Існує 3 основних моделі грошових рефом:
1) Формального типу – впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старого. Обмін старої валюти на нову здійснюється зі співвідношенням 1:1.
Приводом до реформи може бути:
- необхідність поліпшення фізичних властивостей банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу;
- підвищення ефективної боротьби з підробкою нац. валюти;
- необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їх оформлення.
2) Конфіскаційного («шокового») типу – передбачають комплекс явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру:
- встановлення ліміту на обмін старих валют на нові;
- замороження частки депозитів;
- Тимчасове припинення обмінно-валютних операцій.
Метою таких реформ є відновлення соц. справедливості, отримання додаткового доходу держави. Встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються декларуванням доходів. Конфіскаційна природа обміну може базуватися на обміні старих знаків на нові з понижуючим коефіцієнтом, що знижує міру вартості для сум будь-якого розміру. Щодо депозитів, то найчастіше застосовують певну форму примусового заморожування на спец. рахунках сум, що перевищують установлені пороги. Такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку з усіма його соц. наслідками, скільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси.
3) Паралельного (консервативного) типу – нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці, стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу. Існує реальна загроза завчасного знецінення валюти, що витісняється, сплеску спекулятивних та «тіньових» операцій. Проте водночас, ця реформа є найменш ризикованою, дозволяє забезпечити стабільність нової грошової одиниці за умов відсутності достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон грошово-кредитної політики. В даному випадку встановлюється тривалий період функціонування двох типів грошових знаків, аби населення могло позбутися старих знаків і перейти на нові. При цьому може встановлюватись або фіксований або ринковий валютний курс між двома типами грош. знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він однаковий, то співвідношення є незмінним, якщо різний, то співвідношення буде визначатися фактичною купівельною спроможністю грош. знаків.
Основні періоди розвитку фінансизму
Починаючи з 1976 року, за наслідками угод Ямайської валютної конференції, господарство вступає в епоху фінансизму. Світова економіка стає на шлях дещо «збоченого» розвитку, оскільки первинною була, є і буде не фінансова сфера. Людям потрібні матеріальні блага, а не гроші. А гроші лише інструмент для досягнення матеріальних благ. На прикладі федеральної резервної системи США: облікова ставка з 1980 рр. падала. У 1980 р. вона становила 17%, у 1990 р. – 8 %, у 2000 р. – 6%, 2005 р. – 4% і нині становить 0-0,25 %. Це закономірно: дорогі гроші внаслідок оптимізації господарства перетворюються на дешеві. В такому випадку у комерц. банків завжди існуватиме інтерес і до кредитів ЦБ і до вир-тва в не фінансовій сфері. Якщо ЦБ дають позики комерц. банкам під 0%, то в банків з’являється можливість не вкладати ресурси у вир-тво нефін. сфери, таким чином гроші відриваються від товарів, а фін. сфера від нефін.
Розвиток фінансизму може призвести не лише до колапсу світової господарської системи, а й до перерозподілу сфер впливу на глобальному рівні.
