Тіло слимаків складається з голови, несегментованого тіла і ноги (рис. 10).
Рис. 10. Будова виноградного слимака: 1 – черепашка; 2 – голова з двома парами ротових щупалець; 3 – нога; 4 – дихальний отвір; 5 – статевий отвір; 6 – очі; 7 – анальний отвір; 8 – раковина (черепашка).
Нога — це розросла черевна стінка тулуба. На тілі виноградного слимака є спірально вигнута раковина (черепашка). У деяких видів спостерігається редукція черепашки. Шкіра утворює складку — мантію, яка вистилає раковину. У слимаків ця мантія розміщена на спинному боці тіла, ближче до переднього кінця у вигляді овального щитка. На голові є дві пари щупальців: верхні — очні, нижні — губні. Між губними щупальцями знаходиться ротовий отвір, у середині якого гризучий ротовий апарат протираючого типу. Ротовий апарат складається з непарної ротової щелепи, яка служить для підгризання їжі і подушкоподібного язика, поверхня якого вкрита дрібненькими зубчиками, що утворюють теркурадулу, яка служить для перетирання їжі.
Слимаки — гермафродити, тобто кожна особина має як чоловічі, так і жіночі статеві органи. Дорослі особини відкладають від 90 до 830 яєць під грудочки ґрунту або рослинні рештки. Зимують яйця, а також молоді і дорослі слимаки. Розвиток прямий. З яєць відроджуються молоді особини, зовні схожі на дорослих але менших розмірів. Личинок немає.
Шкідливі види: слимак польовий, великий, сітчастий, виноградний. Слимаки пошкоджують сходи озимої пшениці, бобові і хрестоцвіті рослини, моркву. Вони вигризають порожнини в коренеплодах і бульбах, а також отвори в листках капусти, буряків та інших культур. Шкодять у закритому ґрунті, пошкоджуючи розсаду і сходи овочевих культур. На пошкоджених рослинах добре помітна блискуча засохла плівка слизу, який виділяється слимаками під час руху. Виноградний слимак пошкоджує бруньки і листки винограду, шкодить плодовим деревам.
Тип Хордові — Chordata
Даний тип об’єднує найрізноманітніших тварин — ланцетник, асцидія, риби, амфібії, плазуни, птахи, ссавці, що мають істотні спільні ознаки:
– внутрішній осьовий опорний скелет — хорда (у черепних — хребет);
– розташована дорзально (зі спини) по відношенню до хорди центральна нервова система (нервова рубка, яка у хребетних диференціюється на головний і спинний мозок);
– замкнута кровоносна система з центральний органом (розташованим вентрально — черевний бік), який скорочується і штовхає кров уперед;
– наявність зябрових щілин в передній частині кишки (у водних формуються зябра, у наземних наявні на ранніх стадіях ембріогенезу).
Клас Ссавці — Mammalia,
Гризуни являють собою своєрідну групу тварин, які об’єднують два ряди — гризуни (Rodentia) і зайцеподібні (Lagomorpha). У фауні нашої країни нараховується 41 вид, що належать до 9 родин ряду гризунів і 3 видів ряду зайцеподібні. Гризуни фауни нашої країни, переважно дрібні форми, складають 47 % від загального числа ссавців. Найменшу масу — 5 г має миша-малютка; найбільшу — бобер (досягає 1 м довжини і важить до 30 кг).
Для всіх гризунів характерною ознакою є сильне розвинення однієї пари різців у кожній щелепі. Ці зуби позбавлені замкнутого кореня і здатні рости все життя. Передня поверхня різців вкрита твердою емаллю, а вся інша частина складається з більш м’якого дентина. В зв’язку з цим передня сторона стирається повільніше за інші, що забезпечує самозаточування різців. У гризунів відсутні ікла. Між різцями і корінними зубами є вільне місце — діастема. За цими ознаками їх можна безпомилково відрізнити від інших дрібних ссавців, зокрема комахоїдних.
Ще однією особливістю гризунів є їх висока плодючість. Найбільш плідними представниками родини мишоподібних є полівки (рис. 11.1), миші та пацюки (рис. 11.1). Полівки і миші мають однакову довжину тіла — 12 см, але відрізняються довжиною хвоста: у полівки — 3–4 см, у миші — 9 см.
У звичайної полівки вагітність триває 18–20 днів. У посліді народжується 5–8 мишенят, які у віці 12–30 днів здатні до розмноження. Повторна вагітність самок може наступати вже в день пологів. Потенціал розмноження у мишей (хатня, польова, курганчикова) також дуже високий.
Полівки здатні використовувати в їжу понад 200 видів рослин (пошкоджують не лише польові культури але й плодові дерева). Вони, часто поселяються в сховищах, у скиртах та копицях і сильно пошкоджують грубі фуражні корми (сіно, солому, полову). Ці гризуни в роки масового розмноження здатні знищувати десятки і навіть сотні гектарів посівів зернових культур і багаторічних бобових трав.
Рис. 11. Різноманіття гризунів: 1 – полівка звичайна; 2 – пацюк.
Миша польова — вологолюбива тварина, яка поширена в лісовій і степній зонах. Живиться насінням і соковитою рослинністю та роить запаси зерна на зиму. Величина запасу інколи сягає багатьох кілограмів, що дозволяє родині мишей харчуватись 1–2 роки. У суворі зими здатні місяцями не виходити на поверхню. Якщо миші запасли багато корму, то до весни наступного року зберігається висока життєздатність популяції. При незначних кормових запасах їх чисельність різко зменшується.
До цієї ж родини належать і пацюки: сірий і чорний. За підрахунками вчених пацюки в роки підвищення їх чисельності здатні знищувати продовольчих товарів у коморах і сховищах на суму 300–400 млн. доларів.
Гризуни небезпечні і в епідеміологічному відношенні. Вони не лише забруднюють своїми екскрементами продукти та водні джерела, які використовують люди; а й переносять небезпечні захворювання — жовтяницю, різні види тифу, туляремію, холеру, чуму, бруцельоз тощо. За всі роки розвитку людства гризуни нанесли йому збитків більше, ніж усі війни разом узяті.
ТЕМА № 2.
ЗОВНІШНЯ БУДОВА КОМАХ (ЕЙДОНОМІЯ КОМАХ)
Мета заняття: Ознайомитися з будовою тіла комахи, придатками основних відділів і їх функціями.
1. Голова та її придатки
2. Грудний відділ і його придатки
3. Черевце і його придатки
Завдання заняття: Вивчити та замалювати зовнішню будову комах і будову голови, типи вусиків, типи ротових апаратів, типи ніг та їх будову, типи крил та їх жилкування, типи черевця та його придатки.
Тіло комах розділене на серію члеників або сегментів. Останні чітко об’єднані у три відділи тіла: голову, грудний відділ і черевце. Кожен з цих відділів несе різного роду придатки (рис. 12).
Рис. 12. Зовнішня будова комах: 1 – нижня губа; 2 – нижня щелепа;
3 – мандибула; 4 – верхня губа; 5 – голова; 6 – антени; 7 – передні груди;
8, 11, 14 – ноги; 9 – передня пара крил (надкрила); 10 – середні груди;
12 – задні груди; 13 – задня пара крил; 15 – черевце.
Голова та її придатки
| Рис. 13. Зовнішня будова голови: 1 – тім’я; 2 – складне око; 3 – основа вусиків; 4 – лоб; 5 – наличник; 6 – верхня губа; 7 – верхня щелепа; 8 – щупальце щелепи; 9 – нижньогубне щупальце; 10 – просте око; 11 – щока. |
| Рис. 14. Фасеткове око комахи: 1 – рогівка; 2 – кришталевий конус; 3 – світлочутливі елементи ока; 4 – зоровий нерв; 5 – пігментні прошарки між оматидіями. |
Розрізняються комахи і за типом постановки голови. Основними типами є прогнатичний і гіпогнатичний. При прогнатичному типі постановки голови ротові органи направлені вперед (турун, личинка золотоочки, сонечко, ковалик, мідляк), а при гіпогнатичному — донизу (сарана, більшість жуків і клопів). Крім цих типів розрізняють ще й опістогнатичний тип постановки голови, при якому ротові органи направлені назад і наближені до передніх кінцівок (ніг). Такий тип постановки голови характерний для цикадок, попелиць і листоблішок (медяниць).
Органи зору у комах представлені очима — складними і простими. Складних або фасеткових очей (рис. 14) у комах завжди одна пара. Вони розміщені по боках голови. Кожне фасеткове око складається з багатьох зорових одиниць — оматидів. Зовні кожний оматид утворює на поверхні ока фасетку, від якої і одержали свою назву складні очі. Прості очі є не у всіх комах. У перелітної сарани їх три — у вигляді маленьких випуклостей, що розміщені на лобі (одне око посередині лоба і два інших — поблизу вусикових впадин).
Вусики (антени, сяжки) — пара членистих придатків, які розташовані з обох боків лоба між очима. Вони є органами нюху і дотику. Вусики дуже різноманітні за будовою у різних видів і груп комах. Інколи їх будова неоднакова навіть у різних статей одного виду: у самців вони більше розвинені, ніж у самок.
Розмаїття вусиків у комах, як правило, зводиться до таких типів (рис. 15).
1. Щетинкоподібні або шилоподібні вусики. Членики циліндричної форми, тонкі, більш-менш однакові, поступово звужуються. Від основи до верхівки вусики загострюються. Наприклад у тарганів, коника-стрибунця, цвіркуна.
Рис. 15. Типи вусиків комах: А – загальна будова (1 – джгут, 2 – ніжка, 3 – основний членик); Б – щетинкоподібні, В – ниткоподібні,
Г – чоткоподібні, Д – пилкоподібні, Е – булавоподібні, Ж – гребінчасті,
З – неправильні, И – перисті, К, Л – головчасті, М – пластинчасті,
Н – з почленованим члеником (двокрилі), О – щетинконосний.
2. Ниткоподібні вусики — усі членики більш-менш однакової товщини, циліндричні. Наприклад у сарани, деяких метеликів п’ядунів і вогнівок.
3. Чоткоподібні вусики — короткі з заокругленими краями. Основи члеників звужені так, що членики відокремлюються один від одного помітними перетяжками. Наприклад у жука-чорниша.
4. Пилкоподібні вусики — членики трикутної форми з відтягнутими в один бік верхніми гострими кутами (разом вони нагадують зубці пилки). Наприклад у жуків-коваликів і златок.
5. Булавоподібні вусики — кілька грубих або розширених верхівкових члеників джгутика складають булаву. Наприклад у метеликів-біланів.
6. Колінчасто-гребінчасті вусики — перший членик значно довший за інші і розміщений під кутом до інших члеників, що складають джгутик, останні членики джгутика з видовженими відростками у вигляді гребінця. Наприклад у жуків-оленів.
7. Неправильні вусики — членики вусика різняться за формою і величиною, в багатьох випадках асиметричні. Наприклад у жуків-вертячек.
8. Перисті вусики — членики вусика мають двобокі вирости, які зменшуються від основи до верхівки, в цілому форма вусика нагадує пір’їну птаха. Наприклад у метеликів шовкопрядів.
9. Головчасті вусики — нагадують булавоподібні, але у цього типу вусиків булава більш чітко відокремлена від інших члеників джгутика. Наприклад у жуків-мертвоїдів.
10. Пластинчасті вусики — цей тип вусиків являє собою видозмінені булавоподібні вусики, у яких булава складається з віялоподібних витягнутих в один бік пластинок. Наприклад у травневого хруща.
11. Веретеноподібні вусики — у середній своїй частині вони грубі і загострені до верхівки і до основи. Наприклад у метеликів-пістрянок і бражників.
12. Колінчасті вусики — перший членик значно довший за інші і розміщений під кутом до інших члеників, що складають джгутик. Наприклад у джмеля та бджоли.
13. Щетинконосні вусики — складаються, як правило, з 3-х члеників, на останньому з яких збоку або на верхівці є щетинка. Наприклад у кімнатної мухи.
Залежно від способів живлення і особливостей споживання їжі ротові органи у різних груп комах істотно відрізняються за будовою. Розрізняють два основних типи ротового апарату: гризучий та сисний. Гризучі ротові органи пристосовані до живлення твердою їжею — частинами рослин, насінням, органічними рештками. З переходом окремих груп комах до споживання рідкої їжі (нектар квітів, клітинний сік рослин, кров тварин) виникли модифікації ротових органів сисного типу.
Гризучі ротові органи складаються з верхньої губи, парних нерозчленованих верхніх щелеп, парних розчленованих нижніх щелеп та непарної розчленованої нижньої губи. Зверху ротові органи прикриті верхньою губою, яка за походженням є складовою шкіри, зазвичай, у вигляді прямокутної пластинки.
Типи ротових апаратів і їх будова
| № п/п | Складові частини ротових органів | Функції частин ротових органів, представники комах | |
| 1. | 
1 – верхня губа; 2 – верхні щелепи; 3 – нижньо-щелепний щупик; 4, 5 – зовнішня і внутрішня жувальні лопаті; 6 – стволик; 7 – основний членик; 8 – підпідборіддя; 9 – підборіддя; 10, 11 – жувальні лопаті; 12 – нижньогубні щупики | Верхня губа прикриває верхні щелепи і інші частини ротового апарату і служить для підтримки їжі під час її пережовування. Верхні щелепи або жвали мають на внутрішньому боці зубці, за допомогою яких комахи відгризають частинки їжі і перетирають їх до того, як вони попадуть у ротовий отвір. На нижніх щелепах є зовнішня і внутрішня жувальні поверхні, за допомогою яких комаха пережовує їжу. Нижня губа комах прикриває ротовий отвір знизу і служить для підтримки їжі. Такий ротовий апарат мають: сарана, жуки, таргани тощо. | |
| 2. | Видозміною ротового апарата гризучого типу є лижуче-гризучий ротовий апарат. Верхня губа нагадує собою верхню губу гризучого ротового апарату. Верхні щелепи також подібні, так як на внутрішній поверхні мають зубці, за допомогою яких бджоли розгризають пильники під час збирання пилку, розминають віск при будівництві сотів, розгри-зають дерево при розширенні дуже вузького льотку. Нижні щелепи дещо видозмінені і втратили жувальну поверхню. Для споживання рідкої їжі (нектару) нижня губа має більш складну будову, на ній є добре розвинутий язичок, який утворився в результаті злиття внутрішніх жувальних лопатей нижньої губи. Піднімання рідини до ротового отвору здійснюється активними смок-тальними рухами ротових частин. | ||
| 3. |
| Верхня губа має форму загостреної непарної пластинки і зверху прикриває основу хоботка. Верхні і нижні щелепи перетворилися у чотири тонкі колючі щетинки, якими комаха проколює субстрат. У середині субстрату щетинки попарно складаються і утворюють 2 канали: харчовий, який призначений для всмоктування рідкої їжі та слинний, через який комаха вводить слинні ферменти, які сприяють покращен-ню всмоктування їжі. Нижня губа служить опорою для щелеп. По слинному каналу в середину субстрату надходить отрута та фермент-антикоагулянт, який зрід-жує (розчиняє) ендосперм, а по харчовому каналу за законами капілярності всмоктується напів-перетравлена їжа, яка потрапляє у травний тракт комахи. Такий ротовий апарат характерний для комарів. | |
| 4. |
| Верхня губа редукована і збереглася у вигляді невеликої пластинки або вузької смужки з’єднаної з наличником. При вживанні їжі вона участі не приймає. Верхні щелепи повністю відсутні. Нижні щелепи перетворилися у спірально звернутий хоботок і являють собою головну частину для прийняття рідкої їжі. За допомогою хоботка комахи висмоктують нектар. Нижня губа має вигляд невеликої непарної пластинки, яка знаходиться з нижнього боку рота. По боках нижньої губи є пара щупиків. Такий ротовий апарат характерний для метеликів. |
Ротовий апарат бджоли (гризучо-лижучого типу): 1 – верхня губа; 2 – верхні щелепи; 3 – нижньогубні щупики; 4 – нижня губа; 5 – нижні щелепи; 6 – зовнішня жувальна лопать; 7 – внутрішня жувальна лопать; 8 – максилярний щупик; 9 – стволик; 10 – основний членик; 11 – підпідборіддя; 12 – підборіддя; 13 – додаткові язички; 14 – язичок.
Ротовий апарат самки комара (колючо-смоктального типу): 1 – антени; 2 – щупики; 3 – нижні щелепи; 4 – верхні щелепи; 5 – підглоточник; 6 – нижня губа; 7 –- верхня губа
Ротовий апарат метелика (смоктального типу): 1 – основа антени; 2 – верхня губа; 3 – очі; 4 – губні щупики; 5 – хоботок
Сисні ротові органи утворились як результат значних змін гризучих, але в більшості випадків зберегли загальну схему будови, властиву гризучим органам. Наприклад, у ротових органах гризучо-лижучого типу (бджоли, джмелі, деякі оси) нижні щелепи і нижня губа утворюють хоботок, їх окремі частини сильно видовжилися, але ще зберігають членистість характерну для гризучих органів.
У колючо-сисних ротових органах клопів верхні і нижні щелепи трансформувалися в тонкі і довгі колючі щетинки, вміщені у довгий членистий хоботок, утворений нижньою губою. При живленні клопа хоботок впирається у субстрат, коліноподібно вигинається назад і перша пара колючих щетинок (верхні щелепи) проколює покриви і проникає у тканину рослини або в тіло жертви. Друга пара колючих щетинок (нижні щелепи) щільно прилягаючи одна до одної, утворює два внутрішніх канали. По одному в тканину рослини нагнітається слина, по іншому — всмоктується рідка їжа. Довгий хоботок метеликів, які живляться нектаром квітів, утворився з сильно витягнутих у довжину зовнішніх лопатей нижніх щелеп, які навіть втратили свою членистість.
Від типу ротового апарату (будови) залежить тип пошкодження рослин, а особливості будови враховують як при визначенні шкідників, так і при виборі групи хімічних препаратів для захисту від них.
