Юрське загострення» і користь «Конституційного патріотизму»

В епоху двох світових воєн, в яких Швейцарія з різних причин не брала участь, і в післявоєнний період відносини між двома основними культурно-мовними ареалами країни були, на перший погляд, рівними і майже безпроблемними. Військові жахи переконали та "німців", і "французів" Швейцарії, що на цьому тлі їх розбіжності не стоять ні гроша.

20 вересня 1947 в регіоні Юра виникає сепаратистська політична організація "Асамблея Юри" ("Rassemblement jurassien") з метою створення незалежної та суверенної кантону. Однак у 40-50-і рр.. ХХ ст. країна жила в умовах економічного підйому і зростання добробуту, тому політичні та культурні розбіжності залишалися на другому плані.

У 60-і рр.. активність борців за незалежність Юри помітно посилилася. Вибухали телеграфні стовпи, здійснювалися замахи на військові споруди і селянські двори людей, налаштованих "про-бернськи". Ці "мініатюрні" терористи, які були фактично "військовим крилом" "Асамблеї Юри", називали себе гучними ім'ям "Фронт звільнення Юри" ("Front de liberation du Jura" - "FLJ"). Відсилання до відомого тоді всьому світу "Фронту національного звільнення Алжиру" (тільки-тільки завершилася алжирська війна, яку безуспішно вів Париж) були очевидні.

Загальнонаціональна "промислова виставка" 1964 р. в Лозанні стала ідеальною платформою для юрасійскіх сепаратистів. Група молодих людей, які називали себе "bйliers" ("тарани"), вміло скористалася вдень кантону Берн для того, щоб проголосити перед здивованими відвідувачами вимоги "визволення" Юри від бернского панування.

У цьому ж році в місті Ле ранж під час церемонії біля пам'ятника, що нагадує про висунення швейцарської армії до французької кордоні під час Першої світової війни (похмуру статую скульптора Леплатіньера в Юрі презирливо іменують "Фріц"), активісти цієї ж групи освистали представників бернского уряду і тодішнього міністра оборони, федерального радника П.Шоде.

Далі - більше. В січні 1967 р. активісти "Асамблеї Юри" проникли на новорічний дипломатичний прийом у бернському "Федеральному палаці" і розгорнули транспарант з написом "Вільна Юра". Велике ж був подив зарубіжних дипломатів: сепаратистський рух - і це в "спокійною і мирною" Швейцарії!

Досліджуючи феномен "сепаратизму Юри", слід враховувати не тільки внутрішні особливості швейцарської історії, про які ми вже згадували. 60-і рр.. ХХ ст. взагалі були відзначені сплеском сецесійних настроїв і симпатіями, якими користувалися "визвольні" руху в країнах "третього світу".

Інтелектуали були в захваті від "діянь" Мао і Хо Ши Міна і виходили на антиамериканські демонстрації під їх портретами. Нічого дивного не було і в тому, що проблема національних меншин та їх боротьби за "звільнення" і в Європі набула особливого значення.

До цього слід додати і зародження, з опорою на Францію, всесвітнього "франкофонного" руху, що поставив у главу кута захист французької мови та культури. "Стартовий сигнал" цього руху був даний знаменитим візитом генерала Де Голля до Канади, під час якого він несподівано проголосив гасло "Хай живе вільний Квебек!".

При Жоржі Помпіду міжнародне "франкофонне" рух став фактично головною організацією, що включала в себе представників франкомовних областей, які боролися в Європі та Америці за права автономії (маються на увазі франкомовний Квебек у Канаді, бельгійська Валлонія, італійський регіон Аоста і бернська Юра).

Критично налаштовані юрські інтелектуали не без підстави вказували на те, що не варто покладати занадто вже великі надії на Париж - центральна організована французька держава є не найкращим адвокатом інтересів франкомовних меншин в інших країнах. Набагато більшою симпатією в Юрі користувалися - аналогічні юрському - руху культурної автономії у французьких регіонах Бретань і Прованс.

Звичайно, конфлікт навколо регіону Юра не був актом безпосереднього зіткнення "французької" і "німецької" частин Швейцарії. Це був, скоріше, конфлікт між Бернських державою, з одного боку, і частиною кантонального франкомовного меншини - з іншого. Крім того, це був і конфлікт всередині самої Юри, тобто між тими, хто був налаштований сепаратистськи (католицький північ Юри), і тими, хто вважав за краще залишитися в складі кантону Берн (протестантський південь регіону).

З іншого боку, у цього конфлікту є і свій позитивний досвід. Історична особливість Швейцарії полягає в тому, що національна самосвідомість тут спочатку розвивалося на кантональному рівні в рамках лібералізації кантонального політичного і конституційного порядку в 30-40-і рр.. XIX сторіччя.

Тому швейцарський кантональний, а потім і національний патріотизм з самого початку розвивався у формі патріотизму конституційного. Саме цей фактор став у Конфедерації вирішальним. Якби не він - конфлікт навколо бернській Юри обернувся б чималою кров'ю.

У центрі концепції конституційного патріотизму стоїть розуміння того простого факту, що в сучасних умовах національна держава не може вже розумітися в якості "природного явища". Романтичне уявлення про існування "природною" нації в умовах початку нового тисячоліття перестає бути адекватним.

Настрої жителів кантону, або «пристрасті притихли»

На зміну революційним ідеалам, які в 1979 році привели до створення кантону Юра, прийшли прагматичні міркування, жалкують найбільш активні прихильники «єдиної Юри». Проте один з них, 60-річний Марсиаль Швайцер (Martial Schweizer), вітає повернення до здорового глузду. «Вже минуло двадцять років з тих пір, як була засипана прірва, і люди з протиборчих таборів почали хоча б розмовляти один з одним».

Колись він був переконаним сепаратистом, сьогодні ж просто трохи сумує за минулими часами. «Раніше у прихильників кожного табору були свої магазини, ресторани та асоціації за інтересами. Зустрівши активіста з протилежного табору, вони переходили на інший бік вулиці. Руйнувались сім'ї, атмосфера була задушливою ​​». Сьогодні ж всі єдині в тому, що діалог став куди більш спокійним.

«Пристрасті вщухли з моменту установи в 1994 р." Міжюрських зборів "(" Assemblée interjurassienne "), який зумів заспокоїти жителів і переконати вчорашніх противників почати все-таки взаємні розмови та дискусії. Це прагнення до миру пояснюється і тим, що дана тема більше не запалює серця так, як це було раніше», - вважає Ремі Шетеля (Rémy Chételat), головний редактор газети«Quotidien jurassien».

Звичайно, люди до тепер пам'ятають про те, що було і побоюються ятрити старі рани. «Але хвилювань таких, як в 1970-і рр.., в Мутьє більше точно не буде. Ми б хотіли, нарешті, швидше проголосувати і зайнятися важливішими справами», - підкреслює сорокарічний перехожий. Генеральний секретар «Міжюрських зборів» Емманюель Конья (Emanuel Gogniat) так само констатує, що між більшою частиною населення, яка зовсім не цікавиться темою голосування, і активістами-сепаратистами, «які борються як в останньому бою, захищаючи минулі вкрай емоційні і жорсткі позиції», сьогодні існує «дистанція величезного розміру».