Висунення тези, аргументації й демонстрації

Логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь положення (судження) за допомогою інших істинних суджень називається доказом. Щоб володіти вмінням логічного доведення, треба знати структуру доказу й вимоги до нього. У кожному доведенні є три складові частини:

– теза – положення, правильність якого треба обґрунтувати;

– основи доведення (аргументи) – судження, за допомогою яких доводиться теза;

– форма доведення (демонстрація) – способи логічного зв’язку між тезою й аргументами.

Щоб забезпечити логічність міркування, слід пам’ятати що центральним пунктом кожного доказу є теза – положення, правильність якого слід довести. Його обґрунтуванню підпорядкований увесь зміст промови.

При висуненні тези слід керуватися такими важливими правилами:

1. Теза має бути чіткою, точно сформульованою.

2. Теза не повинна містити в собі логічної суперечності

3. Теза має залишатися незмінною протягом усього доведення.

Перше правило потребує повної визначеності, ясності та доступності формулювання тези для аудиторії. Нерідко розпливчастість і нечіткість визначення ускладнюють процес доказу, призводять до плутанини.

Чіткістю формулювання тезисів відрізнялися промови В.Д. Спасовича: „ Ставлю как тезис, который я должен доказать и который я надеюсь доказать, тезис, в полной истине которого я глубоко убежден и который для меня яснее белого дня, а именно: что Н.Андреевская, купаясь, утонула и что, следовательно, в смерти ее никто не виноват”.

Правило визначеності слід вживати не тільки щодо своєї тези, але й до тези опонента. Щоб не припуститися необґрунтованості й неправильної критики його суджень, корисно дотримуватися правила стародавньоіндійських мудреців: висловлюючи в спорі думку супротивника, вони запитували: “Чи так я вас зрозумів?” – і тільки після позитивної відповіді переходили до критики цієї думки.

Порушення другого правила – найбільш уразливе місце доказу. Впасти в протиріччя з самим собою – значить приректи невдачу виступу. І навпаки, виявленням протиріччя в тезах або аргументах супротивника йому завдається серйозна поразка.

Порушення третього правила призводить до серйозних логічних помилок, які називаються “ утрата тези ” та “ підміна тези ”. Суть зводиться до того, що, розпочавши доводити одну тезу, поступово переходять до доказу іншої, порушуючи закон тотожності. Спостерігається два випадки:

1. Підміна, виверт або часткова реінтерпретація чужого тезису.

2. Підміна або часткове переформулювання власного тезису.

Підміна тези нерідко використовується як навмисний софістичний прийом, коли, будучи не в силах довести висунуте помилкове (хибне) положення, оратор намагається зробити це за допомогою підміни тези або штучного переведення уваги публіки на інше питання.

Аргументами, або доводами, називають такі висловлювання, з яких з необхідністю випливає істинність тези. Аргументи відіграють роль підвалин, на яких засновується будова доказу.

Розв’язання стратегічного завдання аргументації передбачає дотримання низки логічних правил оперування аргументами. Правила ці такі:

1) аргументи доведення мають бути істинними, такими, що не підлягають сумніву;

2) істинність аргументів доводиться незалежно від тези;

3) необхідно, щоб аргументи не суперечили один одному;

4) у сукупності аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тієї чи іншої тези.

Існують закони логіки, які не слід порушувати ораторові. Саме слово “логіка” (від грец. – побудований на міркуванні) означає науку про форми та засоби висловлення думки. Цей термін пов’язаний з відомим нам поняттям “логос” – слово, зміст, основа, наука. Антична та середньовічна наука вивела такі закони логіки:

1. Закон тотожності (усяка суть збігається сама із собою). На практиці це означає, що ми дотримуємося певного значення слова, уникаючи варіантів.

Адвокат Г. Падва розповідав, що під час його роботи в Калінінградській області він вів цивільну справу в районному суді. Виступаючи, він раз у раз говорив: „Противна сторона те, противна сторона се…”. Літній суддя зробив йому зауваження: „Ну, що Ви все – „противна сторона, противна сторона”. Для суду, наприклад, обидві сторони однаково противні…

За 11-томним „Словником української мови”, вираз „противна сторона” означає особу, що захищає інтереси, протилежні інтересам другої сторони. Саме в цьому значенні вживав цей вираз адвокат Г. Пвадва. А от суддя, мабуть сприймав його в іншому значенні.

2. Закон протиріччя (ніяке судження не може бути водночас істинним і помилковим). Якщо вислови суперечать один одному, вони не можуть бути істинними.

3. Закон виключеного третього (істинним може бути або вислів, або його заперечення). Із двох висловів, що суперечать один одному в один і той самий час у відношенні до одного і того самого предмета (явища, особи) лише один – істинний. Одна з умов закону виключеного третього – точність протиставлення. Наприклад, в анекдоті у відповідь на вимогу бандита „гаманець або життя” жертва, подумавши, запитала: „Пробачте, чи могли б ви мені на вибір ще щось запропонувати?”. Поняття „гаманець” і „життя” непорівнянні. Тут вони протиставляються ситуативно. Жертва не поставила б зустрічного запитання, якщо б бандит поставив вимогу „життя або смерть”. Тут третього справді не дано.

4. Закон достатньої підстави (усяке судження, що приймається, має бути належним чином обґрунтоване). Достатньою підставою для оратора можуть бути: фактичний матеріал, цитати, наочність. Усе це дає змогу переконати аудиторію в справедливості своєї думки.

Логічні помилки виникають, коли порушено вищезазначені закони логіки або логічні прийоми використано недобросовісно (софістично).