Вартісна оцінка основних фондів

Важливе значення має оцінка основних фондів, тобто грошове вираження їх вартості. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновною вартістю; з огляду на стан основних фондів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість о.ф.- це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання.

Відновна вартість о.ф. – це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва.

Повна вартість о.ф. – це їх вартість у новому, не спрацьованому стані.

Залишкова вартість – характиризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції.

 

 

50. спрацювання, амортизація, відтворення основних виробничих фондів

Основні фонди протягом свого існування зазнають фізичного а також техніко-економічного старіння. Під фізичним спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості. В свою чергу фізичне спрацювання буває усувним та неусувним. Техніко-економічне спрацювання о.ф. – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом НТП. Техніко-економічне спрацювання теж в свою чергу ділиться на повне та часткове.

Амортизація о.ф. – це процес перенесення авансованої раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування. Для відшкодування вартості зношеної частини о.ф. кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості о.ф. Розрахунок норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення о.ф. здійснюють централізовано за формулою: Нав = Ф-Л / Ап*Ф, де

Ф – балансова вартість о.ф.; Л – ліквідаційна вартість; Ап – амортизаційний період.

 

 

51. ефективність відтворення і використання основних фондів.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку і переробки сировини або виконання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання устаткування і виробничих площ, застосування прогресивних технологій та організації виробництва. Розрізняють три види потужності: проектна, виробнича, резервна.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Найбільш впливовими з них є:

-номенклатура, асортимент і якість виготовленої продукції

-кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування і використання площ в продовж року

-прогресивні техніко-економічні норми продуктивності та використання устаткування, зйому продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу і трудомісткості вироблюваної продукції.

 

 

52., 53. оборотні фонди.

Оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Виокремлюють оборотні кошти у сферах обігу та виробництва, а також їх розподіляють на нормативні і ненормативні. Певне практичне значення мають виявлення і оцінка структури оборотних коштів. Вони (кошти) використовуються ефективніше тоді, коли більша їх частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу – лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів не бере безпосередньої участі у створенні вартості виготовлюваної продукції.

 

29. планування.

При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для:

-різних підрозділів підприємства та загальний план

-всіх видів діяльності або цільові плани, що передбачають завдання по якомусь одному напрямку роботи

-різних періодів часу (довго, середньо та короткострокові).

Кожен вид плану має свої особливості в методах та порядку його розробки, різні показники.ї

В залежності від тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне і поточне. Перспективне планування охоплює довгострокове і середньострокове. Пточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та по всіх напрямках його діяльності, а також планів на більш короткі періоди (квартал, місяць).

Ядром системи планів виступає його стратегія розвитку, при розробці якої використовуються результати аналізу зовнішньго середовища, виконання прийнятих стратегічних та тактичних планів.

 

 

32. Зміст та завдання оперативного планування.

Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування, а з другого – виступає як засіб виконання довго-, середньо- та короткострокових планів, один з важелів поточного управління виробництвом. Оперативне планування поєднує два напрямки роботи:

-календарне планування (в рамках цьго напрямку розробляються оперативні плани та графіки виготовлення та випуску продукції).

-диспетчеризація (включає в себе роботи, що необхідні для безперечного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів та ходу виробництва).

При оперативному плануванні вирішуються такі основні завдання:

-забезпечення виконання плану виробничої діяльності по випуску планової продукції в заплановані строки

-встановлення режиму роботи підприємства, що сприяє найбільш ефективному використанню виробничих ресурсів

-максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва

 

39. оплата праці.

Організація оплати праці на підприємстві здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифно-кваліфікаційні характеристики використовуються для розподілу робіт і працівників залежно від їх складності та кваліфікації за розрядами тарифної сітки і є основою формування та регулювання заробітної плати.

Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Проте встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди самі по собі не дають можливості розрахувати заробітну плату. Необхідно ув’язати їх з фактичними результатами праці. Це виконують форми та системи оплати праці.

Керівник державного підприємства обирає форми і системи оплати праці, встановлює працівникам конкретні розщміри тарифних ставок, премій, доплат тощо керуючись єдиною тарифною сіткою, а також умовами праці передбаченими колективнисм договором. Підприємства інших форм власності використовують тарифну систему у разі бажання і не завжди у повному обсязі.

 

40. Форми і системи оплати праці працівників.

Організація оплати праці на підприємстві здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Проте встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди самі по собі не дають можливості розрахувати заробітну плату. Необхідно ув’язати їх з фактичними результатами праці. Це виконують форми та системи оплати праці. Існують дві форми оплати праці, які базуються на тарифній системі:

1. відрядна (оплата праці проводиться за нормами та розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт.)

Системи:

-пряма відрядна (заробіток дорівнює добутку кількості одиниць виробленої продукції та розцінки за одиницю продукції).

-непряма відрядна (заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються).

-відрядно-преміальна (заробіток працівника дорівнює сумі відрядного заробітку і премії).

-відрядно-прогресивна (передбачає оплату роботи виконаної в межах плану за звичайними розцінками, а понад план – за підвищеними).

-акордна (розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь комплекс робіт з визначенням кінцевого строку виконання).

2. Почасова (здійснюється за годинними тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними окладами).

Системи:

-проста почасова оплата (заробіток дорівнює добутку годинної тарифної ставки і кількості відпрацьованих годин).

-почасово-преміальна (окрім тарифного заробітку працівник одержує премію за досягнення певних результатів).

-за посадовими окладами (застосовується для оплати працівників, робота яких має стабільний характер).

 

 

41. Системи у часті працівників у прибутках.

Участь у прибутках (доходах) або стимулювання персоналу через прибутки полягає у розподіленні певної їх частини між працівниками підприємства. Участь працівників у прибутках підприємств можна умовно поділити на дві групи систем:

1.за результатами загальної діяльності підприємства. Включає такі системи:

-оцінки заслуг (оцінка заслуг проходить за рядом факторів, для кожного з яких визначається система білів і для розрахунків оцінки на різних рівнях встановлюються відповідні норми).

-стимулювання конкретних обсягів робіт, об’ємів продаж тощо.

-в залежності від підродуктивності.

-преміальних виплат (бонусів).

-система колективного стимулювання (застосовується тоді, коли заохочення працівників можливелише на груповій основі).

1. на основі відносин власності. Включає наступні системи:

-система надання працівникам акцій “своїх” підприємств.

-співволодіння активами підприємства за посередництвом інвестиційних фондів.

-розповсюдження опціонів акцій.

 

 

88. Дохідність і прибутковість.

Доход –це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат. Загальна величина доходу підприємства включає доход від:

-реалізації продукції, робіт, послуг (обчислюється як різниця між виручкою і матеріальними витратами у собівартості реалізованої продукції).

-реалізація матеріальних цінностей і майна (це різниця між ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію).

-позареалізаційних операцій (здача майна в аренду, товарний кредит, пайова участь у спільних підприємствах тощо).

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) має тіж джерела, що і доход:

-прибуток від реалізації продукції (обчислюється якрізниця між обсягом реалізованої продукції та її повною собівартістю.)

-прибуток від реалізації матеріальних цінностей обчислюється аналогічно доходу., тільки з виручки вираховуються всі витрати, а не тільки матеріальні.

-прибуток від позареалізаційних операцій.

89. Рентабельність і її види.

Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат. На практиці найбільш вживаними є такі види рентабельності:застосованих (інвестованих) ресурсів, виробничих фондів, сукупних активів, власного (акціанерного) капіталу, продукції, певного виробу.

 

 

3. Правові основи функцонування підприємства.

Підприємства мають діяти в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів визначальними є Закон України про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про підприємництво: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб’єктами.

Велике значення має також трудовий договір – угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємсчтва, яке виконристовує найману працю.

 

 

35. Методи планування діяльності підприємства.

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування здійснюється за допомогою різних методів, які класифікуються за певними ознаками. Розглянемо їх:

Ознака: вихідна позиція для розробки плану.

Методи: ресурсний (враховує ринкові умови господарювання та наявні ресурси, застосовується при монопольному становищі), цільовий (використовується приконкурентній боротьбі, враховує потреби ринку, попит на продукцію).

Ознака: принципи визначення планових показників.

Методи: екстраполяційний (визначає проміжні та кінцеві значення планових показників, на основі цих показників в минулому, припускають збереження їх в майбутньому), інтерполятивний (за цим методом підприємство встановлює цілі для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає довжину планового періоду та проміжні планові показники).

Ознака: спосіб розрахунку планових показників

Методи: спробно-статистичний (використання фактичних статистичних данних за попередні роки), чинниковий (планові значення показників визначаються на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників), нормативний метод (планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді).

Ознака: узгодження ресурсів та потреб.

Методи: балансовий (суть – розробка спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких – напрямки витрати ресурсів, в іншій – джерела їх надходження), матричний (побудова моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами та показниками).

Ознака: варіантність плану.

Методи: одноваріантний (інтуїтивний), поліваріантний, економічно-математичний (застосування економічно-математичного моделювання).

Ознака: спосіб виконання розрахункових операцій

Методи: ручний, механізований, автоматичний

Ознака: форма подання планових полказників

Методи: табличний, лінійно-графічний, логіко-структурний.

 

30. Сутність стратегічного планування.

Стратегічне планування – процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових (на певний період) цілей та напрямків діяльності підприємства. Першим рішенням при стратегічному плануванні є вибір цілей. Основна загальна ціль підприємства – це його місія. На основі її формуються стретегічні цілі підприємства. Після визначення місії починається діагностичний етап стратегічного планування, першим та найбільш важливим етапом якого є вивчення зовнішнього середовища діяльності підприємства. Далі йде вибір генеральної стратегії, потім аналіз стратегічних альтернатив, розробка функціональних та ресурсних субстратегій. Кінцевим єтапом є впровадження, контроль та оцінка результатів.