Елліністичний період історії стародавньої Греції

 

Процес культурного розвитку в період еллінізму проходив в нових умовах і мав значні особливості в порівнянні з попереднім часом. Ці нові умови створювалися в значно більшій ойкумені. Якщо в попередній час людина почувала себе мешканцем невеликого поліса в Греції, то в епоху еллінізму посилилось переміщення і змішання населення.

Розширення навколишнього світу людини, знайомство з новими умовами життя і місцевими традиціями, збільшувало кругозір, розвивало творчі начала кожної людини,створювало благополучні умови для культурної творчості.

Соціальна структура елліністичного суспільства поєднувала рабів класичного типу і давньосхідних соціальних відносин. Комплекс різних взаємовідносин соціальних груп виплескувались в різних ідеологічних системах, по – різному проявлялися в філософії і науці, архітектурі і скульптурі, літературі.

Змінилася роль держави в розвитку культури. Елліністичні монархії виробили політику в області культури, зробили спроби направити процес культурної творчості в потрібне русло, виділяючи кошти для фінансування культури[11,120].

Для елліністичної епохи характерно збільшення ролі релігії у всіх її проявах суспільного і культурного життя в порівнянні з V – IV ст. до н.е. Розселившись по всьому Близькому Сході греки і македонці принесли з собою культи олімпійських богів, яким вони поклонялися на своїй батьківщині. Однак на нових місцях традиційні культи грецьких богів піддалися серйозній трансформації, як під впливом нових умов життя серед корінного населення, так і під впливом більш розвинених і давніх східних релігійних систем[5,145].

Культи грецьких богів Зевса, Аполона, Гермеса, Афродіти,Артеміди набувають нових характеристик, взятих у давньосхідних богів Ормузда, Мітри, Аттіса, Кібели, Ісіди. Серед грецького населення визнаються і поклоняються східні культи Великої матері Богів, але особливої популярності набула єгипетська богиня Ісіда. Вона включає цілий ряд функцій грецьких богинь: Гери, Афродіти, Деметри, Селени і стає універсальним культом єдиного жіночого божества. Характерним для релігійного синкретизму є не тільки співставлення функцій грецьких і східних рис в системі традиційних грецьких, але і поява синкретичних нових богів. Найбільш яскравим прикладом є культ Сараписа в Єгипті, розроблений як грецькими, так і єгипетськими жрецями по наказу правителів. Птолемей Лаг, бажаючи створити новий культ, який би міг задовільнити релігійні потреби як еллінів, так і місцевого населення, довірив його розробку Манефону і Тимофію[12,400].

В елліністичний період в релігійно-політичному житті отримують розповсюдження ідеї мессіантства, віри в прихід божественного спасителя-месії, який повинен визволити пригнічений народ від іга завойовників. Як правило ідеї месіанства розповсюджуються серед малих народностей, завойованих і насильно включених в склад великих елліністичних держав.

В цілому елліністичний період характеризується активними пошуками нових релігійних форм і ідей, тягою до монотеїзму і етичним сторонам релігійних вчень. В релігійних пошуках народжуються деякі релігійні ідеї, які пізніше ввійдуть складовою ланкою в християнство.

Всі ці пошуки висвітлювали ускладнення соціального і політичного життя. Глибокі зміни в світогляді елліністичних людей вплинули на стан філософії як світоглядної науки про загальні закони розвитку світу, людини і його мислення. Центром елліністичної філософії стали Афіни, де змагалися декілька впливових філософських шкіл. Продовжуючи існувати філософські школи учнів великих філософів IV ст. до н.е. Платона і Арістотеля. Школа учнів Платона отримала назву Академії. Його близькі учні Ксенократ, Полемон,Кратен (40-30 – ті рр. IV ст. – 70-ті рр. IIIст. До н.е.) зіставили Древню Академію, послідовники Платона III-II ст. Середню або Нову Академію. Як Древня так і Нова Академія розвивали лише деякі положення філософської теорії Платона, приділяючи особливу увагу містичним сторонам його вчення.

Послідовники Арістотеля приділяли велику увагу розробці наукових питань і деякі з них стали видатними. Так, Феофраст став засновником наукової ботаніки, Стратон прославився видатними відкриттями в області фізики. Поступово школи втрачають свою популярність і перетворюються в замкнені елітарні групи з обмеженим впливом на розвиток філософської думки[3,55].

Другою популярною філософською системою елліністичного часу була філософія Епікура (341-270 рр. до н.е.) і його послідовників епікурейців. Учення Епікура також ділиться на три частини: фізику, логіку і етику, але на відміну від стоїків найбільше розробленою частиною його системи стало вчення ро упорядкування і рух світу. Епікур був матеріалістом і в своєму вченні про про світ розвинув думку Левкіппа-Демокрита про атомний склад світу. На його думку, світ представляв собою матерію яка складається з атомів. Із атомів складаються не тільки матеріальні речі, але і душа.Атоми рухаються в пустоті, в процесі руху вони зіштовхуються один з одним, утворюючи різні тіла. Матерія вічна. Епікур признавав існування богів, але вважав їх одним із проявів природи.

Засновником кінічної філософії був Антисфен (440-366 рр. до н.е.), який жив в класичну епоху, але в епохі еллінізму його філософія стала популярною серед міського населення. Одним із найбільш відомих кініків був Діоген із Синопа (404-323 рр. до н.е.). Кініки були байдужі до аналізу успадкування світу, вивчення законів мислення. Вони зосередили зусилля на розробці етичних проблем і зробили спробу втілити в життя правила поведінки, які вони виробили.

В цілому елліністична філософія представляла собою новий, великий крок вперед в розвитку філософської думки, вона збагатила світову філософію глибокими і оригінальними ідеями і зайняла почесне місце в скарбниці людської цивілізації[16,43].

Літературний процес епохи еллінізму з однієї сторони, відображав великі зміни в соціальній і духовній атмосфері цієї епохи, з іншої – продовжував ті традиції, які вже сформувались в літературі класичного часу. Можна відмітити ряд нових моментів в розвитку художньої літератури епохи еллінізму і передусім збільшення письменників. Від елліністичного часу збереглися імена більше 1100 письменників, ніж в попередню епоху. Елліністична література відображала умови і нові потреби читачів, розвивалася на базі класичної літератури. Елліністичне місто неможливо представити без театру, який зазвичай вміщував до половини всього міського населення. Театральна будівля стає складним архітектурним комплексом, його розробкою займалися кращі архітектори. Театр став особливим, прикрашеним комплексом різних помешкань. Відбиваються суттєві в самому театральному дійстві: із нього практично виключаються хор і дійство ведеться безпосередньо акторами, кількість яких зростає. Виключення хору привело до перенесення дійства з архестри на проскеній. Міняються і реквізити акторів: замість маски, яка закривала всю голову і короткої комічної туніки використовуються маски схожі на реальні риси обличча і костюми близькі до повсякденного одягу. Тим самим дійство, набуло більш реалістичний, близький до життя характер.

Зміни в театральному дійстві викликалися новими смаками елліністисних глядачів і новими драматичними жанрами. В елліністичний час продовжують ставитися трагедії, тому що трагедія була непримітною приналежністю суспільних і релігійних свят в багатьох містах. Трагедія писалася на міфологічні і сучасні сюжети. Один з відомих трагіків Лікофрон прославився трагедією про страждання міста Касандрії в часи облоги, а також сатиричною драмою «Менедем» в якій він висвітлив протирічча між благородним стремлінням і низьким рівнем життя людей. Однак найбільш популярним драматичним жанром в період еллінізму стала нова комедія, яка зображувала протистояння різних характерів, наприклад, мудрого старого та ін.

Одним із кращих представників цієї побудови драми був афінський поет Менандр (342-292 рр. до н.е.). В його комедіях проявлялась майстерність в висвітленні характерів; відомий психологізм, уміння помітити побутові деталі, майстерність в веденні інтриги. Комедія Менандра висвітлювала умови афінського життя з її повсякденними заняттями, інтересами, реалістично зображуючи життя еллінських Афін, Менандр зробив це настільки художньо і глибоко, що в його афінських героях жителі впізнавали своїх сучасників, що забезпечило комедіям Менандра велику популярність і широку роповсюдженність по всьому елліністичному світу.

В елліністичний час популярності набув жанр штучного епосу, найбільшим його представником став Апполоній Родоський, автор поеми «Аргонавтика» (IIIст. до н.е.). Аполоній детально описує плавання аргонавтів до берегів Колхіди. В цілому поема Апполонія – твір, який свідчить скоріше про трудолюбимість, ніж про поетичний талант автора (за виключенням опису любові Медеї і Ясона, яке написано з великим натхненням і вважається одним з поетичних шедеврів еллінізму)[5,300].

Період еллінізму був часом заснування багатьох нових міст. Звісно, цей процес дав поштовх для розвитку містобудування мистецтва і архітектури. Елементи правильно спроектованого міста з`явилися ще в класичному часі, але повне завершення містобудівних принципів регулярного міста і їх широке розповсюдження відбулося лише в елліністичний період. Основні принципи регулярного міста були в наступному:

1. Вибір для міста придатної в кліматичному відношенні, на пересічі торгових шляхів, придатної для оборони місцевості.

2. Створення генерального плану.

3. Планування міста на рівні квартали.

Генеральний план міста мав спеціальні місця для центральної площі-опори для театральних будівель, храмів, стадіонів і гімназій. Генеральний план включав садово-паркові комплекси, як правило на окраїнах міста, які служили місцем відпочинку.

Храм утворив значення головної будівлі елліністичної архітектури,хоча у всіх містах будували велику кількість храмів, а тип храмової будівлі розвивався далі (великі розміри, розкішна обробка, два ряди колон-діптер). Основоюрозвитку елліністичної архітектури стали будівлі суспільного і утилітарного значення. Народних зборів (пританеї), бібліотеки, арсенали, театри і стадіони. Якщо в класичну епоху приватне житло практично не розроблялося, то в період еллінізму архітектура приватного житла стала предметом особливої уваги. Розроблювалося два типи будинків:

1.Блок декількох будинків-квартир.

2.Міська вілла.

Також набуває розвитку скульптура. Інтерес до скульптурних робіт в елліністичний час був великий. Скульптури прикрашали приватні будинки, суспільні будівлі, площі, акрополі,паркові зони. Статуї характерні навіть для невеликих міст. Наприклад в такому бідному місті як Терм його Філіп V в кінці III ст. до н.е. було 2 тис. статуй. Однак великий попит привів до масового виготовлення статуй,що привело до творчого занепаду. Для еллінського майстра божество це не спокійна, прекрасна, могуча і добра істота, а капризна і грізна сила.

Разом з тим в елліністичній скульптурі продовжити зберігатися традиції талановитих майстрів V-IV ст. до н.е., і в рамках ціх традицій були створені шедеври еллінізму: Ніка Самофракійська (поч.III ст. до н.е.) – богиня перемоги, сходяча на ніс корабля. Тюхе (щастя) міста Антіохії (III ст. до н.е.), зображена в вигляді прекрасної, доброї жінки; відома всьому світу статуї Афродіти Мілоської і Афродіти Кіренської (II-I ст. до н.е.), богині любові і краси[8,327].

Отже, Еллінізм став заключним етапом давньогрецької культури. В цей період високий рівень еллінської культури в цілому зберігається. Лише в деяких галузях, наприклад, в філософії, він трохи падає. В той час відбувається експансія еллініської культури на території багатьох східних держав, які виникли після розпаду імперії Александра Македонського, де вона з’єднується зі східними культурами. Саме цей синтез грецької і східної культур утворює те, що іменується культурою еллінізму. Її утворення йшло під впливом перед усім грецького способу життя і грецької системи освіти. Але разом з тим в цю добу відбуваються радикальні зміни в ціннісних орієнтаціях, які відбились на світобаченні людей доби еллінізму. Витончена і водночас барвиста, багатоманітна культура еллінізму, що поєднала у собі досконалість, класичну ясність і технічну бездоганність грецької та монументальність східних культур створила той грунт, на якому виросла культура Римської імперії.

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, характерною рисою ранньогрецької культури була дивовижна єдність її стилю, яскраво відзначеного самобутністю, життєвістю і гуманністю. Людина займала значне місце у світогляді цього суспільства; причому художники приділяли увагу представникам різних професій і соціальних верств, внутрішнього світу кожного персонажа. Особливість літератури ранньої Еллади позначається в тому дивовижно гармонійному поєднанні мотивів природи і вимог стилю, які виявляють твори її кращих майстрів мистецтва. І якщо спочатку художники, особливо критські, прагнули більше до прикрашення, то вже з XVII-XVI ст. до н.е. творчість Еллади повної життєвості. Повинно помітити, що в культурі вивчається притаманна певна традиційність, збереження ряду понять, наприклад, мотиву спіралі, що зберігся ще від культури північнобалканських племен епохи неоліту, що отримали чудовий розвиток в кікладському мистецтва III тис.до н.е. і багаторазово відтворене в II тис.до н.е. в орнаменті як монументальних царських палаців, але й у декорі побутових предметів, особливо посуду. Разом зі спіраллю народ зберіг і інші традиційні геометричні мотиви. Тому в епоху після дорійського переселення, коли з загибеллю палаців різко зменшилася потреба в предметах розкоші, геометричний стиль знову зайняв провідне місце з мистецтві.

У XXX-XII ст.до н.е. населення Греції пройшло складний шлях економічного, політичного і духовного розвитку. Зазначений відрізок історії характеризується інтенсивним зростанням виробництва, який створив у ряді областей країни умови для переходу від первіснообщинного до ранньоклассовому суспільства. Паралельне існування цих двох суспільних систем зумовило своєрідність історії Греції в епоху бронзи. Необхідно відзначити, що багато досягнень еллінів того часу з'явилися основою блискучої культури греків класичної епохи і разом з нею увійшли до скарбниці європейської культури.

Потім протягом декількох століть, так званих "Темні віки" (XI-IX ст. до н.е.) У своєму розвитку народи Еллади по невідомим досі обставин, можна сказати, відкидаються до первіснообщинного ладу.

За "Темними століттями" слідує період Архаїки - це час виникнення, в першу чергу, писемності (на основі фінікійської), потім філософії: математики, натурфілософії, потім надзвичайне багатство ліричної поезії та ін. Греки, уміло використовуючи досягнення попередніх культур Вавилона, Єгипту, створюють своє власне мистецтво, що зробило величезний вплив на всі наступні етапи європейської культури.

У період архаїки поступово була створена продумана і ясна система архітектурних форм, яка стала основою всього подальшого розвитку грецького зодчества. Про монументальний живопис архаїчного періоду нічого не відомо. Очевидно, що вон існував, але з якихось причин не зберегся. Зате ми можемо судити про вазопис, який на відміну від багатьох інших мистецтв набагато більш динамічно, різноманітне і швидше відгукується на різноманітні художні відкриття та експерименти. Таким чином, період архаїки можна назвати періодом різкого стрибка в культурному розвитку Греції.

За архаїчним періодом слідує період класики (V-IV ст. до н.е.).

У філософії V ст.до н.е. основним напрямом була натурфілософія, матеріалістична у своїй основі і піфагореїзм, що протистоїть їй. Але чим більше вона відривається від реальних знань тим більше громадський скептицизм до натурфілософії, виразниками якого стали софісти. Виникнення софістичного руху пов'язано з загальним ускладненням структури суспільства. Вони зіграли велику роль у духовному перевороті в грецькому суспільстві в середині V ст., в результаті якого в центрі філософії не світ, а людина.

Кінець V-IV ст. до н.е. - період бурхливої ​​духовного життя Греції, формування ідеалістичних ідей Сократа та Платона, які розвивалися в боротьбі з матеріалістичною філософією Демокріта, і виникнення вчення Кініків.

Еллінізм став заключним етапом давньогрецької культури. В цей період високий рівень еллінської культури в цілому зберігається. Лише в деяких галузях, наприклад, в філософії, він трохи падає. В той час відбувається експансія еллініської культури на території багатьох східних держав, які виникли після розпаду імперії Александра Македонського, де вона з’єднується зі східними культурами. Саме цей синтез грецької і східної культур утворює те, що іменується культурою еллінізму. Її утворення йшло під впливом перед усім грецького способу життя і грецької системи освіти. Але разом з тим в цю добу відбуваються радикальні зміни в ціннісних орієнтаціях, які відбились на світобаченні людей доби еллінізму.

У зв'язку з розселенням греків на території держави Александра Македонського полісна ідеологія поступово змінюється космополітичною. Розкидані по величезних просторах греки відчували себе вже громадянами не певного полісу, а усього елліністичного світу. Відірваність людей від співвітчизників, численні перевороти, війни, розорення сприяли посиленню індивідуалізму. Водночас широко розповсюджується фаталізм - віра у повну підкореність людини долі. Усі ці зміни знайшли свій прояв у релігії, філософії, літературі. Із галузей духовної культури найбільш успішно в епоху еллінізму розвивається наука і мистецтво. В науці провідні позиції продовжує займати математика, де працюють такі великі уми, як Евклід і Архімед. Їх зусилля математика не тільки прогресує в теоретичному плані, але й знаходить широке практичне застосування в механіці, оптиці, статиці, гідростатиці, будівництві. Архімед є автором багатьох технічних винаходів. Значні успіхи мають також астрономія, географія, медицина.

У літературі періоду еллінізму зростає увага до окремої людини, переживань, проблем. Вона набирала більш камерного, інтимного характеру, виник новий жанр - твори для розважального читання. Особливим успіхом користувалась комедія, яка отримала назву новоаттичної. Головним чином, це побутова драма, або драма характерів. Основними її темами стали кохання, сімейне життя. Помітним явищем в літературі є александрійська поезія "малих форм", яка відрізняється витонченістю, легким відтінком іронії, гумору, найяскравішим представником якої був Каллімах.

Швидке піднесення міст сприяло розвитку архітектури, особливо мистецтва міського планування. Чіткою геометричною структурою відзначались Олександрія, Селевкія та інші міста. З'явилися численні громадські споруди: базиліки (торгові та судові будинки), гімназії, палестри, стадіони, бібліотеки, а також розкішні палаци царів, житлові будинки. З елліністичних пам'яток архітектури найбільш відомим є Пергамський вівтар, побудований иа честь Зевса та Афіни.

В елліністичній скульптурі переважає патетичний стиль, що відповідає новим рисам архітектури, досягаючи з нею гармонії. Попри однакове з класичною культурою художнє завдання елліністичне мистецтво вдається до інших об'ємів і засобів виразності. Поряд із класичними зразками з'являються гігантоманія та скульптурна мініатюра. Класичних героїв-атлетів та Афродіт доповнюють скульптурні зображення “гігантоманії” - боротьби богів, скульптурні групи, жанрові та еротичні сюжети. З елліністичних пам'яток скульптури найбільш відомими є знаменитій Родоський "Колос", створений Хересом, мармурова скульптура Ніки Самофракійської роботи Піфократа Родоського та монументальний фриз велетенського Пергамського вівтаря. До монументального напрямку можна зарахувати і скульптурну групу "Лаокоон" (робота Агесандара, Полідора та Афінадора). І нарешті своєрідним символом цієї епохи є "Венера Мілоська".

Витончена і водночас барвиста, багатоманітна культура еллінізму, що поєднала у собі досконалість, класичну ясність і технічну бездоганність грецької та монументальність східних культур створила той грунт, на якому виросла культура Римської імперії.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.Тюмєнєв О.І. Історія стародавніх рабовласницьких суспільств / О.І. Тюмєнєв. – М.: Вища школа, 1934. –500 с.

2.Ковольова С.І. Історія античних рабовласницьких суспільств / С.І. Ковольова. –К.: Наука, 1995.– 450 с.

3. Сергєєв В.С. Історія Стародавньої Греції / В.С. Сергєєв. –М.: ОГІЗ, 1948.– 450 с.

4. Гайдукевич В.Ф. Боспорське царство / В.Ф. Гайдукевич. –М.: ОГІЗ, 1949.– 340 с.

5. Ранович А.Б.Эллинизм и его историческая роль / А.Б. Ранович. –М.: Наука, 1950.– 350 с.

6. Зограф О.М. Античні монети / О.М. Зограф. –М.: Вища школа, 1951.– 350 с.

7. Блаватський В.Д. Античная цивилизация / В.Д. Блаватский. –М.: Наука, 1950.– 270 с.

8. Лур`є С.Я. Мова і культура мікенської Греції / С.Я. Лур`є. –К.: Наука, 1957.– 600 с.

9.Колобова О.М. Стародавнє місто Афіни і його памятки / О.М. Колобова. –К.: Наука, 1961.– 586 с.

10. Лейцман Я.А. Рабство в мікенській і гомерівській Греції / Я.А. Лейцман.–М.: Вища школа, 1963.– 400 с.

11. Блаватська Т.В. Ахейська Греція / Т.В. Блаватська. –М.: Мистецтво, 1966.– 250 с.

12. Ковальов С.І. Історія Стародавнього світу / С.І. Ковальов. – М.: Наука, 1962.– 469 с.

13. Колобова О.М. Нариси історії Стародавньої Греції / О.М. Колобова, Л.М. Глускіна. –К.: Наука, 1999.– 469 с.

14. Андре Боннар. Грецька цивілізація / Андре Боннар. – К.: Мистецтво, 1992, I-III книги.

15. Куманецкий К.Ф. История культуры Древней Греции и Рима / К.Ф. Куманецкий.– М.: Высшая школа, 1990. – 544 с.

16.. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.

17.Тронський І.М. Історія античної літератури / І.М. Тронський.–К.: Учпедгіз, 1947.–560 с.