Виборі таких форм просвіти, які полегшують сприймання пси­хологічної інформації, викликають інтерес до психологічних знань, формують потребу користуватися ними у житті. 7 страница

- недоліки у підготовці дитини до школи, соціально- педагогічна занедбаність;

- тривала й масивна психічна депривація; соматична ослабленість дитини;

- порушення у формуванні довільності пізнавальних процесів та окремих психічних функцій;

- порушення у формуванні так званих шкільних навичок — дидакгогеній та дидаскалогеній;

- емоційні розлади, недостатній розвиток вольової сфери.

До основних форм психогенної шкільної дезадаптації можна віднести:

- несформованість елементів і навичок навчальної діяльності;

- низький рівень мотивації учіння, спрямованість дітей на інші (переважно ігрові) форми позашкільної діяльності;

- нездатність довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності, що проявляється в неорганізованості, н еуважност і, залежності від дорослих тощо;

- невміння пристосуватися до темпу шкільного життя, що проявляться в занадто тривалому приготуванні домашніх завдань, у хронічних запізненнях у школу, швидкій втомлю­ваності.

Ряд авторів вважають найбільш раціональною таку послідовність етапів вивчення конкретного випадку психогенної шкільної дезадаптації:

1. аналіз інформації, отриманої у первинній бесіді з батьками, відомостей від лікаря, вчителя;

2. бесіда з батьками, спрямована на отримання даних про попередні етапи розвитку дитини, її здоров'я, внутрісімейні відносини та обставини соціально-побутового плану; звіт про стан здоров'я дитини;

3. спостереження за дитиною у домашній, шкільній та інших ситуаціях;

4. експериментально-психологічне обстеження, сукупний аналіз усіх отриманих матеріалів разом з батьками і вчителем-класоводом. Важливим доповненням тут мають бути аналіз продуктів діяльності дитини, а також результати вивчення особистості батьків.

Оскільки психолог початкової школи впливає на учнів опосередковано — через учителя, то передусім йому потрібно знайти спільну мову з ним. Така форма взаємодії передбачає рівну співпрацю психолога й педагога, Індивідуальний підхід у навчанні й вихованні переважно здійснює педагог, а психолог разом з ним розробляє необхідні для цього стратегію і такти­ку з розвитку довільності, оволодіння компонентами навчаль­ної діяльності, формування мотиваційної сфери (для всти­гаючих учнів) та веде групи розвитку з невстигаючими. Зро­зуміло, що це потребує досконалого знання кожного учня. Тому протягом навчального року необхідно вести відповідні обстеження, результати яких мають систематично заноситися в карту психічного розвитку дитини. Перші записи робляться ще до початку навчання, коли здійснюється прийом (відбір) до школи, і продовжуються в середніх і старших класах. При такому підході психолог матиме значний обсяг інформації про вікові та індивідуальні особливості розвитку учнів і за необхідності зможе оперативно її використати.

У ході психологічного обстеження молодших школярів психолог може застосувати такі діагностичні методики:

- орієнтаційний тест шкільної зрілості Керна — Йірасика,

- дитячий варіант тесту Векслера,

- "картинки тривожності" Амен,

- дитя­чий варіант методики Розенцвейга,

- дитячий варіант особистісного опитувальника Айзенка,

- соціометричну методику Рене — Жиля,

- методику самооцінки Дембо — Рубінштейн,

- малюнкові тести, метод незакінчених речень та ін. дані, от­римані за методиками, мають бути доповнені різними видами спостереження та відомостями від батьків.

Великого значення набуває профілактична робота з дітьми, коли вона починається ще під час прийому до школи і триває протягом усього періоду навчання в початкових класах. Знач­не місце посідає вона і при переході дітей до підліткового віку. Тоді психолог має провести групові та індивідуальні бесіди з батьками (наприклад, на батьківських зборах у кінці третього (четвертого) та на початку п'ятого класу) стосовно вікових відмінностей у розвитку, поведінці, особливостях навчальної діяльності молодших школярів та підлітків. Такі ж виступи доцільно підготувати і для вчителів, вказавши їм на загальні особливості різних випускних класів даної школи, а майбутнім класним керівникам — на індивідуальні риси тих Дітей, що потребують особливої уваги до себе.

Можна сказати, що профілактично-консультативна робо­та — це лише частина діяльності шкільного психолога. У будь-якій школі завжди є учні, відносно яких вже пізно гово­рити про профілактику, а необхідно серйозно займатися корекцією. У цьому випадку план роботи психолога включає об­стеження учня, регулярне заповнення карти його психічного розвитку, з'ясування причин неуспішності, неадекватної по­ведінки, небажаних особистісних рис; визначення позиції вчителя щодо даного учня, спільну з ним розробку необхідної розвиткової та корекційної програми.

Від того, як проходив початковий етап навчання й розвит­ку особистості дітей молодшого шкільного віку, багато в чому буде залежати успішність переходу підлітків до якісно іншої навчальної мотивації, спрямованої не лише на здобуття нових знань, а й на пошук загальних закономірностей, а головне — на засвоєння самостійних способів здобуття цих знань.

Кожний перехідний період характеризується суттєвими змінами у змісті внутрішньої позиції дитини, пов'язаної із взаємовідносинами з іншими людьми, передусім з однолітка­ми. В учнів третіх класів спілкування з однолітками починає визначати багато сторін особистісного розвитку дивини. У цьому віці з'являється прагнення зайняти певне місце в си­стемі ділових та міжособистісних взаємин класу, формується досить чіткий статус у цій системі.

На емоційне самопочуття дитини дедалі більшою мірою починає впливати те, як складаються її взаємини з друзями, а не тільки успіхи в навчанні та відносини з учителями. Суттєві зміни відбуваються і в нормах, якими регулюються відносини. Якщо в молодшому шкільному віці ці відносини регламенто­вані в основному нормами "дорослої" моралі, тобто успішністю в навчанні, виконанням вимог старших, то на кінець цього віку і особливо на початок наступного на пер­ший план виходять так звані стихійні дитячі норми, пов'язані з якостями "справжнього товариша".

Отож, підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні складові поняття готовності до навчання в середній школі:

- сформованість основних компонентів учбової діяльності, успішне засвоєння програмного матеріалу;

- повна сформованість новоутворень молодшого шкільного віку;

- якісно новий тип взаємовідносин з учителем та однолітками.

Це і є основні показники, за якими психолог може визна­чити здатність молодшого школяра до переходу у вищу ланку навчання.

2. Психологічна служба загальноосвітньої школи.

Найбільша кількість практикуючих психологів за­раз працює у середніх загальноосвітніх школах. Це не випад­ково, адже переважна більшість психологічних проблем вини­кає саме тут. Функції психолога в школі є досить різноманіт­ними. Тому й організація його діяльності може відбуватися у різноманітних формах: читання лекцій, проведення групових тренінгів і занять, індивідуальні консультації для учнів, учи­телів, батьків, тестування й анкетування всіх учасників нав­чально-виховного процесу та ін.

Статус практикуючого психолога у загальноосвітній школі має свою специфіку. З одного боку, він не повинен відіграва­ти роль учителя — людини, яка оцінює або санкціонує по­ведінку учня. З іншого боку, психолог — рівноправний член педагогічного колективу, який бере активну участь у ви­рішенні долі вихованців. Психолог підпорядковується дирек­торові навчального закладу або одному з його заступників.

Необхідною умовою ефективної діяльності психолога є на­явність окремого приміщення, необхідної оргтехніки (ком­п'ютер, магнітофон та ін.). Діяльність психолога здійснюється за окремим планом, що погоджується з директором навчаль­ного закладу і затверджується керівником психологічної служби району (міста). Психолог також веде журнал обліку роботи та складає психологічио-педагогічні характеристики окремих учнів.

Як правило, практикуючий психолог супроводжує кон­кретну вікову групу — початкову, основну, старшу. Така спе­ціалізація сприяє більш ефективному виконанню професій­них обов'язків. Психологічна служба школи може складатися не тільки з психологів, а й із соціальних педагогів, спе­ціалістів з профорієнтації, логопедів та ін.

Залежно від спеціалізації навчального закладу психолог виби­рає пріоритетні напрями своєї діяльності. Разом із тим існує кілька основних напрямів, що їх має забезпечити психолог:

- підвищення психологічної культури всіх учасників навчально- виховного процесу. Ця найважливіша робота здійснюється з учнями, вчителями, батьками. Вона може відбуватися у формі лекцій, читання факультативних курсів, проведення психо­логічних консиліумів з учителями, семінарів для вчителів та батьків;

- психологічна профілактика й корекція — визначення осіб, що схильні до девіантної поведінки і відставання в навчанні, запобігання конфліктів між учасниками навчально-виховного процесу, здійснення психологічно-педагогічних заходів з усу­нення відставань, девіацій та конфліктів;

- соціально-психологічне обстеження учасників педагогічного процесу з метою покращання навчання й виховання учнів; проведення моніторингу психологічного розвитку дітей. У навчально-виховному процесі виникає безліч психо­логічних проблем, котрі мають різну природу.

- Соціально-Лсихологічна проблематика. До неї ми відносимо передусім проблему адаптації дитини до навчально-виховного закладу: до навчання в першому класі, до навчання у середній школі, до навчання у старших (ліцейних) класах, до навчання у закладі профтехосвіти. Крім того, названа проблематика включає розв'язання конфліктів, що виникають у навчально- виховному процесі, дослідження становища учня (вихованця) в класному колективі, проблему регулювання взаємин із бать­ками та вихователями.

- Індивідуально-психологічна проблематика. Насамперед це визначення рис та якостей особистості учнів, складання індивідуально-психологічних карт особистості, дослідження особистісних проблем, кризових станів та ускладнень, вияв­лення схильності до девіантної поведінки, вживання нарко­тичних речовин та алкоголю, розпізнавання психічних роз­ладів та хворобливих психічних станів.

- Практикуючий психолог має орієнтуватись у переживаннях учнів та батьків у ході подолання життєвих криз та проблемних ситуацій. До них належать розлучення батьків, смерть близьких, такі сімейні проблеми, як алкоголізм, наркоманія тощо, пережи­вання вікових криз та інших подій особистого життя.

- Навчально-виховна проблематика. Це визначення готовності дитини до навчання у школі, профорієнтаційна робо­та, вивчення здібностей, інтересів та нахилів учнів, усклад­нень та відставань у навчанні.

Форми роботи шкільного психолога залежать від:

- типу нав­чального закладу (загальноосвітня школа, гімназія, ліцей),

- від віку школярів,

- від їхніх соціально- та індивідуально- психологічних особливостей (темпераменту, інтелектуальних здібностей, рівня оволодіння знаннями, вміннями, навичка­ми, самосвідомості, рис характеру, спрямованості потреб, інтересів, цілей, потягів, здатності до спілкування тощо).

Так, у старших класах спеціалізованих шкіл, особливо у класах гуманітарного, економічного, юридичного, педа­гогічного профілів, доцільно запроваджувати комплексну фор­му психологічної роботи зі школярами. У такому випадку пси­хологічна служба школи має виконувати насамперед такі основні функції:

- просвітницьку — викладання основ психо­логічних знань та практичної психології;

- організаційну — пси­хологізація, персоналізація навчально-виховного процесу за загальноосвітніми предметними циклами;

- консультативну — робота з учнями, вчителями й батьками.

Як свідчить досвід експериментальної роботи в гімназіях та ліцеях Києва, комплексна форма дає значний психолого-педагогічний ефект тоді, коли будується на певних засадах. Однією з них є послідовна реалізація засобами сучасної пси­хологічної науки принципу "Через самопізнання — до само­вдосконалення власної особистості", що сприяє помітному оздоровленню психіки учнів, росту їхньої особистості, підви­щує рівень готовності до дорослого життя.

Викладання основ психологічних знань та практичної пси­хології доцільно здійснювати у двох останніх класах у формі річних курсів, кожний з яких складається з восьми місячних тематичних циклів з елементами занурення у конкретну тема­тику та інтенсивними методами навчання.

Навчальні плани двохрічних курсів орієнтовно складають­ся з таких тем:

Основи психологічних знань

1. Поняття про психологію. Особистість та її індивідуаль­но-психологічні характеристики.

2. Соціально-психологічні характеристики особистості.

3. Психологія міжособистісного спілкування.

4. Інтелектуально-творча сфера особистості.

5. Емоційно-почутгєва сфера особистості.

6. Психологія уваги.

7. Психологія пам'яті.

8. Духовний розвиток особистості.

 

Основи практичної психології

1. Психологія вибору професії та підготовки до трудової діяльності.

2. Психологія творчої діяльності

3. Економічна психологія.

4. Психологія менеджменту.

5. Екологічна психологія.

6. Психологія здоров'я.

7. Психологія сімейних стосунків.

8. Психологія розвитку гуманістично спрямованої та ду­ховно зрілої особистості.

Викладання даних курсів має спиратися на такі принципи:

- доступності,

- науковості,

- особистісного значення знань, умінь, навичок теорётичної та практичної психології для кожного учня,

- комплексності використання отриманих в ході занять психологічних даних про учнів у груповій та індивідуальній роботі з учнями, вчителями та батьками.

Перед шкільним психологом стоять такі завдання:

- ознайомити учнів з цілісною, логічно побудованою систе­мою сучасних психологічних знань про особистість;

- сприяти пізнанню школярами соціально-психологічних та індивідуально-психологічних якостей власної особистості;

- ознайомити учнів з методами самовиховання духовних, моральних, інтелектуальних якостей особистості;

- надати школярам психологічну допомогу в розв'язанні особистісних проблем.

Заняття відбуваються раз на тиждень, до кожного з них входять два групових уроки й один урок для індивідуальних консультацій. За необхідності кількість та тривалість індивіду­альних консультацій може бути збільшена.

Групові заняття проводяться у формі лекцій, семінарів, практикумів, бесід, дискусій. У ході занять використовуються тематичне психологічне тестування, психологічні вправи, ігри, тренінги тощо. Кожний тематичний цикл будується та­ким чином, щоб учні систематично отримували протягом чо­тирьох занять кожного місячного циклу компактний блок знань із психології, проходили на початкових заняттях циклу відповідне до теми тестування певних якостей власної осо­бистості, з'ясовували та розв'язували відповідні психологічні проблеми в ході індивідуальних консультацій, а на останніх заняттях циклу здійснювали розвиткову частину його програ­ми, вдосконалюючи якості власної особистості. У процесі тематичних занять з усіх циклів поступово на­копичується банк психодіагностичних даних про кожного уч­ня, який використовується у наступній роботі зі школярами, вчителями та батьками.

Так, на основі аналізу психодіагностичних даних виділя­ються певні групи школярів, з якими ведеться поглиблена робота. Це, приміром, групи тривожних, стресонестійких дітей, групи учнів з низьким рівнем навчальної мотивації, гру­пи підлітків з акцентуйованими рисами характеру, групи школярів з недостатніми здібностями до спілкування, а також групи інтелектуально обдарованих учнів. Робота з ними здійснюється за спеціальними груповими та індивідуальними програмами.

Комплексні психодіагностичні дані використовуються та­кож для підвищення рівня психологізації, персоналізації навчально-виховної роботи на уроках із загальноосвітніх дисциплін. З цією метою доцільно щомісяця проводити психологічно-педагогічні семінари за участю вчителів, кураторів класів, завуча школи. У ході таких семінарів визначається профіль особистості кожного учня — на основі колективного аналізу та синтезу комплексних психодіагностичних даних і педагогічних характеристик школярів (поведінка у школі та поза нею, міжособистісні стосунки у класі, успішність нав­чальної діяльності тощо). Набуті таким чином відомості да­ють змогу вчителям та вихователям коригувати свою роботу. Відтак уроки загальноосвітнього циклу наповнюються осо- бистісним змістом в усіх своїх компонентах — змісті, мето­диці, засобах перевірки знань тощо.

Результати психологічно-педагогічної роботи з учнями та педагогами використовуються в ході консультацій батьків. На них обговорюються питання кращого використання й розвит­ку особистісного потенціалу дітей, оптимізації режиму нав­чання та відпочинку, уточнення вибору профілю навчання, підготовки до вступу до вищого навчального закладу, майбут­ньої професійної підготовки та діяльності. Спільними зусил­лями проводиться аналіз психологічних проблем школярів та намічається стратегія їх розв'язання.

Таким чином, комплексна форма роботи об'єднує усі за­цікавлені сторони педагогічного процесу — дітей, педагогів, батьків, психологів, утворює цілісну систему функціонування психологічної служби в навчальному закладі, сприяє реалізації особистісного підходу до учня.

3. Психологічна служба у позашкільних закладах.

Основною метою психологічної служби позашкільного закладу є створення сприятливих соціально-психологічних умов для творчого розвитку особистості дітей та підлітків на різних вікових етапах — від дошкільного до юнацького — і проведення психолого-педагогічноїроботи з розв'язання різноманітних психо­логічних проблем, що виникають у процесі творчої діяльності, соціальної поведінки, розвитку особистості підростаючого по­коління.

Для досягнення цієї мети психологічна служба координує свої дії з керівництвом, педагогічним колективом по­зашкільного закладу, батьками гуртківців, громадськістю та всіма зацікавленими особами й установами. Психологічна служба керується в своїй діяльності інтересами дітей та підлітків. Вона спирається на директивні документи вищих інстанцій, накази по позашкільному закладу, Положення про психологічну службу позашкільного закладу, Положення про психологічну службу в системі освіти України.

Основними завданнями психологічної служби позашкільного закладу є:

- забезпечення створення сприятливих соціально-психологічних та індивідуально-психологічних умов для творчого розвитку особистості гуртківців;

- надання необхідної психологічно-педагогічної допомога дітям і підліткам у розв'язанні гострих психологічних проблем особистості, зокрема у подоланні негативного впливу на розвиток їхньої особистості несприятливих соціальних, екологічних та інших факторів;

- підвищення рівня та якості навчально-виховної роботи в позашкільному закладі шляхом реалізації індивідуального, особистісного підходу до дітей і підлітків, правильної ор­ганізації диференційованого навчання й виховання;

- сприяння виявленню і цілеспрямованому розвитку творчих здібностей дітей та підлітків в обраній ними сфері діяльності, надання їм допомога у професійному самовизначенні, за­безпечення психологічно-педагогічної підтримки обдарованих дітей;

- популяризація психологічних знань, прищеплення молоді вмінь та навичок самовдосконалення особистості, здорового способу життя.

Психологічна служба позашкільного закладу здійснює роботу у таких напрямах:

- безпосередня психологічна робота з дітьми, керівниками гуртків, студій, секцій, адміністрацією закладу, батьками й родичами гуртківців, усіма зацікавленими особами та устано­вами шляхом спілкування, зустрічей, бесід, індивідуальних та групових консультацій, нарад, психологічно-педагогічних консиліумів, "круглих столів", конференцій, семінарів, лек­цій, дискусій тощо;

- гурткова робота з дітьми та підлітками у спеціально ор­ганізованих гуртках психологічного профілю — психології самовиховання, філософії, логіки, педагогіки та ін.;

- клубна робота, яка передбачає популяризацію психо­логічних знань серед дітей і підлітків членами клубів психологічного профілю. Ця робота може проводитися також через засоби масової інформації регіону проживання гуртківців і, по можливості, самого позашкільного закладу.

- Інструктивно-методична робота, яка полягає в розробці методичних матеріалів - навчальних планів, проірам, реко мендацій, пам'яток з організації психологічно-педагогічної допомоги дітям, керівникам гуртків, батькам з урахуванням конкретних соціальних, економічних, екологічних умов;

- науково-дослідна робота серед гуртківців, педагогів, бать­ків, яка передбачає вивчення окремих проблем та питань, що можуть виникати при використанні рекомендацій чи методів психологічної служби. Цей напрям роботи пов'язаний з нау­ковим аналізом негативних проявів у поведінці й творчій діяльності учнів. Він базується на використанні відповідних методів дослідження — спостереження, експерименту, опиту­вання, тестування тощо.

Психологічна служба позашкільного закладу застосовує у своїй роботі спеціальні методи, з-поміж яких слід зазначити такі:

- систематичне вивчення соціальних та індивідуальних особливостей психічного розвитку особистості дитини на різних вікових етапах, виявлення, попередження та подолання різних психічних відхилень унаслідок дії несприятливих факторів навколишнього середовища;

- комплексна психодіагностика властивостей, якостей, творчих здібностей дитини, визначення її соціальності та індивідуальності, виявлення сильних та слабких сторін її особис­тості та побудова на цій основі індивідуальних програм розвитку творчої особистості здібних і обдарованих дітей;

- психологічне консультування дітей, батьків, керівників гуртків і позашкільних закладів з метою ефективного прове­дення психологічної роботи з дітьми, надання їм методичної допомоги у самопізнанні, самоорганізації, творчому самови­раженні та самовдосконаленні, подоланні негативних наслід­ків для їхньої особистості несприятливих умов довкілля;

- психогігієнічна, психопрофілактична та психотерапевтична робота з метою забезпечення повноцінного психічного розвитку дитини, запобігання відхилень у становленні особистості, подолання негативного впливу несприятливих факторів на розвиток різних сторін особистості (спрямованості, емо­ційної сфери, здібностей тощо);

- психологічно-педагогічна корекція відхилень у розвитку, навчальній діяльності й поведінці дітей з урахуванням впливу соціальних, індивідуальних та екологічних факторів;

- експертна психологічна оцінка тематичних планів, програм гурткової роботи, нових педагогічних технологій, методів психологічної та педагогічної діагностики, комп'ютерних діагностичних і навчальних програм з метою визначення сту­пеня їх відповідності завданням гармонійного, творчого роз­витку особистості дитини.

Для виконання своїх завдань психологічна служба по­зашкільного закладу повинна мати відповідне кадрове забезпе­чення. Таку службу очолює психолог, який має необхідну професійну підготовку, або педагог, котрий пройшов пе­репідготовку на спеціальних курсах підвищення кваліфікації та підготовки шкільних психологів. Завідуючий несе відпо­відальність за якість та своєчасність психолого-педагогічної роботи з указаних напрямів діяльності служби. До штату психологічної служби входять:

А) психолог-консультант,

Б) лаборант,

В) керівники гуртків, які бажають брати участь в її роботі та мають відповідну підготовку.

Працівник психологічної служби позашкільного закладу має право:

- отримувати інформацію, яка міститься в документах позашкільного закладу, шкіл, вищих інстанцій системи народної освіти та інших установ і має стосунок до здоров'я дитини та її розвитку;

- формулювати конкретні плани й завдання роботи з дітьми та дорослими, вибирати пріоритетні напрями, форми і методи роботи, які випливають з його професійних можливостей і цілей психологічної служби;

- вимагати від педагогів і керівників інформацію та доку­ментацію про результати використання в навчально- виховному процесі поданих їм психологічних рекомендацій;

- не виконувати ті види діяльності, які суперечать цілям психологічної служби;

- вимагати від керівництва створення умов для виконання професійних обов'язків;

- брати участь у роботі різних органів, комісій, консиліумів, які розглядають питання навчання та виховання дітей;

- брати участь у діяльності Товариства психологів України, інших професійних об'єднань, асоціацій спілок;

- звертатися до відповідних органів народної освіти, державних та громадських установ з питань захисту своїх професійних інтересів, підвищення фахової кваліфікації, поліп­шення роботи психологічної служби.

П рацівник психологічної служби позашкільного закладу зобов'язаний:

- керуватися передусім інтересами дитини, необхідністю її повноцінного психічного розвитку як особистості та її психо- лого-педагогічного захисту від впливу різноманітних нега­тивних факторів;

- спиратися на чинні закони, директивні документи, нормативні акти, які стосуються його професійної діяльності;

- документально фіксувати основні види психологічних робіт, які проводяться ним у позашкільному закладі;

- надавати необхідну допомогу педагогічному колективу, керівництву, батькам, усім зацікавленим особам з метою забезпечення повноцінного розвитку особистості дитини та її психологічного захисту від негативних впливів;

- контролювати застосування психологічних рекомендацій, які пропонуються ним педагогам, керівництву, батькам гуртківців;

- відвідувати заняття гуртків, виховні заходи позашкільного закладу, попереджаючи про це адміністрацію;

- пропагувати психологічні знання, вміння, навички як елементи психологічної культури керівників гуртків, педагогів та учнів? як основу здорового способу життя;

- додержуватися професійної етики, проявляти тактовність, доброзичливість та довіру до педагогів, батьків, дітей, зберігати професійну таємницю, зокрема психодіагностичні дані про особистість дітей, аби не завдати їм шкоди.

Матеріальна база психологічної служби позашкільного закладу передбачає наявність окремих приміщень для прове­дення занять гуртка, засідань клубу, індивідуальних психологічних консультацій, а також кімнати психологічного розвантаження учнів та керівників гуртків.

Технічне оснащення психологічної служби включає персо­нальний комп'ютер, програми комп'ютерного тестування й навчання гуртківців, оргтехніку і матеріали, необхідні для ефективного проведення психологічної роботи.

Фінансування діяльності психологічної служби здійснюється згідно з відповідними статтями фінансово-господарського кошторису витрат позашкільного закладу.

Діяльність психологічної служби може бути припинена за рішенням адміністрації позашкільного закладу або вищих органів народної освіти.

4. Психологічна служба у вищих навчальних закладах освіти.

Загальною метою психологічної служби у вищих закладах освіти (далі — ВЗО) є сприяння особистісному зростанню та професійному становленню студентів. Період навчання у ВЗО, під час якого здійснюються професійна ідентифікація та професійна адаптація майбутнього спеціаліста, — найбільш важливий для розвитку особистості фахівця будь-якої сфери діяльності. І від успішного психологічного забезпечення нав­чально-виховного процесу великою мірою залежить ефек­тивність підготовки молодих кадрів.

Психолог у ВЗО має широке і не менш складне, ніж в інших навчальних закладах, поле діяльності, оскільки психо­логічні проблеми, з якими стикаються викладачі та студенти, досить різноманітні.Це й:

- адаптація до навчання у нових умовах,

- і налагодження міжособистісних стосунків,

- і формування психологічної готовності до майбутньої професії,

- і безліч особистісних проблем тощо.

Додаткові складнощі викликає й той факт, що багато ви­кладачів ВЗО не мають спеціальної педагогічної освіти (передусім це стосується технічних, економічних та деяких інших закладів), їхня психологічна компетенція перебуває на вкрай небажаному рівні. А це своєю чергою призводить до непорозумінь у спілкуванні зі студентами та колегами, а та­кож до психологічних проблем у професійній діяльності. З іншого боку, низька психологічна культура студентів спричи­няє появу внутрішніх та міжособових конфліктів, веде до особистісних дисгармоній, фрустрацій, тривоги, негараздів у навчанні та оволодінні професією.

Таким чином, необхідність психологічної служби у вищому закладі освіти не викликає сумніву. Основні її завдання тісно пов'язані з завданнями підготовки висококваліфікованого фахівця, що не лише володіє необхідним обсягом теоретич­них знань, практичних умінь та навичок, а й має необхідні професійно значущі особистісні якості, котрі дають йому змогу успішно адаптуватися до майбутньої діяльності, прагну­ти фахового й особистісного самовдосконалення, тобто бути професіоналом, що не зупиняється у своєму розвиткові.