Якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, її процесуальними правами користується законний представник.(ст.64) Питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями ст. 44 КПК..
Свідок. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.(ст. 65 КПК) Права та обов’язки свідка визначені ст.66 КПК. Не можуть бути допитані як свідки особи, що визначенні п.п. 1-10 ч.2 ст.65 КПК.
Особи, передбачені п.п. 1 - 5 ч. 2 ст. 65 КПК, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.
Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, зобов'язані роз'яснити їм право відмовитися давати показання. За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність. За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом. (ст. 67 КПК)
Перекладач. У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача). Права та обов’язки перекладача визначені (ст.68 КПК) За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе відповідальність, встановлену законом.
Експерт. Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.(ст.69 КПК)
Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого. Права та обов’язки експерта визначені ст.69 КПК. За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків у суді, невиконання інших обов'язків експерт несе відповідальність, встановлену законом. (ст.70 КПК)
Спеціаліст. Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. (ст.71) Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду. Права та обов’язки спеціаліста визначені ст.71 КПК. У разі неприбуття до суду без поважних причин абонеповідомлення про причини неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов'язані з оголошенням перерви в судовому засіданні.(ст.72 КПК)
Секретар судового засідання. Секретар судового засідання: 1) здійснює судові виклики і повідомлення; 2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому; 3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами; 4) веде журнал судового засідання; 5) оформляє матеріали кримінального провадження в суді; 6) виконує інші доручення головуючого в судовому засіданні. (ст.73 КПК)
Судовий розпорядник. До участі в кримінальному провадженні головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник. Вимоги судового розпорядника, пов'язані із виконанням обов'язків, передбачених цією статтею, є обов'язковими для всіх осіб, присутніх у залі судового засідання. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання.(ст.74 КПК)
Тема 4. Докази і доказування у кримінальному провадженні.
У кожній кримінальній справі необхідно встановити всі суттєві для його вирішення обставини. Пізнання їх здійснюється шляхом кримінально-процесуального доказування. Пізнати факти можливо різними засобами: шляхом логічного аналізу, наукового експерименту тощо. І хоча отриманні при цьому результати можуть бути правильними, істинними, вони не будуть мати кримінально-процесуального значення доти доки їх відповідність дійсності не буде доказана у встановленому порядку.
Кримінальне-процесуальне доказування відрізняється від логічного доказування: воно не зводиться тільки до логічних операцій, а складається, в основному із практичної діяльності щодо встановлення вчиненого злочину.
Доказування у кримінальному провадженні – це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність органів досудового розслідування, прокурора, суду за участю інших суб’єктів кримінального провадження із збирання, перевірки та оцінки доказів та їх процесуальних джерел, а також формулювання на цій основі певних тез і наведення аргументів для їх обґрунтування.
До системи норм доказового права входять:
- норми гл. 4 КПК «Докази і доказування», які регулюють, зокрема, предмет доказування в кримінальній справі, поняття та оцінку доказів і їх процесуальні джерела;
- норми - принципи кримінального провадження;
- норми, які передбачають права і обов’язки суб’єктів кримінального провадження;
- норми, що регулюють слідчі (судові) та інші процесуальні дії із збирання і перевірки доказів;
- норми, які встановлюють підстави, а також порядок прийняття та обґрунтування процесуальних рішень.
Доказ – це логічна операція обгрунтовання істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов’язаних з ним суджень.
Доказ складається з трьох елементів: 1) тези (судження, істинність якого обґрунтовується у процесі аргументації); 2) аргументів (доводів або підстав доказу – це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовують тезу); 3) демонстрації (це логічний зв'язок між аргументом і тезою).
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.(ч.1 ст.84)
Процесуальними джерелами доказів є - показання, речові докази, документи, висновки експертів. (ч.2 ст.84)
Із наведеної норми закону видно, що важливим елементом доказів є фактичні дані, тобто інформація про обставини вчиненого кримінального правопорушення, який мав місце до провадження у кримінальній справі.
Фактичні дані повинні бути отриманні тільки з процесуальних джерел, вичерпаний перелік яких наведений вище.
У всі докази повинні мати наступні юридичні властивості (критерії): а) належність; б) допустимість
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. (ст.85)
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. (ст.86)
Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.(ст.89)
У кримінальному провадженні докази класифікуються за такими критеріями:
1) за відношенням доказів до обставини, яка підлягає доказуванню на
- прямі, тобто ті, які безпосередньо вказують на цю обставину або її відсутність;
- непрямі (побічні), тобто ті, які дозволяють встановити ті чи інші проміжні факти, на підставі яких встановлюються різні елементи головного факту.
2) щодо обвинувачення, яке становить предмет розслідування і розгляду у певному кримінальному провадженні, докази поділяються на:
- обвинувальні;
Виправдовувальні.
3) за джерелом одержання відомостей про факти, характером формування джерел доказів докази поділяються на:
- первісні, тобто докази, отримані з першоджерел (наприклад, показання свідка очевидця);
- похідні, тобто такі, які не є першоджерелами, а як мовиться отриманні з «других рук» (наприклад, відбитки слідів з місця події кримінального правопорушення).
4) за способом формування поділяють на:
особисті, тобто такі, які походять від людей (наприклад показання свідка, потерпілого тощо);
речові, тобто такі, які є об’єктами злочинних дій; знаряддя злочину; предмети, які зберегли на собі сліди злочину.
Предмет доказування – це коло обставин, що підлягають дослідженню і встановленню у конкретній кримінальній справі з метою її правильного вирішення.
Відповідно до ст.91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 91, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.(ст.92)
Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому КПК.(ст.93)
Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК.
Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили. (ст.94)
Показання (ст.95) - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.
Свідок, експерт зобов'язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому КПК.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених КПК.
Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.
Особливим видом показання є показаннями з чужих слів це є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.(ст.97)
Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.
Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами. У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч. 1ст 98 КПК.
Документом (ст.99) є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати:
1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);
2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;
3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;
4) висновки ревізій та акти перевірок.
Сторона кримінального провадження, потерпілий зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.(ст.101)
Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.
Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.
Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
