Розвиток комп'ютерної мережі Інтернет приводить до масового укладання договорів купівлі-продажу товарів у електронно-цифровій формі (ЕЦФ), особливо при організації електронної торгівлі. Відповідно до сформованої практики існують такі способи укладання договорів за допомогою ЕОД (електронного обміну даними):
1. Для укладання договору оферент розміщає публічну оферту на сервері, підключеному до мережі Інтернет. Будь-яка особа, що бажає укласти такий договір на запропонованих умовах, акцептує оферту через заповнення форми договору і її підписання. Якщо предметом договору будуть послуги, майнові чи немайнові блага, що мають еротичний зміст, то оферент попереджує, що договір буде укладений тільки з особами, що досягли 18 років.
2. Після переговорів сторони підписують договір за допомогою ЕОД. При цьому договір існує тільки у вигляді запису на комп'ютері. У даному разі сторони, як правило, користуються для підписання договору електронним підписом чи його функціональними еквівалентами.
3. Користувачі спеціалізованої інформаційної мережі укладають між собою договори відповідно до правил, установлених власником даної мережі. Як аналоги власноручних підписів сторін служать коди користувачів системи.
Основними проблемами, що виникають при укладанні договорів за допомогою ЕОД, є:
а) труднощі визначення місця укладення договору. Це питання виникає не тільки тоді, коли контрагенти є резидентами різних держав. Адже оферент може розмістити оферту не тільки на сервері, що розміщений на території держави, резидентом якого він є, а й на сервері, що розташований у будь-якій точці земної кулі, підключеній до мережі Інтернет. Акцептант може відправити акцепт із портативного комп'ютера, перебуваючи в дорозі (з борту літака, морського судна і т.п.).
б) достовірність факту укладення договору, збереженість і незмінність даних, що містяться в договорі. Не припустимо, щоб факт укладення договору заперечувався правовими органами лише на тій підставі, що він являє собою комп'ютерний запис даних. При встановленні наявності договору, крім інших, можуть ураховуватися такі фактори: складність устаткування, використовуваного кожною зі сторін; характер їхньої комерційної діяльності; частота комерційних угод, що укладаються між даними сторонами; вид і обсяг угоди; вимоги до підпису в конкретній правовій системі; можливості систем зв'язку; набір процедур дійсності, установлених посередниками, і їх виконання сторонами; дотримання торговельних порядків і практики; наявність страхування від несанкціонованих повідомлень і т. п.;
в) конфіденційність даних, що містяться в договорі. Організації, що є власниками інформаційної мережі, повинні встановлювати стандарти безпеки, яких сторони повинні додержувати, у противному разі можна говорити про презумпцію збереження цілісності і конфіденційності даних;
г) при цьому відкритим залишається питання можливості ідентифікації сторін договору, укладеного в електронному вигляді. Визначити, що договір підписаний справді тими особами, що позначили себе в мережі Інтернет, можливо лише за допомогою електронно-цифрового підпису. У зв'язку з цим сьогодні дуже гостро постає проблема розробки і прийняття Закону «Про електронно-цифровий підпис». Прийняття цього правового документа дозволило б додати стабільності договірним відносинам, що виникають у глобальній мережі Інтернет.
Договори, укладені в електронно-цифровій формі, варто відносити до розряду письмових угод. Тут слово «письмові» варто розуміти як інформацію, викладену за допомогою букв, але її носієм є не традиційно папір, а інший, специфічний, комплексний об'єкт. Електронно-цифрова форма є видом письмової угоди, відповідає всім її ознакам з урахуванням специфіки мережі Інтернет. Таким чином, електронно-цифрова форма являє вираз волі учасників угоди способом складання електронного документа, що відбиває зміст угоди і скріплений електронно-цифровими підписами осіб, що здійснюють угоду.
