Розділ II. Виробнича санітарія 4 страница

Відповідь: Захист від статичної електрики полягає у зніманні з ізольованих від землі металевих частин обладнання електричного потенціалу, який виникає внаслідок статичної електризації при технологічних процесах, що супроводжуються тертям (змотування тканин, паперу, плівки), роздрібненням твердих тіл, пересипанням сипучих матеріалів, переливанням рідин - діелектриків (бензину, гасу). Дія статичної електрики на людину може відчуватись у вигляді слабкого, помірного або навіть сильного уколу, який сам по собі не є небезпечним, але може бути непрямою причиною нещасного випадку внаслідок рефлекторного руху людини у небезпечній зоні. Розряди статич­ної електрики на землю або між частинами устаткування можуть бути причиною спалахів і вибухів газо-, паро- та пилоповітряних сумішей. Захист від статичної електрики забезпечується виконанням вимог ГОСТ 12.1.018-93, ГОСТ 12.4.124-83. Одним з найбільш ефективних і простих методів захисту від статичної електрики є заземлення не меншеніж у двох місцях одного приміщення наявних трубопроводів та апаратів.

18. Питання: Як забезпечується захист від атмосферної електрики?

Відповідь: Захист від атмосферної електрики (блискавкозахист) - комплекс захисних пристроїв, призначених для забезпечення безпеки людей, збереження будівель та споруд, устаткування та матеріалів від можливих вибухів, загорянь і руйнувань, що виникають під впливом блискавки. Для приймання електричного розряду блискавки і відводу її струмів у землю служать стержневі, тросові і сіткові блискавковідводи. Захист від блискавки повинні мати, наприклад, будівлі аміачних холодильних установок таїх зовнішні конденсаторно-ресиверні пристрої.

19. Питання: Як класифікуються електрозахисні засоби і які вимоги до них?

Відповідь: Електрозахисні засоби (переносні і перевізні)служать для захисту людей, працюючих з електроустановками, від ураження електричним струмом, діяння електричної дуги та електромагнітного поля. Електрозахисні засоби бувають: ізолюючі та огороджуючі. Ізолюючі електрозахисні засоби підрозділяються на основні та додаткові. Основні ізолюючі електрозахисні засоби здатні тривалий час витримувати робочу напругу електроустановки, тому ними дозволяється торкатись частин, що проводять струм. До таких засобів належать: діелектричні гумові рукавиці, інструменти з ізольованими рукоятками і струмошукачі - в електроустановках напругою до 1000В; ізолюючі штанги і струмовимірювальні щипці, покажчики високої напруги - в електроустановках напругою вище 1000В. Додаткові ізолюючі електрозахисні засоби мають недостатню електричну міцність і призначені для посилення захисної дії основних ізолюючих засобів. До таких засобів належать: діелекричні калоші, боти, килими та ізолюючі підставки. Огороджуючі електрозахисні засоби призначені: для тимчасової огорожі частин, що проводять струм, (тимчасові переносні огорожі - щити, клітки, ізолюючі накладки і ковпаки); для тимчасового заземлення відключених частин, що проводять струм,з метою усунення небезпеки ураження працюючих струмом при випадковій появі напруги (тимчасове захисне заземлення).

Застосування і випробування електрозахисних засобів регламенту­ються відповідними правилами.

Електрозахисні засоби перевіряють перед кожним застосуванням та, окрім того, періодично піддають випробуванню змінним струмом частотою 50Гц: гумові діелектричні рукавиці 1 раз на 6 місяців, гумові діелектричні калоші 1 раз на 12 місяців, гумові діелектричні боти 1 раз на 36 місяців.

На електрозахисні засоби, що витримали періодичні електричні випробування, наносять спеціальний штамп. На електрозахисних засобах, що не витримали випробування струмом або стали непридатними з інших при­чин, цей штамп перекреслюється червоною фарбою. Всі електрозахисні засоби з гуми (рукавиці, боти, калоші, килими, доріжки) слідзберігати у темному приміщенні при температурі 5...20°С і вологості повітря не більше 70%.

20. Питання: Які вимоги до ізоляції струмоведучих частин електроустаткування?

Відповідь: Надійна робота обладнання визначається постійністю електротехнічних, хімічних і механічних якостей ізоляції частин, що проводять струм, та відповідністю їх умовам експлуатації. Для контролю опору ізоляції використовують прилади - мегаомметри (наприклад, М 1101М). Мінімально допустимий опір ізоляції струмоведучих частин електроустановки визначають розрахунком:

 

 

, МОм,

 

де U - напруга на клемах електроустановки (В),

Р - номінальна потужність її (кВт).

 

Існує також правило: на 1В робочої напруги приймається опір ізоляції провідників не менше 1 кОм.

За діючими правилами, опір ізоляції струмоведучих частин приймається з визначеним запасом. Опір ізоляції в електроустановках напругою до 1000В повинен бути не менш 0,5МОм. В електромеханічному та електронагрівальному обладнанні для підприємств громадського харчування опір основної ізоляції між частинами, що проводять струм, і корпусом приймається не менше 2МОм, опір посиленої ізоляції - не менше 7МОм. Здійснюється контроль опору ізоляції струмоведучих частин електроустановок і електричних мереж в особливо вологих і жарких приміщеннях, у зовнішніх установках, а також у приміщеннях з хімічно активним середовищем не рідше одного разу на рік, в інших випадках - один раз на два роки. Якщо опір ізоляції знижується на 50% від початкового значення, проводку або ізоляцію міняють.

21. Питання: Які правила надання першої допомоги потерпілому від дії електричного струму?

Відповідь: Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом першза все повинне бути спрямоване на припинення дії його на людину шляхом вимикання рубильника або вимикача, відкидання від потерпілого проводу, що проводить струм, діелектричним предметомабо віддалення потерпілого від джерела струму. Треба пам'ятати, що не можна торкатись ні проводу, ні самого потерпілого голими руками. При відсутності гумо­вих рукавиць, той, хто надає допомогу, повинен обгорнути руки якою-небудь частиною одежі, якщо можна, надіти калоші, гумові чоботиабостати на суху основу. Необхідність в ізоляції ніг виникає при звільненні потерпілого від провідника, що впав на землю. У таких випадках при від­сутності ізолюючого взуття, людина, яка наближається до потерпілого, може опинитися під дією струму, зумовленого кроковою напругою. Відда­ляючи потерпілого від джерела струму, треба брати його за одяг.

Після припинення дії на потерпілого струму подальші заходи щодо надання допомоги залежать від його стану. Якщо потерпілий не втратив свідомості або опритомнів, то йому слід забезпечити повний спокій до прибуття лікаря. При відсутності свідомості, але при зберіганні дихання потерпілого слід зручно покласти, розстебнути на ньому здавлюючий одяг, забезпечити приплив свіжого повітря. Якщо дихання виявляється слабо або не виявляється, необхідно негайно приступити до проведення штучно­го дихання, супроводжуючи його закритим масажем серця.

22. Питання: Які вимоги до організації вантажо-розвантажувальних робіт на підприємствах, базах і в складах?

Відповідь: Вантажо-розвантажувальні роботи слід виконувати відповідно з вимогами ГОСТ 12.3.002-75, ГОСТ 12.3.009-76, ГОСТ 12.3.010-82, ГОСТ 12.3.020-80 і нормативно-технічної документації, затвердженої органами державного нагляду. Безпеку вантажо-розвантажувальних робіт і транспортних операцій на підприємствах забезпечують інженерно-технічні працівники, відповідальні за безпечне виконання робіт щодо переміщення вантажів, безпечну експлуатацію і утримання у справному стані підйомно-транспортного устаткування.

До вантажо-розвантажувальних робіт (обв'язування, зачеплення і переміщення вантажів) допускаються робітники не молодші 18 років, навчені за відповідною програмою і атестовані комісією підприємства. Перевірка знань цих робітників здійснюється не рідше одного разу на рік.

Робітники, які допущені до виконання вантажо-розвантажувальних і транспортних операцій, підпорядковуються особі, відповідальній за безпеку робіт щодо переміщення вантажів.

Маса вантажів, які переміщують робітники вручну, не повинна перевищувати встановлених норм.

Ручна укладка товару в штабель допускається на висоту не більше 2м. Піднімати або опускати вручну вантаж масою 60...80 кг повинні не менше двох вантажників. Для полегшення укладки вантажів на майданчик товарних вагів при зважуванні використовують похилі містки.

Переміщення у технологічному процесі вантажів масою більше 20кг, а також вантажів будь-якої маси на відстань більше 25м здійснюється механізованим способом.

Для переміщення вантажів на підприємстві повинні бути розробле­ні транспортно-технологічні схеми.

23. Питання: Які вимоги до укладання вантажів у штабелі, до проходів і проїздів між ними?

Відповідь: На майданчиках для укладання вантажівнеобхідно позначити межі штабелів, проходів і проїздів між ними. Висота штабеля повинна бути визначена співвідношенням максимальної висоти його до меншого розміру боку основи тари: для нерозбірної тари - не більше 6, для складної тари - не більше 4,5.

Мішки укладають у штабель трійниками або п'ятериками у вигляді зрізаної піраміди. Висота укладки бочок із соліннями в горизонтальному положенні - не більше трьох рядів. При цьому між рядами штабеля розміщують прокладки, а по боках його встановлюють стойки з підкосами для попередження розкочування бочок. На випадок щільної укладки бочок між двома стінами складу висота штабеля може бути збільшена до чотирьох рядів. Розбирання штабелів здійснюється тільки зверху вниз.

Відстані між рядами штабелів повинні бути визначені з урахуван­ням можливості застосування засобів механізації і створення необхідних протипожежних розривів. Проходи між штабелями у складах встановлюються не менше 1м. Ширина проїздів між штабелями повинна бути не менше максимальної ширини навантаженого транспортного засобу плюс 0,8м, а при двосторонньому русі - не менше подвійної максимальної ширини навантаженого транспортного засобу плюс 1,5м. Шляхи руху транспортних засобів повинні бути освітлені.

24. Питання: Які вимоги до будови рамп і естакад?

Відповідь: З метою забезпечення безпеки і полегшення вантажо-розвантажувальних робіт при постачанні вантажів на склади транспортними засобами влаштовують платформи, рампи, естакади, майданчик яких повинен знаходи­тись на одному рівні з підлогою вагону, машини. Рампи з боку під'їзду транспортних засобів повинні бути шириною не менше 1,5 м з нахилом не більше 5°. Не допускається зберігання на рампах товарів і тари. Ширина естакади, призначеної для переміщення по ній транспортних засобів, прийма­ється не менше 3м. При наявності великої щілини між естакадою і вантаж­ним майданчиком транспортних засобів слід застосовувати містки з рифленої сталі товщиною не менше 5мм.

25. Питання: Який порядок реєстрації і технічного огляду ліфтів?

Відповідь: Ліфти, що встановлюються на підприємствах, підрозділяються на пасажирські, вантажні з провідником і без провідника. На торговельних підприємствах використовуються також вантажні малі ліфти вантажо-підйомністю 40, 100 або 250 кг, у яких кабіна має площу підлоги 0,36…0,64 або 1м² та висоту 0,8 або 1,2м. Експлуатація ліфтів можлива тільки після їхньої реєстрації, технічного опосвідчення та одержання дозволу на пуск. Всі щойно встановлені ліфти, а також ті, що піддавались реконструкції, окрім вантажних малих ліфтів, реєструються у органах Держнаглядохоронпраці. Технічне опосвідчення щойно встановлених ліфтів проводить інспектор держнагляду, а ліфтів після реконструкції, капітального ремонту або закінчення строку роботи - інспектор держнагляду або спеціалізована організація.

Дозвіл на пуск ліфта в експлуатацію дає в зазначених випадках інспектор держнагляду чи спеціалізована організація на основі результатів тех­нічного опосвідчення.

При технічному опосвідченні ліфта статичне випробуванняйогоздійснюється навантаженням, відповідним фактичній площі підлоги, займаної пасажирами, або вантажем, перевищуючим вантажопідйомність на 50 або 100%, відповідно, у ліфтах з канатоведущим шківом або з лебідкою барабанного типу. Динамічне випробування ліфта здійснюється навантаженням, що перевищує його вантажопідйомність на 10%. Повне технічне опосвідчення ліфтів, що включає статичне і динамічне випробування, проводиться не рідше одного разу на три роки, періодичне (огляд з перевіркою спрацю­вання пристроїв безпеки) - не рідше одного разу на рік.

Вантажні малі ліфти враховують у журналі вантажопідіймальних машин підприємства. Технічне опосвідчення цих ліфтів проводять спе­ціалізовані організації.

Відповідальність за справний стан та безпечну дію ліфтів на підприємствах покладається наказом на представника спеціалізованої організації. Контроль за утриманням ліфтів цією організацією здійснюють органи Держнагляд- охоронпраці.

26. Питання: Які технічні засоби забезпечують безпечну експлуатацію ліфтів?

Відповідь: Ліфт включає у себе лебідку і підвішені на її канатах (ланцюгах) кабіну і противагу, які переміщаються по напрямних у спеціальній шахті. Шахта має огорожу з усіх боків і по всій висоті. Вхідні та вантажні отвори у шахті зачиняються дверима. Передбачається огорожа кабіни ліфта на всю висоту. Кабіна ліфтів пасажирських і вантажних з провідником повинна бути обладнана дверима. Можна не обладнувати дверима кабіну вантажних ліфтів без провідника.

Ліфти мають пристрої безпеки: кінцеві вимикачі, обмежувачі швидкості, уловлювачі, амортизатори, автоматичні замки, контакти безпеки, обмежувачі перевантаження, кнопки "Стоп".

Кінцевий вимикач забезпечує автоматичне знімання напруги з електродвигуна лебідки і накладення механічного гальма при переході кабіною ліфта верхньої зупинки не більше ніж на 200 мм.

Обмежувач швидкості приводить у дію уловлювачі, якщо швид­кість руху кабіни (противаги) вниз перевищить її номінальне значення не менше ніж на 15%.

Уловлювачі різкого або плавного гальмування повинні зупиняти та утримувати кабіну і противагу на напрямних при перевищенні допустимої швидкості руху їх вниз, включаючи і випадок обриву канату.

Амортизатори, встановлені у нижній частині шахти (в приямку), призначені для пом'якшення удару кабіни та противаги при переході ними нижнього робочого положення.

Кожні двері шахти ліфту обладнуються автоматичним замком, що замикає їх раніше, ніж кабіна відійде від рівня посадочного (завантажувального) майданчика на відстань 150 мм.

Двері шахти і кабіни повинні бути обладнані контактами безпеки, що запобігають пуску і руху кабіни,якщо хоча б одна із частин дверей незачинена.

Контакти рухомої підлоги кабіни пасажирського ліфта контролюють кількість пасажирів у ній.

У кабіні ліфту пасажирського або вантажного з провідником на кнопочній панелі встановлюється кнопка ”Стоп” для екстреної зупинки її із сповільненням не більше 10 м/с².

Ліфти мають системи керування і освітлення.

27. Питання: Які вимоги безпеки до підйомників для переміщення вантажів?

Відповідь: Підйомники, призначені тільки для переміщення вантажів без провідника, враховують у журналі вантажопідіймальних машин підприємства. Технічне опосвідчення і обслуговування підйомників проводить спеціалізована організація. Порядок та строки технічного опосвідчення підйомників визначають "Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів".

Підйомники не вимагають улаштування шахти та машинного приміщення. Транспортування вантажів здійснюється у кабінах або на платформах, які підвішені на канатах лебідки та переміщуються по напрямних на спеціальному каркасі. Двері у огорожах підйомника на поверхах мають блокуючі пристрої. Для аварійної зупинки його передбачені уловлювачі і кінцеві вимикачі. Платформу вантажних підйомників можна огороджувати тільки з трьох боків при наявності пристроїв, що запобігають сповзанню вантажу за її габарити. Висота огорожі повинна бути не менше 1м з суцільною обшивкою внизу висотою не менше 0,2м. Для платформ, на які виключається вихід людей, висота огорожі може бути зменшена до 0,5м. До кнопочної станції управління підйомником підводиться сигналізація з усіх поверхів, на яких виконуються вантажо-розвантажувальні роботи.

28. Питання: Який порядок технічного опосвідчення вантажопідіймальних машин?

Відповідь: Для переміщення вантажів використовують крани, електроталі і лебідки. Технічне опосвідчення їх проводиться перед пуском у роботу і потім періодично у строки: не рідше одного разу на рік - часткове, не рідше одного разу на три роки - повне опосвідчення (огляд, статичне та динамічне випробування). Статичне і динамічне випробування вантажопідіймальних машин здійснюються навантаженнями, що перевищують вантажо- підіймальність, відповідно, на 25 % і 10%.

29. Питання: Які вимоги безпеки до вантажопідіймальних машин?

Відповідь: Для переміщення і укладання тарноштучних вантажів у стелажі або штабелі на великих складах підприємств торгівлі використовуються електричні мостові крани-штабелери опорного типу і електроталі. Електроталі переміщуються по монорельсах - підвісних шляхах, які міцно прикріплюються до перекриття або до колон. Відстань від підлоги до крюка електроталі, що знаходиться у верхньому граничному положенні, повинна бути не менше 3м. Кожна вантажопідіймальна машина з електричним приводом оснащена кінцевим вимикачем для автоматичної зупинки механізму підйому вантажозахватного органу. Кінцевий вимикач встановлюють так, щоб після автоматичної зупинки вантажозахватного органу при підйомі без вантажу щілина між ним та упором була в електроталях не менше 50мм, у всіх інших вантажопідіймальних машинах - не менше 200мм. Для виключення перевантаження (як правило, не більше ніж на 25%) вантажо­підіймальні машини обладнані обмежувачами вантажопідйомності. Вантажо­підіймальні машини оснащені обмежувачами нижнього положення крю­кової підвіски, гальмами, а деякі з них - кінцевими вимикачами автоматичної зупинки механізмів горизонтального пересування вантажу при підході до упорів, блокуваннями, аварійними вимикачами, засобами сигналізації, іншими пристроями та приладами безпеки.

Лебідки встановлюють і закріплюють на фундаменті або рамі, при цьому для забезпечення їхньої стійкості на раму вкладають баласт з урахуванням подвійного робочого навантаження. Зовнішні частини лебідки, що обертаються, окрім барабана, закривають знімними кожухами. Лебідки з електричним приводом обладнуються електромагнітним гальмом, автоматично діючим при відключенні електродвигуна, а лебідки з ручним при­водом - храповим пристроєм і ручним стрічковим гальмом.

30. Питання: Які міри безпеки при експлуатації авто- і електронавантажувачів, електроштабелерів?

Відповідь: Навантажувачі з механічною системою підйому вантажу повинні мати кінцеві вимикачі. Електронавантажувачі та електроштабелери обладнують пристосуваннями, які запобігають перевантаженню механізмів підйому. При висоті підйому вантажу більше 2м над їх кабіною влаштовується огорожа. Не допускається експлуатація цих машин із зіпсованим робочим освітленням, а також із зіпсованими гальмами і засобами сигналізації.

При навантаженні та розвантаженні тарно-штучних вантажів механізмами слід здійснювати їх пакетування з використанням піддонів, контейнерів та інших пакетоутворюючих засобів. Вантажі у пакетах повинні бути скріплені. Вилками навантажувача допускається піднімати вантаж при наявності щілини між ним і підлогою (майданчиком). При переміщенні тари машинами або механізмами з вилковими або телескопічними захватами опорна поверхня її повинна розміщуватись на вантажозахватних пристроях стійко, без переваги на бік. Зміщення тари на вантажозахватних пристроях не повинне перевищувати одної третьої довжини її опорної поверхні. Транспортування тари на вилках навантажувача повинне бути на висоті не більше 300 мм від рівня поверхні, по якій він перемі­щується.

31. Питання: Які вимоги безпеки до конструкції й експлуатації конвеєрів?

Відповідь: Конвеєри підрозділяються на стрічкові, пластинчаті, скребкові та ін. Конструкція конвеєрів повинна передбачати установку наванта­жувального і розвантажувального пристроїв для рівномірної і центрированої подачі вантажу у напрямку його руху. Швидкість руху стрічки конвеєрів при ручному розбиранні вантажу повинна бути не більш: 0,5м/с - при масі вантажу, що відбирається, до 5 кг; 0,3 м/с - при масі вантажу більше 5кг. Привідні і натяжні пристрої, ремінні та інші передачі, шківи і муфти конвеєрів огороджують.

У зоні, де можуть знаходитись працюючі, також огороджують: навантажувальні пристрої для насипних вантажів; приймальні пристрої, встановлені у місцях скидання вантажів з конвеєрів; ділянки траси конвеєрів, на які незаборонений прохід людей. Якщо конвеєри встановлені нижче рівня підлоги, то по всій довжині їх огороджують поручнями висотою не менше 0,9 м з зашивкою знизу бортів висотою 0,15м.

Конвеєри слід встановлювати так, щоб відстань по вертикалі від найбільш виступаючих частин вантажу, що транспортується, до нижніх поверхонь виступаючих будівельних конструкцій або комунікаційних сис­тем була не менше 0,6м.

Ширина проходів для обслуговування конвеєрів повинна бути не менше: 0,7 м - для конвеєру, що обслуговується з одного боку; 1,0м - для пластинчатого конвеєра, що обслуговується з двох боків, і між паралельно встановленими конвеєрами; 1,2м - між паралельно встановленими плас­тинчатими конвеєрами, що обслуговуються робітниками з двох боків. Відстань між конвеєром і колоною повинна бути не менше 0,6м. Конвеєри у головній та хвостовій частинах обладнуються аварійними кнопками ”Стоп”. Конвеєри з відкритою трасою довжиною більше 30м додатково обладнуються вимикаючими пристроями, які дозволяють зупиняти привід в окремих місцях проходу для обслуговування.

32. Питання: Які вимоги безпеки до конструкції та експлуатації машин для обробки продуктів різанням?

Відповідь: Для забезпечення безпечної експлуатації машини МРГ - 300А необхідно стежити за міцністю кріплення дискового ножа у корпусі і завантажувального лотка на важелі. Забороняється експлуатація машини при відсутності або пошкодженні захисного кожуха, що огороджує дисковий ніж. Завантаження машини продуктами слід здійснювати тільки при зупиненому електродвигуні.

У машині МРГУ - 370 дисковий ніж і передавальний механізм закриті захисним кожухом. Для заточення дискового ножа є заточувальне пристосування, яке встановлене у верхній частині корпусу і закрите огорожею.

Небезпечним елементом у машині МРЗП, призначеній для різання стандартних заморожених безкісткових блоків рибного філе, субпродуктів і м'яса, є гільйотина з тонким консольно встановленим ножем. У цій машині для здійснення різання необхідно натиснути одночасно дві пускові кнопки. При цьому ніж з верхнього положення переміщається вниз, розрізаючи продукт, і потім знову повертається у вихідне положення. Завдяки двокнопочному управлінню машиною виключається знаходження рук оператора у зоні роботи ножа. При експлуатації машини забороняється працювати без огорожі, із знятими щитками і кожухами.

Для різання сортових розрубів м'яса (з кістками) і птахів використовуються машини типу МРСР. Ріжучі інструменти - гладкі леза (для різання м'яса) і пилки (для різання кісток). Зміна ріжучого інструмента здійснюється за допомогою ножної педалі.

М'ясорубки різних видів мають однаковий принцип дії і розрізняю­ться за конструкцією незначно. Найбільш небезпечним елементом м'ясорубки є шнек. Для того, щоб при завантаженні продукту пальці пра­цівника не діставали до шнека, завантажувальному пристрою надається форма воронки або лотка. Над горловинами м'ясорубок з діаметром завантажувальних отворів більше 45мм повинні бути встановлені запобіжні кільця. Для проштовхування продукту у горловину завантажувальної тарілки повинні використовуватись дерев'яні пести. Витягнення шнека і ріжучого інструменту (ножів, решіток) із корпусу після вимикання м'ясорубки повинне здійснюватись виштовхувачем або спеціальним гачком.

Небезпечними елементами хліборізки типу МРХ-200 є дисковий ніж і каретка з зігнутими голками. Для забезпечення безпечної експлуа­тації хліборізки у конструкції її передбачені: кожух захисту ножа і проти­ваги, захисна решітка - на завантажувальному лотку, огорожа - на розван­тажувальному лотку, електроблокування для вимикання електродвигуна при піднятій захисній решітці і (або) незафіксованій засувці приймального лотка у правому крайньому положенні, конічне фрикційне гальмо для га­сіння кінетичної енергії частин, що обертаються. В машині у зібраному вигляді виключається доступ до ножа, противаги, клиноремінцевої і ланцюгової передач.

33. Питання: Які вимоги безпеки до конструкції та експлуатації машин для перемішування і збивання продуктів, обробки їх тиском?

Відповідь: У фаршомішалках найбільш небезпечним елементом є вал з лопатями. Для запобігання травмуванню рук персоналу при завантаженні продукту фаршомішалка МС8-150 має у верхній частині завантажувальної воронки запобіжну хрестовину. Перед початком роботи перевіряють технічний стан універсального приводу і приєднаної до нього за допомогою хвостовика фаршомішалки. Розвантажувальний отвір на торці робочого циліндра повинен бути щільно закритий. Завантаження змінного механізму продуктом здійснюється після перевірки роботи його на холостому ході.

При експлуатації тістомісильної машини ТММ-1М захист працівників від місильного важеля, що рухається, забезпечує корпус діжі. Положення візка з діжею на фундаментній плиті машини фіксується трьома циліндричними штирями. Заради уникнення викидання тіста з діжі при його замішуванні передбачені спеціальні огороджуючі щити. У момент замісу тіста щити опускаються вниз і щільно охоплюють діжу. При піднятті огорожі система блокування відключає електропривід.

У змішувальних машинах типу КВ для приготування коктейлів робочий інструмент обертається усередині легкознімного стакана, що виключає небезпеку травмування рук працівників. Автоматичне вмикання та вимикання електродвигуна машини відбувається за допомогою мікровимикача при установці та зніманні стакана.

У тісторозкачувальній машині МРТ-60М для запобігання попаданню рук оператора до валів, що обертаються, встановлена над завантажувальним лотком запобіжна решітка, яка діє на мікровимикач. Перед розкачуванням тіста машину включають у роботу на холостому ході і перевіряють спрацювання електроблокування: поворот запобіжної решітки на кут більше 5° повинен викликати зупинку електродвигуна. При опусканні решітки на місце контакти мікровимикача замикаються і електродвигун може бути знову ввімкнений кнопкою ”Пуск”.

34. Питання: Які технічні засоби забезпечують безпеку експлуатації електричних харчоварильних котлів?

Відповідь: На підприємствах торгівлі і громадського харчування використо- вують електронагрівальне обладнання різного функціонального призначення. Безпека цього обладнання при роботі забезпечується в основному його конструкцією.

Електричні харчоварильні котли оснащені контрольно-вимірювальною та запобіжною арматурою. На котлах встановлені: електроконтактний манометр, подвійний запобіжний клапан, наповнююча воронка, кран верхнього рівня води, електрод захисту трубчастих електронагрівачів від “сухого ходу” і клапан-турбінка. За допомогою електроконтактного манометра автоматично підтримується у заданих межах тиск пари у пароводяній рубашці котла і здійснюється керування тепловим режимом його роботи. Нижнє та верхнє граничні значення робочого тиску пари задаються установкою у відповідні положення двох стрілок електроконтактного манометра, що переміщаються спеціальним ключем. Рухома стрілка у кожний момент часу показує фактичний тиск пари у пароводяній рубашці котла. При співпадінні рухомої стрілки зі стрілками верхнього або нижнього граничних значень тиску пари відбувається, відповідно, зниження або збільшення потужності трубчастих електронагрівачів у парогенераторі. Таким чином тиск пари у пароводяній рубашці котла підтримується у заданих межах. Для скидання надмірного тиску пари (більше 150 кПа) з пароводяної рубашки і пропускання в неї атмосферного повітря при охолодженні апарата передбачений подвійний запобіжний клапан. У конструкції цього клапана передбачений важіль підриву парового клапана, який в процесі експлуатації може ”прикипати” до сідла. За допомогою цього важеля паровий клапан слід періодично піднімати над сідлом. У подвійному запобіжному клапані є також повітряний клапан для видалення повітря з пароводяної рубашки котла в період його розігрівання. Цей клапан відкривають і закривають вручну. У початковій стадії розігрівання котла цей клапан повинен знаходитися у відкритому положенні, він закривається при появі з нього пари. Для контролю кількості води у парогенераторі служать: кран верхнього рівня її (при досягненні його рідина зливається з пароводяній рубашки назовні); електрод захисту трубчастих електронагрівачів від “сухого ходу” (при зниженні рівня рідини до нижнього граничного значення котел відключається від електричної мережі). На кришці котлів, що не перекидаються, встановлюється клапан - турбінка, що охороняє варильну посудину від утворення в ній надмірного тиску понад 2,5кПа. Кришка котлів, що не перекидаються, врівноважується протива­гою, яка дозволяє фіксувати її у будь-якому положенні.