Проблема і завдання теорії оцінок

Показані спортсменами результати (зокрема, результати тестів) виражаються в різних одиницях вимірювання (час, відстань та ін.) і тому безпосередньо не можна порівняти один з одним. Тому результати перетворюються в оцінки (очки, бали, розряди тощо). Завершальним етапом процедури тестування є педагогічна оцінка результатів тестових вимірювань.

Оцінкою в спортивній метрології називають узагальнену міру успіху в певному тестовому завданні. Процес визначення оцінок називається оцінюванням. Оцінювання у фізичному вихованні та спорті складається з декількох етапів:

1. обирається шкала, за допомогою якої можливе переведення результатів тестів в оцінки;

2. відповідно до обраної шкали результати тесту переводяться в бали;

3. отримані бали визначають суму заключної оцінки, а вона порівнюється з нормами (віковими, кваліфікаційними та ін.).

Оцінки бувають: проміжні; заключні; діагностичні; прогностичні.

Основні завдання оцінювання:

1. Зіставити різні досягнення в одному і тому ж завданні (тесті, фізичній вправі, спортивній діяльності). Тому потрібно створити науково-обґрунтовані норми щодо розвитку певної ознаки, рухової чи психомоторної здібності людини. Невірне складання норм, а саме заниження норм приведе, наприклад, до невірно високої аргументації кваліфікації спортсмена. Завищені ж норми стануть для багатьох недосяжними і змусять спортсменів припинити намагання щодо їх виконання.

2. Порівняти досягнення при виконанні певного рухового завдання в різних людей (спортсменів). Це дасть можливість, наприклад, порівняти рівень фізичної підготовленості спортсменів, показаних на різних змаганнях у неоднаковий час.

3. Порівняти індивідуальні досягнення з модельними характеристиками рухової (психомоторної) підготовленості.

Шкала оцінок – закон переведення спортивних результатів у бали. Для оцінки результатів тестування використовується декілька шкал:

- пропорційна шкала нараховується однаковою кількістю балів при рівному прирості результатів (використовується в п’ятиборстві);

- прогресуюча шкала: чим вищі абсолютні прирости, тим більша прибавка в оцінці. Використовуються в плаванні, пауерліфтингу. Доцільно використовувати в спорті вищих досягнень;

- регресуюча шкала: при покращенні результатів у тесті, балів нараховується все менше;

- сигмовидна шкала: високі і низькі результати заохочуються слабо. Використовується при оцінці фізичної підготовленості різних груп населення.

- стандартна шкала: різновид пропорційної шкали (використовуються стандартні середньоквадратичні відхилення).

- перцентильна шкала. Заснована за ступенем переваги кожного спортсмена порівняно з більш слабкими учасниками змагання.

Існують два основні варіанти оцінки результатів тестування спортсменів за комплексом тестів. Перший полягає у виведенні узагальненої оцінки, яка інформативно характеризує підготовленість спортсмена в змаганнях. Це дозволяє використовувати її для прогнозу: розраховується рівняння регресії, вирішивши який, можна передбачити результат в змаганні за сумою балів тестування.

Другий варіант оцінки результатів комплексного контролю полягає в побудові (на малюнку) «профілю» спортсмена. Лінії, які виводяться на графік, наочно відображають сильні і слабкі сторони підготовленості спортсменів (двох і більше).

Норми оцінок

Норма – межова величина результату тесту, на основі якої проводиться класифікація спортсменів (школярів). Офіційними нормами є разрядні в єдиній спортивній класифікації, у державних тестах фізичної підготовленості населення України. Використовуються і неофіційні норми: їх установлюють фахівці у сфері фізичного виховання або тренери, наприклад, для відбору дітей у дитячо-юнацькі спортивні школи, переводу юних спортсменів у групи спортивного вдосконалення, відбору кваліфікованих спортсменів у збірні команди.

Існують три види норм:

1. порівняльні (встановлюються після порівняння досягнення людей, що належать до однієї і тієї ж сукупності);

2. індивідуальні (засновані на порівнянні показників одного і того ж спортсмена в різних станах: фізичному, психологічному..);

3. належні (встановлюються на підставі вимог, які пре’дявляють людині умови життя, професія, необхідність підготовки до захисту Батьківщини).

Порівняльні норми. Дані норми дозволяють порівнювати рухові здібності осіб, які відносяться до однієї сукупності. Процедура визначення порівняльних норм:

- добирають вибірку людей (наприклад, школярів м. Полтави);

- визначають їх досягнення в комплексі тестів;

- визначають середні величини (õ) та стандартні (середньо- квадратичні – S) відхилення;

- залежно від обраної шкали оцінок, визначають рівні досягнень.

Вікові норми. Ці норми відносяться до порівняльних (норми комплексної програми фізичного виховання учнів у ЗОШ).

Вимоги до придатності норм:

- якщо норми придатні тільки для тієї сукупності, для якої розроблені, така придатність називається релевантністю, а норми – релевантними.

- якщо норми встановлені при обстеженні типової вибірки досліджуваних, тобто придатні для всієї генеральної сукупності, вони називаються репрезентативними.

Інша характеристика норм – репрезентативність. Вона відображає їх придатність для оцінки всіх людей з генеральної сукупності (наприклад, для оцінки фізичного стану всіх першокласників м. Києва). Репрезентативними можуть бути тільки норми, отримані на типовому матеріалі.

Третя характеристика норм – їх сучасність. Результати в змагальних вправах і тестах постійно ростуть і користуватися нормами, розробленими давно, не рекомендується. Тобто норми повинні переглядатися один раз на 4 роки.