Предмет та методи інвестиційного права

Інвестиційне право має свій предмет – інвестиційні відносини, тобто суспільні економічні відносини, що складаються між суб'єктами інвестування щодо вкладення та реалізації інвестицій.

Для інвестиційного права як підгалузі господарського права притаманні ті самі методи правового регулювання, що і для господарського права:

- метод автономних рішень (що передбачає можливість прийняття суб’єктами інвестиційної діяльності самостійно, але в межах закону юридично значущих рішень і обов'язок усіх інших суб’єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень);

- метод владних приписів (що передбачає право прийняття юридичне значущих рішень органом господарського керівництва, власником майна, юрисдикційним органом і обов'язок суб'єктів господарювання виконувати ці рішення);

- метод координації або узгодження (що передбачає необхідність прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, шляхом компромісу, як це має місце при укладенні інвестиційних договорів);

- метод рекомендацій (передбачає рекомендацію з боку держави в особі компетентних органів певного порядку дій в сфері інвестиційної діяльності, що адресуються суб'єктам цієї діяльності як бажаний для суспільства варіант їхньої поведінки без обов'язку виконання рекомендацій).

Отже, має місце поєднання приватно - правових (автономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно - правових (владних приписів) методів правового регулювання. Перші забезпечують захист приватних інтересів інвесторів (право на самостійність здійснення інвестиційної діяльності, вільне – але в межах закону – використання інвестицій та вільний вибір контрагентів, розпорядження результатами інвестування на власний розсуд тощо), а другі – захист суспільних інтересів в процесі здійснення такої діяльності (законодавче закріплена необхідність дотримання технічних, радіаційних, екологічних, санітарно-гігієнічних, містобудівних, архітектурних та інших вимог під час реалізації інвестицій).

3. 1. МІСЦЕ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ.

В системі норм права України, що регулюють інвестиційну діяльність, є

норми різних галузей права: державного, адміністративного, цивільного,

фінансового, земельного, трудового, кримінального та інших галузей. Це

пояснюється тим, що процес інвестування складний за своїм правовим

характером, його суб'єкти вступають у різного роду суспільні відносини.

Такий предмет правового регулювання як інвестиційна діяльність має

міжгалузевий характер.

Так, норми конституційного права визначають загальний правовий статус і

загальні засади діяльності іноземних громадян та осіб без громадянства

на території України. У Конституції України (ст. 35) зазначено, що

іноземним громадянам та особам без громадянства в Україні

гарантуються'передбачені законом права та свободи. Аналіз змісту Закону

України «Про правовий статус іноземців» визначає основні права

іноземців, серед яких і право на інвестиційну та підприємницьку

діяльність. Іноземці мають право займатися в Україні інвестиційною, а

також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності,

передбаченими законодавством України. При цьому, що надзвичайно важливо,

вони мають такі ж права і обов'язки, як і громадяни України, якщо інше

не випливає з Конституції та законів України.

Однією з галузей права та законодавства, які також використовуються як

засіб державного управління іноземними інвестиціями є адміністративне

право та законодавство. Це пояснюється широтою такої форми державної

діяльності, як державне управління. В адміністративному законодавстві

виділяються нормативні акти, які містять загальні норми, що регулюють

процес управління, та нормативні акти, дія яких обмежується більш

вузькими рамками, зокрема нормативні акти, що регулюють державне

управління інвестиційною діяльністю. До групи нормативних актів, що

містять спеціальні норми, якими регламентуються суспільні відносини в

сфері державного управління інвестиційною діяльністю входять, наприклад,

Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової

трансформації економіки (затверджена Постановою Кабінету Міністрів

України від 1 червня 1995р. № 384), положення про міністерства та

відомства, (в тій частині, де вони безпосередньо визначають функції

конкретних міністерств та відомств по державному управлінню

інвестиційною діяльністю) та інші.

Значну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє цивільне

право. Його норми, що стосуються регламентації інвестиційної діяльності

в Україні містяться у Цивільному кодексі України та у ряді

цивільно-правових законів України: «Про власність», «Про

підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські

товариства» та ін.

У господарсько-правовій літературі звертають увагу на те, що господарська діяльність є граничним поняттям, в рамках якого окремі її сфери (види) потребують поглибленого регулювання та слугують або принаймні здатні слугувати системоутворюючим критерієм для окремих комплексних галузей та/або підгалузей права, зокрема, інвестиційного права [1, c.94]. Термін «інвестиційне право» на сьогодні міцно увійшов до лексикону вітчизняної, а також російської юридичної науки, про що свідчать хоча б назви численних опублікованих підручників та навчальних посібників. Але при цьому відсутній єдиний погляд на місце інвестиційного права у системі права, галузеву належність його норм.

З господарсько-правових позицій інвестиційне право визначає О.М. Вінник. На думку авторки, наявність: (1) власного предмета регулювання (інвестиційних відносин, що складаються щодо безпосереднього здійснення інвестування та його організації і переважно є різновидом господарських відносин); (2) методів правового регулювання, аналогічних методам господарського права, що забезпечують збалансоване врахування публічних та приватних інтересів; (3) інвестиційного законодавства як нормативно-правової основи інвестиційного права; (4) різноманітності інвестиційних відносин, зумовленої численністю форм інвестування дозволяють визнати інвестиційне право підгалуззю господарського права. Відповідно, інвестиційне право визначається як підгалузь господарського права, що регулює інвестиційні господарські відносини за участю інвесторів та інших учасників інвестування із застосуванням методів правового регулювання, притаманних господарському праву, і базується на інвестиційному законодавстві як підгалузі господарського законодавства [2, c.54].

Для дослідника, який перебуває на вихідних позиціях науки господарського права, визначення інвестиційно-правового регулювання саме як господарсько-правового є найбільш очевидним рішенням. Менш очевидним, однак, є місце інвестиційного права в межах самого господарського права, співвідношення його з іншими підсистемами, що виділяються в господарському праві, як-от: будівельне право, корпоративне право, правове регулювання фондового ринку, правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо. Слід відзначити, що доктринальні визначення поняття інвестиційного права даються переважно в навчальній літературі, а відтак підпорядковані системі і структурі викладення матеріалу в рамках відповідних учбових курсів. Останні, у свою чергу, зазвичай намагаються охопити якнайширше коло правовідносин, тим чи іншим чином пов’язаних з вкладанням та реалізацією інвестицій, причому під останніми розуміється якнайширше коло капіталовкладень.

Має рацію С. Теньков, який, коментуючи легальне визначення інвестиційної діяльності, вказує, що так само можна визначити будь-яку підприємницьку, господарську діяльність [4, c.177] – адже інвестиційна діяльність здійснюється в усіх галузях і сферах господарювання та з використанням численних правових форм найрізноманітнішими суб’єктами. Якщо відносити до інвестиційного права усі правові норми, що прямо чи опосередковано стосуються усіх аспектів інвестиційної діяльності, існує небезпека його розчинення в господарському праві загалом. На нашу думку, виділяти інвестиційне право як структурний елемент системи права має сенс, якщо мати на увазі відносно обмежену сукупність правових норм, що характеризується більш-менш очевидною концептуальною єдністю. Але виділити таку сукупність за предметною ознакою вкрай складно, зважаючи на об’єктивну динамічність самого поняття «інвестиція», контекстозалежність його визначення.

Плідним для відмежування інвестиційно-правового регулювання від суміжних сегментів правового регулювання є розгляд інвестиційних відносин як елементів інвестиційного ринку, здійснений В.В. Кудрявцевою. Як зазначає авторка, інвестиційний ринок як елемент системи економічних відносин виділено не за предметною (ринок нерухомості, ринок цінних паперів, ринок засобів виробництва, ринок тих чи інших послуг), а за функціональною ознакою, за місцем в циклі економічного відтворення. Функціональна природа інвестиційного ринку дозволяє визначити його як певну надсистему над ринками окремих об’єктів права, у тому числі і різних видів фінансових активів, що не поглинає їх цілком, а об’єднує у разі відповідності правовідносин з такими об’єктами за їх інвестиційним призначенням в межах підприємницького обігу. При цьому далеко на всі відносини, пов’язані зі здійсненням банківських операцій, з емісією та обігом цінних паперів тощо можна назвати інвестиційними [3, c. 82, 84, 86-87].

Уявляється, що сутність інвестиційного права неможливо зрозуміти, спираючись виключно на предметну ознаку. Інвестиційно-правове регулювання – це передусім ракурс і перспектива регулювання певної сукупності суспільних економічних відносин. В серці інвестиційної діяльності – операції, пов’язані з рухом капіталу, рушійною силою яких, у свою чергу, є економічна мотивація інвестора до примноження цього капіталу. Відтак інвестиційне право – це система правових норм, спрямована на регулювання умов та процесу руху капіталу від інвестора до реципієнта інвестицій, визначення статусу інвестора та встановлення режиму капіталу як цінностей, що визнаються інвестиціями.

Основними егментами такого регулювання виступають:

1) правові умови започаткування інвестиційної діяльності, зокрема: доступні організаційно-правові форми господарювання; заборони або обмеження будь-яких видів/форм інвестицій; заборони або обмеження здійснення інвестицій у певних галузях/сферах або на певних територіях; обмеження граничної участі іноземних інвесторів; типи процедур допуску іноземних інвестицій, а саме: повідомні або перевірочні/дозвільні процедури; вимоги до продуктивності (performance requirements), як-от: обов’язковий трансфер технологій, обов’язкове використання місцевої сировини та робочої сили (локалізація виробництва), необхідність експортувати певну частку виробленої продукції (хоч вимоги до продуктивності стосуються постінвестиційної стадії, технічно вони є умовами започаткування інвестиційної діяльності);

2) правовий режим інвестиційної діяльності, зокрема: способи та порядок укладання інвестиційних договорів; правовий режим інвестиційних проектів, у тому числі забезпечення їх підготовки та реалізації за принципом «єдиного вікна»; державна експертиза інвестиційних програм (проектів); заходи державної підтримки інвестиційної діяльності; спеціальні режими інвестиційної діяльності; надання іноземним інвесторам національного режиму та режиму найбільшого сприяння; правовий режим інвестицій як майнових цінностей.

3) гарантії прав та законних інтересів інвесторів, а саме: у разі зміни законодавства; у разі примусового вилучення інвестицій, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб; у разі припинення інвестиційної діяльності; переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій; вирішення спорів між іноземними інвесторами та приймаючими державами; інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності;

4) правові умови припинення інвестиційної діяльності, зокрема: умови повернення інвестицій; забезпечення вільного переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

За такого підходу до інвестиційного права не належатимуть норми та правила, які, хоч і мають значення для провадження інвестиційної діяльності і впливають на прийняття інвесторами інвестиційних рішень, але не визначають безпосередньо умови та процес руху капіталів та правовий режим капіталовкладень. Це, наприклад, норми та правила щодо: державного замовлення і державних закупівель; встановлення ставок і порядку стягнення податків і зборів; патентування певних видів підприємницької діяльності; технічного регулювання у сфері господарювання; застосування нормативів і лімітів; регулювання цін та тарифів; захисту економічної конкуренції (за винятком регулювання злиттів та поглинань); банкрутства; охорони праці та довкілля; боротьби з корупцією.

Вважаємо, що уточнення місця інвестиційного права в системі права України, виявлення його характерних рис сприятиме структуруванню і поглибленню спеціалізації подальших наукових досліджень інвестиційних відносин, зміцнить їх методологічну основу, що, у свою чергу, позитивно впливатиме на якість регулювання цих відносин законодавством.

 

4. Характеристика інвестиційного законодавства України.

Стаття