Облік витрат за елементами і статтями калькулюваня

Облік витрат і калькулювання продукції за системою директ-костинг.

В економічній літературі неповні витрати деколи ототожнюють з прямими витратами, а систему обліку називають "директ-костинг". Вважається, що саме в цій системі досягається високий ступінь інтеграції обліку, аналізу і фінансового менеджменту.

Систему "директ-костинг" запровадив у 1936 р. американський економіст Джонатан Гарррісон. На початку практичного застосування директ-костингу до собівартості включалися тільки прямі змінні витрати. Непрямі витрати без віднесення до об'єкта витрат відносили безпосередньо на зменшення фінансового результату. Така методика повністю відповідала назві, оскільки "direct* - означає прямий, точний напрям; "cost" - витрати, собівартість. Частина витрат спрямовувалася на формування собівартості, а частина - на зменшення фінансового результату. Згодом директ-костинг трансформувався в систему, при якій до собівартості почали включати не лише прямі (основні) змінні витрати, а і змінні накладні витрати. Тому назва директ-костингу вже не відображала сутності способу і з'явився термін "верібл-костинг" (змінні витрати).

Особливостями директ-костингу є те, що облік і планування собівартості здійснюється тільки за змінними витратами, а постійні витрати безпосередньо списуються на фінансовий результат, запаси оцінюються за змінними витратами, існує можливість багатоспупінчатої побудови Звіту про фінансові результати з метою аналізу внеску у покриття постійних витрат та отримання прибутку окремих сегментів діяльності.

Облік витрат за елементами і статтями калькулюваня

Метою обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, обрахування фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних трудових та фінансових ресурсів. Для досягнення вказаної мети витрати, що формують собівартість продукції, групуються за певними ознаками. У відповідності з П(С)БО 16 витрати, що складають виробничу собівартість продукції, групуються наступним чином за:

А)видами продукції (робіт, послуг);Б)способом віднесення до конкретного об’єкта витрат;В)ступенем залежності від обсягу виробництва;Г)економічним змістом;Д)відношенням до виробничого процесу.

За економічним змістом витрати групуються за економічними елементами і за статтями калькуляції.

Елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат.

Групування витрат за економічними елементами призначене для виявлення усіх витрат на виробництво продукції за їх видами, тобто таке групування дає змогу визначити, що саме та на яку суму витрачається для виробництва в цілому на підприємстві.

У П(С)БО 16 передбачене єдине для всіх підприємств групування витрат за такими економічними елементами:

1) матеріальні витрати;2) витрати на оплату праці;3) відрахування на соціальні заходи;4) амортизація основних фондів та нематеріальних активів;5)інші витрати.

Проте, групування витрат за елементами не дозволяє здійснити їх контроль та аналіз за цільовим призначенням у процесі виробництва (цехів, дільниць, за видами виробів), тобто не відповідає на запитання, на які цілі та потреби понесені такі витрати.

Отже, для контролю та аналізу за витратами, поряд із обліком їх за економічними елементами, застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, в розрізі яких обраховується собівартість продукції. Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення витрат та їх зв’язок з технологічним процесом. Це групування використовується для узагальнення витрат за видами виготовленої продукції та місцем виникнення витрат (цехів, дільниць тощо) і залежить від багатьох факторів: методу планування витрат, технологічного процесу виробництва продукції, виду продукції. Встановлення переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) віднесене до компетенції підприємства і має бути регламентоване його обліковою політикою.

З урахуванням вимог П(С)БО 16 промислові підприємства можуть використовувати наступні калькуляційні статті:

1)сировина та матеріали;2)покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;3)паливо та енергія на технологічні цілі;4)зворотні відходи (вираховуються);5) основна заробітна плата виробничих робітників;6) додаткова заробітна плата виробничих робітників;7)відрахування на соціальні заходи;8)витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;9)відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;10) загальновиробничі витрати;11)втрати внаслідок технічно неминучого браку;12) інші виробничі витрати.

Розрахунок собівартості продукції за цими статтями калькуляції дає змогу обрахувати лише її виробничу собівартість. Але в практиці господарювання з метою встановлення договірної ціни на реалізацію продукції, а також для аналізу рентабельності окремих виробів необхідно мати інформацію повної собівартості окремих видів продукції. Тому доцільно до вказаних статей калькуляції собівартості додати адміністративні витрати та витрати на збут продукції, що дасть змогу розрахувати повну собівартість виробів. При цьому адміністративні витрати та витрати на збут продукції не включаються до собівартості продукції, а списуються на фінансові результати, що відповідає чинному законодавству.