Тема 10. Заробітна плата і доходи
Лекции.Орг

Поиск:


Тема 10. Заробітна плата і доходи




Питання для обговорення

1.Сутність і механізм розподілу доходів

2.Заробітна плата і доходи від кооперативно-колективної і індивідуальної трудової діяльності

3. Доходи підприємців

4. Суспільні фонди споживання

5. Доходи від власності. Рентні доходи

6. Сімейні доходи і структура використання їх

Питання для самоконтролю

1. Як відбувається розподіл доходів у ринковій економіці?

2. Як відбувається процес трансформації необхідного продукту у фонд життєвих засобів?

3. Поясніть структуру фонду життєвих засобів та виділіть її компоненти.

4. Якою є мотивація економічної діяльності та яка її мета?

5. Мотиваційний механізм діяльності залежить від створення справедливої системи розподілу доходів. На основі яких принципів вона повинна будуватися?

6. Що означає реалізувати економічний інтерес підприємства?

7. Визначте сутність заробітної плати та надайте характеристику номінальної та реальної заробітної плати.

8. В умовах переходу до ринкової економіки складається нова система оплати праці. Які ї риси їй властиві?

9. Якими є особливості оплаті праці при кооперативній формі власності?

10. Якими є особливості доходів від індивідуальної трудової діяльності?

11. Наведіть та поясніть складові класифікації прибутків підприємців.

12. Види, структура, функції та матеріальна основа суспільних фондів споживання (СФС).

13. Що таке рента?

14. Що таке доходи від власності та як вони формуються?

15. Що таке сімейний дохід, як він використовується та яким має бути?

Теми рефератів

1.Заробітна плата: сутність, форми та організація.

 

Методичні поради

Приступаючи до вивчення першого питання щодо сутності і у розподілу доходів, підкреслимо, що розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником.

Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).
Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.
Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави, друга - залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.
Підприємство сплачує державі податок на прибуток до державного бюджету. Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий принцип розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка з прибутку).

Важливе значення має установлення пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробницитва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то це негативно відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогресі всього суспільства.
Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і підприємств.

Нам уже відомо, що сукупний суспільний продукт у натуральній формі складається із засобів виробництва (засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництва спрямовуються на виробниче, а життєві засоби - на особисте споживання. Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. За своїм матеріально-речовим складом фонд життєвих засобів - це сукупність предметів споживання і послуг, який об'єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

Коли йдеться про розподіл необхідного продукту, то цей процес іноді вважають тотожним процесу розподілу фонду життєвих засобів. Проте фонд життєвих засобів і необхідний продукт - це не тотожні поняття, а отже, не синоніми.
У системі суспільного відтворення необхідний продукт формується у процесі виробництва, проходить через фази розподілу, обміну і споживання. Головним функціональним призначенням необхідного продукту є відтворення робочої сили. Лише на фазі споживання необхідний продукт набуває своєї завершеної форми як фонд життєвих засобів, тобто виступає у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо забезпечують особисте споживання.
Таким чином відбувається процес трансформації необхідного продукту у фонд життєвих засобів.

Після реалізації продукції необхідний продукт набуває грошову форму, яка надходить до працівника у вигляді заробітної плати, грошових виплат із суспільних фондів споживання. Далі працівник свої грошові доходи на ринку (тобто через обмін) перетворює на предмети споживання і платні послуги. Крім цього, він одержує через суспільні фонди споживання безплатні послуги. І тільки після всього цього на стадії споживання необхідний продукт набуває форму фонду життєвих засобів. Як бачимо, необхідний продукт послідовно набуває різні форми, виступає у вигляді натуральної продукції, грошових доходів, товарів і послуг, фонд життєвих засобів виступає тільки у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо споживаються працівниками і членами їх сімей.

Структура фонду життєвих засобів буде такою:

· товари і послуги разового користування - до них належать продукти харчування, послуги транспорту і зв'язку, послуги культурно-освітніх установ, освіти і охорони здоров'я, побутові послуги;

· товари і послуги тривалого користування – до них належать житло, товари господарсько-побутового і культурного призначення, одяг, взуття, білизна.

Структура фонду життєвих засобів розглядається за формами розподілу:

· форми, де розподіл залежить від трудової, а також підприємницької діяльності суб'єктів: заробітна плата тих, хто працює за наймом, і особисті доходи працівників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи від індивідуальної трудової діяльності, доходи від підсобного господарства, кооперативної діяльності, доходи підприємців;

· доходи, безпосередньо не пов'язані з оцінкою результтів праці. Це суспільні фонди споживання. Вони можуть надходити до населення через державний бюджет, а також через спеціальні фонди підприємств (в Україні вони мають назву фондів соціального розвитку).;

· доходи від власності - дивіденди від акцій, відсотки від паю на майно, відсотки від вкладів в ощадних банках. Одна (переважна) частина доходів перетворюється (в основному через ринок) у предмети споживання населення, а друга (через накопичення і інвестування на основі ринкових відносин) в засоби виробництва для розширеного відтворення, економічного зростання.
Для будь-якого суспільства першочергове значення має мотивація економічної діяльності. Мотив означає спонукальну причину з приводу будь-якої дії. У цьому випадку йдеться про те, що спонукає суб'єктів до економічної діяльності, основним змістом якої є виробництво життєвих засобів (матеріальних благ і послуг). Первинним мотивом діяльності людей є їх потреби у засобах існування: продуктах харчування, одязі, житлі тощо. Вже давно відомо, що без потреби немає виробництва, а споживання життєвих засобів відтворює потребу.
Мета мотивації - це забезпечення відтворення суб'єктів виробничих відносин: працівників, трудових колективів, підприємців. У механізмі мотивації поєднуються економічні інтереси держави, підприємств і працівників. Реалізація і поєднання цих інтересів відбуваються на основі матеріальних стимулів до праці.

Реалізувати економічний інтерес підприємства означає виробити чистий продукт, створити прибуток, достатній для стимулювання колективу і розширення виробництва. Реалізувати економічний інтерес працівника означає забезпечити йому необхідний продукт, який дає можливість задовольнити його традиційні особисті потреби в матеріальних, соціальних і духовних благах.
Основою матеріальних стимулів до праці є система розподілу доходів.
Економічні стимули є засобом встановлення взаємозв'язку між інтересами і виступають певною формою реалізації різних видів економічних інтересів. Мотиваційний механізм діяльності залежить від створення справедливої системи розподілу доходів, яка повинна будуватися на основі таких принципів:

· отримання доходів за працю, в тому числі підприємницьку, землю, капітал;

· залежності основної частини доходів від результатів праці, рівня економічної діяльності суб'єктів господарства;

· розмір доходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен забезпечувати нормальні (суспільне необхідні) умови життя;

· сталості розподілу доходів. "Якщо в бюджет сім'ї кожного тижня, кожного місяця і кожного року не надходить стійкий потік грошей, - то такій сім'ї, - справедливо зауважував П. Самуельсон, - життя осточортіє, навіть якщо воно суцільно і складається із святих";

· відсутності зрівнялівки в розподілі доходів;

· неприпустимості надмірної диференціації доходів у суспільстві, дотриманні соціальної справедливості;

· усуненні всякої дискримінації за статтю, національністю, соціальним походженням.
У соціальне орієнтованій ринковій економіці мають враховуватися істотні відмінності у здібностях працівників. Це означає, по-перше, створення однакових умов для їх розвитку; по-друге, надання роботи за здібностями; по-третє, створення необхідних умов для високоефективної праці.

Переходячи до другого питання щодо заробітної плати і доходів від кооперативно-колективної і індивідуальної трудової діяльності,слід зазначити, що основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата - ціна, що виплачується за використання праці.
Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положенням при з'ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника. З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика, (тобто до певного набору життєвих засобів). Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці.

Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім враховують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюють грошову оплату праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання становить основну частку фонду життєвих засобів та існує поряд з допоміжними формами (суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності.
Отже, заробітна плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати і результати її, що визнані ринком. Важливо розрізняти:

А) грошову (номінальну) заробітну плату - сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць.

Б)реальну заробітну плату, що виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.

Зауважимо, що номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюється в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата в той же час - знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.
Законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

У структурі заробітної плати виділяються розрізняти основна і додаткова частини і види винагороди, що входять до кожної з них. Згідно з Законом України "Про оплату праці" суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування, власники, об'єднання власників або їх представницькі органи, працівники. В Україні діє тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують національні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами величини вартості робочої сили, яка залежить від обсягу природних і історично існуючих життєвих потреб, витрат на виховання працівника, продуктивності та інтенсивності праці в країні.

Законом України "Про оплату праці" встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати (а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначається з урахуванням:

· вартості величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;

· загального рівня середньої заробітної плати;

· продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.
У країнах ринкової економіки на величину заробітної плати впливає конкуренція, що діє на ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу не є сталим. Воно може бути сприятливим для тих, хто її продає. Це відбувається рідко і вибірково, якщо попит на робочу силу перевищує пропозицію на неї. У цьому випадку зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили на ринку перевищує попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановлення більш високого рівня заробітної плати. В цих умовах робітник змушений погоджуватись на меншу заробітну плату, на гірші умови праці. Держава і профспілки мають право обмежувати конкуренцію на ринку праці.

В умовах переходу до ринкової економіки складається нова система оплати праці. Їй властиві такі риси:

· підпорядкування завданням інтенсивного типу розвитку економіки. Оплата праці використовується як найважливіший засіб стимулювання зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва і зміцнення дисципліни;

· забезпечення прямої та жорсткої залежності оплати праці від кінцевих результатів господарської діяльності трудових колективів;

· оптимальне поєднання інтересів трудових колективів із загальнонаціональними;

· усунення зрівнялівки і верхньої межі в оплаті праці, що дає змогу послідовніше здійснювати принцип соціальної справедливості;

· посилення заінтересованості працівників у виконанні робіт меншою чисельністю працюючих;

· створення переваг в оплаті тим, від кого залежить прискорення темпів науково-технічного прогресу;

· чіткість і доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє розумінню широкими верствами працівників зв'язку оплати праці з результатами виробництва.
Є певні особливості розподілу особистих доходів за трудову діяльність у колективних підприємствах. До таких підприємств слід віднести кооперативи у різних сферах господарювання, які засновані на кооперативній власності, а також підприємства, засновані на спільній праці та власності, що складається з індивідуальних паїв. Члени кооперативу і співвласники колективних підприємств не продають свою робочу силу. Їх особисті доходи виникають у результаті реалізації товарів і послуг, що створені колективною працею.
Кооперативна. форма власності надає особистим доходам (або оплаті праці) ряд особливостей:

· фонд оплати праці визначається загальними зборами кооператорів і створюється за рахунок валового доходу даного кооперативу. Особлива увага приділяється економічно обгрунтованому співвідношенню між коштами, що спрямовуються на розвиток виробництва і оплату праці;

· оскільки продукт праці кожного кооперативу знаходиться у розпорядженні загальних зборів членів кооперативу, а не держави, то розміри оплати за рівну працю в різних кооперативахнеоднакові. Принципу рівної оплати за рівну працю дотримуються тільки в межах окремих кооперативів;

· оплата праці в кооперативі може здійснюватися як грошима, так і натурою;

· кооператив може залучати до роботи за трудовим договором громадян, які не є членами кооперативу, з оплатою їх праці на основі домовленості сторін без обмеження розмірів заробітку.

Розрізняють доходи від індивідуальної трудової діяльності, яка являє собою суспільне корисну діяльність громадян з виробництва товарів і надання платних послуг, що не пов'язане з їх трудовими відносинами з державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, установами, організаціями і громадянами, а також з трудовими відносинами у колективних сільськогосподарських підприємствах. Коло індивідуальної трудової діяльності досить широке: це працівники, які виробляють різноманітні товари (шиють одяг, взуття, виготовляють сувеніри), власники дрібних підприємств без найманих працівників (перукарень, майстерень по ремонту телевізорів, побутової техніки), фахівці - юристи, лікарі, стоматологи, викладачі, які надають громадянам платні послуги. Проте не вся грошова виручка від індивідуальної трудової діяльності становить грошовий доход. Останній становить залишок після вилучення з грошової виручки виробничих витрат (амортизація засобів праці, витрати на сировину, матеріали, електроенергію, транспорт). Учасник індивідуальної трудової діяльності після сплати податку повністю розпоряджається своїм доходом.

Вивчаючи третє питання щодо доходів підприємців,підкреслимо, що в умовах ринкової економіки підприємець - це необхідний суб'єкт економічних відносин, який приносить користь суспільству. А. Сміт вважав, що підприємець, маючи на меті свої власні інтереси, "дійовише служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм". Підприємці одержують доход у вигляді прибутку. Розрізняють три види прибутку:

· розрахунковий (або бухгалтерський) - його обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво;

· економічний прибуток становить різницю між розрахунковим прибутком і нормальним прибутком; це по суті чистий прибуток, який залишається після відрахування всіх витрат виробництва, у тому числі нормального прибутку. Він є вирішальним критерієм визначення реальної прибутковості підприємств і підприємців;

· нормальний прибуток визначають залежно від вкладу інвестованого капіталу множенням на нього середньої прибутковості.
Нормальний прибуток трактується як певна винагорода підприємців за виконання підприємницьких функцій, тому він є елементом витрат виробництва.
До функцій підприємця, виконання яких заслуговує винагороди, слід віднести:

· прояв ініціативи з виробництва будь-якого товару чи послуги;

· прийняття кваліфікованих рішень щодо управління підприємством;

· впровадження інновацій шляхом виробництва нового виробу або впровадження нової техніки.

Залежно від сфери підприємницької діяльності доходи підприємців поділяють на:

· промисловий прибуток - доход на функціонуючий капітал, зайнятий у сфері виробництва;

· торговий прибуток - відображає фінансовий результат діяльності торгівлі. Він частиною прибутку, яку промисловий підприємець віддає торговцеві за реалізацію своїх товарів;

· позиковий відсоток- частина прибутку, яку функціонуючий підприємець виплачує певному підприємцю за тимчасове користування його грошовим капіталом. Гроші самі по собі не є економічним ресурсом, вони безпосередньо не виробляють товари чи послуги. Проте підприємці "купують" можливість використання грошей. Це використання полягає в тому, що гроші перетворюються на продуктивний капітал: засоби і предмети праці, робочу силу. Іншими словами, позика дає можливість користування реальними засобами виробництва, що забезпечує підприємцю прибуток, частину якого він віддає певному підприємцю у вигляді певної ставки позикового відсотка.
Розділяють номінальну ставку відсотка, яка виражена в певних грошових одиницях по поточному курсу, і реальну ставку відсотка, яка виражена в незмінних грошових одиницях або з поправкою на інфляцію. Отже, реальна ставка відсотка дорівнює номінальній ставці відсотка мінус рівень інфляції.
Рівень процентних ставок неоднаковий. Наприклад, у США він має коливання від 7 до 18 відсотків. Причини такого діапазону пояснюються ризиком на вкладену позику, терміном, на який видається позика, її розміром, обмеженнями умов конкуренції на ринку, розміщенням капіталу.
Доходи підприємців мають регулюватися прогресивною податковою системою. Водночас треба заохочувати підприємців вкладати свої доходи у соціальну сферу (наприклад, встановлення іменних стипендій студентам, створення благодійних фондів імені їх засновників, встановлення пам'ятних дощок на школах, лікарнях, дитячих садках, будинках культури, які побудовані за кошти підприємців).

Опановуючи четверте питання щодо суспільних фондів споживання, зауважимо, що усучасних умовах поряд із заробітною платою і доходами від підприємницької економічної діяльності існує ще така форма розподілу доходів, яка гарантує задоволення важливих соціальних потреб населення.
Сучасний рівень виробництва передбачає певний рівень загальної освіти і професійної підготовки працівників. Ось чому держава бере на себе частину витрат на дошкільне виховання, одержання загальної, середньої спеціальної та вищої освіти. Крім того, члени суспільства мають одержувати медичну допомогу, користуватися послугами культурно-освітніх закладів. Наявність дітей вимагає від батьків додаткових видатків. При тимчасовому захворюванні працівник втрачає право на заробітну плату, проте він повинен мати кошти для свого існування та утримання непрацездатних членів сім'ї. Людина досягає похилого віку і вже не має можливості повноцінно виконувати свою попередню роботу. Така людина заслуговує на відпочинок і одержання коштів для і свого існування. Отже, потрібна особлива форма розподілу життєвих засобів існу-вання. Вона об'єктивно виникає у вигляді суспільних фондів споживання (СФС). В Україні є два види СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних. До фондів спільного задоволення слід віднести бюджетні та благодійні послуги, освіти, охорони здоров'я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків. Головною функцією цього виду СФС є розвиток і підтримка здібностей населення, створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення і робочої сили. Матеріальною основою СФС спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві; формою прояву - безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет, фонди соціального розвитку підприємств і організацій. Другим видом СФС є фонди для непрацездатних (людей, що досягли похилого віку або втратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; осіб, що втратили працездатність частково, а також тих, що не досягли зрілого працездатного віку: студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів). До цього виду слід віднести пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям.
Головна функція такого виду СФС є створення загальних сприятливих матеріальних умов для нормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними ознаками СФС цього виду є: одержання благ, пов'язане з участю в праці у минулому і майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати;
блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту власність; споживач сам розпоряджається одержаними коштами. Формами прояву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань і коштів підприємств, профспілок.
Структура суспільних фондів споживання в Україні має свої особливості:

· За економічним призначенням СФС спрямовуються на забезпечення безплатної освіти і професійно-технічної підготовки, утримання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного виховання, організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто навчається у навчальних закладах;

· За способом розподілу серед членів суспільства розрізняються такі СФС: ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що розподіляються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільги надаються малозабезпеченим сім'ям);

· За джерелами формування СФС поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і бюджету соціального забезпечення; кошти, що виділяються підприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок (одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і санаторії);

· За формами надання СФС можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатні послуги.

СФС повинні забезпечити розвиток загальнодержавних систем безплатної народної освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, поліпшення умов відпочинку населення; пом'якшити об'єктивно існуючі відмінності у матеріальному становищі окремих громадян, сімей, соціальних груп у соціально-економічних і культурних умовах виховання дітей; підтримувати життєвий рівень малозабезпечених громадян.

Частина СФС у вигляді пенсій, допомоги з тимчасової непрацездатності пов'язана з розподілом за працею, і в дотриманні цього принципу здійснюється соціальна справедливість. Проте у вихованні дітей, їх утриманні у дитячих яслах, садках, у навчанні в загальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах не можна повністю зберегти диференціацію, що склалась залежно від оплати праці їх батьків. Слід мати на увазі, що ринкова економіка посилює диференціацію доходів населення. Для людей, що мають високі доходи, виникають платні елітарні дошкільні та навчальні заклади. Для малозабезпечених людей встановлені субсидії для оплати житла, комунальних послуг та придбання інших життєвих засобів. Такі допомоги називають адресними, оскільки їх надають не всім, а тим, хто має низькі доходи, а отже, потребує матеріальної допомоги з боку суспільства за рахунок СФС (грошові виплати, пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дитячих дошкільних закладах, організація безплатного харчування, надання одягу).
Диференціація розподілу суспільних фондів споживання повин-на визначатись в основному обсягом споживання життєвих засо-бів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.

Переходячи до п’ятого питання щодо доходів від власності та рентних доходів,зазначимо, що є доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобто зайнятого у сфері суспільного виробництва, та торгового капіталу отримує прибуток, власник землі - ренту, власник позикового капіталу- відсоток. Прибуток і відсоток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі). Рента - доход земельного власника і рантьє, які не виконують ніяких підприємницьких функцій.

Доходи від власності - це дивіденди від акцій, відсотки на вклади працівників в майно державного або орендного підприємства, на основі якого утворюється колективне підприємство, а також відсоток на вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення. Крім цього, існують відсотки від грошових вкладів і доходи від облігацій.

В умовах товарно-грошових відносин виникає особливий вид доходів, що пов'язаний з утворенням ренти - виду доходу, який регулярно отримують з землі, капіталу, майна і який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Вона властива передусім сільському господарству. Як уже зазначалося, землевласник отримує земельну ренту. Особи, які живуть переважно за рахунок ренти, утворюють паразитичний прошарок суспільства.

Завершуючи вивчення теми на шостому питанні щодо сімейних доходів і структури їх використання,зазначимо, що величина реальних доходів залежить не лише від розмірів грошових доходів, обсягу безплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величини квартирної плати, розмірів податків. Необхідно також враховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи.

Показники реальних доходів населення найповніше характеризують рівень добробуту народу через сімейні доходи. Сім'я являє собою об'єднання людей, засноване на шлюбі або повній спорідненості та пов'язане спільністю побуту, сімейним доходом і взаємною відповідальністю. Найважливіша функція сім'ї - народження і виховання дітей. Тому значний економічний інтерес викликає економічна основа відтворення сім'ї - сімейний доход.

Є досить різноманітні джерела сімейних доходів: оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від кооперативної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності. Всі ці джерела сімейних доходів мають трудове походження.
Частину доходів сім'я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг, грошових виплат і натуральної оплати (пенсії, стипендії, допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори відпочинку, на утримання дітей в дошкільних закладах). Цим джерелом переважно користуються ті сім'ї, де більше дітей. У його формуванні закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім'ї.
У сімейному бюджеті підвищується роль доходів від власності, особистого підсобного господарства, а також від індивідуальної трудової діяльності.
Структура сімейних доходів за своїми джерелами досить різноманітна. Вона залежить від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил. Сімейний доход не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто набору товарів і послуг, розрахованого на основі норм і нормативів споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.
Сімейні доходи використовуються за різними напрямами: харчування, придбання одягу, взуття, купівлю меблів, предметів культури і побуту (включаючи автомобілі, мотоцикли), витрати на соціально-культурні та побутові послуги, нагромадження та інші видатки. Зростання доходів не тільки веде до повнішого задоволення потреб сім'ї, а й змінює структуру напрямів і переваг використання сімейних доходів. При цьому виявляються деякі важливі закономірності цього процесу. Харчування в структурі сімейних доходів займає одне з найважливіших місць. Зменшення його частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Пояснюється це тим, що видатки на харчування є необхідною основою існування людини, вони визначаються традиційними сімейними потребами населення і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані. Розвиток виробництва, зростання багатства суспільства і його членів зумовлюють збільшення заощаджень і нагромаджень, які використовуються для поліпшення добробуту і подальшого розвитку виробництва.

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ І ОФОРМЛЕННЯ РЕФЕРАТІВ З КУРСУ “Мікроекономіка”

Положення про реферат

1. Реферат є одним з етапів науково-дослідної роботи, його основні завдання:

1. Поглиблення теоретичних знань.

2. Розвиток у студентів здібностей узагальнювати і аналізувати результати, уміння працювати із спеціальною літературою.

3. Закріплення і розвиток практичних умінь і навичок творчого перенесення вивченої теорії для вирішення практичних завдань професійної діяльності.

4. Оволодіння фундаментальними основами майбутньої професії.





Дата добавления: 2016-03-25; просмотров: 380 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.014 с.