Соціальна робота в закладах освіти

Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку держави і суспільства.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими кадрами.

оціальна робота як прогресивна сфера допомагаючої діяльності соціального працівника має різні структурно-функціональні моделі: автономне, самостійне, незалежне функціонування (країни Західної Європи, зокрема Велика Британія); включеність в інші соціальні структури, наприклад в систему освіти, або поєднання з незалежними структурними елементами — СІЛА,

Соціальна робота у сфері освіти в Україні почала по суті формуватися у 80—90-ті роки XX ст. — етап соціальних, політичних, економічних, соціально-культурних змін і зрушень. Найбільш значущими з них є нове державотворення, формування національних підходів до навчання і виховання особистості, розпад піонерської і комсомольської організацій, значне погіршення економічного становища громадян, неконтрольований, негативний вплив засобів масової інформації на свідомість громадян, поява таких соціальних хвороб, як наркоманія, жебрацтво, бродяжництво, безпритульність. Нові соціально-економічні умови життя створили передумови для соціального замовлення на нові форми і методи соціального навчання і виховання молодого покоління, соціального захисту дітей та молоді.

На початку 90-х років з'являються нові організаційні форми соціального захисту дітей і молоді, що викликають необхідність розробки нових підходів як до соціального виховання, так і до системи соціального захисту. Серед них виділяються такі, як соціальні служби для молоді, управління у справах неповнолітніх, реабілітаційні центри і притулки для тимчасового перебування неповнолітніх. Методи карального впливу на дитину, яка схильна до девіантної поведінки, переключаються на превентивні і корекційні підходи.

Соціальна робота будується на теоретичній базі соціальної педагогіки, але є ширшою за змістом, рівнем складності соціального впливу на особистість (не тільки педагогічного, але і психологічного, соціально-психологічного), повноваженнями, такими як матеріальна допомога і правовий захист.

Особливості соціально-педагогічної роботи в системі середньої освіти.

· організація роботи соціальних служб на основі посередницьких і партнерських зв'язків із закладами освіти на основі угод про співробітництво;

· розробка теоретичних моделей соціальної служби в середній загальноосвітній школі та вищому навчальному закладі на основі зарубіжного досвіду соціальної роботи.

Організація роботи соціальних служб проводиться таким чином:

· просвітницька соціальна робота щодо реалізації соціально значимих соціальних програм і проектів — спільно із соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді (тренінги, акції щодо формування здорового способу життя та подолання негативних звичок, попередження наркоманії та алкоголізму, статевого виховання дівчаток і хлопчиків та ін.);

· проведення консультативної соціальної роботи соціальними службами в загальноосвітніх закладах із розв'язання психологічних, соціально-психологічних, соціальних, правових та інших проблем;

· соціальний патронаж, опіка і супровід дітей-інвалідів, дітей із малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків, — спільно із соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, управліннями праці та соціального захисту;

· культурно-дозвільнева діяльність: проведення фестивалів творчості, конкурсів, виставок творчих робіт — спільно із соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, управліннями праці та соціального захисту, позашкільними закладами освіти;

· реабілітаційна робота з підлітками та молоддю з девіантною і делінквентною поведінкою — разом із управліннями у справах неповнолітніх, соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, реабілітаційними закладами.

Прикладом моделі соціальної служби у загальноосвітніх закладах слугує досвід Росії, де почали створюватися соціальні служби, які спрямовані на організацію активного співробітництва як шкільної адміністрації, педагогів, учнів і батьків між собою, так і зовнішніх соціальних структур з ними для надання реальної, кваліфікованої, різнобічної і своєчасної допомоги дітям і вчителям щодо захисту їхніх особистісних прав і попередження їх порушень. Соціальна служба виконує такі функції:

· виступає поручителем, який забезпечує соціальні гарантії кожному члену шкільного колективу;

· охороняє і захищає особистість, її права, інтереси і працю;

· створює умови для безпечного, комфортного творчого життя учнів;

· надає допомогу і підтримку її учням і вчителям, що потребують її;

· налагоджує взаємостосунки у колективі, перешкоджає фактам психічного насилля над особистістю;

· вивчає громадську думку в шкільному колективі;

· організовує соціально-психологічну і правову консультації для учнів, педагогів, шкільної адміністрації, батьків;

· вирішує конфліктні ситуації між учнями, школярами і педагогами, учнями і батьками;

· організовує роботу шкільного телефону довіри;

· сприяє здоровому способу життя колективу і кожного його члена.

Основними принципами діяльності соціальної служби є:

· багатофункціональність — вжиття комплексу різнобічних заходів щодо охорони і захисту прав особистості школяра і педагога;

· об'єктивність — врахування якомога більшої кількості факторів існування і розвитку шкільного колективу і окремої особистості; вироблення неупереджених рекомендацій; врахування вікових особливостей і нахилів кожної особистості, ЇЇ моральної позиції;

· комунікативність — організація системи взаємозв'язку? адміністрацією школи, педагогами, учнями, батьками, лікарями, психологами, юристами, місцевою владою і т. д. для отримання різнобічної інформації про життя шкільного колективу, його окремих частин і особистостей з метою вільної орієнтації у всіх шкільних справах і процесах, швидкого знаходження засобів кваліфікованої допомоги;

· інтеграція — отримана інформація має акумулюватися у замкнену систему, що забезпечує повне збереження таємниці та анонімність респондентів;

· оперативність — швидке вирішення чи профілактика соціальних проблем і протиріч у певному шкільному колективі, у конкретної особистості;

· автономність — соціальна служба повинна бути незалежною від адміністрації школи, органів управління освітою та інших владних структур;

· репрезентативність — представництво у всіх соціальних групах школярів і врахування їхніх інтересів;

· адаптація — орієнтація на рухливість, відсутність інерції і швидке пристосування до змін зовнішнього соціального середовища, властивостей особистості й колективу.

Соціально-педагогічний модуль при школі створюється з метою надання допомоги дітям і підліткам, які зазнають труднощів у навчанні з причин вад розвитку, емоційно-вольової сфери, неправильної поведінки, невміння налагодити спілкування, нездатності до комунікації.

Його завданнями є:

· раннє виявлення дітей, які відчувають труднощі в навчанні та вихованні, у соціальній і середовищній адаптації і визначення умов для послаблення і долання недоліків у розвитку;

· надання допомоги педагогам загальноосвітніх шкіл в роботі з дітьми, у яких е відхилення у розвитку;

· проведення спеціальної роботи з дітьми, що спрямована на корекцію недоліків у розвитку;

· навчання і виховання дітей в умовах, що відповідають їхнім можливостям.

До основних напрямків соціально-педагогічного модуля належать:

· соціальна, педагогічна і психологічна діагностика дітей, які навчаються у територіально близьких школах;

· соціально-психологічна підтримка важкої дитини та її сім'ї;

· соціальний контроль за умовами виховання дітей з відхиленнями у розвитку, в школі і сім'ї;

· соціальна адаптація і психолого-педагогічна реабілітація в сім'ї та школі.