Виборі таких форм просвіти, які полегшують сприймання пси­хологічної інформації, викликають інтерес до психологічних знань, формують потребу користуватися ними у житті. 3 страница

- профілактика стресових і постстресових станів, пов'язаних із природними та технічними катастрофами;

- попередження виникнення надмірної психологічної напруги в суспільстві, що переживає кризові явища (економічні та полі­тичні кризи, міжетнічні, міжконфесійні конфлікти та ін.);

- психологічна підтримка найбільш вразливих верств населення (пенсіонери, інваліди війни та праці, безробітні та ін.);

- робота з попередження розпаду сімей, сімейних дисгармоній, відхилень у психічному розвитку дітей, пов'язаних з сімейними проблемами;

- профілактика порушень у психічному та особистісному роз­витку вихованців дитячих садків та будинків, учнів шкіл та інтернатів;

- профілактика девіантної поведінки молоді (правопорушення, пияцтво, наркоманія, токсикоманія та ін.).

Указані напрями забезпечуються роботою усієї сукупності підрозділів загальноНаціональної СПС, хоча очевидна провідна роль, наприклад, шкільної психологічної служби — у заходах стосовно учнів шкіл та інтернатів, служби сім'ї — у профілактичній роботі з сім'єю; служби профорієнтації та працевлаштування — у роботі з безробітними. Розглянемо детальніше психопрофілактичну роботу саме в цих сферах.

Профілактична робота шкільного психолога загалом націлена на створення у школі таких умов навчання й виховання, які б сприяли гармонійному психічному та особистісному озвитку учнів. Такими умовами є:

- особлива увага до перших кроків дитини у школі та до кожного з наступних перехідних етапів у її шкільному житті (перші, четверті, дев'яті й випускні класи). Насамперед психолог контролює період вступу дитини до школи, допомагаючи вчителеві та батькам успішно адаптувати її до нового життя з його вимогами й складнощами. Психолог стежить і за іншими віковими змінами у житті школяра, заздалегідь знайомлячи педагогів і батьків з особливостями кожного з них, акцентуючи увагу на особливо важливих аспектах навчання й виховання;

- диференціація та індивідуалізація навчання, спрямовані на вивчення інтересів і схильностей кожної дитини, розвиток її здібностей, творчих можливостей. Ця робота передбачає та­кож виявлення, з одного боку, обдарованих дітей, з іншого дітей із затримками психічного розвитку та іншими ано­маліями. Психолог допомагає педагогам визначити для кож­ної дитини тип школи, класу, навчання; дає поради щодо створення оптимальних умов для роботи з кожною групою учнів; бере участь у складанні програм для обдарованих дітей - визначає характер допомоги дітям із затримками психічного розвитку та іншими аномаліями;

- рання профілактика педагогічної занедбаності дітей і підлітків. Психолог допомагає вчителям розпізнавати ранні прояви педагогічної занедбаності учнів, встановлювати її причини, розробляти і здійснювати попереджувальні заходи. До цієї роботи психолог і вчитель залучають батьків, допомагаю­чи їм зрозуміти зміст профілактичної роботи, усвідомити свої функції в її здійсненні;

- сприятливий психологічний клімат у школі взагалі і в кожному із класів зокрема. Психолог надзвичайно уважно ставиться до проблеми взаємостосунків у школі, оптимізуючи форми спілкування у педагогічному середовищі, колективі класу, педагогів з учнями, батьків із дітьми. Він допомагає розв'язувати конфлікти і суперечки, сприяє адаптації педа­гогів і учнів, котрі з якихось причин перебувають в ізоляції у своїх колективах.

Отже, психопрофілактична робота у школі охоплює як дітей (окремих учнів, цілі класи, групи), так і дорослих (учителів, вихователів, батьків). Шляхи здійснення цієї роботи включають як добре відомі заходи: лекції, бесіди, семінари, психодіагностику, консультації і т. д., так і ще не зовсім звичні для нашої школи форми: соціально-психологічні тренінги різного профілю для дітей, педагогів, батьків, "телефон довіри", арттерапію, сімейну терапію та ін.

Однією з важливих форм психопрофілактичної роботи у школі є психологічно-педагогічний консиліум — колективний метод вивчення, основними завданнями якого є:

- виявлення характеру і причин відхилень у навчанні й поведінці учнів (як негативного, так і позитивного плану);

- розробка програми виховних заходів, спрямованих на корекцію відхи­лень чи на подальший розвиток здібностей, талантів;

- обгово­рення і прийняття рішень з приводу конфліктних ситуацій.

Залежно від мети консиліуму його склад може бути різним, але, як правило, до нього входять педагоги, психолог, шкільний лікар, члени батьківського комітету. Як зазначає І. Дубровіна, завдання психолога у ході консиліуму — допомогти вчителям з різних сторін підійти до оцінки інтелектуального розвитку учня, основних якостей його особистості, показати складність і неоднозначність проявів його поведінки, ставлень, розкрити проблеми самооцінки, мотивації, особливостей пізнавальних та інших інтересів, емоційного настрою, а головне — забезпечити підхід до дитини з оптимістичною гіпотезою відносно перспектив її подальшого розвитку і намітити реальну програму роботи з нею.

Психопрофілактична робота служби сім'ї спрямована на попередження причин, які ведуть до розпаду сімей, глибоких сімейних дисгармоній, зниження якості сімейного виховання та порушень у розвитку й поведінці дітей. Конкретними адре­сатами цієї роботи є самотні люди, які відчувають трудонощі у створенні сім'ї; особи, які збираються взяти шлюб або, нав­паки, мають намір його розірвати; батьки дошкільників, учнів шкіл та інших навчальних закладів; вихователі дитячих садків, учителі, викладачі; діти різного віку.

Загальна мета профілактичної діяльності служби сім'ї реалізується за допомогою таких заходів:

- проведення роботи з самотніми людьми з метою виявлення та усунення психологічних причин, які перешкоджають створенню сім'ї, або попередження дисгармонійного шлюбу шляхом прогнозування вибору партнера. Робота проводиться при службах і клубах знайомств, а також у сімейних консультаціях різного профілю. Форми роботи — індивідуальні консультації, соціально-психологічні тренінги;

- просвіта молодих людей, що збираються брати шлюб, сто­совно психологічних причин, які можуть викликати сімейні труднощі і конфлікти. Місце проведення — рагси, сімейні консультації. Форми роботи — індивідуальні та групові кон­сультації, лекції;

- просвіта молодих батьків стосовно специфіки взаємосто­сунків з маленькими дітьми. Місце проведення — рагси, ди­тячі садки, сімейні консультації. Форми роботи — лекції, індивідуальні та групові консультації;

- обговорення з педагогами й батьками питань специфіки сімейного виховання, спілкування в сім'ї, вікових особли­востей дітей, відхилень у їхньому розвитку, які є наслідком порушень у сімейному вихованні чи сімейних взаємостосун­ках. Місце проведення — дитячі садки, школи, інші навчальні заклади, сімейні консультації. Форми роботи — лекції, бесіди, семінари, тренінги, індивідуальні та групові консультації;

- психологічна допомога сімейним парам, які збираються розлучитися, з метою як збереження сім'ї, так і (у випадку, коли це неможливо) полегшення психічного стану кожного з членів сім'ї. Місце проведення — рагси, сімейні консультації. Форми роботи — індивідуальні та групові консультації тренінги.

Профілактична робота служби профорієнтації та працевлаштування населення націлена на створення умов, які б за­побігали масовому безробіттю, полегшували людям процес працевлаштування, пошук додаткового заробітку, сприяли б мінімізації психологічної напруги, пов'язаної зі станом тимчасової соціальної невлаштованості. У цій роботі служба орієнтується на:

- старшокласників, випускників навчальних закладів,

- громадян, які вивільнилися з роботи у зв'язку зі скороченням штатів, конверсією виробництва, реформуванням Збройних Сил,

- на пенсіонерів,

- людей, які мають відхилення у стані здоров'я, та на інші категорії незайнятого насе­лення.

Загальна мета профілактичної роботи служби реалізується через здійснення таких заходів, як:

1. систематичне інформування:

А) з одного боку, населення про стан ринку праці, попит на робочу силу, можливості здобуття професії, перенавчання та підвищення кваліфікації,

Б) з іншого — відповідних державних структур, роботодавців про резерви робочої сили, чисельність бажаючих перенавчатись, підвищити кваліфікацію і т. д.

Форми здійснення — періо­дичне видання інформаційних бюлетенів про наявність робочих місць і вакантних посад; публікація у пресі об'яв про пошук та пропозиції роботи, можливості навчання, перенавчан­ня та підвищення кваліфікації; проведення ярмарків вакансій, днів відкритих дверей та ін.; 2. проведення профорієнтаційної роботи з учнями старших класів, іншими категоріями молоді з метою виявлення та коригування їхніх планів професійного самовизначення відповідно до потреб суспільства, доведення до них інфор­мації про можливості продовження навчання і отримання професії у СПТУ, навчальних комбінатах, інших закладах. Форми роботи — широке анкетування молодих людей, ви­пуск різного роду інформаційних бюлетенів, довідників для молоді, публікації у пресі, виступи по радіо, ТБ, проведення лекцій, бесід, консультацій;

3. надання допомоги у виборі професії та працевлаштуванні окремим категоріям громадян: людям, які мають відхилення у стані здоров'я, пенсіонерам, домогосподаркам та ін. Форми роботи — індивідуальні та групові консультації;

4. організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, які вивільнились у зв'язку зі скороченням штатів, та інших категорій населення. Форми здій­снення — виконання посередницьких функцій між громадянами і навчальними закладами, а також створення при самій службі відповідного навчального центру;

5. надання психологічної допомоги людям, які опинились у складних життєвих ситуаціях у зв'язку з вибором або зміною професії, адаптацією до умов ринкової економіки. Форми роботи — індивідуальні та групові консультації, психотерапія, соціально-психологічні тренінги.

Висновки

Таким чином, можна зробити висновок, що конкретна психопрофілактична робота СПС у тій чи іншій сфері будується на:

- прогнозуванні можливих ускладнень у житті чи розвитку пев­ного контингенту, який є основним об'єктом діяльності служби;

- визначенні соціально-психологічних умов, за яких ці усклад­нення можуть бути попереджені або їх переживання пом'якшене;

- розробці системи заходів, які б забезпечували ці умови, із за­лученням до їх здійснення всіх зацікавлених сторін.

Література

1. Актуальные проблемы психологической службы: теория и практика: Сб. материалов международной конференции 8-9 сентября 1992 г. Одесса, 1992. Т. 2.

2. Демьянов Ю. Г. Основы психопрофилактики и психотерапии: Пособие для студентов психол. Ф-тов ун-тов. – СПб.: Паритет, 1999. – 244 с.

3. Дубровина И. В. Школьная психологическая служба: Вопросы теории и практики. Москва, 1991.

4. Дуткевич Т. В., Савицька О. В. Практична психологія: Вступ у спеціальність. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 256 с. – С. 97-103.

5. Кабаченко Т. С. Психология в управлении человеческими ресурсами: учебн. пособие. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с.

6. Концепція соціально-психологічної служби Збройних Сил України // Народна армія. 1993. 22 січ.

7. Макарова Л.І. Вчення І.Мєчнікова про ортобіоз як основа профілактичної роботи психолога освіти // Актуальні проблеми психології / За ред. С.Д. Максименка, М.В. Папучі – К.: - Ніжин: Вид-во НДУ. 2007. Т. 10. Вип. 1. С. 30-34.

8. Мастюкова Е. М., Грибанова Г. В., Московкина А. Г. Профилактика и коррекция нарушений психического развития детей при семейном алкоголизме. Москва, 1989.

9. Основи практичної психології / Панок В. Г., Титаренко Т. М., Чепелєва Т. Н. Та ін. – К.: Либідь, 2001. – 534 с. – С. 256-265.

10. Пряжников Н. С., Пряжникова Е. Ю. Принципы организа­ции и перспективы школьной психологической службы в России // Вопр. психологии. 1994. № 2.

11. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкий В. В. Семейная психотерапия. Ленинград, 1990.

 

Запитання

1. Якими є загальні завдання просвітницької роботи СПС?

2. У чому проявляються широке й вузьке значення просвіт­ницької роботи?

3. Назвіть основні умови ефективності просвітницької діяль­ності психолога.

4. Перелічіть основні аспекти просвітницької роботи у тій чи іншій сфері діяльності СПС. Наведіть приклад розгортання такої роботи у якійсь із сфер.

5. Що являє собою соціально-психологічна профілактика?

6. Які напрями профілактичної роботи СПС є найбільш важ­ливими в умовах нашого суспільства? Як забезпечується їх реалізація?

7. Назвіть основні аспекти конкретної психопрофілактичної роботи у тій чи іншій сфері діяльності СПС.

8. Наведіть приклад профілактичної роботи психолога у якійсь із сфер діяльності СПС.

 

 

Лекція № 4.

Тема. Психологічне консультування як вид діяльності СПС

Мета: Розкрити основи психологічного консультування, його місце у системі інших напрямів психологічної допомоги; специфіку різних видів консультування.

План.

1. Специфіка, мета і завдання психологічного консультування.

2. Принципи та умови ефективності психологічного консультування.

3. Види психологічного консультування.

Зміст лекції.

1. Специфіка, мета і завдання психологічного консультування.

Консультативна діяльність соціально-психологічної служби за своїми завданнями стоїть близько до просвітницької та профілактичної і є однією з важливих форм їх проведення. Разом із тим консультування — це специфіч­ний вид практичної роботи психолога, що характеризується особливими формальними і змістовими ознаками.

Розгляд цих ознак почнемо з визначення самого поняття " психологічне консульту­вання ". Це поняття є чи не найбільш уживаним в літературі, присвяченій питанням психологічної допомоги, і, на перший погляд, видається цілком чітким і зрозумілим. Проте в його трактуванні різними авторами існують певні розбіжності

Можна сказати, що у вітчизняній психології загально­прийнятим є розуміння психологічного консультування як психологічної допомоги здоровим людям у складній життєвій ситуації. Однак при цьому в деяких працях термін "психологічне консультування" вживається як синонім по­нять "психотерапія" (позамедична модель) і "психологічна корекція", оскільки вказані поняття, на думку авторів, то­тожні як за змістом (використання групової динаміки, особ­ливостей контакту консультанта і клієнта, спеціальних технік), так і за кінцевою метою — створення сприятливих умов для повноцінного особистісного розвитку, спілкування, життя в цілому тих, хто звертається по допомогу (Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психоло­гического консультирования / Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. Москва, 1989).

Інші автори, не заперечуючи близькість за змістом понять "психологічне консультування" і "психотерапія", вважають доцільним усе ж закріпити поняття "психологічне консультування" за сферою допомоги здоровим людям, залишивши поняття "психотерапія" сфері допомоги психічно хворим, оскільки:

- по-перше, консультативна робота із здоровими людьми не є терапією (лікуванням) у точному значенні цього слова,

- по-друге, професійні дії психолога-консультанта і пси­хотерапевта у цих різних сферах допомоги людям мають суттєві відмінності, що зумовлюються передусім мірою відповідальності спеціаліста за стан клієнта (Е. Ейдеміллер, В. Юстицький, Г. Абрамова).

Існує позиція, згідно з якою консультування зорієнтоване переважно на допомогу клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, у той час як психотерапевтичний вплив спрямований насамперед на розв'язання глибинних особистісних проблем людини, що лежать в основі більшості життєвих труднощів і конфліктів (Ю. Альошина). Отже розмежування понять "психологічне консультування" і "психотерапія" тут здійснюється на основі розведення змісту роботи, яку виконують психолог-консультант і психотерапевт що зумовлює різні вимоги до ступеня їхньої психологічної підготовки.

У галузі вікової та педагогічної психології поняття "психологічне консультування" найчастіше трактується як вид психологічної допомоги, який має діагностично-реко­мендаційний характер і є засобом підвищення психоло­гічної компетентності педагогів і батьків (І. Дубровіна, Р. Овчарова).

Інколи до числа завдань психологічного консультування включають не лише діагностичні та рекомендаційні, а й корекційні (Г. Бурменська, О. Карабанова, О. Лідерc).

Поняття "психологічне консультування" вживають і в тих випадках, коли йдеться про інформування психологом різних спеціалістів (лікарів, юристів, політиків і т. д.) з тих чи інших питань, що потребують його компетенції. Нарешті, говорячи про психологічне консультування, нерідко мають на увазі будь-яку послугу або комплекс послуг, що надаються у пси­хологічній консультації.

Як бачимо, у вітчизняній психології поняття "психологічне консультування" вживається то в більш широкому, то в менш широкому значенні. При цьому кожний з цих аспектів у різних авторів представлений неоднаковим змістом. Справа ускладнюється ще й тим, що у теорії та практиці психо­логічної допомоги в нашій країні широко застосовуються праці представників західної психології, котра має свої тра­диції щодо тлумачення понять "психологічна допомога", "психологічне консультування", "психотерапія" тощо," які не завжди збігаються з вітчизняними.

Оволодіння практикою роботи у галузі психологічної допомоги неможливе без подолання плутанини у вживанні понять, без чіткого представлення окремих видів діяльності практичного психолога. У зв'язку з цим доцільно дотримуватися позиції розмежування понять "психологічне консультування" і "психокорекція", "психотерапія". Аналіз різних по­глядів показує, що найсуттєвішою ознакою, за якою проводиться це розмежування, є характер завдань, котрі стоять перед спеціалістом, що надає допомогу: у випадку психо­логічного консультування ця допомога не передбачає глибинних змін в особистості людини, в той час як психокорекція та психотерапія орієнтовані саме на такі зміни. Відповідно різняться між собою інші суттєві характеристики цих видів психологічної допомога: тип клієнта, з яким має справу спеціаліст, проблеми, що вирішуються, форми роботи, її три­валість тощо.

Розмежування названих понять не означає, звичайно, їх віддаленості одне від одного. Насправді, вони і ті реальності, що стоять за ними, близькі між собою: психологічне консуль­тування майже завжди містить у собі психотерапевтичні елементи, часто передбачає подальшу психокорекцію чи психо­терапію; у свою чергу психокорекція і психотерапія не обходяться без епізодів психологічного консультування. Важливо, однак, наголосити на тій обставині, що у світовому психологічному співтоваристві психокорекція і психотерапія вва­жаються більш глибоким рівнем психологічної допомоги і, отже, вимагають від спеціаліста, що їх здійснює, більш глибоких знань і більшої майстерності. Різні вимога до системи підготовки психолога-консультанта і психотерапевта визна­чають як різні рівні їхньої професійної компетентності, так і різні галузі практики психологічної допомога.

Завдання консультування. Конкретні цілі й завдання психо­логічного консультування визначаються залежно від напряму діяльності соціально-психологічної служби, але існують за­гальні цілі й завдання, які характерні для будь-якого процесу психологічного консультування і саме які визначають його специфіку.

Метою психологічного консультування є допомога клієнтові у дослідженні власної особистості, у розумінні своїх стосунків з оточуючим світом, оцінці своїх проблем га в пошуку альтернати­вних варіантів їх подолання.

Ця мета реалізовується через розв'язування таких основних завдань (за Р.С.Нємовим):

1. Конкретизація (з'ясування) проблеми, з якою зустрівся клі­єнт. Це завдання полягає у вислуховуванні клієнта, спостережен­ні за ним. Внаслідок використання спеціальних прийомів вислу­ховування консультант приходить до висновку про те, в чому проблема клієнта.

2. Інформування клієнта про сутність проблеми, яка виникла у клієнта, про реальний ступінь її серйозності. Тобто консультант не лише аргументовано пояснює клієнту, в чому полягає його проблема, але й пояснює, чому ця проблема виникла і як її можна практично вирішувати.

3. Вивчення психологом-консультантом особистості клієнта. Таке вивчення дозволяє з'ясувати, наскільки повно і глибоко ро­зуміє клієнт свої проблеми та наскільки готовий до її розв'язування.

4. Чітке формулювання порад і рекомендацій клієнту з приво­ду того, як найкраще розв'язати проблему. При цьому врахову­ються індивідуальні особливості клієнта та специфіка розуміння проблеми психологом. Поради та рекомендації повинні бути про­стими, короткими та зрозумілими клієнту, а також придатними до виконання в реальних умовах життя клієнта та з відповідним контролем з його боку.

Не завжди клієнт може одразу і з розрахунком на успіх пе­рейти до реалізації порад і рекомендацій, отриманих від психолога. Інколи через недосвідченість та невміння клієнт припускаєть­ся помилок і потребує оперативної допомоги з боку психолога. Тому завданням психолога-консультанта є надання допомоги клієнту у вигляді додаткових практичних порад, які пропонують­ся тоді, коли він вже розпочав розв'язання проблеми.

5. Якщо з тих чи інших причин клієнт відмовляється від виконання порад та рекомендацій, які надає психолог, то останній не несе відповідальності за кінцевий практичний результат психоло­гічного консультування, а лише за правильність даних рекомен­дацій.

6. Навчання клієнта тому, як найкраще уникнути в майбут­ньому подібних проблем. Це, зокрема, одна із задач психопрофі­лактики. Розв'язуючи її, психолог-консультант домагається того, щоб клієнт самостійно міг попереджувати повторне виникнення подібної проблеми.

7. У ході психологічного консультування відбувається також психолого-просвітницьке інформування клієнта. Воно полягає у передачі клієнту елементарних, життєво необхідних психологіч­них знань та вмінь, оволодіння й правильне застосування яких можливе клієнтом без спеціальної психологічної підготовки.

8. Критерієм ефективності психологічного консультування, на думку Г. С. Абрамової, є поява в іншої людини (клієнта) нових переживань з приводу своєї проблеми.

2. Принципи та умови ефективності психологічного консультування.

Убачається доцільним висвітлити загальні принципи психологічної допо­моги, які поширюються й на сферу консультування і які є необхідною умовою успішності цієї діяльності. Розглянемо найважливіші з них.

Принцип добровільності означає, що клієнт сам звертається до психолога, оскільки суб'єктивно відчуває труднощі у своєму житті, сам хоче допомоги і шукає її, тобто він мотиво­ваний до прийняття психологічної допомоги.

Принцип доброзичливого і безоцінкового ставлення до клієнта означає виявлення теплоти й поваги, уміння прийняти клієнта таким, яким він є, не оцінюючи і не засуджуючи його норми і цінності, стиль життя, поведінку.

Повага до клієнта та його проблеми виявляється і в реалізації іншого принципу психологічної допомога —за­безпечення конфіденційності зустрічі. Цей принцип означає, що психолог зберігає у таємниці все, що стосується клієнта, його особистих проблем і життєвих обставин (за винятком випадків, коли йдеться про загрозу для життя і здоров'я.

Принцип професійної мотивованості консультанта означає, що він захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи ор­ганізацій, не бере бік жодного з учасників конфлікту, уникає упередженого ставлення.

Ще одним важливим принципом є відмова психолога від порад і рецептів, оскільки він не може брати на себе відпо­відальність за життя іншої людини; його завданням, як уже зазначалося, є посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, спонукання його до активності в аналізі проблеми, у пошуку виходу з кризи.

Нарешті, для консультанта дуже важливо не вступати з клієнтом у будь-які особисті стосунки. Цей принцип означає, що психологові слід уникати як встановлення дружніх взаємин із клієнтами, так і надання психологічної допомоги своїм друзям чи родичам. Як зазначає Ю. Альошина, у про­тилежному випадку консультант і клієнт починають задоволь­няти ті чи інші потреби й бажання одне одного, і консультант вже не може зберегти об'єктивну і відсторонену позицію, необхідну для ефективного розв'язання проблем клієнта.

Принципи психологічної допомоги визначають позицію психолога-консультанта відносно клієнта, тобто уявлення про мету й завдання роботи, стиль стосунків із клієнтом, етику консультування.

Реалізація принципів психологічного консультування можли­ва за таких умов (за Р.С.Нємовим):

1. Клієнт, який звертається до психолога, повинен мати реа­льну проблему психологічного характеру та усвідомлюване бажання якнайшвидше її вирішити.

2. Консультант-психолог, до якого звернулися за допомогою, повинен мати досвід психологічного консультування і відповідну професійну психологічну підготовку.

3. Витрати часу на консультування повинні бути достатніми для розуміння і пошуку оптимального розв'язку проблеми, яка хвилює клієнта, а також для успішного її подолання спільно з клієнтом.

4. Клієнт повинен точно дотримуватися наданих психологом- консультантом рекомендацій.

5. Створення сприятливого і відповідного психологічному консультуванню клімату.

Існує три варіанти позиції консультанта:

-позиція "зверху", коли сильний, мудрий, досвідчений консультант, так би мовити, простягає руку допомоги слабкому, дезадапгованому, недосвідченому клієнтові;

-позиція "на рівних", яка передбачає зняття дистанції між консультантом і клієнтом, їх взаємну відвертість, обмін особистісними проблемами і надає консультації характеру буденної розмови;

- позиція "радника", за якої консультант виступає як особа, більш компетентна у проблемі клієнта, що допомагає йому розібратися в ній, знайти шляхи подолання труднощів.

Якщо дотримуватися вище наведених принципів психологічної допомоги, остання позиція видається найбільш адекватною. В етичному плані вона характеризується відсутністю оцінок, відмовою від прямого виховного тиску, намаганням створити атмосферу довіри, доброзичливості, співчуття.

 

3. Види психологічного консультування.

Деякі суттєві характеристики психологічного консультування (розв'язувані проблеми, форми роботи, її тривалість та ін.) доцільно розглядати у ході виділення й опису його видів. Ці види можна розрізнити за: а) тривалістю роботи (разова консультація, короткострокове консультування, середньотривале консультування); б) орієнтованістю допомоги (на до­рослого, дитину, сім'ю, батьків, учителів тощо); в) характером допомоги (просвітницько-рекомендаційна, діагностична, власне психологічна). У реальній практиці перелічені видові ознаки тісно пов'язані між собою: тривалість роботи, ц зорієнтованість дуже часто залежать від характеру допомоги, який у свою чергу визначається особливостями проблеми клієнта. Тому опис видів психологічного консультування доцільно здійснювати, взявши за основу якусь одну з ознак. У даному випадку такою ознакою виступить тривалість роботи.

Разова консультація. Вона проводиться у випадках, коли більш тривала робота з людиною з якихось причин виявляється недоцільною або неможливою. Тривалість консуль­тації — 45—60 хвилин.

Така консультація відбувається:

по-перше, тоді, коли клієнт звернувся до психологічної служби помилково, оскільки йому насправді потрібна медична, юридична чи соціальна допомога. Наприклад, у межах шкільної психологічної служби подібні ситуації виникають, коли психолог самостфно або в результаті звертання вчителя, батьків виявляє у дитини наявність інтелектуального зниження, відхилень у мовленні чи поведінці, що можуть бути зумовлені нервовими або психіч­ними розладами. Після докладної бесіди і, у разі необхідності, обстеження клієнта психолог направляє його до відповідного спеціаліста (дефектолога, психіатра, юриста і т. д.), роз'яс­нивши йому та його близьким характер необхідної допомоги.

По-друге, разова консультація проводиться у випадках, ко­ли психолог інформує клієнта з тих та інших питань, що на­лежать до його компетенції (наприклад, знайомить учителів або батьків з віковими особливостями дітей, з індивідуальни­ми особливостями конкретного учня; консультує підлітків та юнаків (після відповідної діагностики) з питань, пов'язаних із самовизначенням, професійною орієнтацією). Такі консультації можуть бути як індивідуальними, так і груповими.

По-третє, разова консультація може мати місце тоді, коли клієнт звертається до психолога за підтримкою рішення, яке він збирається прийняти з приводу певної життєвої ситуації.

Нарешті, по-четверте, єдина зустріч з клієнтом відбуваєть­ся у випадках, коли він з якихось причин (віддаленість району, мешкання в іншому місті тощо) не може прийти до пси­холога повторно, хоча за характером Його проблеми така зустріч була б бажаною.