Тема 4. Співвідношення попиту та пропозиції і ціноутворення

Питання для обговорення

1.Економічна природа попиту та пропозиції

2 Діалектична залежність попиту і пропозиції, співвідношення їх

3. Фактори, що визначають попит і пропозицію

4. Еластичність попиту і пропозиції, їхнє графічне вираження

5. Кон'юнктура ринку, випадки якісної визначеності її

6. Коливання цін, ціна рівноваги

7. Фактори і методи ринкового ціноутворення

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення та характеристику економічного змісту попиту.

2. Дайте визначення та характеристику економічного змісту пропозиції.

3. В чому проявляється економічна залежність попиту та пропозиції?

4. В чому проявляється стимулюючий вплив співвідношення попиту та пропозиції?

5. Які фактори визначають формування: А) попиту; Б) пропозиції?

6. Дайте визначення цінової еластичності попиту та пропозиції.

7. Дайте визначення кон’юнктури ринку та охарактеризуйте її стани:дефіцит, надлишок та ринкову рівновагу.

8. Що таке ціна рівноваги?

9. Дайте визначення вартості товару.

10. Які визначальні фактори формування ринкової ціни?

11. В чому полягає сутність теорії «граничної продуктивності факторів виробництва»?

12. Які загальні напрямки цінової стратегії в умовах ринку?

 

Теми рефератів

1. Теорія ціни. Сутність, структура і функції цін.

2. Економічний зміст й структура попиту та пропозиції.

3. Стимулюючий вплив співвідношення ринкового попиту та пропозиції

4. Фактори формування попиту і пропозиції.

5. Принципи і методи ціноутворення в системі ринкових відносин.

Методичні поради

Приступаючи до вивчення першого питання щодо економічної природаи попиту та пропозиції, слід зазначити, що попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини товарного виробництва. З розвитком суспільної організації товарного виробництва і змінами в системі господарювання змінюються конкретні способи мікро- і макроекономічного регулювання попиту і пропозиції. Незмінним залишається загальноекономічний зміст цих категорій ринкової економіки.

Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Розглянемо принципові моменти, що уточнюють поняття економічного змісту попиту:

· попит тісно пов'язаний з реальними суспільними потребами, але не збігається з їхньою кількісною визначеністю;

· попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші (обсяг сумарної вартості товарів чи послуг, що можуть бути куплені);

· суб'єкт попиту представляє сферу споживання (виробничого чи особистого) і представлений на ринку покупцем. Об'єктами попиту можуть бути будь-які об'єкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва], що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами - продавцями. Еволюція товарного виробництва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва. Розбіжність у кількісній визначе-ності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту.

Переходячи до другого питання щодо
діалектичної залежності попиту і пропозиції, співвідношення їх, зауважимо, що економічні засади органічної поєднаності попиту і пропозиції випливають з нерозривності процесу відтворення економічного життя (єдності фази виробництва, розподілу, обміну та споживання продукту) і пов'язані з універсальною товарно-грошовою формою такого відтворення. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів (послуг). Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції з точки зору їхньої первинності-вторинності не вичерпується відомим положенням про пріоритет виробництва. Попит має значно складніше і вагоміше значення як стимул розвитку виробництва і пропозиції. Рушійна сила попиту стала особливо помітною зі становленням сучасного постіндустріального інформаційного суспільства. Швидкий розвиток науки і принципово нові технологічні рішення викликають до життя нові потреби як у самому виробництві, так і в сфері споживання.

Співвідношення сукупних попиту і пропозиції показує можливості суспільного виробництва щодо задоволення народногосподарських і особистих потреб. Воно характеризується певними галузевими пропорціями виробництва валового суспільного продукту (сукупного чи кінцевого) порівняно з пропорціями споживання продуктів відповідних галузей (або з потребою в них). Зіставлення відповідних показників виробництва і споживання, а саме їх вартісно-грошових обсягів, що реально сформувалися в народному господарстві, визначає співвідношення сукупних попиту та пропозиції, їх відповідність чи незбалансованість. Високим рівнем відповідності сукупної пропозиції сукупному попиту характеризується змішана економіка країн Західної Європи, Японії тощо. Характерним для їхніх економік є співвідношення: де ПОс - сукупний попит; ПРс - сукупна пропозиція. Сукупна пропозиція не обов'язково формується лише за рахунок внутрішнього виробництва. Додатковим джерелом задоволення сукупного попиту є імпорт продукції. У збалансованій змішаній економіці частина сукупного попиту може покриватися за рахунок імпорту товарів на кошти від експортних операцій з іншими товарами. Отже, попередня рівність буде такою

де Е - експорт; І - імпорт.
Нерівність пропозиції може бути двох видів. За умов хронічної стагнації при дефіцитності виробництва характерним є перевищення попиту над пропозицією, тобто ПОс > ПРс ± (Е/І). І навпаки, кризі перевиробництва відповідає нерівність ПОс < ПРс ± (Е/І).

Ринкові попит і пропозиція формуються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів безпосередньо на ринку товарів, послуг, цінних паперів, робочої сили тощо. Вони визначають відповідність платоспроможної потреби в окремих видах товарів, їхній наявності в обігу на ринку.
Ринкове співвідношення попиту і пропозиції є об'єктивною точкою для регулюючої роботи ринку, дії закону вартості, свідомої управлінської діяльності господарюючих суб'єктів.

Стимулюючий вплив співвідношення ринкового попиту та пропозиції виявляється в бездефіцитній економіці і в напрямі контролю над розміром витрат виробництва і цінами на ринку. Виробники під тиском обмежень платоспроможності споживачів і з метою підтримання конкурентоспроможності вимушені дбати про зниження витрат виробництва і, зрештою, цін. Відносна незбалансованість попиту та пропозиції на ринку веде до перерозподілу самих факторів виробництва (засобів виробни-цтва, робочої сили, природних ресурсів) між галузями виробництва. Провідною тенденцією такого перерозподілу є рух потенційних умов виробництва у ринковій сфері, де не забезпечено платоспроможний попит споживача. Виробник реалізує свій економічний інтерес - створює вартість, що після реалізації продукції на ринку дасть змогу отримати прибуток, забезпечити розширене відтворення виробничого процесу і повніше задовольнити потреби самих виробників. Наведені взаємозв'язки розкривають механізм дії закону попиту і пропозиції, причинно-наслідкову залежність вартісно-цінової визначеності товарів від співвідношення попиту і пропозиції.

Вивчаючи третє питання щодо факторів, що визначають попит і пропозицію, зазначимо, що коливання ринкового попиту і пропозиції зумовлюються багатьма факторами. Класифікація їх дає змогу не тільки проаналізувати причини змін ринкової кон'юнктури, що відбулися, а й передбачити можливі зміни залежно від пануючих тенденцій. Систематизація факторів створює теоретичні передумови для свідомого управління динамікою попиту і пропозиції та широко використовується в сучасній практиці маркетингу на мікроеконом,ічному рівні. Визначальні фактори формування попиту і пропозиції на ринку наведено в табл. 4, де принципово виділяються дві великі групи факторів: об'єктивні та суб'єктивні. Відмінність між цими факторами, класифікованими за певними ознаками, полягає у сфері дії, інтен-сивності впливу, ступені керованості з боку господарюючих суб'єктів. Розподіл факторів попиту і пропозиції має дещо умовний характер. Це пояснюється відносною самостійністю попиту і пропозиції як ринкових характеристик, органічною взаємозалежністю їх. Сукупність факторів, що є провідною для ринкового попиту, визначає також кількісні та якісні характеристики ринкової пропозиції товарів та послуг, хоча механізм впливу однойменних факторів на попит і пропозицію може дещо відрізнятися.

У наведеній класифікації однойменні фактори, що впливають на ринкові попит і пропозицію, подані переважно суб'єктивними (психолого-традиційними, естетичними) і природно-кліматичними факторами, які є загальними неекономічними факторами. На попит і пропозицію суттєво впливають уподобання та смаки людей, мода, місцеві традиції та релігія, а також особливості погоди, природні ресурси, рельєф тощо.
Вирішальними і для попиту, і для пропозиції є економічні та соціальні фактори. Це пояснюється сталими особливостями формування виробничих і соціальних відносин у сфері виробництва й
обігу. Якщо для ринкового попиту визначальними економічними факторами є базовий рівень розвитку потреб і задоволення їх, рівень доходів, принципи їх розподілу та структура цін, то пропозиція найчутливіше реагує на зниження витрат виробництва (рівень автоматизації, механізації та комп'ютеризації процесів, здешевлення і заміна компонентів виробництва, розвиненість інфраструктури, характер державного регулювання підприємництва).
Соціальні фактори, впливу яких зазнають на собі попит і пропозиція, є, врешті-решт, похідними від класово-професійної структури суспільства, стану культури та освіти. Їхній вплив має довгостроковий характер і відзначається інерційністю. Частка коштів на культуру, науку і освіту, яку виділяють держава і підприємства, на роки вперед може визначити процвітання чи відставання національних сфер (галузей) виробництва і споживання. Формування відповідних ринкових пропорцій у цьому випадку буде віддзеркаленням дії цих факторів суспільне значущих за своєю природою.
Тісно пов'язані з соціальними демографічні фактори: чисельність і склад населення, народжуваність і відтворення працездатного населення, формування і розміри сім'ї.

Механізм впливу найдієвіших факторів попиту і пропозиції покладений в основу маркетингу. Визначення життєвого циклу окремих товарів та планування їх збуту грунтується на так званій сегментації ринків. Відповідно до частки факторів формується модель з системою ринків-сегментів: географічним (площа місцевості, клімат, щільність населення і компактність проживання), психологічним (співвідношення суспільних груп, спосіб життя, характерні типи особистості), демографічним (статевовікова структура, розміри сім'ї) тощо. Сегментація ринку сприяє ефективній організації його, зменшенню суспільних та індивідуальних витрат виробництва тощо.

Переходячи до вивчення четвертого питання щодо еластичності попиту і пропозиції, зауважимо, що відносна самостійність попиту та пропозиції дає можливість побудувати окремі графіки їхнього руху. Графік попиту ілюструє відому емпіричну залежність: якщо ціна товару на ринку має тенденцію до зниження, то попит на цей товар зростатиме, і навпаки. Вона виконується за умови абстрагування від дії інших факторів та вільного, не обмеженого адміністративними рамками, ціноформування. Цінову еластичність попиту можна визначити як ступінь чутливості споживача на зміну ринкової ціни товару чи послуги. Кількісним виміром еластичності може бути співвідношення відсоткового вираження кількісної зміни попиту до відсоткового вираження зміни ціни. Крім випадків еластичного попиту (полога крива) і нееластичного попиту (крива, що стрімко йде вгору), в теорії виділяється випадок одиничного еластичного попиту, що фіксує пропорційну залежність зміни обсягу попиту відповідно до зміни ціни.

Графік пропозиції відбиває пряму залежність зацікавленості виробників і продавців у розширенні поставок товарів (послуг) на ринок відповідно до зростання цін на товари чи послуги. Зниження цін призводить до згортання пропозиції та переорієнтації умов виробництва на задоволення потреб підвищеного попиту. Аналогічний результат дії нецінових факторів.

Крива графіка пропозиції має напрямок з південного заходу на північний схід і характеризується підвищенням. Це є графічним вираженням зазначеної закономірності: з підвищенням ціни збільшується кількісне вираження обсягу пропозиції. Еластичність пропозиції тим більша, чим більше крива наближається до уявної горизонтальної осі. В цьому випадку навіть незначним змінам ціни буде відповідати помітний "стрибок" обсягу пропозиції. Значення кривої, що має крутовертикальну спрямованість, характеризують низьку еластичність пропозиції - незначні зміни її обсягів при відповідних змінах ціни. Проте обидва випадки вірогідні, коли існує ви-значена залежність зміни попиту під впливом цін, тобто виконуються умови постійної еластичності попиту. На практиці частіше зустрічається випадок перемінної еластичності, коли крива попиту має різний нахил на різних своїх частинах і характеризується залежно від абсолютного значення цін більшою чи меншою чутливістю пропозиції. Аналогічно ситуації з еластичністю попиту еластичність пропозиції вимірюється відношенням відсоткового вираження зміни обсягу пропозиції до відсоткового вираження зміни ціни товару (послуги).

Опановуючи пяте питання щодо кон'юнктури ринку, випадків її якісної визначеності, зазначимо, що кон'юнктура ринку характеризується визначеними у часі та просторі певними співвідношеннями попиту і пропозиції, що формуються як сукупність товарно-грошових пропозицій під впливом конкретної комбінації діючих факторів. Визначальними показниками ринкової кон'юнктури є ціни, за якими продавці реалізують, а покупці купують товари чи послуги. Їхні конкретні величини зазнають коливань відповідно до пануючих тенденцій в русі попиту і пропозиції.

За необмеженої дії ринкових законів кон'юнктура ринку може змінюватися досить динамічно і характеризуватися різними станами: дефіцитом, надлишком товару, ринкової рівноваги.

· Дефіцитна кон'юнктура ринку може бути короткочасною (випадковою), або мати сталий характер. Короткочасний дефіцит на ринку може виникати як у системі переважно ринкового, так і позаринкового регулювання економіки. Він відбиває тимчасові диспропорції у відтворенні певного продукту і частіше пов'язаний із структурними зрушеннями в економіці, порушеннями циклічності виробництва, ціновими факторами.
Тривалого характеру дефіцитові надають певна система економічних відносин та принципові засади відповідної моделі господарювання.
За певних економічних умов дефіцит як стійка диспропорція попиту і пропозиції набуває загального, тривалого характеру. Знаходячи вираження на мікроекономічному рівні, на рівні конкретного споживача і виробника товару, цей рід дефіциту є макроекономічною, тобто загальною для народного господарства, характеристикою. Позаринкова і позацінова природа такого роду дефіциту криється в принципових засадах господарського механізму певної економічної системи. Відомий угорський економіст Янош Корнеї вважає можливим навіть класифікувати за цією ознакою основні сучасні типи господарювання як ресурсообмежену (або постійнодефіцитну) економіку та економіку обмеженого попиту.
Класичним прикладом ресурсообмеженої економіки тривалий час була економіка СРСР та країн Східної Європи. Внаслідок функціонування адміністративно-командної моделі управління економікою цих країн виробилася специфічна господарська система. Характерними її ознаками є: відокремлення власника від виробника, а функції безпосереднього господарювання від функції управління і планування; відсутність ринкового контролю співвідношення виробництва і реальної потреби в товарах, планування "від досягнутого"; безмежність державної бюджетної підтримки нерентабельного виробництва; символічність економічних стимулів праці та впливу цін на поведінку виробника, стійка інвестиційна напруженість.

· Протилежним станом ринкової кон'юнктури є надлишок товару на ринку, який характеризує стан ринкової кон'юнктури, коли за певної ціни пропозиція товару на ринку перекриває платоспроможну потребу в ньому, тобто перевищує попит. Як і у випадку з дефіцитною ринковою кон'юнктурою, надлишок товару на ринку може бути тимчасовим чи стабільним. Ілюстрацією екстремального вияву періодичної надлишкової кон'юнктури ринку можуть бути кризи перевиробництва товарів.
Поєднання економічної самостійності товаровиробника з економічною відповідальністю за результати господарювання робить пошук покупця продукції законом економічного виживання і розвитку. Виникає конкуренція виробників за право реалізувати свою продукцію покупцеві, що веде до насичення ринку товарами. Сучасна модель змішаної економіки, що спирається на зазначені принципи, постійно відтворює деякий надлишок матеріальних, трудових, інвестиційних ресурсів. Велику роль у цьому процесі відіграє стимулюючий вплив цін при паралельному цілеспрямованому державному регулюванні попиту засобами фінансово-монетарного і фіскального (податкового) впливу.

· Стан ринкової рівноваги означає повну відповідність обсягу пропозиції та обсягу попиту за умови встановлення певного рівня ціни, що задовольняє продавців і покупців товару. Така кон'юнктура ринку є, як правило, короткочасною, якщо мати на увазі постійне балансування значень попиту і пропозиції навколо точки рівноваги. Ринкову рівновагу як бажаний стан кон'юнктури неможливо зафіксувати на тривалий термін. Це суперечило б дії раніше зазначених рухливих факторів.

Вивчаючи шосте питання щодо коливання цін, ціни рівноваги, слід підкреслити, що на практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту на товар. Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Чим більше абсолютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна.
Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон'юнктури, що визначається надлишковою пропозицією товарів. Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Це спонукає продавця до поліпшення свого товару. Цінова конкуренція продавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього платоспроможного попиту. Швидкість зниження цін відповідає обсягу надлишкової продукції на ринку і змінюється разом з ним.
В обох випадках ринкової кон'юнктури вектор коливання цін направлений до точки рівноваги, де встановлюється тимчасова збалансованість попиту і пропозиції, а ціна набуває значення рівноважної ціни. Точка рівноваги характеризує рівень цін, що за своєю величиною найбільше відповідає суспільне необхідним нормальним умовам відтворення певного товару, з одного боку, і робочої сили споживача цього товару - з іншого. У зв'язку з цим на ціні рівноваги як показнику збалансованості попиту і пропозиції грунтується економічна рівновага в широкому розумінні слова.

Завершуючи вивчення теми на сьомому питанні щодо факторів і методів ринкового ціноутворення, зазначимо, що з процесу виробництва товар виходить як носій вартості та споживної вартості. Вартість товару - це кількісна визначеність втіленої в ньому уречевленої та живої праці. Важливою її складовою є витрати виробництва, що визначаються після закінчення виробничого процесу. Виходячи з товаром на ринок, виробник достеменно знає, скільки він коштував йому як виробникові.
Для споживача на ринку товар представлений його споживною вартістю. Корисні якості товару є рушійною силою зацікавленості покупця у придбанні товару. Орієнтуючись на попередньо пропоновану продавцем ціну товару, покупець визначає, чи вартий він тих споживчих якостей, що в ньому втілені, та чи зможуть вони задовольнити запити покупця. На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості, що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в обігу стає закон попиту і пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару. Ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначених законів, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни - ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх витрат виробництва, а верхня - граничною кількістю грошей у споживача, тобто рівнем його платоспроможності.
Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним: ринкова ціна фокусує складні економічні зв'язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання. Як індикатор нормального зворотного зв'язку між виробництвом і споживанням, у процесі відтворення продукту ціна має встановлювати відповідність кількості та якості споживних вартостей із платоспроможним попитом, активно впливати на рівень і масштаби виробництва товару в межах середніх умов
ефективності.
Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вартість товару; 2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною вартістю товару. Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим є також фактор розвитку інфляції, яка спричиняє зростання цін на всі товари.

Сучасна теорія і практика ціноутворення - це продукт тривалої еволюції соціально-економічних відносин суспільства. Безперечним досягненням у ході цієї еволюції свого часу була марксистська трудова теорія вартості. Прагматизм ринкових відносин в їхній підприємницькій формі XIX ст. вимагав розширення аналізу факторів ціноформування як у сфері виробництва, так і поза ним. Виникла теорія "граничної продуктивності факторів виробництва", в якій розглядалася участь у формуванні вартості товару всіх факторів виробничого процесу - капіталу, праці та землі (природних факторів). За твердженням Дж. Б. Кларка, участь кожного фактора виробництва у формуванні вартості визначається "граничним продуктом", який показує, яку саме частину вироблюваного про-дукту (його вартості) можна створити за допомогою фіксованої додаткової кількості окремого фактора при незмінному значенні інших. Відповідно до "граничного продукту" має відбутися розподіл доходів за факторами.
Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що лежать поза виробництвом, має теорія "граничної корисності", що виникла в останній третині XX ст. Не заперечуючи залежності ринкової ціни товару від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів, суб'єктивної оцінки корисності товару на ціноутворення. Корисною була її провідна ідея -
залежність кінцевої ринкової ціни товару від споживача і тих економічних умов, за яких відбувається купівля-продаж. Цінність благ, що обертаються на ринку, перебуває в безпосередній залежності від обсягу наявних ресурсів у виробника і доходів у споживача. Лімітованість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фактора руху ціни товару. При обмеженні ресурсів "гранична корисність" дефіцитного товару підвищується за умов конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, і ціна. "Низька межа" доходів зменшує "граничну корисність", встановлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживної вартості товарів у відповідність зі платоспроможним попитом. На відміну від трудової теорії вартості теорія "граничної корисності" робить наголос на споживній вартості товару як факторі ціноутворення.

Згодом принципові положення теорії, розроблені представниками "австрійської школи" К. Менгером, Ф. Візером, Е. Бем-Баверком, а також Л. Вальрасом (Швейцарія) та У. Джевонсом (Великобританія), конкретизувалися у підходах "кардиналістів" та "ординалістів". Перші (найвідоміший серед них А. Маршалл) виходили з деякої абсолютної "граничної корисності" товару, що встановлює фіксовану верхню межу вартості. "Ординалісти", навпаки, підходили до "граничної корисності" будь-якого товару як до відносної величини, що визначається зіставленням відданої покупцями переваги певним споживним якостям товарів (Дж. Хікс, П. Самуельсон та ін.). А. Маршалл в 70-ті роки XIX ст. розпочав пошук теоретичних обгрунтувань ринкового ціноутворення на базі поєднання всіх зазначених підходів. Він в своїх дослідженнях поєднав теорії витрат виробництва, попиту і пропозиції, продуктивності та помірності з поширеними теоріями "граничної продуктивності".

На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення реалізується самим господарюючим суб'єктом - виробником (фірмою, акціонерною компанією, монополістичним об'єднанням, державним підприємством тощо) або посередницькими структурами (торговими, маркетинговими), що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву "собівартість і прибуток".

Технічно складнішим є метод "контрольної точки", що грунтується на виробничій функції Кобба-Дугласа (вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності вироб-ництва за затратами залишаються незмінними; при цьому еластичність заміщення ресурсів в будь-якій точці дорівнює 1.

Іноді застосовують метод "споживної вартості", коли за допомогою експертних оцінок споживних властивостей товару визначають цінову політику на ринку певного товару.

Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є:
1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку; 2) вибір методу розрахунку ціни; 3) характер цінової адаптації нових товарів на ринку; 4) зв'язок ціни з життєвим циклом товару; 5)моделювання відношення покупця до ціни товару; 6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну.

Загальні принципи і методи ціноутворення можуть використовуватись залежно від конкретної сфери ринкових відносин, характеру і місця застосування цін, а також способу їх використання (табл. 7).