Сучасний монетаризм належить до найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70 — початку 80-х років XX ст. Мета монетаристів — модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М. Фрідман. Монетариста зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку має чотири фази.
Фаза стискання супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 міс. називається спадом.Дно — точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.Розширення — фаза циклу, впродовж якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.Пік — точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.
Дослідження поведінки грошей у діловому циклі, котрі проводили Фрідман і Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, відбуваються за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції ділового циклу. Як підтверджували Фрідман і Шварц, існує взаємозв'язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на реальний обсяг виробництва. У свою чергу реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Окрім того, ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка в процесі ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Всі названі висновки покладені в основу одного з головних напрямів сучасної теорії грошей і грошового обігу — школи монетаризму.
Слабкі сторони монетаризму:— ігнорується сфера виробничого відтворення;— монетаристи вважають сферу виробництва "чорним ящиком", внутрішні процеси якого автоматично регулюються ринковими механізмами.
Отже, теорія Фрідмана є різновидом теорії попиту та пропозиції грошей. На його думку, пропозиція грошей визначається кількістю грошей, що створюється державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші відбуваються повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. Внаслідок цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.
Сучасний фінансизм
Починаючи з 1976 року, за наслідками угод Ямайської валютної конференції, світове господарство вступає в епоху фінансизму. Термін “фінансизм” характеризує особливий період розвитку світового господарства, при якому рентабельність фінансової системи – надбудови господарства – є визначальною щодо рентабельності в сфері виробництва нефінансової сфери, здебільшого, матеріальних благ – базису.
Починаючи з 1976 року, світова економіка стає на шлях дещо збоченого розвитку, оскільки первинною була, є і буде нефінансова сфера. Людям потрібні матеріальні блага, а не гроші. Останні – інструмент для досягнення перших, а не навпаки.
За логікою розвитку господарства, визначальним є базис, а не надбудова. Епоха фінансизму запропонувала протилежні умови економічних взаємовідносин.
Поява можливості у банків емітувати грошові знаки визначила панування в економіці банківського відсотка. Підтвердженням даної тези є думка фінансового генія Сергія Мавроді: “Навіщо качати нафту, якщо можна качати гроші”.
Якщо середня рентабельність бізнесу нефінансового сектора в Європі за два останні десятиліття перебуває у межах 25-30%, то прийнятна рентабельність у фінансовій сфері перевищує 3% на місяць, тобто більше 36% річних. На думку відомого російського фінансового аналітика Хазіна, ключовим інструментом системи фінансизму є облікова ставка центральних банків. Якщо ж говорити про світову господарську систему, то, передусім, необхідно мати на увазі облікову ставку Федеральної резервної системи США.
Аналізуючи період розвитку фінансизму, неважко помітити, що облікова ставка ФРС, починаючи з 1980-х років, падала. У 1980 році вона становила 17%, у 1990 році – 8%, у 2000 році – 6%, у 2005 році – 4%, нині – 0-0,25%.
З позиції логіки розвитку даної системи така тенденція закономірна: дорогі гроші внаслідок оптимізації господарства перетворюються на дешеві.
У такому випадку в економічних суб’єктів – банків – завжди існуватиме інтерес не лише до кредитів ФРС чи інших центробанків, а й до виробництва у нефінансовій сфері, оскільки з тілом кредиту потрібно повертати ще й відсоток.
Такий перебіг подій посилював фінансові установи. Це спричиняло зменшення облікової ставки центробанками і привласнення першими все більшої маржі.
Зрозуміло, це було можливим лише при здатності центробанків зменшувати ставку. Нинішня нульова облікова ставка може говорити лише про неможливість подальшого використання зазначеного фінансового інструменту, його вичерпання.
Справді, якщо центробанки дають позики під нульовий відсоток комерційним банкам, то в останніх з’явиться можливість не вкладати ресурси у виробництво нефінансової сфери. Таким чином, нульова облікова ставка відриває фінансову сферу від не фінансової. Гроші відриваються від товарів.
Відтак, банки стають осередками нестабільності. “Роздута” фінансова система обслуговує значно меншу нефінансову сферу. Дешеві гроші відриваються від товарних благ, а грошові інструменти господарської політики втрачають свій зміст та роль у регулюванні господарської діяльності.
Найбільш імовірна тенденція економічного розвитку в глобальному масштабі вимальовується все чіткіше. Короткочасні періоди стабілізації та зростання будуть змінюватися довготривалими кризами або кризою з непередбачуваними наслідками.
Питання нової, альтернативної фінансизму, системи взаємовідносин господарюючих суб’єктів та інструментів їх регулювання залишається відкритим.
Зараз можна спрогнозувати лише нестабільність фінансової системи світу в майбутньому, перетворення її на дисбалансуючу силу господарського розвитку, а також трансформацію банківського та фінансового капіталу з найприбутковішого та найризикованішого в найризикованіший і не завжди прибутковий.
На момент макроекономічної нестабільності найприйнятнішими інструментами мінімізації впливу кризи будуть інвестиції в товарні ринки, зокрема, в золото.
