Закон в системі джерел англійського права. Співвідношення закону і прецеденту в системі джерел англійського права

Для розуміння особливості законів в Англії дуже важливе значення має принцип верховенства статутів, який ґрунтується на принципі правового суверенітету Парламенту (або верховенства Парламенту). Цей принцип полягає в тому, що вся законодавча влада зосереджена в Парламенті і що тільки він може приймати та скасовувати статути, зупиняти їх дію; Парламент має право видавати та скасовувати будь-які закони з будь-якого питання (наприклад, Парламент може визнати неповнолітнього повнолітнім, звинуватити людину у зраді після її смерті); немає жодної особи чи установи, за якими англійський закон визнавав би право порушувати або не виконувати законодавчі акти Парламенту. Цей принцип, який було визнано ще в XVI столітті, покликаний затвердити перевагу волі обраних народом представників над волею призначених суддів. Проте, характеризуючи свободу дій Парламенту, слід взяти до уваги, що сьогодні її деякою мірою обмежують правові документи Європейського Союзу.
Верховенство статутного законодавства може бути підтверджено такими положеннями права:
1) жодний орган, у тому числі суд, не має права брати під сумнів законність прийнятих Парламентом актів.
У справі Чені проти Кон (Cheney v. Conn) 1968 року позивач заперечував проти податку, що він його повинен був сплатити відповідно до Закону про фінанси 1964 року. У судовому рішенні було, зокрема, зазначено: “Не справа суду заявляти про незаконність прийнятих Парламентом положень, що мають верховенство в цій державі”. Отже, в Англії не існує системи судового контролю за законодавчим процесом і законами;
2) лише прийнятий Парламентом статут може прямо скасовувати статут, прийнятий ним раніше, або це може припускатися. До того моменту статути вважаються вічними і підлягають застосуванню суддями до їх формального скасування чи закінчення встановленого в них строку дії. Як зауважують англійські юристи, інший спосіб дії свідчив би про те, що суд бере під сумнів авторитет законодавчої влади, яка ухвалила ці статути, чого суд у жодному випадку не має права робити;
3) закон може змінювати або скасовувати положення чинного загального права (тобто судові прецеденти).
Однак положення про необмежену свободу розсуду англійського Парламенту при прийнятті статутів має переважно теоретичний характер. На практиці статути здебільшого приймаються для внесення необхідних змін і доповнень до чинного права. Зокрема, статутне законодавство призначене для скасування чинного законодавства, для доповнення встановлених положень загального права або права справедливості, для перегляду наслідків рішень судів, а також для запровадження нових положень з питань, що раніше не підлягали правовому регулюванню.
У сучасному англійському праві можна помітити тенденцію до посилення ролі статутів, яка полягає у збільшенні їх питомої ваги в системі джерел права та в розширенні сфери відносин, що регулюються ними. Наприклад, англійські закони, прийняті після 1948 року, мають обсяг у чотири рази більший, ніж закони, прийняті до того часу.
Проте ця тенденція не порушує історично існуючих зв'язків статутів з іншими джерелами права, перш за все прецедентом.

Співвідношення судового прецеденту та нормативно-правового акту в системі англійського права

Джерела англійського права мають в своїй основі два принципи: принцип парламентського верховенства, що обґрунтовує тезу «статут може все», і принцип «жорсткого прецеденту», що обмежує створення нових прецедентів.

В англійській системі права судове рішення відіграє історично особливу роль - воно є визнаним джерелом права, за яким тривалий час визнавалось реальне верховенство у правовій системі. По суті, розвиток джерел англійського права є боротьба закону і прецеденту за верховенство.

Форми взаємодії статуту і прецеденту постійно видозмінювалися і трансформувалися у міру становлення статуту як джерела англійського права і збільшення його питомої ваги.

Англійське право, як воно склалося до буржуазної революції, було в основному прецедентним, створеним судами загального права і права справедливості. Століттями накопичена судова практика виділяла рішення, що визначають основні положення права. Основи англійського права, таким чином, були закладені саме в судових рішеннях. При розгляді конкретних справ судді не тільки встановлювали норму права для регулювання певного виду відносин, але і більш загальні правові принципи. Те, що спочатку загальні положення англійського права, принципи і норми, були сформульовані суддівським правом, є характерною особливістю даної правової системи і значною мірою зумовлює специфіку положення статуту.

З розвитком статуту в системі джерел права в XVIII - XIX ст. суддівське право стверджує доктрину, згідно з якою основне значення статутного права полягає в заповненні прогалин в прецедентному праві, а також в усуненні його застарілих положень. Такий підхід робив акцент на прецедентному праві як основі англійської правової системи. Акти парламенту підлаштовувались під судову практику, базувалися на принципах, встановлених прецедентним правом. Закон запозичив категоріальний апарат, розроблений прецедентним правом.

Англійський юрист П. Бромхед ілюструє результат взаємодії прецедентного і статутного прав «шляхом порівняння загального права зі стіною, в яку постійно додають цеглини (у вигляді готових рішень судів, що містять прецеденти) і на якій з'являються нові написи (у вигляді назв прийнятих законів). Але зараз більша частина стіни покрита написами - росте вона швидше за рахунок нових законів, ніж за рахунок нових прецедентів» [7, с.198].

Взаємодія статуту і прецеденту виражається в такій формі як ухвалення нового закону для впорядкування регламентації тих чи інших суспільних відносин. Або з іншого боку, звичка до прецеденту, що знаходить своє вираження у подробицях, детальності парламентських статутів, нібито повинна забезпечити єдність їхнього розуміння, єдність судової практики. Вона ж створює можливість для судів використовувати даний закон за наявності найменших відхилень від описаної в законі ситуації.

Треба відзначити, що з положення «закон може скасувати прецедент» ще не можна зробити висновок, що статут вище прецеденту. У дійсності закон і прецедент як форми права тісно переплетені. У кримінальному праві, наприклад, більшість злочинів передбачено законом, але є й такі, що передбачені прецедентним правом. Вчинення особою злочину, передбаченого законом або прецедентом, має однакові правові наслідки [5, с. 111]. Подібне явище існує і в інших галузях права. Тому інститут англійського права необхідно розглядати в сукупності статутного і прецедентного права. Їх взаємодія будується на складній основі. Новий закон може скасувати положення, як старого статуту, так і прецедентного права [5, с. 111].

У процесі застосування закон піддається тлумаченню суддів. В Англії традиційно вважається, що прийнятий закон починає «жити», стає правовою забороною або велінням, тільки будучи застосований суддею. І.Ю. Богдановська відзначає, що в цьому сенсі статути істотно потіснили прецеденти в тих галузях права, які піддавалися найбільшим змінам. Збільшення питомої ваги статутного права призвело до того, що все більше число справ вирішується не на основі прецеденту, а на основі закону. Наприклад, 9 з 10 справ, розглянутих у Апеляційному суді і палаті лордів у Великобританії, стосується тільки статутів. Таким чином, судове рішення прочитання статуту ставати в свою чергу прецедентом тлумачення [6, с. 21].

Але, незважаючи на те, що статутне право в цілому зміцнює свої позиції, прецедентне право все ж не можна розглядати як «історичне джерело». Воно продовжує відігравати важливу роль. Прецедентне право знаходиться у стадії модифікації, викликаної, у тому числі й зміцненням статутного права. В цілому можна виділити тенденцію утвердження «гнучкого прецеденту», при якому вищі судові інстанції не вважають себе зв'язаним попередніми рішеннями.

Розвиток будь-якої галузі правової системи Англії слід сприймати в складній взаємодії статутного і прецедентного права (так, наприклад, договір може бути визнаний недійсним як на основі статутного, так і прецедентного права).

Прецедентне право продовжує утримувати позиції по цілому ряду областей. Так, воно регулює деліктне право, право власності. Перевага судового прецеденту як джерела права полягає в тому, що він сприяє більш детальному врегулюванню суспільних відносин. Однак у результаті цього кількість казуальних норм росте, що ускладнює пошук необхідної прецеденту. За допомогою прецеденту не можна швидко і рішуче внести зміну в право. Статут же в цьому сенсі виграє, так як радикальні реформи можуть проводитися тільки у формі законів. Тільки закон може одноразово внести істотні зміни в чинне право. Наприклад, сучасне англійське кримінальне право міститься у формі актів парламенту. Судові прецеденти не створюють нових складів злочинів.

І.Ю. Богдановська наступним чином оцінює взаємодію двох основних джерел англійського права: «прецедентне і статутне право настільки переплелися, що кількісне зростання законів у другій половині ХХ століття призвело лише до активізації прецедентного права, яке буквально поглинає закони. Судова практика визначає їх реальну дію, а по суті, й зміст (за допомогою тлумачення прецедентів), віддає перевагу прецеденту чи закону» [5, с. 120-121].

Отже, незважаючи на те, що англійське право - є правом судової практики, норма права залишається одним з важливих елементів у судовій правотворчості, оскільки вона тісно пов'язана з обставинами конкретної справи і застосовується для вирішення справ, аналогічних тим, за якими дане рішення було прийнято.

Техніка англійського права полягає в тому, що ґрунтуючись на правилі прецеденту, рішення, які були раніше прийняті, мають застосовуватись до схожих випадків.

Особливістю англійського права є тісне переплетення статутного і прецедентного прав, що призвело до того, що система джерел права стала вельми гнучкою. Для неї не характерна традиційна для континентального права ієрархічна будова. Система мобільна: при необхідності акцент легко переноситься з одного джерела на інший. Контроль над тим, щоб система не була внутрішньо суперечлива, покладено на суди. Саме вони визначають «включати» або «не включати» те чи інше положення в систему чинного права. Тому ще довго статутні і прецедентні норми будуть існувати в праві Англії паралельно, а доктрини прецеденту - відігравати значну роль.