Основні види логічних помилок

1. Порушення правила про істинність аргументів призводить до логічної помилки (“хибна основа (підстава)”). Помилка “хибної підстави” має безпосередній зв’язок з іншою логічною помилкою – “випередженням підстави”, коли робиться неправильне припущення, що аргумент (або теза) є істинним, в той час як це ще потребує доказу.

2. Недотримання другого правила аргументації призводить до логічної помилки – “хибне коло”, коли теза доводиться за допомогою аргументів, останні ж обґрунтовуються тезою.

3. Порушення четвертого правила аргументації призводить до помилки – “недостатність підстави”. У цьому випадку наводяться доводи, з яких не повністю випливає теза, що доводиться.

– Та вже ж, звичайно, – відповіла Горлиця з великим презирством. – Бачила я на своєму віку багато маленьких дівчаток, але щоб з такою шиєю – жодної! Ні, мене не обдуриш! Справжня змія – ось хто ти! Ти мені ще скажеш, що жодного разу не куштувала яєць?

– Ні, чому ж, куштувала, – відповіла Аліса. – Дівчатка, бачте, теж їдять яйця.

– Не може того бути, – сказала Горлиця. – Але якщо це так, то вони також змії (А. Керолл).

4. Визначення невідомого через інше невідоме.

“Атман – це індивідуальна проява Брахмана”.

5. Подання визначення через заперечення.

“Чай – не горілка, багато не вип’єш”.

6. Не врахування полісемії слова.

“Чи будемо ми сьогодні ввечері дивитися фільм? – Подивимося” (слово “подивимося” тут може означати і те, що співрозмовники подивляться фільм, і сумнів в цьому).

7. О6’єднання не співвідносних понять.

“Цей чоловік має прекрасні жінку й авто”.

8. Повторення доказу (тавтологія).

“Цього не може бути, бо такого не може бути”

9. Неправильні причинно-наслідкові та інші логічні зв’язки.

Суд не може задовольнити просьбу померлого щодо стягнення грошей на захоронення.

Подсудиний Миров продовжував разом з померлою Мировою зловживати спиртними напоями.

10. Нерозрізнення об’єктів дії, розширення та звуження понять. Визначене невмінням правильно побудувати речення чи встановити зв’язок між реченнями.

11. Софізм вилучення. Вилучення певного факту супроводжується вибірковою увагою. Спрощення як виділення нескладної ознаки для позначення складних явищ реальності активно експлуатується в політичній пропаганді.

12. Псевдодилема. Пастка, яка полягає у звуженні можливостей вибору до двох одиниць, з котрих одна буває заздалегідь неприйнятна або здається такою.

13. Доказ тези підмінюється оцінкою особи. Така помилка в логіці зветься доказом до особи, її припускаються, наприклад, тоді, коли, доводячи тезу “він добрий оратор”, посилаються на те, що він хороша людина, активний громадський діяч тощо. Такі аргументи характеризують цю особу, але не висунуту тезу.

14. Доказ до авторитета. Цієї помилки припускаються й тоді, коли, ігноруючи факти й логічні докази, аргументують свою промову виключно посиланнями на авторитети, цитати. Зовні така промова може виглядати дуже переконливо. Але тільки зовні. Посилання на авторитети – прийом, вартий уваги, але ним не слід зловживати. Передусім авторитет має бути безперечним не тільки для оратора, а й для слухачів. Широко застосовуються посилання на думки найвидатніших учених, письменників і громадських діячів. Коли оратор не впевнений, що ці авторитети відомі слухачам, він пови­нен стисло розкрити значення їх діяльності.

15. Підміна доказу апелюванням до почуттів аудиторії (доказ “до публіки”). Як відомо, ораторське мистецтво – це вміння викликати певні почуття, емоції у слухачів. Психологами доведено, що на процес переконання значний вплив здійснює суб’єктивне ставлення слухачів до предмета промови.

16. “Підмащуванням аргументів”. Оратор не доводить те чи інше положення, а приховує свої твердження словами: “загальновідомо”, “усі знають”, “ви, звичайно, знаєте”. У такому разі більшість слухачів не наважується заперечувати, щоб не виявити своєї необізнаності з питання, що обговорюється.

17. Доказ до прецеденту.

– Навіщо ви, спортсмен, стали міністром.

– А ви знаєте, хто в нас у країні головний спортсмен?

– Путін… (інтерв’ю з В’ячеславом Фетисовим).

 

– Як же ви працюєте режисером без режисерської освіти?

– Режисерської освіти не було в Станіславського, Немировича-Данченка, Любомирова. Освіта – це не головне. Головне – покликання (інтерв’ю з Романом Віктюком).

18. Доказ до чужої помилки. Неправильний вчинок виправдовується тим, що подібним чином вчинив і хтось інший. Ураховуючи можливі логічні помилки в промові, вплив їх на слухачів, оратор повинен пам’ятати, що успіх промови досягається не кількістю аргументів, а якістю їх. “Аргументи не рахують, а зважують” – говорить давній вислів.

Аргументації, докази можуть бути двох типів. Перший тип ґрунтується на дійсних обставинах справи. Факти, які використовує в такому випадку оратор, істинні, логіка бездоганна, висновки правильні. Такий тип доказів називають логічним. Інший – ґрунтується на думках, почуттях тих, кого переконують, випливає з їх зацікавлення. Оратор намагається довести, що те, про що він говорить, відбиває інтереси слухачів, і тому це правильно. Такий вид доказів називають психологічним.

Мистецтво переконання передбачає знання й уміле застосування демонстрації, способів поєднання тези й аргументів, тобто логічних методів мислення, до яких належать аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія.

Аналіз – це розчленування, розкладання подумки або реально цілого на частини, елементи, компоненти, властивості. Синтез – поєднання подумки або реально окремих частин, елементів у єдине ціле.

Індуктивний метод мислення передбачає перехід від часткового до загального. Спочатку оратор викладає окремі факти, часткові спостереження й випадки. Відтак, після аналізу оцінка їх переходить до загальних висновків, рекомендацій, порад.

Дедуктивний метод передбачає інший шлях мислення: перехід від сформульованого загального положення до окремих висновків, часткових прикладів і випадків.

Так, перерахувавши відомі приклади морального занепаду – наркоманію, пияцтво, проституцію, рекет, убивства тощо, ми можемо запропонувати слухачам порівняти цю сумну статистику зі спокійним та цивілізованим життям: висновок напрошується сам собою (індуктивний метод).

Можна було б піти зворотним шляхом: підкреслити, що там, де люди змалку виховані в добрі, менше ґрунту для злочинів і моральної деградації, а потім наводити низку прикладів (дедуктивний метод).

Доведення за аналогією – це один з видів умовиводу, що виникає від часткового до часткового. Тут на основі схожості двох предметів за одними ознаками доходимо висновку про подібність їх за іншими ознаками. Використовувати аналогію слід обережно. Перш ніж наводити порівняння, треба переконатися в можливості такого порівняння, у дійсній, об’єктивній схожості цих предметів, їх параметрів і властивостей.

Іноді вправний оратор перетворює порівняння в алегорію, у розгорнутий образ, який не тільки переконує аудиторію, а й хвилює її, впливає на почуття й волю слухачів. Часто такі порівняння є засобами доказу. Умінням створювати такі образи, картини, які вражали суддів і всю аудиторію, відзначалися судові промови відомого російського адвоката Ф.Н. Плевако. Впливова сила аналогії часто збільшується завдяки гумористичному порівнянню. Фігуральна аналогія заснована на співставленні неоднорідних об’єктів.

Орел злетів з високої скелі й поніс зі стада ягня, а галка, побачивши це, позаздрила й захотіла зробити те ж саме. І ось з гучним криком кинулася вона на барана. Але заплутавшись кігтями в руні, не могла вона більше піднятися й лише била крилами, поки вівчар, здогадавшись, у чому справа, не підбіг і не схопив її. Він підрізав їй крила, а ввечері відніс її своїм дітям. Діти стали запитувати, що це за птиця? А він відповів: „Я-то напевно знаю, що це галка, а ось їй самій здається, ніби вона орел” [= підтвердження тези].

Суперництво з людьми вищестоящими ні до чого не приводить і невдачами лише викликає сміх [= тезис] Езоп. Орел, галка і вівчар.

 

В ораторській промові використовується прямий доказ, у якому істинність тези безпосередньо слідує з істинних аргументів. Наприклад, у промові судового оратора прямий доказ використовується, коли роль аргументів виконують показання свідків, письмові документи, речові докази. Інформаційні докази (показання свідків, письмові документи) повинні бути обов’язково перевірені, і їх достовірність повинна бути доведена. Ефективним у публічній промові вважається також непрямий доказ, який затверджує істинність тези тим, що доводиться хибність антитези, тобто судження, яке суперечить тезі. Хоча, на думку фахівців, вплив прямого доказу вище, непрямий, у силу своєї “психологічності”, також вельми ефективний у логіці викладання.

Як приклад непрямого доказу можна навести промову А.Ф. Коні зі справи про утоплення селянки Ємельянової її чоловіком, промову О.І. Урусова зі справи Волохової, промову Я.С. Кисельова зі справи Бердникова.

 

Спростування

Особливе місце в ораторському мистецтві посідає доказ хибності або безпідставності будь-якої тези – спростування, яке частіше використовується в дискусії або полеміці.

Спростуванням називається логічна операція установлення хибності або необґрунтованості положення, яке висунуте як теза. Будучи операцією, спрямованою на руйнування доказу, який відбувся раніше, спростування може бути виконано трьома способами.

Перший спосіб – спростування тези. Мета його полягає в тому, щоб показати неспроможність – помилковість або хибність – положення, яке висунув пропонент.

Другий спосіб – спростування демонстрації – спрямований на виявлення того, що теза супротивної сторони логічно не випливає з аргументів.

Третій спосіб – критика аргументів; виявивши хибність або необґрунтованість доводів пропонента, доходить висновку, що тим самим його теза не доведена.

Доказ і спростування виконують у процесі аргументації протилежні за своєю інформативною спрямованістю функції. Для доказу характерна конструктивна функція обґрунтування будь-якої ідеї. Операція спростування спрямована на руйнування обґрунтування, яке відбулося раніше, і тим самим виконує критичну функцію.

У практиці використовуються три різних самостійних типи аргументації.

Перший з них – це розв’язання лише одного завдання: позитивне обґрунтування власної тези. Ідеї і пропозиції опонентів при цьому не аналізуються й не піддаються критиці.

Другий тип аргументації – також розв’язання лише одного, але протилежного завдання: критика міркувань опонента, яка не порушує й не розглядає, по суті, свою тезу. Тут працює лише операція спростування, успішне здійснення якої показує або хибність тези опонента, або її необґрунтованість за рахунок помилок у демонстрації або в аргументах.

Третій тип – це комплексний тип аргументації, який поєднує доказ і спростування. При аргументованому викладі конкретної теми в рівній мірі важливо не тільки позитивне обґрунтування основної тези, але також і посередній її захист. Вона здійснюється шляхом критики суперечних тезі тверджень і критичного аналізу як явних, так і явно не виставлених, але можливих контраргументів.

Але спростування аргументації ще не є доказом хибності тези. Адже якщо, наприклад, учень біля дошки народить неправильний доказ теореми Піфагора, це не порушує істинності, самої теореми. У всякому випадку, розбивши доводи суперечника, необхідно йти далі й спростувати саму тезу.

Оратор, який складає свою промову на дійсних обставинах справи (особливо це стосується судового оратора), повинен навчитися досконало володіти логічним типом доведення.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Онуфрієнко Г.С. Риторика: навч. посібн. – К., 2008. – С. 355–410.

2. Абрамович С.Д. Риторика загальна та судова: навч.посіб. / С.Д. Абрамович, В.В. Молдован, М.Ю. Чикаркова. – К., 2002. – С. 294–305.

3. Молдован В.В., Кацавець Р.С. Судова риторика: практикум: навчальний посібник. – К., 2006. – С.17–21.

4. Сербенська О.А. Судові промови: від стагнації до нових параметрів розвитку / О.А. Сербенська // Наукові записки. – Т.22. – Ч.ІІ. – С. 256–259.

5. Тягнирядно Є.В., Яворська Г.Х. Риторичні вміння правників: теорія і практика: монографія // Є.В.Тягнирядно, Г.Х. Яворська – Одеса: ОДУВС, 2009. – 190 с.

6. Тягнирядно Є.В. Практичні завдання з риторики: метод. пос. / Є.В. Тягнирядно. – Одеса: ОДУВС, 2011. – 72 с.

Додаткова:

1. Топоров В. H. Риторика / Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. H. Ярцева. – M., 1990.

2. Черемшина Марко. Фрагмент моїх споминів про Івана Франка / Спогади про Івана Франка. – Львів, 1997.

3. Франко І. Перехресні стежки / Іван Франко. Зібрання творів у 50 т. –K., 1976–1986. –T. 20. – K., 1979.

6. Франко І. Лель і Полель / Іван Франко. Зібрання творів у 50 т. – K., 1976–1986. – T. 17. – K., 1979.

7. Московські вбивці Бандери перед судом. Збірка матеріялів за ред. Данила Чайковського. – Мюнхен, 1965.

9. Головащук C. Російсько-український словник сталих словосполучень. – K., 1998.

11. Караванський C. Російсько-український словник складної лексики. – K., 1998.

12. Непийвода H. Практичний російсько-український словник. Найуживаніші слова і вислови. – K., 2000.

13. Пономарів O. Культура слова. Мовностилістичні поради. – K., 1999.

ПРАКТИЧНЕ заняття № 6

СудовА промовА

Мета: засвоїтиосновні поняття; методику підготовки до судової промови.

Основні поняття: поняття судової промови, судові дебати, судова промова, захисна промова, обвинувальна промова.

План

1. Поняття „судова промова”. Національний стандарт судової промови: історія та сьогодення.

2. Композиція промови державного обвинувача:

2.1. Вступна частина обвинувальної промови.

2.2. Виклад фактичних обставин злочину.

2.3. Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів.

2.4. Обґрунтування кваліфікації злочину.

2.4. Характеристика особи підсудного.

2.5. Обґрунтування пропозицій про міру покарання.

2.6. Аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

2.7. Заключна частина промови прокурора.

2.8. Промова прокурора при відмові від обвинувачення.

3. Композиція захисної промови адвоката:

3.1. Зміст захисної промови адвоката.

3.2. Вступна частина захисної промови.

3.3. Установлення фактичних обставин справи, аналіз і оцінка доказів.

3.4. Обґрунтування кваліфікації злочину.

3.5. Характеристика особи підсудного.

3.6. Міркування про цивільний позов, міру покарання.

3.7. Заключна частина захисної промови.

3.8. Альтернатива в захисній промові.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

До питання 1. Надайте коментар до поданих нижче текстів.

Іван Франко „Перехресні стежки”

(уривок)

Та ось, нарешті, викликано справу Лейби Хамайдеса против Ілька Марусяка. Євгеній, а за ним обі сторони ввійшли до зали. У ній було вже душно, чути було запах цибулі, хлопських кожухів і людського поту. Страхоцький сидів на своїм кріслі блідий, змучений і майже сонний. Прокуратор сидів також задуманий; у нього була молода й гарна жінка, яку він дуже любив, але не менше підозрівав, що ошукує його з капітаном від уланів. Була власне одинадцята – пора, коли його Міля одягається і коли – говорено йому – капітан заходив до неї кілька разів. Прокуратор кляв у душі отсей проклятий уряд і всі ті справи, що заставляють його сидіти тут і не позволяють хоч на хвилину скочити додому, поглянути, що там робиться. І ще той дідьчий адвокат! Якби не він, можна б було спокійно тепер зробити перерву хоч на півгодини; а так Страхоцький уперся конче перевести ще сю розправу і позбутися Євгенія і аж тоді зробити перерву. А тоді для нього бігання додому може бути зовсім безпредметове. Тільки один практикант держався бадьоро і свобідно і був, бачилось, душею сеї зали. Він випитав обі сторони щодо родоводу і, ткнувши Страхоцькому якийсь папір у руки, взявся за перо, щоб протоколювати розправу.

– Ну, ти, Ілько – як там тебе? – Марусяк, признаєш себе винним? – запитав суддя.

– Ні, – відповів Ілько.

– Ні? Як то ні? Адже ж ти бив Лейбу.

– Та бив.

– А знаєш, що бити не вільно?

– Та знаю.

– І як же ти смів його бити?

– Бо мусив.

– Як то мусив?

– Бо він би був мене набив.

– Був би тебе набив? А ти як знаєш, що був би тебе набив?

– Бо кинувся на мене з колом.

– То най би був бив, а ти б його був заскаржив.

– Ні, дякую красненько. Волить він мене скаржити.

– Ну, то тепер будеш сидіти за бійку. Пане Лейбо, правда то, що ви хотіли його бити?

– Неправда, прошу високого трибуналу, – мовив Лейба, піднімаючи ярмурку на голові. – Відки він знає, що я хотів?

– А видиш! – мовив Страхоцький до Ілька. – Лейба каже, що то неправда. То він перший кинувся на вас? – обернувся він знов до Лейби.

– Він перший ударив мене.

– А ви його вдарили?

– Ні, ані разу! То ще не все, прошу високого трибуналу. Він обікрав мене.

– Брешеш, жиде! – крикнув Ілько.

– Я маю свідки. Він обікрав мене, а коли я упімнувся за своє, він ще й набив мене. Я три неділі лежав хорий.

– Ти міг лежати й три роки, бо й так нічого не робиш, тілько кров ссеш із людей, – буркнув Ілько.

– Мовчи, хлопе! – завищав суддя. – Ах ти, поганине! Чи бач його, обікрав, ще й набив, і ще й лається перед судом! Кличте свідків!

– Перепрошаю пана совітника, – відізвався Євгеній, – я хотів би запитати дещо у пана Лейби Хамайдеса.

– А, прошу, прошу! – поквапився суддя.

– Пане Лейбо, – мовив Євгеній, обертаючись до Лейби, – ви ще досі не сказали нам, де то була та бійка?

– Де була? Де була, то була, а бити не вільно.

– Ну, се вже побачимо, а я просив би відповісти мені на моє питання.

– Що я буду пану відповідати! – буркнув жид і відвернувся лицем до судді.

– Прошу занотувати в протоколі, що пан Лейба не хоче відповісти на моє питання. Ну, то, може, ви, Ільку, скажете нам, де се було?

– В моїй хаті.

– А що ж робив пан Лейба в вашій хаті?

– Видумав собі якусь крадіж і прийшов робити ревізію.

– Ну, то, певно, прийшов з війтом?

– Ні.

– З присяжним?

– Ні.

– З польовим або з ким-небудь із громади?

– Ні.

– Як то, сам?

– Ні, не сам. Узяв собі до помочі двох жидів і ще трьох піяків, таких, що у него днюють і ночують. Влетіли нападом до моєї хати, перестрашили жінку і дітей, а коли я запитав їх, яким правом нападають мене, Лейба казав мене в’язати, а потім кинувся на мене з буком. Ну, я мусив боронитися.

– Правда се, пане Лейбо? – запитав Євгеній,

– Неправда!

– Ага, преці маємо відповідь.

– Нехай свідки скажуть, – мовив Ілько.

– Прошу високого трибуналу, я противлюся його свідкам.

– Але ж се ваші власні свідки, ті, яких ви привели, – мовив протоколянт.

Жид не знав, що на се сказати. Покликали першого свідка, Лейбового зятя Гершка.

– Скажіть нам, Гершку, що ви знаєте про сю справу? – запитав суддя.

– Я те знаю про сю справу, – забалакав Гершко швидко, мов говорив вивчене напам’ять, – що отсей Ілько вкрав у мойого тестя вночі...

– Перепрошаю пана совітника, – перервав його бесіду Євгеній, – я би просив заприсягти сього свідка.

– Що? Заприсягти? – скрикнув Гершко і зирнув на адвоката ненависним оком.

– Ага, ага, заприсягти, – похопився суддя і нараз зупинився. – Але-бо... А пан прокуратор мають який внесок?

– Згоджуюся з внеском пана оборонця.

– Ну, Гершку! Будеш присягати, — обернувся суддя до свідка.

– Я? Присягати? На таку дурницю?

– То не дурниця. Ви зачали говорити про крадіж, – замітив Євгеній.

– Про крадіж? Що то за крадіж? Ділетка кукурудзи – хіба то крадіж? – змагався жид.

– Принесіть тору! – мовив суддя до возного.

Жид поблід, затремтів.

– Прошу високого трибуналу, я не буду присягати.

– Мусиш, лайдаку! – озвірився на нього суддя.

– Я не можу. Я не знаю сеї справи докладно. Я нічого не бачив. Я бачив, але не все. Я... я... Я Лейбин свояк. Я зрікаюся свідоцтва.

– Прошу записати заяву свідка до протоколу, – спокійно мовив Євгеній.

Гершка пустили. Він сів на боці і почав хусткою обтирати піт із чола; був увесь мокрий, мов із лазні вихопився. Все тіло на нім дрожало.

Другий жид таки мусив присягати, але був так змішаний, що з його зізнань ніхто не міг бути мудрий. Про крадіж він чув від Лейби, бійку бачив – се було в Ільковій хаті, але чого він там зайшов і як прийшло до бійки, сього він не міг собі пригадати. Покликано хлопів. Ті присягали байдужно, але з їх зізнань стверджено зовсім не те, чого хотілося Лейбі. Виходило, що про крадіж кукурудзи Лейба почав говорити аж того дня, коли зчинилася пригода, що того дня мали бути вибори до ради громадської, що Лейба перед тим радився з деким із громадян, як би не допустити Ілька до ради, і ухвалено кинути на Ілька підозріння за крадіж, наробити йому сорому ревізією в його хаті і так знеславити його в громаді. Лейба казав війтові йти на ревізію, але війт не хотів, то Лейба пішов сам, і так зчинилася бійка.

– Чи у вас Лейба така велика власть у селі, що може розказувати війтові? – запитав Євгеній.

– О так, у нас що Лейба скаже в селі, то мусить бути.

Переслухи скінчилися. Встав прокуратор.

– Справа про крадіж досі невияснена, і щодо неї ведеться слідство; в усякім разі на оскарженім тяжить підозріння. А справа побиття Лейби очевидна, оскаржений сам признався. Всі зізнання свідків у тім факті нічого не можуть змінити, бо про конечну оборону тут не може бути мови. От тим-то я піддержую оскарження і прошу засудити оскарженого.

Євгеній почав вияснювати справу, але бачив, що суддя немов дрімає і майже не слухає його промови. Він говорив коротко, зводячи докупи зізнання свідків і виказуючи нестійність обвинувачення. Суддя, очевидно, почав нетерпеливитися. Протоколянт пильно писав щось на карточці.

– Розправа скінчена. Слухайте вироку! – пискнув суддя. Всі повставали.

– В імені його величества цісаря, – зачав він, дивлячись на вікно, та потім нараз глипнув на Ілька, і його хопила за серце злість на сього мужика, що так багато часу мусив з ним згаяти, і він, хапаючися жменею за живіт і корчачись, пищав далі: – Ти, злодію, розбишако, суд признає тебе винуватим і засуджує на чотири тижні арешту.

Він зупинився, щоб перевести дух. В тій хвилі протоколянт всунув йому в руки записану картку паперу. Суддя перебіг її очима, і на його лиці виступив плачливий вираз.

– Але пан прокуратор піддержує оскарження! – мовив він майже крізь сльози, мов дитина, невинно висічена, нахиляючися до протоколянта.

Сей устав і щось живо почав толкувати йому. На лиці судді, мов на лиці дитини, малювалися за чергою зачудування, перестрах і тупа резиґнація. Протоколянт сів на своє місце, а суддя взяв картку до рук і почав читати:

– Однако ж з огляду, що крадіж не доказана і що бійка була наслідком безправного нападу Лейби на дім Ілька і в тім разі зовсім оправданим супротивленням, то суд увільнює оскарженого Ілька Марусяка від вини і кари.

– Ай вай! – зойкнув Лейба.

Прокуратор поклонився і сів, переглядаючи дальшу справу. Євгеній і Марусяк, поклонившися судові, вийшли з зали.

 

До питання 2. Ознайомтесь із газетною заміткою та прокоментуйте описаний А.Коні у спогадах випадок, що стався зі студентами юридичного факультету.