Основні етапи розвитку соціальної роботи

Процес становлення соціальної роботи як виду професійної діяльності розпочався на початку XX ст. у країнах Західної Європи і США. В Україні, як і в інших слов'янських державах, державна соціальна допомога сиротам, інвалідам, бідним, військовослужбовцям розвинулася ще за часів Київської Русі і знайшла своє відображення у діяльності київських князів і християнської церкви. Основні етапи розвитку соціальної роботи як професії розглядаються у межах курсу "Історія соціальної роботи".

Спроба науково-теоретичного усвідомлення різних форм соціальної допомоги робилася вже у XIX ст. як у нашій країні, так і за кордоном. Це знайшло відображення і в працях, що стосуються соціального життя людей (умов формування і реалізації життєдіяльності, свободи і рівноправ'я, справедливості), і у конкретних напрямках соціальної роботи у сучасному розумінні.

Тобто соціальна робота зародилася як прикладна наука. Теоретичне усвідомлення, узагальнення" систематизація наукових знань про соціальні процеси і явища, прогресивні підходи щодо соціальної підтримки особистості у складній життєвій ситуації визначалися на основі емпіричних даних, фактів практичної діяльності і досвіду роботи організацій і установ сфери соціального захисту населення, соціальних служб, освіти, спеціалізованих закладів.

Теоретичні підходи до соціальної роботи сформувалися на початку XX ст. у працях зарубіжних західних дослідників. Найбільш відомі з них такі: М. Річмонд (теорія соціального діагнозу, концепція інтервенції, ведення історії клієнта); В. Робінсон (усвідомлення ситуації клієнта, цінностей і смислів його буття, значення минулого досвіду); Дж. Тарт, О. Ранк (функціональна школа — в основі теоретичних підходів лежить не діагноз, а процес взаємодії соціального працівника і клієнта, принцип синхронічного підходу, принцип "тут і зараз"); Г. Гамільтон (розширення поняття "діагноз", його нове трактування відповідно до нових тенденцій соціальної роботи — не як установка до дії, а як робоча гіпотеза для розуміння особистості клієнта, його ситуації і проблеми); Ф. Бістек (взаємодія в методах індивідуальної роботи розглядалась як система динамічних інтеракцій між соціальним працівником і клієнтом, спрямованих на досягнення клієнтом саморегуляції і саморозвитку); Х.Х. Перлман (метод вирішення проблем — синтез підходів діагностичної і функціональної школи, процес допомоги складається з двох основних компонентів: процесу допомоги і особистісних ресурсів індивіда); Ф. Холліс і Р. Смол-лі (концепція наближення, що окреслює п'ять теоретичних концептів: оцінка, особистість у ситуації, процес, взаємовідносини і втручання — інтервенція, у теорії використовується методологія теорії систем і теорії комунікацій) та ін. Дж. Конопка, X. Нортен, М. Росс, Р. Перлман та інші дослідники спрямовували свою роботу на пошук загальної методологічної бази соціальної роботи.

Розвиток теорії соціальної роботи здійснювався за чотирма основними напрямками: теорія індивідуальної роботи, теорія групової роботи, теорія общинної роботи (в ком'юніті, спільноті, громаді, мікрорайоні тощо), теорія адміністрування і планування. Відповідно до цього всі підходи щодо визначення конкретних форм, методів соціальної роботи, технологій соціальної роботи поділяються на три групи: індивідуальний, особистісний підхід до теоретичної схеми соціальної роботи; соцієтальний підхід, де як базова схема розглядається вся сукупність суспільних зв'язків і відносин; соціально - діяльнісний підхід, коли соціальна робота розглядається в традиційній для сучасного пізнання суб'єктно-об'єктній схемі.

За М.В. Фірсовим, основні напрямки у теоретичних дослідженнях поділяються на:

1) професійно орієнтований підхід до соціальної роботи, теорія соціальної роботи розглядається як субтеорія соціології;

2) діалекти ко-критичний: науковці пропонують структуру соціальної роботи, яка є аналогічною системно-теоретичному підходу розгляду проблеми; рівні діяльності соціальної роботи як субсистеми суспільства поділяються на три робочі субсистеми — соціальну і суспільну політику, соціальне планування, соціальну терапію;

3) діалектико-матеріалістичний (марксистський) аналіз проблеми під кутом зору категорії бідності.

При формулюванні визначень соціальної роботи як науки, теорії, практичної діяльності враховуються такі аспекти, як відповідальність за проблеми суспільства; балансуючий характер суспільства; виховання певної соціальної позиції щодо ближнього; прикладна теорія християнства; особливості демократії. Цілевизначення соціальної роботи залежить від соціального регулювання в суспільстві, інтеграції у суспільстві окремої людини, відновлення соціальної значимості маргінальних, непривілейованих прошарків населення, виявлення християнських принципів, гармонії взаємовідносин у суспільстві, запоруки спокою суспільства, прагматичних навичок демократії.

Соціальна робота як прикладна наука сформувалася на основі застосування результатів фундаментальних наук для вирішення пізнавальних і соціально-практичних проблем і на основі тісних міждисциплінарних зв'язків зі сферами наукового знання, які становлять наукову базу соціальної роботи, такими як: педагогіка, соціальна педагогіка, соціологія" психологія, етика і естетика, філософія тощо.

Серед науковців немає і до сьогодні одностайної думки щодо визначення соціальної роботи як науки. Так, на думку авторів підручника "Основы социальной работы" за ред. П.Д. Павленока: "соціальна робота становить сферу діяльності людини, функція якої постає у виробленні і теоретичній систематизації об'єктивних знань про певну дійсність — соціальну сферу і специфічну соціальну діяльність".