Основні типи протипіхотних і протитанкових мін, їх призначення і застосування

Мінно-вибухові загородження становлять основу інженерних перешкод івлаштовуються у вигляді мінних полів, груп мін та окремих мін. Дляобладнання мінно-вибухових загороджень застосовуються протитанкові та

протипіхотні міни.

Протитанкові міни бувають: протигусеничні і протиднищеві. Вонипризначаються для мінування місцевості проти танків, самохіднихартилерійських установок, бронетранспортерів, транспортних машин.

Протипіхотні міни призначені для знищення живої сили, їх п ідрозділяють

на фугасні та осколкові. Фугасні міни під час вибуху вражають, якправило, одну людину; осколкові можуть уразити кількох чоловік.

Протитанкові міни встановлюють на місцевості вручну та за допомогою мінних загороджувачів і дистанційно, При установці міни вручну

необхідно: вигвинтити з міни пробку; перевірити, чи не деформованокришку міни; відкрутити ковпачок з детонатора і переконатися в наявностігумової прокладки; завести ключем годинниковий механізм вибухового

пристрою; закрутити детонатор у міну; поставити міну в ямку чи на……….

Військова топографія

Топографія — наука, що вивчає засоби вимірювання місцевості і відображення її на папері у вигляді планів і карт.

Військова топографія — розділ топографії, що включає розробку засобіввивчення і розвідки місцевості з метою використання її в бойових умовах.

У бойовій обстановці солдатові доводиться діяти на різній місцевості.

Він повинен сам визначати ціль і відстань для стрільби, напрям свого

руху, місце свого знаходження та ін. Вивчення військової топографії

сприяє розвитку таких важливих якостей, як спостережливість, точність,

увага, вміння аналізувати свої спостереження і робити висновки про

можливий вплив місцевості на виконання бойових завдань.

Місцевість — це частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом,ґрунтами, водами, рослинністю, шляхами сполучення,сільськогосподарськими і соціально-культурними об'єктами. З поглядувійськової топографії місцевість є одним із елементів бойової обстановки

Місцевість поділяється:

за особливостями рельєфу — на рівнинну, пагорбкувату, горбисту;

за ступенем пересічення — на слабкопересічену, середньопересічену, дужепересічену;

за прохідністю — на легкопрохідну, прохідну, важкопрохідну, непрохідну;за умовами спостереження і маскування — на відкриту, напіввідкриту,закриту;

за природними умовами — на пустельну, степову, лісисту,лісисто-болотисту.

Природні та виготовлені людьми об'єкти на земній поверхні — це місцевіпредмети, що використовуються у військовій справі для визначення місцевості, орієнтування, ціле визначення й управління військами в бою.

До місцевих предметів належать: населені пункти, промислові та сільськогосподарські підприємства, рослинний і ґрунтовий покрив,берегова лінія великих за площею акваторій, ріки, озера, канали, об'єкти шляхів сполучення і зв'язку.

Орієнтування на місцевості — це визначення свого місцезнаходження, положення топографічних і тактичних об'єктів на місцевості відносно сторін горизонту, рельєфу і місцевих предметів, розміщення своїх військ

і військ противника

Рельєф — це сукупність нерівностей поверхні суходолу, дна океанів і

Порядок подолання ділянки місцевості з радіоактивним зараженням.

Радиация.

У тих населених пунктах і районах, де виявлено радіоактивне зараження, усі мешканці повинні надягнути респіратори, протипилові тканинні маски, ватно-марлеві пов'язки або протигази, взяти документи, запас їжі і во­ди, медикаменти, предмети першої необхідності й піти до захисної споруди.

 

Якщо обставини змусили когось сховатись у квартирі або виробничому приміщенні, потрібно, не гаючи часу, зачинити вікна і двері, завісити їх цупкою тканиною, затулити всі щілини.

Якщо ж люди опинилися в зоні зараження або їм потрібно залишити її, кожна людина повинна прийняти радіозахисний засіб.

Складною і дуже відповідальною проблемою в таких умовах є харчування. Готувати їжу найкраще на незараженій території. В разі крайньої по­треби можна готувати на відкритій місцевості з рівнем радіації не вищим 1 Р/год, а якщо рівень радіації — до 5 Р/год, то у наметах. Коли радіація вища за 5 Р/год — лише у закритих герметичних і дезактивованих примі­щеннях або у захисних спорудах.

Слід пам'ятати, що і після зняття обмежень треба додержувати заходів перестороги, оскільки частина радіоактивних речовин (в основному ізотопи цезію-137 і стронцію-90) надовго залишається на ґрунті, рослин­ності, у воді, на поверхні будівель. Вони можуть потра­пити до організму з їжею і водою. Тому для приготуван­ня їжі придатні тільки ті продукти, що зберігалися у по­гребах, підстіллях, холодильниках, кухонних столах, ша­фах, закритому скляному посуді, були загорнуті в пило­непроникні матеріали.

Щоб запобігти масовому радіаційному опроміненню (чи хоча б знизити його дози до допустимих норм), штаби ЦО у цих зонах запроваджують режими радіаційного захи­сту, тобто визначають час безперервного перебування лю­дей у захисних спорудах, тривалість перебування у будин-

ках і на відкритій місцевості. Якщо підприємство і в цих умовах продовжує свою діяльність, то для кожного цеху встановлюється час роботи, час відпочинку в захисних спо­рудах або житлових приміщеннях. Вибір режиму зале­жить від рівнів радіації, захисних властивостей сховищ, наявності протирадіаційних укриттів та інших умов.

Нині розроблено і рекомендовано вісім типових ре­жимів захисту для різних категорій населення:

режими 1-3 — для непрацюючого населення,

режими 4—7 — для робітників і службовців, режим

8 — для особового складу невоєнізованих формувань.

Кожний режим радіаційного захисту ділиться на три етапи:

перший — перебування у захисних спорудах;

дру­гий — перебування у захисних спорудах і будинках;

третій — перебування у приміщеннях та обмежений час перебування на відкритій місцевості

Для непрацюючого населення розроблено такі режи­ми (з урахуванням К^у,— коефіцієнта ослаблення):

Режим № 1 — для населення, яке проживає в дерев'я­них будинках з kqcj,^ 2 і використовує ПРУ з 1?^.= 50.

Режим № 2 — для населення, яке проживає у цегля­них одноповерхових будинках з К^у, = 10 і використовує ПРУ з КосЛ.= 50.

Режим № 3 — для населення, яке проживає у бага­топоверхових цегляних будинках з К^^,^ 20 і викорис­товує ПРУ з Косл^ 200—400.

Наприклад: При рівні радіації 300 р/год:

— для населення, що проживає в дерев'яних будинках (режим № 1), загальна тривалість дотримання режиму за­хисту — 25 діб. З них: перебування в ПРУ — 5 діб; в ПРУ та будинку — 10 діб (у т.ч. протягом доби: 6,5 год у будин­ку, 17 год у ПРУ, 0,5 год на відкритій місцевості); у бу­динку — 10 діб з виходом на відкриту місцевість до 1 год на добу;

— для населення, що проживає в цегляних однопо­верхових будинках (режим № 2), загальна тривалість до­тримання режиму захисту — 20 діб. З них: перебування в ПРУ — 3 доби; в ПРУ та будинку — 4 доби (у т.ч. про­тягом доби: 11 год у будинку, 11 год. у ПРУ, 2 год на відкритій місцевості); у будинку — 13 діб з виходом на відкриту місцевість до 1 год на добу;