Інтеграційні процеси та уніфікація права як тенденції розвитку північноєвропейського права. Його вплив на правові системи Прибалтики

Історія скандинавського права, як ми вже відмічали, характеризується створенням універсальних кодексів (Датського кодексу 1683р. та Шведського 1743). Це, зокрема, сприяло у майбутньому формуванню такої особливої ознаки скандинавського права як його уніфікованість. Під уніфікованими актами, як правило, розуміють уподібнені акти (такі, що діють однаково у всіх правових системах)

Історична, культурна спільність скандинавських країн та інші причини сприяли з останньої третини ХІХ ст. налагодженню тісного співробітництва у законодавчій сфері. Загальний курс на уніфікацію права визначився у 70-х роках ХІХ ст.

У 1880р. на території Швеції, Данії Норвегії одночасно набрав чинності єдиний Кодекс про вексель.

У 90-х роках були прийняті єдині закони про торгові знаки, торговий реєстр, фірми та ведення торгових справ за довіреністю, про ціни, чеки.

До кінця ХІХ ст. була завершена уніфікація морського права.

У 1899р. датський професор Ларсен запропонував уніфікувати Особливу частину цивільного права з метою створення єдиного цивільного кодексу. Реалізація цього проекту була відкладена, а пріоритет був визнаний за уніфікацією окремих інститутів речевого права. Першим результатом цієї діяльності був проект закону про купівлю-продаж рухомого майна, який набрав чинності у Швеції – 1905р., Данії – 1906р., Норвегії – 1922р., Ісландії – 1922р.

Наступним важливим результатом цієї діяльності був Закон про договори та інші правові угоди у сфері речевого права. Він почав діяти у Швеції, Данії, Норвегії у період з 1915 по 1918р.р., у Фінляндії – у 1929р. На підставі цих та інших законів у скандинавських країнах сформувалося єдине договірне право.

Поряд з названими, почали діяти й інші однакові (ідентичні) закони: про торгових посередників, торгових представників та коммівояжерів, про платежі у розстрочку, про строкові договори та грошові зобов’язання. Таким чином, у скандинавських країнах почало розвиватися в цілому ідентичне зобов’язальне право.

Скандинавські держави вели активне співробітництво і у сфері сімейного права, хоча національні особливості тут є більш сильними, ніж у речевому праві.

Найбільш уніфікованими у цій сфері є шлюбне право, правовий статус дітей, усиновлення. Поряд з цим, необхідно відмітити, що такі питання, як рівноправність подружжя, відмова від принципу вини при розлученні, рівноправність дітей народжених у шлюбі та позашлюбних дітей, посилення спадкових прав того з подружжя, що пережив іншого та інші, у скандинавському праві були вирішені раніше, ніж у континентальному праві.

На сьогоднішній день у правових системах скандинавського права уніфіковане: морське, торгове, договірне, вексельне, сімейне, деліктне, зобов’язальне, спадкове право та законодавство про компанії. Співробітництво скандинавських держав у законодавчій сфері мало позитивний вплив на якість законодавства. Можливості для нагромадження досвіду у законодавчій сфері у скандинавських країн порівняно обмежені, так як у Швеції проживає 8 млн. мешканців, Данії, Норвегії, Фінляндії – по 5 млн. А взаємне співробітництво створює передумови для підготовки якісних законів та інших нормативно-правових актів, зокрема уніфікованих.

Уніфікація права та законодавства сприяє зближенню національних правових систем північноєвропейського типу. Скандинавські країни уже протягом століття ведуть активне співробітництво у сфері правового зближення систем. І це співробітництво є досить успішним. Скандинавський досвід сьогодні є моделлю для співробітництва на загальноєвропейському рівні.

Правда, у скандинавських країнах існували особливо сприятливі умови для правової інтеграції. На думку А.Х. Саідова, це "умови для досягнення, якщо не єдності, то високого рівня гармонізації права".[320]

Спільність історичного розвитку, подібність мов, близькість культур, відсутність глобальних політичних суперечностей, майже однакова кількість населення та економічний потенціал, географічне положення та історичний розвиток права (що відбувався у цих країнах паралельними шляхами) значно полегшували правову інтеграцію.

Співробітництво скандинавських держав з 1952р. не обмежується підготовкою однакових (ідентичних) законів, а охоплює у межах Північної Ради питання економічної, соціальної, транспортної та культурної політики. До складу Північної Ради входять Швеція, Данія, Ісландія, Норвегія та Фінляндія. У межах Північної Ради створюються комісії експертів, які готують законопроекти, що потім стають ідентичними для скандинавських держав законами. Перш за все, це стосується шлюбно-сімейного, договірного, деліктного права та ін. Наближення правового регулювання є особливо важливим у сфері правової інтеграції цих країн. На процес правової інтеграції у північноєвропейському праві суттєвий вплив здійснюють Європейський Суд та Рада Європи.

В той же час, під вплив північноєвропейського права на сьогоднішній день попадають і правові системи Прибалтики (Балтики).

І хоча ці правові системи відносяться до континентального прав (про що свідчить розвиток законодавства у цих системах), але вони все активніше налагоджують взаємозв’язки зі скандинавськими державами. Зростають інтеграційні процеси у сфері політики та економіки, з’являються загальні міждержавні структури, зростає правова допомога скандинавських країн. Все це у свою чергу дістає відбиток у законодавстві правових систем Прибалтики.