Розділ IV. Пожежна безпека у торгівлі

1. Питання: Яка роль Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в забезпеченні пожежної безпеки?

Відповідь: Це міністерство здійснює державний пожежний нагляд, забезпечує пожежну охорону населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо удосконалювання пожежної охорони. Рішення його з питань пожежної безпеки є обов'язковими для органів державної виконавчої влади, а також підприємств, організацій і громадян.

2. Питання: Яка структура пожежної охорони в Україні?

Відповідь: Для захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах в Україні створено пожежну охорону, яка поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну. Основними підрозділами, які безпосередньо ведуть боротьбу з пожежами, є пожежні команди, які комплектуються спеціально навченими бійцями та командирами і закріплюються за певною територією або об'єктом.

3. Питання: Як організований державний пожежний нагляд в Україні?

Відповідь: Закон "Про пожежну безпеку" передбачає державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності. У складі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи створені та функціонують центральний орган - Державний департамент пожежної безпеки, територіальні та місцеві органи державного пожежного нагляду. Органи державного пожежного нагляду (Держпожнагляд) здійснюють такі функції: розробляють і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки; погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативно-технічних документів щодо забезпечення пожежної безпеки; встановлюють порядок опрацювання і затвердження відповідних положень, інструкцій та інших нормативних актів, діючих на підприємстві, в установі та організації; здійснюють конт­роль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпе­ки керівниками різного рівня, посадовими особами та громадянами; про­водять перевірки і дізнання за повідомленнями про пожежі та порушення правил пожежної безпеки. Посадові особи органів Державного пожежного нагляду є державними інспекторами з пожежного нагляду Україні.

4. Питання: Які обов'язки керівників підприємств, установ і організацій, орендарів у забезпеченні пожежної безпеки різних об'єктів?

Відповідь: Керівники підприємств, установ та організацій, а також орендарі зобов'язані: розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки; розробляти і затверджувати діючі у межах підприємст­ва положення та інструкції, здійснювати постійний контроль за їх додер­жанням; забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм та правил, а також виконання розпоряджень (приписів) і постанов органів державного пожежного нагляду; подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів; організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення; утримувати в справному ста­ні засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар; створювати згідно з встановленим порядком підрозділи по­жежної охорони та необхідну для їхнього функціонування матеріально-технічну базу; здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних за­собів виявлення та гасіння пожеж; своєчасно інформувати пожежну охо­рону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і переїздів на своїй території; проводити службове розслідування випадків пожеж.

5. Питання: Які умови створення і функції добровільних пожежних дружин на підприємствах (в установах, організаціях) і різних об'єктах?

Відповідь: З метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та органі­зації їх гасіння на підприємствах та різних об'єктах з числа робітників, службовців, інженерно-технічних працівників та інших громадян, які не молодші 18 років, створюються добровільні пожежні дружини (команди), положення про які затверджено Міністерством внутрішніх справ на під­ставі постанови Кабінету Міністрів України. Добровільна пожежна дружи­на створюється при чисельності працюючих, як правило, не менше 50 чо­ловік, вона може бути загальнооб'єктною і (або) цеховою залежно від структури та особливостей підприємства. На складах, у цехах та інших структурних підрозділах підприємства можуть створюватись відділення ДПД (бойові розрахунки) згідно з кількістю робочих змін.

6. Питання: Які економічні методи стимулювання роботи членів добровільних пожежних дружин?

Відповідь: Оплата праці членів добровільних пожежних дружин (команд) за час участі їх у ліквідації пожежі або наслідків аварії, проведення пожежно-профілактичних заходів, а також навчальної підготовки та чергувань провадиться з розрахунку середньомісячного заробітку за місцем роботи. Членам добровільних пожежних дружин (команд) можуть надаватися до­даткова відпустка до 10 робочих днів на рік із збереженням заробітної плати, видаватися премії та цінні подарунки. Члени добровільних пожежних дружин (команд) та працівники відомчої і сільської пожежної охорони підлягають обов'язковому особистому страхуванню у розмірі десяти­річної заробітної плати за посадою, яку вони займають. Страху­вання членів добровільних пожежних дружин (команд) та страхування працівників відомчої пожежної охорони здійснюється за рахунок підпри­ємств, установ та організацій, де вони створені.

7. Питання: Які умови створення, склад і функції пожежно-технічних комісій на підприємстві (в установах, організаціях) і різних об'єктах?

Відповідь: На підприємстві, в установі, організації з кількістю 50 і більше чо­ловік за рішенням трудового колективу створюється пожежно-технічна комісія (ПТК), яка діє згідно з Типовим положенням про пожежно-технічну комісію. У виняткових умовах її функції може виконувати комісія з охорони праці. Наказами керівника підприємства затверджуються положення про ПТК підпри­ємства, її персональний склад та порядок роботи. До складу комісії вклю­чаються інженерно-технічні працівники, діяльність яких пов'язана з вико­нанням технологічних процесів, експлуатацією та обслуговуванням електро­установок, систем автоматичного протипожежного захисту та ін., а також керівник ДПД, фахівець протипожежної безпеки підприємства, уповнова­жений трудового колективу з питань охорони праці, представник проф­спілкової організації. Очолює комісію головний інженер або один із заступни­ків керівника підприємства. У функції ПТК будь-якого підприємства вхо­дять: обстеження один раз на квартал усіх виробничих будівель, споруд, складів, різних приміщень з метою виявлення порушень пожежної безпеки та визначення шляхів, способів та строків їх усунення. Результати такого обстеження оформлюються актом, який затверджується керівником під­приємства. ПТК бере участь у розробці діючих у межах підприємства по­ложень, правил, інструкцій щодо пожежної безпеки, а також у службовому розслідуванні причин пожеж та розробці необхідних заходів щодо їх запо­бігання, вирішенні інших питань у цій галузі.

8. Питання: Які види і порядок проведення інструктажів з питань пожежної безпеки?

Відповідь: Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем ро­боти проходять інструктажі з питань пожежної безпеки згідно з Типовим положенням. Протипожежні інструктажі за призначенням та строком проведення поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний протипожежний інструктаж проводиться за програмою, затвердженою керівником (заступником, головним інженером) підприємства, з усіма особами, які щойно прийняті на постійну або тимчасову роботу, а також прибули у відрядження або на практику (навчання) і повинні брати безпосередню участь у виробничому процесі. Цей інструктаж проводиться у спеціально обладнаному приміщенні фахівцем, на якого покладені ці обов'язки наказом по підприємству.

Первинний протипожежний інструктаж проводиться безпосе­редньо на робочому місці до початку тут виробничої діяльності праців­ників або участі прибулих на підприємство осіб у виробничому процесі, будівельно-монтажних, ремонтних та інших роботах. Програма цього інструк­тажу затверджується керівником відповідного структурного підрозділу або керівником підприємства (його заступником).

Програми вступного та первинного протипожежних інструктажів повинні бути узгодженні з начальником об'єктної пожежної охорони або керівником добровільної пожежної дружини.

Повторний протипожежний інструктаж, що включає питання вступного та первинного інструктажів, повинен проводитись на робочому місці з усіма працівниками не рідше одного разу на рік.

Позаплановий протипожежний інструктаж проводиться індиві­дуально або з групою працівників на робочому місці чи у спеціально від­веденому приміщенні у таких випадках: введення у дію нових або доопра­цьованих нормативних актів з питань пожежної безпеки (правил, інструк­цій тощо); зміни технологічного процесу, застосування нового або модер­нізація існуючого пожежонебезпечного устаткування; вимога державних інспекторів з пожежного нагляду, якщо виявлено незадовільне знання пра­цівниками правил пожежної безпеки на робочому місці, невміння діяти при пожежі та користуватися первинними засобами пожежогасіння. Обсяг та зміст цього інструктажу визначаються причинами, що викликали необ­хідність його проведення.

Цільовий протипожежний інструктаж повинен проводитись з пра­цівниками перед виконанням ними разових (тимчасових) пожежонебезпечних робіт (зварювальних, розігрівальних та ін.), при ліквідації аварії, наслідків стихійного лиха.

Первинний, повторний, позаплановий та цільові протипожежні ін­структажі проводяться безпосередньо керівниками робіт (завідуючими відділів, секцій, складів, комор, а також начальниками цехів, дільниць), які пройшли навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки. Первин­ний, повторний та позаплановий інструктажі повинні завершуватись пере­віркою знань. Перевірку знань здійснює особа, яка проводила інструктаж.

Допускається проводити протипожежні інструктажі разом з від­повідними інструктажами з охорони праці.

Результати всіх видів протипожежних інструктажів, окрім цільово­го реєструються у спеціальних журналах окремо від інструктажів з питань охорони праці. Тут повинні бути підписи осіб, з якими проводився інструктаж, і тих, хто його проводив. Запис про проведення цільового протипожежно­го інструктажу робиться в документі (наряді-допуску), дозволяючому ви­конання пожежонебезпечних робіт.

9. Питання: Який порядок навчання працівників за програмою пожежно-технічного мінімуму?

Відповідь: На об'єктах з підвищеною пожежною небезпекою (наприклад, на складах товарів побутової хімії, легкозаймистих рідин, тканин, паперу, меб­лів) працівники повинні проходити пожежо-технічний мінімум. Наказом керівника підприємства встановлюються порядок, форма та місце прове­дення пожежо-технічного мінімуму, а також конкретний перелік робіт та спеціальностей, стосовно до яких передбачається спеціальне навчання. Програма пожежно-технічного мінімуму розробляється, як правило, на підприємстві, затверджується його керівником та погоджується з місцевим органом державного пожежного нагляду. Після закінчення спеціального навчання комісія, яка утворюється наказом керівника підприємства, по­винна прийняти від робочих та службовців заліки, результати яких оформ­ляються протоколом. Особам, які успішно склали заліки, видається посвідчен­ня відповідної форми. Надалі перевірка знань працівників з питань пожеж­ної безпеки здійснюється комісією щорічно також з оформленням прото­колу. При цьому до посвідчення про проходження спеціального навчання з пожежно-технічного мінімуму вносяться відповідні відмітки.

10. Питання: Який порядок перевірки знань посадових осіб з питань пожежної безпеки?

Відповідь: Посадові особи, від діяльності яких залежить протипожежний стан різних об'єктів та підприємства у цілому, до початку виконання обов'язків та періодично (не рідше 1 разу на 3 роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

11. Питання: Які види і призначення інструкцій з пожежної безпеки?

Відповідь: На основі діючих правил та інших нормативних актів з питань по­жежної безпеки з урахуванням специфіки пожежної небезпеки будівель, споруд, технологічних процесів та устаткування розробляються та затверд­жуються керівником підприємства інструкції, які підрозділяються на види: загальні (загальнооб'єктні) для підприємств, організацій, установ; для окремих цехів, виробничих дільниць, приміщень, лабораторій та ін.; щодо виконання пожежонебезпечних видів робіт, експлуатації технологічних установок, обладнання та ін. Інструкції встановлюють порядок та способи забезпечення пожежної безпеки, обов'язки та дії працівників на випадок виникнення пожежі, включаючи порядок оповіщення людей та повідом­лення про неї у пожежну охорону, евакуації людей та матеріальних ціннос­тей, використання засобів пожежогасіння та взаємодії з підрозділами по­жежної охорони. Ці інструкції повинні вивчатись при проведенні протипожежних інструктажів і проходженні пожежно-технічного мінімуму, а також у системі виробничого навчання та вивішуватися на видних місцях.

На підприємствах торгівлі, які мають два поверхи та більше, інших аналогічних за призначенням об'єктах з масовим перебуванням людей (50 чоло­вік та більше) адміністрація зобов'язана розробити інструкцію, що визна­чає дії персоналу щодо забезпечення безпечної та швидкої евакуації лю­дей. Не рідше одного разу на півріччя здійснюються тренувальні дії пра­цівників зазначених підприємств та об'єктів згідно з цією інструкцією.

Відповідні інструкції розробляються на підприємствах для пра­цівників охорони (сторожів, вахтерів, чергових). Інструкції щодо заходів пожежної безпеки розроблюються для павільйонів, кіосків, магазинів (секцій), які знаходяться на ринках.

12. Питання: Сформулюйте поняття про горіння, загоряння і пожежу.

Відповідь: Горіння - швидкопротікаюча хімічна реакція окислення речовин, що супроводжується виділенням теплоти і часто випромінюванням світла. Для виникнення та протікання процесу горіння необхідні: горюча речови­на, окислювач у достатній для підтримання горіння кількості та джерело запалювання. Дія джерела запалювання, що призводить до горіння, нази­вається запалюванням.

Джерелами запалювання можуть бути: палаючі або розжарені тіла; електричні розряди; теплові прояви хімічних реакцій, мікробіологічних процесів та механічних дій; іскри від удару та тертя; ударні хвилі; сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання.

Розрізнюють такі види горіння: спалах, займання, спалахування, самозаймання та самоспалахування.

Горіння речовин є причиною загорянь і пожеж на різних об'єктах. Загоряння - неконтрольоване горіння зовні спеціального вогнища, не заподіюче матеріальної шкоди, пожежа - неконтрольоване горіння зовні спеці­ального вогнища, що приносить матеріальну шкоду.

13. Питання: Як класифікуються пожежі залежно від розмірів матеріального збитку?

Відповідь: Залежно від завданих матеріальних збитків пожежі поділяються на: пожежі з великими матеріальними збитками – пожежі, прямі збитки від яких перевищують 300 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; пожежі з особливо великими матеріальними збитками – пожежі, прямі збитки від яких перевищують 1000 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розрізнюють прямі та побічні збитки від пожеж. Прямі збитки від пожеж – оцінені в грошовому вираженні матеріальні цінності, знищені та (або) пошкоджені внаслідок безпосереднього впливу небезпечних факторів пожежі. Побічні збитки від пожеж – оцінені у грошовому вираженні витрати на гасіння пожежі (вартість вогнегасних речовин, пально-мастильних матеріалів тощо), ліквідацію її наслідків (враховуючи соціально-економічні та екологічні втрати), у тому числі на відбудову об’єкта; втрати, зумовлені простоєм у виробництві, перервою в роботі, зміною графіка руху транспортних засобів тощо..

14.Питання: На які класи підрозділяються пожежі горючих речовин та матеріалів?

Відповідь: Пожежі горючих ре­човин та матеріалів підрозділяються на класи: А - пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір); В - пожежі горючих рідин або твер­дих речовин, які плавляться; С - пожежі газів; Д - пожежі металів та їх сплавів; Е - пожежі, пов'язані з горінням електроустановок.

15. Питання: Як класифікуються рідини залежно від температури спалаху пари?

Відповідь: Залежно від температури спалаху пари рідини поді­ляються на легкозаймисті (ЛЗР) з температурою спалаху не вище 61°С у закритому тигле або 66°С у відкритому тигле та горючі (ГР) з темпера­турою спалаху вище зазначених величин. Бензин, розчинники - дуже не­безпечні ЛЗР з температурою спалаху пари від -17 до +44°С, до них належать також нітроемалі та більшість лаків. У виробничих приміщеннях тара з ЛЗР та ГР може зберігатись тільки у металевих шафах або ящиках, які щільно закриваються. Забороняється зберігати легкозаймисті або горючі рідини у відкритому або непридатному посуді, а також у посуді, який б'ється. Не допускається спільне зберігання їх з будь-якими іншими товарами чи ма­теріалами.

16. Питання: На які розряди підрозділяються речовини і матеріали за потенційною небезпекою викликати пожежу, підсилювати небезпечні фактори пожежі, отруювати навколишнє середовище, впливати на людину безпосередньо або на відстані?

Відповідь: За потенційною небезпекою викликати пожежу, підсилювати небез­печні фактори пожежі, отруювати навколишнє середовище (повітря, воду, грунт, флору та фауну), впливати на людину через шкіру, слизові оболон­ки органів дихання безпосередньо або на відстані речовини та матеріали поділяються на розряди: безпечні, малонебезпечні, небезпечні, особливо небезпечні. До безпечних належать негорючі речовини та матеріали в не­горючій упаковці, які в умовах пожежі не виділяють небезпечних (горючих, отруйних, їдких) продуктів розкладу або окислення, не утво­рюють вибухових або пожежонебезпечних, отруйних, їдких, екзотерміч­них сумішей з іншими речовинами. Малонебезпечними є горючі речовини і матеріали, на які не розповсюджуються особливі вимо­ги ГОСТ 19433-88, а також негорючі речовини та матеріали у горючій упаковці. Небезпечними вважаються горючі та негорючі речовини і мате­ріали, виявлення властивостей яких може призвести до вибуху, пожежі, загибелі, травмування, отруєння, опромінення, захворювання людей та тварин, пошкодження споруд, транспортних засобів. Причому, небезпечні властивості можуть виявитись у речовинах у чистому вигляді або при взаємо­дії їх із речовинами та матеріалами інших категорій (визначені у ГОСТ 19433-88) у нормальних або аварійних умовах. До особливо небезпечних відносяться такі небезпечні речовини і матеріали, що не сумісні з речовинами і матеріалами однієї з ними категорії за ГОСТ 19433-88.

Вимоги до розподілу речовин та матеріалів при зберіганні містяться у "Правилах пожежної безпеки в Україні". Окремо від інших речовин та матеріалів повинні зберігатись, наприклад: речовини в аерозольній упаковці; гази стиснені, зріджені та розчинені під тиском; отруйні гази; горючі гази; легкозаймисті тверді речовини та деякі інші.

17. Питання: Які вимоги до торгівлі товарами з підвищеною пожежною небезпекою?

Відповідь: У торговельних центрах, універмагах, великих магазинах торгівля товарами з підвищеною пожежною небезпекою (сірниками, парфумерією, одеколонами, аерозольними упаковками тощо) повинна здійснюватись на верхніх поверхах. Ці товари необхідно зберігати нарізне від інших у спе­ціально пристосованих приміщеннях. Не допускається зберігати у крам­ниці одночасно більше 15 тис. одиниць аерозольних виробів та більше 2 тис. пляшок (або більше 1м³) спирту та інших ЛЗР. Товари побутової хімії, лаки, фарби, розчинники, товари в аерозольній упаковці не дозволя­ється розміщувати ближче 0,5м від приладів опалення та у віконних вітри­нах. Не допускається торгівля пожежонебезпечними товарами побутової хімії, лаками, фарбами, розчинниками та іншими ЛЗР та ГР, розфасовани­ми у скляну тару місткістю більше одного літра кожна, а також пожежоне­безпечними товарами без попереджувального напису "Вогненебезпечне". Зберігати горючі товари або негорючі товари в горючій упаковці можна тільки у приміщеннях, які мають віконні отвори або спеціальні засоби димовидалення. Відділи, секції, прилавки для продажу пожежонебезпечних товарів повинні бути розташовані не ближче 4м від виходів, схо­дових кліток та інших евакуаційних шляхів. Розфасовка пожежонебезпечних товарів (крохмалю, борошна, цукрового піску, крупи) повин­на здійснюватись у спеціально пристосованих для цього приміщеннях. За­бороняється користуватись побутовими електронагрівальними прилада­ми у складських приміщеннях та приміщеннях для підготовки товарів до продажу.

18. Питання: Які міри пожежної безпеки передбачаються в матеріальних складах і базах загального призначення?

Відповідь: Тут конторські та побутові приміщення мають бути ізольовані від складських приміщень. Робочі міс­ця комірників (обліковців, відбракуваль- ників, товарознавців) у складських приміщеннях необхідно огороджувати заскленими перегородками з него­рючих матеріалів заввишки 1,8м. Всі операції, пов'язані з розкриттям та­ри, розфасуванням продукції, приготуванням робочих сумішей вогненебезпеч­них рідин та дрібним ремонтом, здійснюються в ізольованих приміщен­нях. Складські приміщення (відсіки), розташовані в підвальних або цокольних поверхах, повинні мати люки чи вікна розміром 0,9м ´ 1,2м з приямком для випускання диму у разі пожежі. У складських приміщеннях від дверних отворів повинні бути проходи, відповідаючі ширині дверей, але не менше 1м. При ширині складу більше 10м посередині його влаштовується поздовжній прохід не менше 2м завширшки. Між штабелями передбачаються проходи шириною не менше 1м. Відстань від штабелів до стін приймається не менше 0,8м. Проходи та місця розташування штабелів позначають чіткими лініями на підлозі. Балони з горючими газами, ємкості з ЛЗР та ГР, аерозольні упаковки необхідно захищати від сонячного та будь-якого іншого теплового впливу. У складах загального призначення допускається зберігання не більше 5 тис. аерозольних упаковок, у ізольованих протипожежних відсіках цих складів - не більше 15 тис. упаковок. У багатоповерховому складі зберігання аерозольних упаковок дозволяється лише на верхньому поверсі у протипожежних відсіках, у кожному з яких може знаходитись не більше 150 тис. цих упаковок. При цьому загальна місткість складу не може перевищувати 900 тис. упаковок. На відкритих майданчиках або під навісами аерозольні упаковки повинні знаходитись в негорючих контейнерах, що замикаються. На зовнішньому боці дверей (воріт) складських приміщень, де зберігаються пожежовибухонебезпечні товари, речовини та матеріали (лаки, фарби, розчинники, сірники тощо), балони з газами та продукція в аерозольній упаковці, повинна бути вивішена інформаційна карта, яка характеризує їх пожежну небезпеку та кількість, а також заходи, що вживаються при гасінні пожежі.

19. Питання: На які категорії підрозділяються приміщення і будівлі (частини будівель – пожежні відсіки) виробничого і складського призначення за вибухопожежною та пожежною небезпекою?

Відповідь: Згідно з ОНТП 24-86 приміщення і будівлі (частини будівель-пожежні відсіки) залежно від кількості та пожежовибухонебезпечних властивостей речовин і матеріалів, які знахо­дяться (обертаються) в них, з урахуванням особливостей технологічних процесів поділяються на категорії: А, Б, В, Г і Д. До ка­тегорії А належать склади товарів побутової хімії та легкозаймистих рідин (лаки, фарби на ацетоні, бензин побутовий, розчинники, ацетон у склотарі та ін.); приміщення для зберігання товарів у аерозольних упаковках, зарядки тягових та стартерних батарей; фарбувальні відділення; машинні (апарат­ні) та конденсаторні відділення аміачних холодильних установок та ін. Катего­рія Б включає, наприклад, відділення сушіння крохмалю, розфасовки та пакування крохмалю, розфасовки крупи, борошна та цукрового піску. До категорії В належать: склади меблів, тари (ящики, пакети, сітки), готового одягу, тканин, парфумерних товарів (духи, одеколони), галантереї, культ­товарів, радіотоварів та телевізорів, взуття, килимів, пральних порошків в упаковках, тютюнових виробів, сірників, мила, кондитерських та бакалійних товарів, цукру в тарі, соняшникової та інших рослинних олій, лікеро-горілчаних виробів та вина, паперу та готових пакетів; комори овочів, картоплі, сухих продуктів, господарчого інвентаря, тари; камери зберігання хутра; холодильні камери з температурою вище +10⁰ С; приміщення для зберігання іграшок, товарної обробки та розфасовки картоплі і овочів; дисплейні зали. До категорії Г входять: приміщення обпалення птахів; гарячі відділення кулінарних цехів; приміщення для приготування сиропів; вафельні відділення; гарячі цехи підприємств громадського харчування; камери спалення сміття. До категорії Д належать, наприклад, усі приміщення хладонових холодильних установок; холодильні камери з температурою +10⁰С та нижче; відділення сульфітації та десульфітації продукції, металевої тари; охолоджувальні камери напівфабрикатів, готової продукції, добового запасу сировини на фабриках - заготівельнях; механічні майстерні та ін. На підприємствах, базах та складах залежно від їх категорії роз­робляються відповідні заходи пожежної безпеки.

20. Питання: Сформулюйте поняття про пожежонебезпечну зону і зробіть класифікацію пожежонебезпечних зон.

Відповідь: Пожежонебезпечною зоною називається простір усередині та зовні приміщень, у межах якого постійно або періодично знаходяться (зберігаються або утворюються під час технологічного процесу) го­рючі речовини як при нор­мальному технологічному процесі, так і при його порушеннях у такої кількості, що потрібні спеціальні заходи в конструкції електрообладнання при його монтажі та експлуатації. Пожежонебезпечні зони підрозділяються на класи: П-І, П-II, П-IIа, П-III (визначаються технологами разом з електриками проектної чи експлуатуючої організації). Клас П-І - простір, розташований у приміщеннях, де обертається горюча рідина, яка має температуру спалаху більше +61⁰С (наприклад, на складах мінеральних масел); клас П-ІІ - простір у приміщеннях, в якому можуть накопичуватися та виділятися горючий пил та волокна (наприклад, у приміщеннях для просіювання бо­рошна, цукру); клас П-IIа - простір у приміщеннях, де знаходяться тверді горючі речовини і матеріали (наприклад, на складах тканин, паперу, меблів, змішаних вантажів); клас П-ІІІ - простір зовні приміщення, у якому знаходиться горюча рі­дина з температурою спалаху більше +61⁰С або тверді горючі речовини (наприклад, відкриті склади мінеральних масел або склади вугілля, торфу, дерева).

21. Питання: Які вимоги безпеки до пожежонебезпечних зон і використовуваним у них електричним машинам, апаратам, приладам, світильникам?

Відповідь: Відповідно до діючих правил,має бути забезпеченим захист будинків, споруджень і зовнішніх установок з пожежонебезпечними зонами від прямих ударів блискавки і вторинних її проявів, а також захист у цих зонах від іскріння внаслідок можливого розряду статичної електрики. Залежно від класу пожежонебезпечної зони встановлений мінімальний ступінь захисту від агресивності навколишнього середовища оболонок електричних машин, апаратів, приладів, а також світильників. Щитки і вимикачі освітлювальних мереж рекомендується виносити за межі пожежонебезпечних зон будь-якого класу. Електричні машини з частинами, що нормально іскрять, повинні знаходитися на відстані не менш 1м від місця розміщення горючих матеріалів (речовин) чи відгороджуватися від них екраном з негорючих матеріалів. При необхідності використання (за умовами виробництва) у пожежонебезпечних зонах будь-якого класу електронагрівальних приладів має бути забезпеченим захист від зіткнення робочих частин, що нагріваються, з горючими матеріалами (речовинами), при цьому самі прилади повинні встановлюватися на негорючий поверхні. Забороняється застосування нагрівальних приладів у пожежонебез-печних зонах будь-якого класу в складських приміщеннях. Для захисту ламп розжарювання світильники повинні мати суцільне скло; відбивач і розсіювач у них повинні бути виготовлені з негорючого матеріалу. Такі ж вимоги до відбивача і розсіювача пред'являються у світильниках з люмінесцентними лампами для пожежонебезпечних зон будь-якого класу складських приміщень. У переносних світильниках, використовуваних у пожежонебезпечних зонах будь-якого класу, скляний ковпачок має бути захищеним металевою сіткою. У пожежонебезпечних зонах будь-якого класу забороняється застосування неізольованих проводів, кабелів з горючою поліетиленовою ізоляцією.

22. Питання: Сформулюйте поняття про вибухонебезпечну зону і зробіть класифікацію вибухонебезпечних зон.

Відповідь: Вибухонебезпечною зоною називається простір у приміщенні чи навколо зовнішньої установки, у якому є присутнім вибухонебезпечне середовище або воно може створюватися внаслідок природних чи виробничих факторів у кількості, що вимагає спеціальних мір у конструкції електроустаткування при його монтажі й експлуатації. Газо-, пароповітряні вибухонебезпечні середовища створюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні – вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22 (визначаються технологами разом з електриками проектної чи експлуатуючої організації). Клас 0 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого періоду (у межах корпусів технологічного устаткування); клас 1 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище може створюватися при нормальній роботі (установка працює відповідно до розрахункових параметрів); клас 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище при нормальних умовах експлуатації відсутнє, а якщо виникає, то рідко і продовжується недовго; клас 20 - простір, у якому при нормальній експлуатації вибухонебезпечний пил у виді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для створення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть створюватися пилові шари не передбаченої чи надмірної товщини (звичайно це має місце усередині устаткування); клас 21 - простір, у якому при нормальній експлуатації можлива поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації (простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання, можливої появи пилових шарів); клас 22 - простір, у якому вибухонебезпечний пил у зваженому стані може з'являтися не часто і перебувати недовго або в якому шари вибухо- небезпечного пилу можуть перебувати й утворювати вибухонебезпечні суміші у випадку аварії (простір поблизу устаткування, що утримує пил, здатний звільнятися шляхом витоку і формувати пилові утворення).

23. Питання: Які вимоги безпеки до вибухонебезпечних зон і використовуваним у них електричним машинам, апаратам, приладам, світильникам?

Відповідь: Будинки, спорудження і зовнішні установки, що мають вибухонебезпечні зони, повинні бути забезпечені блискавкозахистом, а також захистом від статичної електрики. Електроустаткування, особливо з частинами, що утворюють іскри при нормальній роботі, а також апарати захисту і керування для освітлювальних мереж рекомендується встановлювати за межами вибухонебезпечних зон. У вибухонебезпечних зонах використовується вибухозахищене електротехнічне устаткування, в якому передбачені конструктивні заходи щодо зниження або усунення можливості запалювання навколишнього вибухонебезпечного середовища при його експлуатації. Вибухозахищене електроустаткування для роботи у вибухонебезпечній суміші повітря з горючими газами або парами ЛЗР (має відповідне нанесене на поверхню маркування) повинне застосовуватися тільки для тих категорій і груп вибухонебезпечних сумішей, для яких виконаний його вибухозахист. У вибухонебезпечних зонах класів 20, 21, 22 необхідно застосовувати електроустаткування, що має вибухозахист, який забезпечує безпеку при роботі у вибухонебезпечній суміші повітря з горючими пилом або волокнами. Встановлено необхідний ступінь захисту від агресивності навколишнього середовища оболонок вибухозахищених електричних машин, апаратів, приладів, а також світильників. У вибухонебезпечних зонах можуть застосовуватися електричні світильники тільки з відповідними рівнем вибухозахисту і ступенем захисту. Кожна електрична машина, установлена у вибухонебезпечній зоні, має бути захищена від нагрівання, що перевищує допустимі рівень температури, і перевантажень. В вибухонебезпечних зонах класів 0, 20 необхідно, а у вибухонебезпечних зонах класів 1, 2, 21, 22 рекомендується використовувати захисне відключення електроустановок. Забороняється застосування неізольованих проводів, а також проводів і кабелів з поліетиленовою ізоляцією (оболонкою) у вибухонебезпечних зонах будь-якого класу.

24. Питання: Сформулюйте поняття про систему запобігання пожежі і систему протипожежного захисту.

Відповідь: Пожежна безпека будь-якого об'єкта забезпечується системами запобігання пожежі і протипожежного захисту. Система запобігання пожежі являє собою комплекс організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на виключення умов виникнення пожежі. Система протипожежного захисту - сукупність організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на запобігання дії на людей небезпечних факторів пожежі й обмеження матеріальної шкоди від неї. Протипожежний захист забезпечується, наприклад, запобіганням розповсюдженню пожежі за межі вогнища, евакуацією людей, використанням засобів пожежегасіння та засобів пожежної сигналізації.

25. Питання: Сформулюйте поняття про вогнестійкість і межу вогнестійкості.

Відповідь: Вогненестійкістю будівельних конструкцій називається їхня здатність зберігати несучу та огороджуючу функції в умовах пожежі. Межа вогненестійкості будівельної конструкції - це період часу (у годинах) від початку випробування її дією вогню або високої температури до появи однієї з та­ких ознак: а) утворення у конструкції наскрізних тріщин; б) підвищення температури на необігрівальній поверхні конструкції у середньому більше ніж на 160⁰С або у будь-якій точці цієї поверхні більше ніж на 190⁰С у порівнянні з температурою конструкції до випробування; в)втрата конструкцією несучої здатності.

26. Питання: Як класифікуються будівлі та споруди за вогнестійкістю?

Відповідь: Від ступеню займистості та межі вогнестійкості основних будівельних конструкцій залежить ступінь вогнестійкості будівель та споруд. Усі будівлі та споруди за вогненестійкістю поділяються на вісім ступенів: І, II, III, ІІІа, ІІIб, IV, ІVа, V. Найбільш високі межі вогнестійкості основних будівельних конструкцій у будівлях та спорудах І ступеню вогнестійкості; у будівлях та спорудах кожного подальшого ступеню вогнестійкості вони нижчі. Спалимі частини будівель та споруд не мають межі вогнестійкості.

27. Питання: Як установлюється необхідний ступінь вогнестійкості будівель та споруд?

Відповідь: Потрібний щодо СНиП 2.01.02-85 ступінь вогненестійкості будівель та споруд залежить від їх категорії за вибухопожежною та пожежною небез­пекою виробництва, поверховості та величини допустимої площі підлоги між протипожежними стінами. Це­хи та відділення категорій А і Б дозволяється розташовувати лише у при­міщеннях І та II ступенів вогненестійкості. Будівлі, наприклад, складів цукру при зберіганні його у тарі повинні бути не нижче III, а при безтарному зберіганні - не нижче II ступеня вогнестійкості. Велику кількість сірників допускається зберігати в окремих складах не нижче III ступеня вогнестійкості. Спиртосховища слід розміщувати у заглиблених будівлях II ступеня вогнестійкості. Одноповерхові складські будівлі зі стелажами висотою від 5,5 до 25м слід проектувати II ступеня вогнестійкості з ліхтарями чи витяжни­ми шахтами на покритті для димовидалення.

Особливо небезпечні та небезпечні речовини і матеріали необхідно зберігати у складах І або II ступеня вогнестійкості. Склади особливо не­безпечних речовин та матеріалів рекомендується розміщувати в окремих будівлях. Малонебезпечні речовини та матеріали можна зберігати в при­міщеннях усіх ступенів вогнестійкості (окрім V), безпечні - в приміщеннях або на майданчиках будь-якого типу.

Кіоски та ларки, встановлювані у будівлях та спорудах, повинні бу­ти виготовлені з негорючих матеріалів. Ринки допускається розміщувати у будівлях І, II, III, ІІІа ступенів вогнестійкості.

На територіях ринків спеціалізовані магазини з продажу твердих легкозаймистих матеріалів, ЛЗР і ГР (крім харчових продуктів), питоме навантаження яких складає не більше 50 кг/м², допускається розміщати в будівлях не нижче ІІ ступеня вогнестійкості.

28. Питання: Які призначення і величини протипожежних розривів між різними будівлями та спорудами?

Відповідь: З метою запобігання розповсюдженню вогню з однієї будівлі на іншу між ними влаштовують протипожежні розриви, величина яких (6, 9, 12, 15,18м) залежить від ступеню вогнестійкості протистоячих будівель, категорії виробництва за вибухонебезпекою та пожежною небезпекою, площі підлоги у них, наявності протистоячих глухих стін. Протипожежні розриви не нормуються: між виробничими будівлями І та II ступенів вогнестійкості, які належать до категорій Г та Д; між виробничими будівлями та споруда­ми III ступеню вогнестійкості незалежно від категорії виробництва за вибухопожеж­ною і пожежною небезпекою, якщо вони мають протистоячі глухі стіни або стіни з отворами, перекритими протипожежними дверима, склоблока­ми чи армованим склом із межею вогнестійкості не менше 0,75 год. Кіос­ки, ларки, тимчасові споруди повинні розміщуватися на відстані не менше 10м від інших будівель та споруд. У деяких випадках будівельні норми та правила можуть передбачати більший протипожежний розрив або допускати розміщення їх біля зовнішніх протипожежних стін без отворів. Кіоски, інвентарні будівлі мобільного типу тощо допускається роз­міщати групами, але не більше 10 у групі та площею не більше 800м². Відстань між групами цих будівель, а також від них до інших споруд слід приймати не менше 15м.

29. Питання: Які вимоги до утримання протипожежних розривів між різними об'єктами?

Відповідь: Протипожежні розриви між різними об'єктами не дозволяється ви­користовувати для складування матеріалів, устаткування та пакувальної тари, а також стоянки транспортних засобів і встановлення індивідуальних гаражів. У межах протипожежних розривів, а також на відстані менше 15м від будівель та споруд не допускається розведення вогнищ, спалювання відходів та тари. Не дозволяється складування горючої тари біля вікон торговельних підприємств, житлових, адміністративних та інших будівель. Допускається тимчасове розміщення її на відстані не менше 15м від зов­нішніх стін з отворами.

30. Питання: Які ставляться вимоги до протипожежних стін?

Відповідь: Протипожежна стіна (рис.5) - це вогнетривка конструкція, що перетинає всі поверхи та елементи будівлі.

 

Рис. 5. Протипожежна стіна (ПС) у будівлях із зовнішніми стінами, виконаними з використанням горючих матеріалів.

Ця стіна спирається на свій фундамент або фундаментну балку та здіймається над покрівлею не менше ніж на 0,6м, якщо хоча б один з еле­ментів горищного або безгорищного покриття, за винятком покрівлі, ви­конаний з горючих матеріалів. Протипожежна стіна у будівлях із зовнішніми стінами, виконаними з використанням горючих матеріалів, повинна перетинати ці стіни та виступати за зовнішню площину їх не ме­нше ніж на 0,3м. Протипожежні стіни можуть не здійматись над покрів­лею та не виступати за зовнішню площину стін будинку (при стрічковому заскленні), якщо всі основні елементи їх виконані з негорючих матеріалів.

31. Питання: Які вимоги до евакуаційних виходів і проходів у будинках?

Відповідь: У магазинах із площею торговельних залів менше 1000м² сумарна ширина маршів сходових кліток, ширина дверей, коридорів та проходів між технологічним устаткуванням приймається з розрахунку не менше 0,6 м на 100 чол. Причому, ширина шляхів евакуації і дверей повинна бути не менше 1,0 та 0,8м, відповідно. У кіосках і павільйонах ширина дверей приймається не менше, відповідно, 0,6 і 0,8м. Ширина проходів між прилавками, між прилавком і устаткуванням за ним приймається не менше 0,9м. У торговельних залах їдалень, кафе і ресторанів основний прохід, що веде до евакуаційних виходів, приймається завширшки не менше 1,35м. Ширина сходового майданчика повинна бути не менше ширини маршу, а перед входом у ліфт з двостулковими дверима - не менше 1,6м. На майданчиках сходових кліток та у ліфтових холах не можна встановлювати кіоски і ларки. Не допускаються організація торгівлі, розміщення торговельних та гральних автоматів на майданчиках сходових кліток та на інших шляхах евакуації людей. Евакуаційні виходи розташовуються розосереджено, кількість їх з будинків і з кожного поверху будинку повинна бути не менше двох. Ця вимога поширюється на торговельні зали і будинки ринків. На підприємствах торгівлі і громадського харчування в багатьох випадках один евакуаційний вихід призначений для відвідувачів, інший-для обслуговуючого персоналу. Тамбури виходів не можна використовувати для торгівлі і збереження (навіть тимчасового) яких-небудь матеріалів та інвентарю.

32. Питання: Які вимоги до евакуаційних виходів із приміщень?

Відповідь: Згідно зі СНиП 2.01.02-85, відстань між найбільш віддале­ними один від одного евакуаційними виходами з приміщення, маючого пе­риметр Р, повинна відповідати вимозі: . Відстань по проходах від найбільш віддаленої точки торговельного залу до виходу на евакуаційну схо­дову клітку або назовні слід приймати не більш 25м. При неможливості виконати цю вимогу евакуаційні виходи розташовують по периметру торговель­ного залу з розрахунку один вихід на 100 чол. Відстань між виходами по­винна бути не більше 50м. У магазинах самообслуговування та універса­мах двері для входу покупців у торговельний зал та виходи з нього необ­хідно влаштовувати у різних кінцях залу. При площі приміщень понад 300м² кількість виходів з них повинна бути, як правило, не менше двох. Така ж кількість виходів передбачається, наприклад, зі складів паперу та ізольованих відсіків цих складів площею більше 100м², із торговельних павільйонів загальною площею більше 60м². Із машинних відділень аміачних холодильних устано­вок площею до 40м² допускається мати один вихід. У приміщеннях з одним евакуаційним виходом допускається перебування одночасно не більше 50 чо­ловік. У торговельних залах та на шляхах евакуації людей не допускається зберігання горючих матеріалів, відходів, упаковок та контейнерів.

33. Питання: Яка допустима місткість торговельних залів магазинів, а також ресторанів, кафе, їдалень?

Відповідь: Місткість торговельних залів для магазинів приймається з розра­хунку не менше 1,35м² на одну людину, місткість залів для відвідувачів ресторанів, кафе, їдалень - з розрахунку не менше 1,4м² на одне посадочне місце.

34. Питання: Який допустимий час евакуації людей з будинків універмагів, універсамів, ресторанів, їдалень, кафе?

Відповідь: Для універмагів, універсамів, ресторанів, їдалень, кафе, розташованих у будівлях І та II ступенів вогнестійкості, необхідний час евакуації людей приймається 6 хв., у будівлях III та IV ступенів вогнестій­кості - 4 хв., V ступеню - 3 хв.

35. Питання: Як визначити фактичний час евакуації людей з будинку?

Відповідь: Для цього необхідно знати довжини ділянок шляху по горизонталі і по сходах та швидкість руху по них людських потоків: 16 м/хв – по горизонталі, 10 м/хв – по сходах униз, 8 м/хв – по сходах нагору.

36. Питання: Які вимоги пожежної безпеки до електропроводки в приміщеннях?

Відповідь: Ізоляція повинна надійно захищати як відкриті, так і приховані електро­проводи від впливу навколишнього середовища. Відстань між електро­проводами (кабелями) та трубопроводами встановлюється при паралельній прокладці їх не менше 0,1м, у місцях перетинання - не менше 0,05м. При наявності всередині приміщень трубопроводів з пожежонебезпечними рі­динами ці відстані повинні бути не менше, відповідно, 0,25 та 0,1м. У всіх приміщеннях проводи та кабелі повинні проходити через поверхові пе­рекриття та стіни у трубах. Простір між трубою та кабелем (проводом) щі­льно забивають азбестовою крихтою або іншим негорючим матеріалом заради уникнення проникання вогню та продуктів горіння у суміжні приміщення.

37. Питання: Які вимоги пожежної безпеки до конструкції і розміщення в приміщеннях світильників?

Відповідь: Одним з основних протипожежних заходів при влаштуванні елект­ричного освітлення на підприємствах є правильний вибір освітлю­вального устаткування в залежності від параметрів навколишнього середо­вища. У магазинах по продажу малолітражних балонів із зрідженим газом, по продажу гасу та інших горючих рідин, на складах та у коморах ЛЗР, ГР, нітрофарб і матеріалів на основі полімерів, що виділяють вогненебезпечні та вибухонебезпечні пари, світильники повинні бути у вибухозахисному виконанні. При відсутності електричного освітлення дозволяється корис­туватись тільки вибухобезпечними ручними акумуляторними ліхтарями.

У торговельних та складських приміщеннях з наявністю горючих матеріалів, товарів у горючих упаковках, а також у підсобних приміщеннях та над прилавками промтоварних та книжкових магазинів електричні світильни­ки повинні мати виконання, виключаючи можливість випадіння ламп або їх розпечених осколків на горючі матеріали. Відстань від світильників з лампами розжарювання до горючих матеріалів, включаючи будівельні конструкції, приймається залежно від їхньої номінальної потужності: 0,5, 0,8 та 1,0м при потужності, відповідно, 100, 300 та 500Вт. Інші види світильни­ків повинні розміщатися на відстані не менше 0,2м і 0,1м від будівель­них конструкцій, виконаних з горючих матеріалів груп горючості, відповідно, Г3, Г4 і Г1, Г2 та не менше 0,5м - від горючих товарів та тари, що знаходяться у магазинах та складських приміщеннях, а також у кіосках та павільйонах. Для зовнішнього освітлення необхідно використовувати світильники у бризкозахищеному виконанні (наприклад, типу СПО-30). Переносні світиль­ники повинні мати скляні ковпачки, захищені сіткою. У світильниках ава­рійного та евакуаційного освітлення застосовують, як правило, лампи роз­жарювання.

38. Питання: Які вимоги пожежної безпеки до систем водяного, парового, повітряного опалення приміщень?

Відповідь: При водяному та паровому опаленні перевага віддасться нагрівальним приладам з глад­кими поверхнями, оскільки на них осідає мало пилу і його легко віддаляти. У приміщеннях з виробництвом категорій А, Б, В та зі значним пилоутворенням установка таких опалювальних приладів обов'язкова. У місцях перетинання спалимих конструкцій труби опалення з температурою теплоносія вище 100⁰С слід укладати у гільзи з негорючих матеріалів. Можна влаштовувати також переділки товщиною 0,1 або 0,05м, відповідно, при паровому або водяному опаленні. Відстань теплопроводів та нагрівальних приладів з температурою теплоносія вище 100°С від горючих конструкцій будівель має бути не менше 0,1м. Сумісна прокладка або перетинання в одному каналі трубопроводів опалення з гарячою водою чи паром та трубопроводів з горючими і вибухонебезпечними газами та ЛЗР не допускається. У приміщеннях складів категорій А, Б, В, у коморах та місцях, відведених для складування горючих матеріалів, у приміщеннях для наповнення і зберігання балонів зі стисненими та зрідженими газами опалювальні прилади повинні мати на відстані не менше 0,1м огороджуючі екрани з негорючих матеріалів. Повітряне калориферне центральне опалення безпечне в експлуатації, оскільки підігрівання повітря здійснюється у спеціальних пристроях - калориферах, що розміщуються в ізольованих приміщеннях. Відстань між калорифером та будівельними конструкціями з горючих матеріалів повинна бути не менше 1,5м при електричному або вогневому підігріванні повітря та не менше 0,1м при використанні у якості теплоносія води чи пари.

39. Питання: Які причини пожежної небезпеки вентиляційних установок, методи і засоби її усунення?

Відповідь: Пожежна небезпека вентиляційних установок, що вилучають з приміщень пари, гази та пил, зумовлена можливістю утворення у повітроводах пожежо- та вибухонебезпечних сумішей. Джерелами запалювання горючих речовин або вибухонебезпечних сумішей можуть бути: загоряння ізоляції або іскріння в електродвигуні вентилятора, розряди статичної електрики та ін. Пожежна безпека вентиляційних установок може бути забезпечена виключенням утворення пожежо- та вибухонебезпечних сумішей, виникнення джерел запалювання та попередженням можливості розповсюдження пожежі повітроводами. Повітря, яке містить вибухонебезпечні відходи та пил, слід піддавати очищенню до надходження у вентилятор за допомогою фільтрів та пиловідділювачів. У приміщеннях з виробництвом категорій А і Б, в яких можливе виділення у великих кількостях вибухонебезпечних па­рів та газів або горючого пилу, повинна передбачатись аварійна витяжна вентиляція з восьмикратним обміном повітря. Для виключення утворення та накопичення статичної електрики необхідно заземлювати металеві повітроводи, устаткування припливних та витяжних установок, а також підтримувати відносну вологість повітря у межах 75%. Захист від розповсюдження полум'я у вентиляційних установках досягається за допомогою вогнеперешкод, швидкодіючих заслонок, шиберів, відсікачів, водних завіс. Повітроводи, по яких переміщуються вибухопожежонебезпечні гази, пари та пил, не повинні знаходитись в каналах під підлогою та в підвальних приміщеннях. Не допускається використовувати припливно-витяжні повітроводи та канали для відведення газів від приладів опалення, газових колонок та кип'ятильників, а також відведення газів, пилу, пари та інших речовин, які при зміщуванні можуть викликати спалахи, горіння або вибух. Горючі матеріали чи негорючі матеріали в горючій упаковці повинні знаходитись на відстані не менше 0,5м від повітроводів та іншого вентиляційного устаткування. Не можна випалювати жирові відкладання та інші горючі речовини, що накопичились у витяжних зонтах та повітро­водах.

40. Питання: Які міри пожежної безпеки при використанні побутових кондиціонерів?

Відповідь: У випадках використання побутових кондиціонерів, у радіусі 1,5м від кожного з них не повинно бути горючих конструкцій та матеріалів. У разі масового встановлення кондиціонерів у багатоповерхових будинках кожен апарат повинен бути захищений зверху негорючим козирком, виступаючим за його габарити не менше ніж на 0,15м. Не дозволяється встановлювати побутові кондиціонери у приміщеннях категорій А та Б.

41. Питання: Які вимоги пожежної безпеки при експлуатації газового устаткування?

Відповідь: При експлуатації газового устаткування передбачаються заходи, виключаючі небезпеку пожеж. Газові плити необхідно встановлювати біля стін з негорючих матеріалів на відстані від них не менше 0,06 м або стін, захищених негорючими теплоізоляційними матері­алами (штукатуркою, покрівельною сталлю на негорючому теплоізоляцій­ному матеріалі завтовшки не менше 3 мм), на відстані від них не менше 0,07 м. Ізоляція повинна виступати за габарити плити не менше ніж на 0,1м з кожного боку та на 0,8м зверху. Відстань від плити до неізольованої стіни (перегородки) з горючих матеріалів повинна бути не менше 1м. Проточ­ні водонагрівачі встановлюють на обштукатурених, або ізольованих негорючими матеріалами стінах (перегородках) на відстані від них не менше 0,03 м. При цьому ізоляція повинна виступати за габари­ти корпусу водонагрівника не менше ніж на 0,1м. Газові опалювальні кот­ли, опалювальні апарати, ємкісні газові водонагрівачі, газобалонні установки слід встанов­лювати згідно вимогам ДБН В. 2.5.20-2001 і Правилам безпеки систем газопостачання України. Меблі та інші вироби (предмети) з горючих матеріалів розміщують не ближче 0,2м від газових апаратів.

42. Питання: Які вимоги пожежної безпеки до промислової каналізації?

Відповідь: Промислова каналізація повинна мати гідравлічні затвори (шар во­ди не менше 0,25м) для відвернення розповсюдження вогню під час поже­жі. Не допускається, навіть в аварійних ситуаціях, скидати (зливати) у каналі­заційну мережу стоки, які містять ЛЗР та ГР, а також речовини (наприклад, негашене вапно або карбід кальцію), взаємодіючі з водою з виділенням теплоти або вибухонебезпечних газів.

43. Питання: Як забезпечується пожежна безпека вогневих робіт?

Відповідь: Підвищену пожежну небезпеку створюють електро- і газозварю­вальні, газорізальні та інші вогневі роботи, які проводяться на підприємст­вах. Для проведення таких робіт на тимчасових місцях керівник підприєм­ства або структурного підрозділу оформляє наряд-допуск, який повинен бути погоджений з керівником ДПД. У наряді-допуску зазначаються вид (тип) та кількість первинних засобів пожежогасіння, якими повинне бути забезпечене місце проведення вогневих робіт. Такі роботи можуть викону­ватись тільки після вжиття заходів, що виключають можливість виник­нення пожежі. Відповідний контроль здійснюють члени ДПД. Після закін­чення вогневих робіт виконавець зобов'язаний ретельно оглянути місце їх проведення. Посадова особа, відповідальна за пожежну безпеку примі­щення (дільниці, установки, території), повинна забезпечити перевірку стану об'єкта упродовж двох наступних годин. Після приведення місця вогневих робіт у пожежобезпечний стан виконавець та відповідальна осо­ба роблять відповідні позначки у наряді-допуску.

Не допускається проведення вогневих робіт на свіжопофарбованих конструкціях та виробах, а також на елементах будівель, виготовлених з легких металевих конструкцій з горючими утеплюва­чами. Паяльні лампи та інші джерела відкритого вогню не можна викорис­товувати для відігрівання замерзлих труб. Забороняється здійснювати вогневі роботи під час знаходження людей у торговельних та обідніх залах, а також на території відкритих ринків.

44. Питання: Які вогнегасні засоби використовуються для припинення процесів горіння?

Відповідь: Речовини та матеріали, за до­помогою яких досягається припинення процесів горіння, називаються вогнегасними засобами. Найбільш розповсюдженими з них є: вода у рідкому та пароподібному стані, різні піни, вуглекислий газ, пісок, хімічні сполуки у вигляді порошкових та емульсійних сумішей.

Вода здатна відбирати у речовини, що горить, теплоту, подрібню­вати та забивати полум'я, ускладнювати доступ атмосферного повітря до осередку горіння. Однак має вона і ряд негативних властивостей. Так, вода є добрим провідником електричного струму, що зумовлює небезпеку ура­ження ним людей при використанні її для гасіння електроустановок, які знаходяться під напругою. При попаданні води на карбід кальцію створю­ється пожежо- та вибухонебезпечний газ - ацетилен, а при попаданні її на не­гашене вапно виділяється значна кількість теплоти, під дією якої можуть спалахнути горючі матеріали, що знаходяться близько. Гасіння пожеж парою найбільш ефективне у закритих, недостатньо вентильованих приміщеннях об'ємом до 500м³. При цьому використовують як перегріту, так і вологу насичену пару.

Як вогнегасні засоби широко використовують хімічну або повіт­ряно-механічну піни, що містять бульбашки, відповідно, вуглекислого газу або повітря. Вогнегасну дію піни засновано на тому, що вона охолоджує верхній, найбільш нагрітий шар речовини, що горить, та ізолює її від атмосферного повітря. Її застосо­вують для гасіння рідин та твердих речовин, що загорілися, а також для захисту їх від нагрівання та спалахування. Піни непридатні для гасіння пожеж в електроустановках, що знаходяться під напругою, а хімічна піна, крім того, - для гасіння тих речовин (натрій, калій, сірковуглець та ін.), з якими вона вступає у реакцію взаємодії.

Для гасіння вогню використовують вуглекислоту, яка не проводить електричний струм та не підтримує горіння. При гасінні пожежі вуглекис­лий газ створює навкруги осередку горіння зону зі зниженим вмістом кис­ню, завдяки чому високотемпературні процеси в ньому припиняються. Вуглекислотою не можна гасити етиловий спирт, у якому вона розчиняється, та хімічні сполуки, здатні піддаватись термічній деструкції без доступу повітря (терміт, целулоїд).

Для ліквідації осередків горіння, що не піддаються гасінню водою та деякими іншими вогнегасними засобами, застосовують спеціальні порошки (ПСБ-3, Пирант-АН, Пирант-А, П-2АП). Гасіння пожежі порошками досягається завдяки вогнеперешкодженню, сповільненню екзотермічних реакцій, охолодженню поверхні речовини, що горить, та ізоляції її від атмосферного повітря в'язкими плівками.

45. Питання: Які вимоги до водогінної мережі для зовнішнього гасіння пожежі?

Відповідь: Протипожежне водопостачання підприємств забезпечується мережею протипожежного водогону, який об'єднується з господарчо-питним або виробничим водопроводом. Мережі водогону улаштовуються, як правило, кільцевими. Тупикові водогони можуть мати довжину не більше 200м. Забір води з підземної водогінної мережі для зовнішнього гасіння пожежі здійснюється через пожежні гідранти, встановлювані у колодязях. Пожежні гідранти розташовують вздовж доріг на відстані не більше 2,5м від краю проїжджої части­ни, не далі 20м та не ближче 5м від стін будівлі. На відстані менше 5м від пожежного гідранта забороняється стоянка автотранспорту. Показник гідранта повинен бути світловим або флуоресцентним з нанесенням літерного індексу ПГ, цифрових значень відстані в метрах від показника до гідранта та внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах.

46. Питання: Які умови улаштування в будівлях внутрішнього протипожежного водогону?

Відповідь: Необхідність улаштування внутрішнього протипожежного водого­ну в будівлях та приміщеннях, а також витрати води на пожежогасіння визна­чаються залежно від їхнього призначення, об'єму та висоти. У будівлях магазинів та підприємств громадського харчування об'ємом від 5000 до 25000м³ включно передбачається один струмінь з витратою води 2,5л/с. При більшому об'ємі цих будівель вимагаються два струмені з витратою води по 2,5 л/с. Внутрішній проти­пожежний водогін не передбачається у магазинах та підприємствах гро­мадського харчування об'ємом до 5000м³, що стоять окремо або вбудовані у будівлі іншого призначення. У будівлях ринків з будівельним обсягом 500 м³ і більше повинний бути внутрішній протипожежний трубопровід, що створює один струмінь з витратою води 2,5 л/с.

47. Питання: Які вимоги до водогінної мережі для гасіння пожежі усередині будівлі?

Відповідь: Забір води з внутрішнього водогону для гасіння пожежі у будівлі здійснюється через пожежні крани. Вони встановлюються на висоті 1,35м над підлогою біля входів, на майданчиках опалювальних сходових кліток, у вестибюлях, коридорах, проходах та інших доступних місцях. Кожний пожежний кран, оснащений пожежним рукавом довжиною 10 або 20м та стволом, встановлюється у шафці. На шафці мають бути: надпис ПК, порядковий номер крана, номер телефону найближчої пожежної частини.

Внутрішній протипожежний водогін та пожежні крани через кожні 6 міся­ців підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на працездатність шляхом пуску води. Результати техобслуговування та перевірки їх реєструють­ся у спеціальному журналі.

48. Питання: Який принцип дії спринклерної установки автоматичного гасіння пожежі?

Відповідь: Спринклерна система являє собою сукупність водопостачальників, мережі труб, розташованих усередині приміщення під стелею, спринклер­них головок (зрошувачів), контрольно-сигнального клапану та сигнальних апаратів. Спринклерні головки-зрошувачі - автоматичні пристрої, що роз­криваються при підвищенні температури у приміщенні. Під дією високої температури (57, 72, 93, 141, 182 та 240°С) руйнується виносний легко­плавкий замок, запірний пристрій - клапан випадає зі спринклерної голов­ки і вогнегасна речовина (вода, вода зі змочувачами, піна), що знаходиться у трубах, розбризкується через отвір, який відкрився над осередком пожежі. Одночасно з цим подається сигнал тривоги. Спринклерні головки встановлюють з таким розрахунком, щоб кожна зрошувала зону площею 6...9м².

49. Питання: Який принцип дії дренчерної установки автоматичного гасіння пожежі?

Відповідь: Дренчерні установки являють собою систему трубопроводів, на яких розташовані спеціальні головки-дренчери. Дренчери не мають замків, вихідні отвори у них постійно відкриті. Надходженню в мережу вогнегасної речо­вини (води, води зі змочувачами, піни) перешкоджає клапан, що утримується у робочому положенні спеціальним тросом. Відрізки троса з'єднуються легкоплавкими замками чи легкоспалимими вставками. При плавленні замка під дією високої температури або згорянні вставки трос розривається, клапан відкривається та вогнегасна речовина надходить до дренчерних головок і розбризкується над осередком пожежі. Дренчерні установки використовуються як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс з метою ізоляції осередку вогню та запобігання його розповсюдженню. Дренчери можуть встановлюватись з зовнішнього боку будівлі за її периметром, над віконними та дверними прорізами.

50. Питання: Який принцип дії повітряно-пінного вогнегасника ОВП-10?

Відповідь: У цьому вогнегаснику використовуються як вогнегасна речовина 5%‑ний розчин піноутворювача (ПО-6К або ПО-ЗАИ), як енергоносій - стиснене повітря. Розчин піноутворювача знаходиться у посудині, стиснене повітря - у балоні (рис. 6).

Для приведення вогнегасника у дію витягають запобіжну чеку, що фіксує положення пробійника відносно головки, та ударом долоні перемі­щують пробійник всередину посудини. При цьому пробійник проколює гострим кінцем мембрану, герметизуючу балон зі стисненим повітрям. Внаслідок цього стиснене повітря (маса його 35...40г) надходить у посуди­ну вогнегасника, створює в ньому надмірний тиск 1,0…1,5МПа, під дією якого розчин піноутворговача витісняється у