Проблеми та недоліку поділу наукового знання на окремі думки

Звязок навчальної дисципліни «Проблеми ТДП» з наукою «ТДП».

Теорія держави і права — це юридична наука, що вивчає державу і право, державно — правові явища в їх взаємозв'язку та взаємодії, система знань про найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права.

Навчальна дисципліна «проблеми тдп» ґрунтується, спирається, залежить від науки ТДП.

Навчальна дисципліна «проблеми тдп» існує для того, щоб дослідити та виявити проблеми, які існують в науці ТДП.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є проблеми виникнення, призначення і функціонування держави та права, їх сутність, типи, форми, функції, структура і механізм дії, взаємовідносини між собою та правовідносини з іншими суб'єктами суспільного життя, основні державно-правові категорії, спільні для всіх галузей юриспруденції, а також особливості державно-політичної і правової свідомості та правової культури.

Зв'язок виявляється в тому, що навчальна дисципліна залежна від науки ТДП. Якщо змінюються певні погляди, ідеї в науці ТДП, то відповідно змінюються і догми навчальної дисципліни. Без науки ТДП не існувала б дисципліна «Проблеми ТДП»

 

Мета та практичне значення вивчення навчальної дисципліни «Проблеми ТДП»в системі підготовки магістрів права.

Курс з «Проблем теорії держави і права» розрахован на студентів юридичного факультету випускного курсу освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», які вже отримали освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр», успішно вивчивши галузеві та інші юридичні дисципліни, у тому числі, загальнотеоретичні та історико-правові, та підготовлені до творчого сприйняття цієї дисципліни.

Доречність цього курсу обумовлюється власно логікою вищої юридичної освіти (магістерський рівень): починаючи процес пізнання державно-правової матерії вивченням теорії держави і права, завершення цього процесу супроводжується вивченням проблем теорії держави і права,

що нібито підсумковує даний процес. Про це свідчить й той факт, що до складу дисциплін з так званого «комплексного» екзамену для магістрів поряд із двома іншими дисциплінами входить дисципліна «Проблеми теорії держави і права».

Практичне значення полягає в тому, що виробляються теоретичні основи щодо поняття держави та його форм, джерел (форм) права, норм права, правовідносин, юридичної відповідальності, правопорушень та ін.) в цьому курсі розглядається також цілий ряд тем, що виходять за межі звичайної програми з теорії держави і права, у тому числі, проблеми держави і права перехідного типу, специфіки механізму реалізації принципу поділу влади у сучасній державі, значення основоположних принципів права, співвідношення міжнародного та національного права, класифікації національних правових систем та інші. Дані теоретичні основи є фундаментов побудови держави та права на практиці.

Мета курсу «Проблеми теорії держави і права»: глибоке та всебічне дослідження актуальних науково-практичних проблем з теорії держави і права, розуміння загальних закономірностей взаємодії держави і права між собою в усіх аспектах їх існування, а також між ними та іншими соціальними явищами, поглинання на цій основі у складні юридичні явища світового співтовариства, замислення над їх кращими доробками та можливостями їх використання за різних умов.

 

Проблеми та недоліку поділу наукового знання на окремі думки.

Наука постає перед нами в декількох іпостасях у вигляді діяльності, матеріальних носіїв (зокрема - книг, текстів дисертацій), сукупностей теорій (концепцій, ідей) і т. д.

Зрозуміло, що у міру накопичення емпіричного матеріалу і його пояснення за допомогою певних теоретичних конструкцій об'єктивно виникає питання про внутрішню структуризацію всього масиву знань, якими володіє наука (відповідно - і людство) на тому чи іншому етапі свого розвитку. Ця структуризація призводить до виділення відносно відокремлених секторів знань - окремих галузей науки.

Дане виділення багато в чому обумовлене суб'єктивними факторами і є в певному сенсі формою класифікації, а будь-яка класифікація, власне, - це суб'єктивна дія, оскільки проведення класифікації, як мінімум, передбачає вибір критерію класифікації, його обґрунтування та встановлення послідовності її застосування, а все це залежить перш за все (якщо не виключно) від підходу конкретного суб'єкта пізнання до цього процесу.

При цьому якщо процес поділу науки на галузі взяти в статиці, тобто поза контекстом зростання наукового знання, то на етапі поділу цього знання на структурні елементи очевидно проявляться філософські, ідеологічні, етичні, наукові та ін. установки, погляди, підходи тощо суб'єкта пізнання, його особисті інтереси та емпіричний досвід.

Якщо ж цей же процес розглянути в динаміці, то він має бути охарактеризований як уточнення і постійна корекція наявного поділу в контексті постійної трансформації об'єкта, що класифікується (поява нового знання, втрата статусу істинності окремими існуючими теоріями і т. п.).

Безспірним є те, що поділ наукового знання (у тому числі юридичного) на окремі галузі має певні недоліки та стримує розвиток науки.

Тим не менш процес поділу наукового знання на окремі сектори реально існує і представляється, що він в певному сенсі виправданий.

Юридичні науки в цьому відношенні не є винятком, вони також поділяються на окремі галузі знання.

Тому проблема предмета правознавства загалом та його окремих галузей має величезне значення і для юридичних наук

У науці присутні дві суперечливі тенденції в формуванні внутрішньої структури наукового знання:

1) перша - поглиблення диференціації і спеціалізації наукового дослідження, сукупного наукового знання, що проявляється в розділенні в інтересах процесу пізнання єдиного оточуючого людину світу на окремо взяті, відокремлені сектори, і - відповідно - в посиленні і деталізації структури наукового знання на все більш віддалені один від іншого блоки (галузі наук);

2) друга - прагнення забезпечити єдність знання; намагання подолати межі між окремими галузями.

на сучасному етапі не можна уникнути поділу наукового поля на галузі знання розвитку науки. Однак такий поділ має лише допоміжне (саме допоміжне) значення для процесу пізнання і не може розглядатися як підстава для обмеження суб'єкта в його дослідницько-продуктивній діяльності, яка направлена на вивчення чого-небудь. Як буде показано далі, такі намагання мали і мають місце у вітчизняній, у тому числі юридичній, науці.

З огляду на це можна виділити такі основні проблеми поділу наукового знання на окремі науки:

• проблема об'єктивності (чи суб'єктивності) процесу поділу наукового знання на окремі галузі;

• проблема абсолютності (чи відносності) меж, які проводяться між науками;

• проблема критеріїв і принципів здійснення поділу наукового знання на окремі науки;

• проблема доцільності і можливості "виходу за межі тієї чи іншої науки" в ході конкретного дослідження.