Історія скандинавського права, як ми вже відмічали, характеризується створенням універсальних кодексів (Датського кодексу 1683р. та Шведського 1743). Це, зокрема, сприяло у майбутньому формуванню такої особливої ознаки скандинавського права як його уніфікованість. Під уніфікованими актами, як правило, розуміють уподібнені акти (такі, що діють однаково у всіх правових системах)
Історична, культурна спільність скандинавських країн та інші причини сприяли з останньої третини ХІХ ст. налагодженню тісного співробітництва у законодавчій сфері. Загальний курс на уніфікацію права визначився у 70-х роках ХІХ ст.
У 1880р. на території Швеції, Данії Норвегії одночасно набрав чинності єдиний Кодекс про вексель.
У 90-х роках були прийняті єдині закони про торгові знаки, торговий реєстр, фірми та ведення торгових справ за довіреністю, про ціни, чеки.
До кінця ХІХ ст. була завершена уніфікація морського права.
У 1899р. датський професор Ларсен запропонував уніфікувати Особливу частину цивільного права з метою створення єдиного цивільного кодексу. Реалізація цього проекту була відкладена, а пріоритет був визнаний за уніфікацією окремих інститутів речевого права. Першим результатом цієї діяльності був проект закону про купівлю-продаж рухомого майна, який набрав чинності у Швеції – 1905р., Данії – 1906р., Норвегії – 1922р., Ісландії – 1922р.
Наступним важливим результатом цієї діяльності був Закон про договори та інші правові угоди у сфері речевого права. Він почав діяти у Швеції, Данії, Норвегії у період з 1915 по 1918р.р., у Фінляндії – у 1929р. На підставі цих та інших законів у скандинавських країнах сформувалося єдине договірне право.
Поряд з названими, почали діяти й інші однакові (ідентичні) закони: про торгових посередників, торгових представників та коммівояжерів, про платежі у розстрочку, про строкові договори та грошові зобов’язання. Таким чином, у скандинавських країнах почало розвиватися в цілому ідентичне зобов’язальне право.
Скандинавські держави вели активне співробітництво і у сфері сімейного права, хоча національні особливості тут є більш сильними, ніж у речевому праві.
Найбільш уніфікованими у цій сфері є шлюбне право, правовий статус дітей, усиновлення. Поряд з цим, необхідно відмітити, що такі питання, як рівноправність подружжя, відмова від принципу вини при розлученні, рівноправність дітей народжених у шлюбі та позашлюбних дітей, посилення спадкових прав того з подружжя, що пережив іншого та інші, у скандинавському праві були вирішені раніше, ніж у континентальному праві.
На сьогоднішній день у правових системах скандинавського права уніфіковане: морське, торгове, договірне, вексельне, сімейне, деліктне, зобов’язальне, спадкове право та законодавство про компанії. Співробітництво скандинавських держав у законодавчій сфері мало позитивний вплив на якість законодавства. Можливості для нагромадження досвіду у законодавчій сфері у скандинавських країн порівняно обмежені, так як у Швеції проживає 8 млн. мешканців, Данії, Норвегії, Фінляндії – по 5 млн. А взаємне співробітництво створює передумови для підготовки якісних законів та інших нормативно-правових актів, зокрема уніфікованих.
Уніфікація права та законодавства сприяє зближенню національних правових систем північноєвропейського типу. Скандинавські країни уже протягом століття ведуть активне співробітництво у сфері правового зближення систем. І це співробітництво є досить успішним. Скандинавський досвід сьогодні є моделлю для співробітництва на загальноєвропейському рівні.
Правда, у скандинавських країнах існували особливо сприятливі умови для правової інтеграції. На думку А.Х. Саідова, це "умови для досягнення, якщо не єдності, то високого рівня гармонізації права".[320]
Спільність історичного розвитку, подібність мов, близькість культур, відсутність глобальних політичних суперечностей, майже однакова кількість населення та економічний потенціал, географічне положення та історичний розвиток права (що відбувався у цих країнах паралельними шляхами) значно полегшували правову інтеграцію.
Співробітництво скандинавських держав з 1952р. не обмежується підготовкою однакових (ідентичних) законів, а охоплює у межах Північної Ради питання економічної, соціальної, транспортної та культурної політики. До складу Північної Ради входять Швеція, Данія, Ісландія, Норвегія та Фінляндія. У межах Північної Ради створюються комісії експертів, які готують законопроекти, що потім стають ідентичними для скандинавських держав законами. Перш за все, це стосується шлюбно-сімейного, договірного, деліктного права та ін. Наближення правового регулювання є особливо важливим у сфері правової інтеграції цих країн. На процес правової інтеграції у північноєвропейському праві суттєвий вплив здійснюють Європейський Суд та Рада Європи.
В той же час, під вплив північноєвропейського права на сьогоднішній день попадають і правові системи Прибалтики (Балтики).
І хоча ці правові системи відносяться до континентального прав (про що свідчить розвиток законодавства у цих системах), але вони все активніше налагоджують взаємозв’язки зі скандинавськими державами. Зростають інтеграційні процеси у сфері політики та економіки, з’являються загальні міждержавні структури, зростає правова допомога скандинавських країн. Все це у свою чергу дістає відбиток у законодавстві правових систем Прибалтики.
