Сучасна соціологічна концепція права набула поширення у США та базується на ідеях гарвардської школи права і права реалістів

Засновник згаданої школи Роско Паунд (1870— 1964) і його послідовники розглядали право в його безпосередньому зв'язку і взаємодії з суспільством, спираючись на досягнення історії, етики, а надто соціології. Право оголошується ними головним інструментом соціального компромісу, метою якого е забезпечення загальної солідарності.

Не погоджуючись з ідеями класичного юридичного позитивізму, що розглядав право як систему абстрактних норм, Р. Паунд вирізнив у понятті права три аспекти: право як правопорядок, що утворюється з допомогою застосування сили політичне організованої спільності; право як сукупність юридичних приписів у політичне організованій спільності; право як судовий та адміністративний процес, судочинство.

Розмірковуючи над цими поняттями, представники гарвардської школи перевагу віддають першому з них, розуміючи під правом здебільшого правопорядок.

На відміну від гарвардської школи, Карл Ллевеллін (1893—1962), Джером Френк (1889— 1957) та їхні послідовники — "реалісти" не визнавали норм поведінки, виражених у законах і прецедентах. Вони ототожнювали право з судочинством, практикою адміністративного апарату, де, за їх ученням, формується "реальне" право. Тому нормативність права вони оголошували міфом, що заважає пристосовувати право до потреб життя. Загальні положення, приписи не можуть бути застосованими в конкретних випадках, навпаки — "реальне" право випливає з конкретної справи, ситуації.

Водночас рішення щодо неї не може бути нормою і застосовуватись у ситуаціях, що повторюються; суд, розглядаючи конкретну нову справу, щоразу створює право, не зобов'язуючи себе попередніми рішеннями або законом, оскільки кожна конкретна ситуація індивідуальна.

Багато в чому схожою на ідеї гарвардської школи права була концепція солідаризму, яку в історії державно-правових учень репрезентував французький юрист Леон Дюгі (1859—1928). Він, зокрема, зазначав, що кожен клас мусить виконувати свою місію, свій обов'язок щодо забезпечення солідарності й гармонії в суспільстві. Необхідність соціальної солідарності має усвідомлюватися всіма громадянами, що породжує норму соціальної солідарності, головним змістом якої є відмова від порушень і позитивна діяльність, спрямована на реалізацію норми соціальної справедливості.

За вченням Л. Дюгі, право виникає стихійно, з соціальної солідарності, а тому є вищим, ніж держава, та обов'язковим для виконання. Юридична норма виникає теж стихійно, а функцією законодавця є тільки її фіксація.

А ще Л. Дюгі не визнавав поділу права на об'єктивне й суб'єктивне. На його думку, існує лише об'єктивне право, юридична норма, яка нікому не надає суб'єктивних прав. Норма солідарності створює для людини лише соціальний обов'язок, що його вона повинна виконувати, узгоджуючи свої дії з нормою соціальної солідарності.

Тим часом на зламі XIX—XX ст. у країнах Західної Європи стався перехід соціології від натуралізму та біологізму до психологізму, відбулося становлення психології як науки. Деякі вчені робили спроби віднайти сутність права в почуттях, інстинктах, емоціях, які, на думку психологів, є первинними відносно розуму і панують над ними.

Право почали розглядати як похідне від психіки, таке, що міститься в характері людини, в його переживаннях. З подібних ідей виникала психологічна теорія права, найвидатнішими представниками якої були французький соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843—1904) та викладач Петербурзького, а потім Варшавського університетів Лев Йосипович Петражицький (1867—1931).