Хід польового визначення гранулометричного складу ґрунтів у вологому стані (проба на скачування)

 

До зразка ґрунту треба додати таку кількість води, при якій утвориться тістоподібна маса, що володіє пластичністю (до тістоподібного стану). Потім розкочують на долоні у шнур діаметром 2–3 мм і згортають шнур у кільце діаметром близько 2 см (звичайно навколо пальця). Про гранулометричний склад ґрунту роблять висновок за такими показниками (табл. 1).

Скипання ґрунту від соляної кислоти. Під час морфологічного опису ґрунту визначають наявність у ґрунтовому профілі карбонатів, які можна побачити, зробивши пробу на закипання ґрунту з 10%-ним розчином НС1. Скипання буває: сильне, середнє, слабке і відсутність скипання.

 

 

Таблиця 1 – Визначення гранулометричного складу грунту та ґрунтотворної породи методом скачування (за А.В. Гусаровим)

Градація ґрунтів за механічним складом	Морфологічні особливості зразка при скачуванні
Пісок	під час скачування шнур не утворюється; кулька, як правило, не скачується;
Супісок	Легкий	Дуже важко скочується у кульку, легко розпадається на механічні елементи
Важкий	під скачування шнур не утворюється, кулька скачується порівняно добре
Суглинок	Легкий	під час скачування утворюється шнур, але відразу ж розпадається на короткі негнучкі циліндрики
Середній	під час скачування шнур формується добре, але під час згинання в кільце розламується;
Важкий	під час скачування шнур формується добре, легко згинається в кільце, але зверху дає шпаруни
Глина	Легка	Скачується у кульку та шнур, який при згинанні у кільце не розвалюється, проте дає 2-3 невеликі і неглибокі шпаруни
Важка	під час скачування шнур формується добре, легко згинається в кільце, шпарун не дає

Структурою називають сукупність агрегатів різного розміру та форми, на які розпадається ґрунт під час обробітку. Ґрунтова маса може бути представлена відокремленими механічними агрегатами (безструктурна), а також буває склеєна у грудки (структурна). Вид структури описується в кожному генетичному горизонті ґрунту за класифікацією Захарова С. О.

Методика роботи

1. З кожного горизонту зразка ґрунту береться ґрунтовий матеріал об’ємом, що уміщується на долоні. При цьому вибирається не перші-ліпші або найкрупніші окремості, а той об’єм матеріалу, що є типовим для даного горизонту. Відібраний матеріал розкладається на листі паперу (бажано міліметрового)

2. На листі паперу матеріал сортується за морфологічними ознаками (табл. 2, рис. 2), при чому сортування проводять відразу на рівні родів структурних елементів. Після сортування окремостей визначають переважаючі за кількістю (масі) та додаткові види структурних елементів (оскільки ґрунтова структура зазвичай буває змішаною). За співвідношенням видів дається попередня назва структури горизонту, де основний (переважаючий) вид становиться на останнє місце: наприклад, призматично-горіхувата структура (горохуватий вид – основний), комкувато-горіхувата-призматьична структура (призматичний вид - основний).

3. Відсортовані за родами структурні окремості далі аналізуються за середніми розмірами. Попередня назва структури уточнюється з урахуванням розміру окремостей. Розмірні діапазони виду структурних елементів розбиваються на наступні під діапазони: дрібний, середній, крупний. Наприклад: структура дрібнобрилувата, крупнобрилувата та ін. (на основі табл. 2)

Для визначення розмірів окремостей зручно користуватися міліметровим папером. У подальшому можна проводити на око.

4. Надається повна назва структури горизонту з урахуванням морфології і розмірів окремостей. Приклад повної назви структури: крупногоріхувато-середньопризматична, середньо-крупнобрилиста та ін.

5. При морфологічному описі структурних окремостей бажано вказувати переважаючий вид їх поверхні: гладка, шершава, кутова (гострореберні виступи), вузловата (округлі виступи), осередчаста (округлі впадини). Вид поверхні структурних окремостей фіксується в бланку морфологічного опису грунту як додатковий елемент у графі «Структура». Наприклад: структура середньо призматична (гладка) або крупногоріхувато (шершава)-середньопризматична (гладка).

Рис. 2. Типи ґрунтової структури (за С. О. Захаровим)

I — кубовидна (1 − крупно-грудкувата; 2 − грудкувата; 3 − дрібногрудкувата; 4 − пилувата; 5 − крупногоріхувата; 6 − горіхувата; 7 − дрібногоріхувата; 8 − крупнозерниста; 9 − зерниста; 10 − порошиста; 11 − структурні відокремлення, які нанизані на корені; II − призмовидна (12 − стовбчата; 13 − стовбовидна; 14 − крупнопризматична; 15 − призматична; 16 − дрібнопризматична; 17 −1 тонкопризматична); III − плитовидна (18 − сланцювата; 19 − пластинчата; 20 − листувата; 21 − лускувата; 22 − дрібнолускувата)

Таблиця 2 - Класифікація структурних елементів за С. О. Захаровим

Рід	Вид	Розміри, мм
Тип I. Кубовидна структура — рівномірно розвинута по трьох осях
Грані та ребра слабо виявлені
І. Брилувата − невірна форма і нерівна поверхня	1. Крупнобрилувата 2. Дрібнобрилувата	>100 100−50
II. Грудкувата − невірна форма, нерівні круглясті та шорсткі поверхні	1. Крупногрудкувата 2. Грудкувата 3. Дрібногрудкувата 4. Пилувата	50−30 30−10 10−0,5 <0,5
Грані та ребра добре виявлені
III. Горіхувата − більш-менш вірна форма, поверхня граней порівняно рівна, грані та ребра гострі	1. Крупногоріхувата 2. Горіхувата 3. Дрібногоріхувата	>10 10−7 7−5
IV. Зерниста − більш-менш вірна форма, іноді кругляста з гранями то шорсткуватими та матовими, то гладкими та блискучими	1. Крупнозерниста (горіхувата) 2. Зерниста (крупятчата) 3. Дрібнозерниста (порошкувата)	5−3 3−1 1-0,5
Тип II. Призмовидна структура — розвинута переважно по вертикальній осі
Грані та ребра слабо виявлені
V. Стовповидна − невірної форми зі слабо визначеними нерівними гранями і круглястими ребрами	1. Крупностовповидна 2. Стовповидна 3. Дрібностовповидна	>50 50−30 <30
Грані та ребра добре виявлені
VI. Стовпчаста − вірної форми, з досить добре виявленими гладкими бічними вертикальними гранями, з круглястою верхньою основою («голівкою») і плоскою нижньою	1. Крупностовпчаста 2. Стовпчаста 3. Дрібностовпчаста	>50 50−30 <30
VII. Призматична − з рівними, часто глянцевими поверхнями, з гострими ребрами	1. Крупнопризматична 2. Призматична 3. Дрібнопризматична 4. Олівцева − при довжині відокремлень >50 мм	>50 50−30 <30 <10
Тип III. Плитовидна структура−розвинута переважно по двох горизонтальних осях
VIII. Плитчаста − шарувата з більш-менш розвинутими «площинами спайності», часто різного забарвлення і різного характеру поверхні	1. Сланцювата 2. Плитчаста 3. Пластинчата 4. Листувата	>50 5−3 3−1 <1
IХ. Лускувата − з порівняно невеликими, інколи зігнутими горизонтальними площинами спайності і часто з гострими ребрами (деяка схожість з лускою риби)	1. Шкаралупувата 2. Груболускувата 3. Дрібнолускувата	>3 3−1 <1

Новоутворення являють собою локальні скупчення в масі ґрунту речовин різної форми та хімічного складу, що формуються та відкладаються у ґрунтових горизонтах і є наслідком ґрунтотворного процесу.

Хімічні новоутворення:

1. Накопичення вуглекислого кальцію та магнію найбільш розповсюджені в чорноземах, каштанових і сірих опідзолених ґрунтах. Вони виділяються у вигляді: а) нальоту, який надає ґрунту «сивини»; б) псевдоміцелію (карбонатної плісняви) — скупчення дуже тонких голчастих кришталів СаСО₃, MgCO₃; в) білозірки – плям кулястої форми діаметром до 1–2 см, з різко окресленими краями; г) журавчиків — щільних скупчень карбонатів кальцію й магнію різної форми і розмірів; д) дутиків — пустих всередині кулястих скупчень карбонатів;

2. Накопичення окислів і гідратів заліза й мангану За формою розрізняють: а) нальоти, плівки і вицвіти бурого й темно-бурого забарвлення, які утворюються на поверхні структурних окремостей або на стінках шпарин; б) примазки, плями, натьоки різного забарвлення й відтінку (вохристі, брунатно-бурі, чорні тощо), псевдофібри (тонкі (до 1 см) скупчення Fe – в товщі пісків), ортзанди (скупчення Fe у вигляді прошарків 1–3 см), ортштейни (дуже щільні залізисті плити, які утворюються при дуже сильному контрасті окисно-відновних процесів) у піщаних ґрунтах і породах («тигрові» піски); г) залізисті трубочки – накопичення сполук заліза по ходах коренів; д) конкреції й бобовини – накопичення сполучень заліза і мангану кулястої форми величиною від дрібного зерна до волоського горіха; е) залізо-манганцеві пунктації – розкидані темно-бурі або чорні цяточки на стінках розрізу.

3. Закисні сполуки заліза мають вигляд сизуватих або сизувато-сірих плівок і плям, сизуватих кірочок на поверхні структурних окремостей і на стінках шпарин, а також вигляд блакитно-зелених вицвітів вівіаніту. Сульфіди заліза надають оглеєному ґрунту чорного забарвлення.

4. Накопичення кремнезему у вигляді білястої борошнистої присипки, прожилок і накопичень кулястої форми в порах, а також у вигляді затьоків, язиків та кишень у верхній частині ілювіального горизонту, що надходять туди з елювію.

Біологічні новоутворення (тваринного і рослинного походження) можуть мати такі форми: червороїни – хвилясті ходи-канальці черв’яків; копроліти –екскременти дощових черв’яків у вигляді невеликих клубочків; кротовини – ходи риючих тварин, кореневини – згнилі великі корені рослин.

Включеннями називаються різні відокремлені тіла, розташовані в масі ґрунту, утворення яких не пов’язане з ґрунтотворним процесом. Це корені та інші частини рослин різного ступеня розкладу; черепашки і кістки тварин, валуни, уламки гірських порід, шматочки цегли, вугілля, скла, заліза тощо. Оцінку величину біологічної маси проводять відносно до об’єму ґрунтового горизонту за такими градаціями кількості коренів: дуже рідкі –менше 5%; рідкі – 5–25; звичайні – 25–50; густі – більше 50% від об’єму ґрунту.

Підсумкові результати визначення морфологічних ознак профілю вписуються у відповідну графу бланку морфологічного опису ґрунту.