мають місце не окремі недоліки, а склався потужний механізм гальмування, коріння якого сягає самої економічної системи. Перший етап реформ не відбувся.
Другий етап — реформа М. Рижкова — Л. Абалкіна (1987— 1989 рр.) передбачав надання підприємствам самостійності, переведення їх на самоокупність і самофінансування. Заробітна платня стала також пов'язуватись із результатами господарчої діяльності. Проте нова реформа здійснювалася в умовах монополії державної власності в економіці.
Т ретім етапом реформ стала спроба переходу до регульованої ринкової економіки (1990—1991 рр.). Сутністю реформи було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи й методи переходу до ринкових відносин. Програма уряду передбачала поступовий планомірний перехід, а висунута альтернативна програма С. ШаталІна — Г. Яв-лінського "500 днів" передбачала динамічні темпи переходу до ринку і злам командно-адміністративної системи, можливість відродження приватної власності. Після обговорень було прийнято компромісний варіант проекту переходу до ринку, за яким усю сутність програми ШаталІна — Делійського було вихолощено. Отож, нова програма також виявилась нежиттєздатною. Проіснувавши декілька місяців, вона зазнала краху.