Культурні досягнення крито-мікенського періоду в історії стародавньої Греції

ВСТУП

Актуальність теми. Грецька культура досягла недосяжних висот, стала новою ступінню в розвитку світової культури, здійснила могутній вплив на культуру народів всього античного Середземномор’я.Тому проблеми вивчення історії культури Стародавньої Греції є актуальними в сучасних умовах, оскільки в цій державі був нагромаджений величезний досвід політичного, економічного, мистецького спрямування.

Щодо мене, то культура Стародавньої Греції допомогла мені зрозуміти всю неординарну різноманітність не тільки культури Греції, а й культури інших держав, зокрема культури Риму, яка сформувалася на основі Грецької культури.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи є культура Стародавньої Греції.

Предмет дослідження є розвиток грецької культури протягом усіх періодів Стародавньої Греції.

Хронологічні рамки даної курсової роботи охоплюють всю історію стародавньої Греції III тис.до н.е.­-30 рр. I ст. до н.е. в межах наступних періодів:

Крито-мікенського, Гомерівського, Архаїчного, Класичного, Елліністичного.

Територіальні межі даної курсової роботи охоплюють територію Греції та островів: Крит, Родос та ін.

Мета дослідження. Метою дослідження цієї курсової роботи є висвітлення особливостей формування грецької культури.

Дослідницькі завдання:

1.Проаналізувати етапи культурні досягнення крито-мікенського періоду в історії стародавньої Греції.

2.Охарактеризувати особливості культурних здобутків періоду «Темних віків» та архаїчної доби.

3.Зясувати вплив культури Класичного періоду на культуру інших народів.

4. Дослідити Елліністичний період історії стародавньої Греції.

Історіографія теми. Дана тема одержала певне висвітлення в наукові літературі, яку можна поділити на три періоди. В перший період, який припадає в основному на 20-ті роки, відбувалось становлення історичної науки, присвяченої стародавньому Сходу, Греції і Риму. Прогресивна частина старших вчених працювала в радянських вузах і в Академії наук. Поряд з ними починало працювати або працювало тоді ще молоде покоління їхніх учнів.

На початку 30-х років виходить кілька підручників і посібників з історії стародавньої Греції і Риму. Історія стародавньої Греції і еллінізму була висвітлена в праці О. І. Тюменєва «Історія стародавніх рабовласницьких суспільств», виданій у 1934 р.[1]. Однак добу еллінізму О. І. Тюменєв тут характеризував кріпосницькими, а не рабовласницькими відносинами. Навпаки, в двотомному лекційному курсі С. І. Ковальова «Історія античних рабовласницьких суспільств»[2] стародавня Греція і еллінізм були подані як рабовласницькі дещо схематично, а селян в елліністичному Єгипті він навіть назвав державними рабами. Більш вдалим виявився курс лекцій В. С. Сергєєва «Історія стародавньої Греції»[3], виданий у 1934 р. В цьому курсі, переробленому й виданому другим виданням у 1939 р., історія стародавньої Греції була викладена послідовно і конкретно, як історія рабовласницького суспільства, що розвивається. Починаючи з крито-мікенської доби було відзначено складність соціальних відносин рабовласницького елліністичного суспільства. Але в книзі не було огляду джерел і історіографії, дещо ідеалізувалась Спарта, елементи ідеалізації в описові діяльності 1-го Афінського морського союзу тощо

Якщо в довоєнний час радянські античники головну увагу звертали на розв'язання загальних проблем, то тепер на базі, створеній в 30-ті роки, починається успішна розробка історії окремих періодів, окремих районів і розробка спеціальних тем. З історії стародавньої Греції і доби еллінізму вийшов цілий ряд монографій, що висвітлювали історію грецьких колоній Причорномор'я, давньогрецьких полісів в окремі періоди їхньої історії тощо.

Серед великої кількості монографій згадаймо, наприклад:«Боспорське царство» В. Ф. Гайдукевича (1949) [4], «Еллінізм і його історична роль» А. Б. Рановича (1950)[5], «Античні монети» О. М. Зографа (1951)[6], «Історія античної мальованої кераміки» В. Д. Блаватського (1953)[7], «Мова і культура мікенської Греції» С. Я. Лур'є (1957)[8], «Стародавнє місто Афіни і його пам'ятки» О. М. Колобової (1961)[9], «Рабство в мікенській і гомерівській Греції» Я. А. Ленцмана (1963)[10], «Ахейська Греція» Т. В. Блаватської (1966)[11] і багато інших.

На основі нововідкритих джерел і нових досліджень у різні часи було видано загальні огляди історії стародавнього світу і підручники. Було видано нові підручники й посібники з історії стародавньої Греції: «Історія стародавнього світу» за редакцією С. І. Ковальова (1962)[12], «Нариси історії стародавньої Греції» О. М. Колобової і Л. М. Глускіної[13]. В даній роботі я спираюся на працю Андре Бонара «Грецька цивілізація» [14] в трьох книгах, також важливу інформацію можна дізнатися з праці Куманецького «Історія культури стародавньої Греції і Риму» [15] в якій він майстерно висвітлює етапи становлення і розвитку культури як Греції так і її наслідника по величі – Риму. Майстерне висвітлення і аналізування як Грецької так і світової культури взагалі ми можемо зустріти в праці Л.Т. Левчука «Історія світової культури»[16].

Джерельна база дослідження. Стародавня Греція залишила після себе досить широку джерельну базу. Це насамперед письмові матеріали (історичні праці, твори художньої та наукової літератури, публіцистика, промови ораторів, юридичні документи, листи, ділові документи та багато ін.), пам'ятки матеріальної культури, в основному видобуваються при археологічних розкопках (руїни міст, залишки кріпосних споруд, громадських будівель, житлових будинків, гробниць, храмів, знаряддя праці, зброю, предмети повсякденного вжитку тощо), матеріал етнографічних спостережень (вивчення стародавніх звичаїв, установ, обрядів), велика кількість різноманітних написів, монети. Відомості про далеке минуле можна почерпнути за допомогою аналізу структури словникового запасу давньогрецької мови і переказів усної народної творчості (записаних фольклорних матеріалів).

Структура роботи. Дана курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

РОЗДІЛ 1

Культурні досягнення крито-мікенського періоду в історії стародавньої Греції

 

Самобутня і багатогранна ранньогрецька культура сформувалася в 3000-1200 рр. до н.е. Різні чинники прискорювали її рух, завершився етногенез грецького народу зміцнював внутрішні зв'язки усього грекомовного світу, незважаючи на нерідкі локальні зіткнення.Творча діяльність греків епохи бронзи грунтувалася на виробленному ними великого запасі експериментальних знань. Повинно перш за все відзначити рівень і обсяг технологічних знань, що дозволили населенню Еллади широко розвити спеціалізоване ремісниче виробництво. Металургія включала не тільки високотемпературну (до 1083 ° С) плавку міді. Ливарники працювали також з оловом, свинцем, сріблом і золотом, рідке самородне залізо йшло на ювелірні вироби. Створення сплавів не обмежилося бронзою, уже в XVII-XVI ст. греки добре знали прийом золочення бронзових виробів. З бронзи відливали знаряддя праці, зброю та побутові предмети. Всі ці вироби відрізнялися раціональністю форми і якістю виконання [14,50].

Гончарні вироби також свідчать про вільне володіння складними термічними процесами, що проводилися в печах різної конструкції. Застосування гончарного кола, відомого ще з XXIII ст. до н.е, сприяло створенню й іншим механізмам, що приводяться в рух силою людини або тяглових тварин. Так, колісний транспорт вже на початку II тис. складався з бойових колісниць і звичайних візків. Принцип обертання, що здавна використовувався в прядінні, застосовували у верстатах для виготовлення канатів. Для обробки дерева застосовувалися токарно-свердлильні пристосування. Досягнення інженерної думки ахейців ясно ілюструють створені в XVI-XII ст.до н.е. водопроводи і закриті водозбірники. Особливо показові знання гідравліки точність розрахунків, зроблених при спорудженні таємних систем водопостачання у фортецях Мікен, Коринфа і Афін біля 1250-х рр. До н.е. Нагромадження технологічних знань і прогрес майстерності широкого кола рядових працівників як в сільському господарстві, так і в спеціалізованих і домашніх ремеслах були основою інтенсивного економічного розвитку країни[14,65].

Високими досягненнями відрізнялося зодчество. Архітектурні пам'ятники яскраво відбивають наявність майнової нерівності і свідчать про появу ранньокласових монархій. Вже монументальні критські палаци XIX-XVI ст.до н.е. вражають масштабами. Проте характерно, що загальний план критських палаців був як лише монументальним повторенням плану садиби заможного хлібороба.

Інший рівень архітектурної думки виявляють більш пізні палаци материкових царів. В основі їх лежить центральне ядро - ​​мегарон, також повторює традиційний план рядового житла. Він складався з передньої, головного залу (домоса) з парадним вогнищем і задньої кімнати. Багато акрополів було захищені могутніми кам'яними стінами циклопічної кладки товщиною в середньому 5-8 м. Не менш вражає майстерність архітекторів, що створювали монументальні ульєвидні царські гробниці, фолоси[12,100].

Подією першорядної важливості було відкриття Артуром Евансом Кносського палацу, який являв собою комплекс взаємопов'язаних архітектурних споруд, які займали в цілому 16 тис.м². Палац складався з кілька поверхів (на думку одних вчених - 4 поверхи, хоча більшість вважає, що він був двоповерховим). Поверхи були пов'язані сходовими переходами, підтримуваними колонами, що розширюються догори. У центрі знаходився великий двір, навколо нього - палацові приміщення, які мали різне призначення. Одні з них використовувалися як житлові кімнати, інші призначалися для парадних прийомів і релігійних церемоній. Деякі приміщення відводилися під комори, де стояли величезні піфоси для зберігання продуктів. У нижніх поверхах розміщувалися склади зброї, кухні. Спеціально виділялися приміщення для майстерень і для прислуги. На південь від палацу був розкритий дуже цікавий комплекс будівель, що складається з житлового будинку та павільйону з ванною для обмивання ніг. У суміжному приміщенні знайдені залишки купальних зграй і існують підстави вважати, що тут була холодна і гаряча вода. У самому палаці відкрита ванна кімната і система, за допомогою якої дощова вода з даху стікала в спеціальні водойми. Мабуть тут знаходилася палацова пральня. Під вимостки підлог палацу була виявлена ​​система водопровідних та стічних труб.Центр підлоги «тронного залу» був покритий червоною штукатуркою. Поруч розташовувався басейн для здійснення очисних обрядів, до яких вели сходинки. Стеля залу підтримувався трьома колонами. По обидві сторони до трону залу примикало святилище з вівтарем. У деяких палацових приміщеннях збереглася в більш-менш не пошкодженому вигляді фреска, сюжети фресок надзвичайно різноманітні: сцени мирного життя, святкові процесії, релігійні обряди, акробатичні ігри, приручення биків. Надзвичайно реалістичні пейзажі та зображення тварин,моря, в якому плавають риби, сади, луки, кішка полює за птахами, куріпки, одуди, леви, бики, зайці. Чудова гамма фарб цих розписів. Палаци, за типом дуже подібні з Кносского, але менших розмірів були виявлені в інших районах Криту - в Фесті, Маллії, Като-Закро і Агіа-Тріаді.Крім того, на Криті розкопані також окремі поселення, розташовані поблизу узбережжя. Палаци і поселення Криту не мали оборонних споруд, як зазначив В.С. Сергєєв у своєму підручнику. В ході розкопок також було знайдено безліч різних речей: судин з каменю, глини, дорогоцінних металів і міді, зброї, прикрас, печаток, різних каменів. Особливої ​​уваги заслужили глиняні судини в стилі камарес[12,160].

На відміну від пам'ятників архітектури стародавнього Криту, в Мікенах кидаються в очі оборонні споруди. Стародавні Мікени, біля яких Шліманом розкриті шахтові гробниці, оточені стінами, складеними з грубо обтесаних каменів величезних розмірів. Ширина збережених стін досягає 6 м. У передмові Г. Соколова до книги «Егейське мистецтво» повідомляється, що Тірінф і Мікени лежать не на березі моря, а на деякій від нього видаленні. Небезпека несподіваних нападів піратів турбувала їх засновників. Міста ці розташовані на високих пагорбах, з яких добре видна навколишня місцевість. Могутні фортечні стіни дозволяли жителям успішно відбивати атаки ворога. У Тірінфі і Мікенах формується центр міста - Акрополь. У спорудах цитаделей ахейських владик вражає Циклопічна кладка стін, веж, воріт з величезних каменів, щільно підігнаних насухо один до іншого. Ці пам'ятники - яскраві архітектурні образи, що свідчать про характер життя ахейських міст[2,170].

Мікенський палац, так само, як і Кносский, являв собою комплекс приміщень різних призначення. Але на відміну від Кносса, його центром був не двір, а досить обширне приміщення з 4 колонами, товщають догори, і вогнищем посередині, так званим мегаронам. До мегарону примикали інші приміщення. Їх стіни покриті штукатуркою, на якій подекуди збереглися фрески. Під потужною підлогою двору були виявлені пристосування для відведення води. У Мікенах так само були розкопані залишки підземного водопроводу і басейну для зберігання води, споруджених, мабуть, на випадок облоги.Вхід в акрополь був через знамениті Левові ворота, споруджені в XIV ст. до н.е. Широкий проліт воріт вінчає плита з рельєфним зображенням двох левиць, що поставили передні лапи на високий п'єдестал з критської за формою колоною. Морди левиць були зроблені з окремих блоків каменю чи з бронзи і не збереглися[12,180].

Крім палаців і фортець, у багатьох пунктах Південної, Середньої та Північної Греції знайдені древні поховання, які відзначаються від найдавніших поховальних споруд - шахтових гробниць. Вони являють собою поховальні камери, сполучені з поверхнею землі спеціальним коридором - дромосом. Якщо стіни такої камери були з м'якого грунту, вони викладалися каменем. З подібних поховань виникли так звані купольні гробниці. У них над похоронною камерою зводився звід - толос. Розкішний пам'ятник того типу - «скарбниця Атрея», відкрита Шліманом. У Мікенах, Тірінфі і інших містах Балканської Греції, як і на Криті, стіни палаців прикрашалися фресками, тематика, стилістичні прийоми, сприйняття життя яких глибоко своєрідні. Лінія, яка в мистецтві Криту виражала настрої і почуття майстра, тепер стала лише засобом зображення того чи іншого предмета. Своєрідна тематика багатьох ахейських творів, далека від безтурботності, вираженої в більшості критських пам'ятників. Найчастіше це полювання на левів, трав'яно кабана собаки, воїни, сідлати бойових коней.

Подібні сюжети навіяні умовами життя войовничих ахейських племен Стародавньої Греції.

Що стосується матеріальної культури Криту і Мікен, незважаючи на деяку своєрідність, архітектура, характер поховання, речі вказують на те, що в даний період населення володіло найвищим рівнем будівельної техніки, ремесла, зовнішніх торговельних відносинах з іншими країнами[3,70].

Майстерність ахейских зодчих доповнювалося досягненнями інших видів мистецтва. Назвемо високохудожній поліхромний і рельєфний декор зовнішніх і внутрішніх стін великих будинків. Широко застосовувалися колони і напівколони, різьблення по каменю і мармуру, розпису стін складними композиціями.

Протягом XX-XII ст. до н.е. швидко розвивалося мистецтво Вазового розпису. Вже на початку II тис. до н.е. традиційний геометричний орнамент критян був доповнений мотивом спіралі, блискуче розробленим кікладськими майстрами ще в попередньому столітті.

Надалі в XIX-XV ст. до н.е. у всіх областях країни вазописці звернулися і до натуралістичних мотивів, відтворюючи рослини, тварин і морську фауну. Повинен відзначити, що в деяких районах склалися яскраві локальні художні традиції, чітко характеризують вазопис кожного центру. Широта художніх запитів суспільства виявилося в пильній увазі мистецтва до людини та її діяльності. Блискучим прикладом є багатоколірні розписи в будинках гора Жан Акротії, виконані декількома майстрами. Особливо важлива передача ідеї руху, що принципово відрізняє культуру XXX-XII ст. до н.е. від традицій одночасних їй інших стародавніх культур. Висока професійна майстерність дозволяло художникам в умовах суспільного світогляду швидко відійти від стародавніх канонів умовності і орнаментальності. І якщо в мистецтві III тис. поки відомі деякі пам'ятники, що говорять про тягу художників до природності, то в XX-XII ст.до н.е. творіння багатьох художників відрізняються умінням гармонійно поєднувати почуття живої природи з вимогами декоративного стилю[5,80].

Особливо примітна увага мистецтва до внутрішнього світу людини і прагнення зобразити індивідуальні риси зображуваних персонажів. При цьому художники не забували про передачу фізичного вигляду людини, відтворюючи голі фігури в живописі, скульптурі, торевтики і гліптики. Примітно, що навіть у рядових пам'ятниках мистецтва можна помітити пошану до людини.

Література ранніх греків, як інших народів, сходила до традицій стародавнього фольклорної творчості, що включала казки, байки, міфи і пісні. Зі зміною суспільних умов почався швидкий розвиток народної поезії-епосу, який прославляв діяння предків і героїв кожного племені[5,100].

Писемність у грецькій культурі XXII-XII ст.до н.е. грала обмежену роль. Як і багато народів світу, жителі Еллади насамперед стали робити рисункові записи, відомі вже в другій половині III тис. до н.е. Кожен знак цього піктографічного листа позначав ціле поняття. Критяни деякі знаки, правда небагато, створили під впливом єгипетського іерографічного листа, що виник ще в IV тис. Поступово форми знаків спрощувалися, а частина стала позначати тільки склади.

Система рахунку, як і раніше, грунтувалася на десятковому численні. Запису складовим листом велися як і раніше зліва направо, проте правила писемності стали більш строгими: слова, розділені спеціальним знаком простором, писали по горизонтальних лініях, окремі тексти постачали заголовками і підзаголовками. Тексти креслили на глиняних табличках, видряпували на камені, писали кистю або фарбою або чорнилом на судинах.Ахейське лист був доступний лише утвореним фахівцям. Його знали служителі в царських палацах і якийсь шар імущих городян.

Релігія ранньої Греції відігравала велику роль в динаміці суспільної думки еллінів.Спочатку грецька релігія, як і всяка інша примітивна релігія, відбиває лише слабість людини перед обличчям тих "сил", які в природі, пізніше в суспільстві й у власній свідомості, заважають, як йому здається, його діям і являють загрозу для його існування, тим більше страшну, що він погано розуміє, звідки вона виходить[4,120].

Первісну людину цікавить не природа в тій мірі, в якій вона вторгається в його життя і визначає її умови. Різнохарактерні сили природи уособлювалися у вигляді особливих божеств, з якими була зв'язана безліч сакральних переказів, міфів. Еллінська міфологія відрізняється багатством, причому вона зберігала й у пізніші епохи багато переказів часів родового ладу.

Культові обряди включали приношення жертв і дарів, урочисті процесії і ритуальні танці. Божества мали певні атрибути, зображення яких дуже часті, причому вони служили символами цих небесних сил.Освіта ранньокласових держав внесло нові риси в духовне життя, у тому числі й у сакральні представлення. Співтовариство еллінських богів (пантеон) одержало більш певну організаційну структуру. Світогляд народу малювало тепер відносини між богами, дуже подібні з тими, які ахеяни бачили в царських столицях. Тому на Олімпі, де мешкали головні божества, верховним був Зевс, батько богів і людей, що володарював над усім світом. Підлеглі йому інші члени раннееллінского пантеону мали спеціальні суспільні функції[5,87].

Ахейський епос, що зберіг відомості про шанування багатьох раннееллінскіх божеств, передає і властивий тільки грецькому мисленню дещо критичний погляд на небожителів: боги багато в чому схожі з людьми, їм притаманні не тільки благі якості, але також недоліки і слабкості.Твори мистецтва і дані ахейського епосу про неприязнь олімпійців до окремих людей або племенам, мабуть відбивали думки ахеян про існування добрих і ворожих сил природи. Про останній говорять дивно злі обличчя теракотових богинь з святилища на микенском акрополі. Характерно що мистецтво ахеян надзвичайно виразно відтворювало життєстверджуючі символи релігії і доброзичливі образи богів-покровителів[5,105].

Отже, Егейську або кріто-мікенську цивілізацію вважають попередницею власне грецької культури. Егейська культура була створена племенами які жили на островах Егейського моря, узбережжі Малої Азії та на Балканському півострові. Її головним центром був острів Кріт. Високого рівня тут досягло землеробство і скотарство, розвиток ремесел, витонченістю відрізняються ювелірні вироби з золота та емалі, посуд прикрашений рослинними орнаментами. Крітські гончари виготовляли також теракотові статуетки богів, людей та тварин.

Крітська культура зазнала значного виливу стародавніх культур Єгипту та Передньої Азії, що яскраво проявилося в образотворчому мистецтві. Але за своїм змістом вона була своєрідною і неповторною принципово відмінною від культур Стародавнього Сходу. Якщо монументальне мистецтво Месопотамії, Єгипту прославляло грізну могутність богів, то пам’ятки крітського мистецтва відтворюють красу людини.

Крітська культура мала вплив на розвиток мікенської культури. В материковій Греції у 15 – 14 ст. до н.е. утворились рабовласницькі міста-держави Мікени, Тірінф, Пілос. Мешканці цих міст –греки-ахейці будували свої фортеці на високих пагорбах. Звідси і з’явилась назва “акрополь” – верхнє місто, де зводились царські палати. До пам’яток архітектури належать також розкішні гробниці, серед яких виділяється гробниця Атридів у Мікенах. Досліджуючи гробниці археологи знайшли багато золотих речей: маски, які накладались на обличчя померлих, жіночі прикраси, посудини. Стіни палаців прикрашались фресками, присвяченими сценам полювання та битв. Кріто-мікенська спадщина відіграла велику роль в розвитку культури власне Греції

 

 

РОЗДІЛ 2