Видатки державного бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених законом про державний бюджет на відповідний бюджетний період, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.
Видаткова частина державного бюджету, як і його дохідна складова, поділяється на два структурних підрозділи: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду.
Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених під конкретну мету. Видатки загального фонду фінансуються шляхом залучення коштів, які не мають закріплених джерел фінансового забезпечення.
Для детальнішого з'ясування ролі бюджетних видатків їх можна класифікувати за такими критеріями: 1) за економічною характеристикою; 2) за функціями, що виконує держава; 3) між головними розпорядниками бюджетних коштів; 4) між бюджетними програмами.
Класифіцація видатків:
За економічними ознаками:
Поточні видатки — це видатки бюджету на утримання мережі підприємств, установ і організацій, яка діє на початок бюджетного року та набуває чинності в цьому році, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та ін. До них належать видатки; 1) на оплату праці працівників бюджетних установ та нарахування на заробітну плату; 2) придбання товарів і матеріалів; 3) відрядження; 4) оплату послуг бюджетних установ; 5) оплату комунальних послуг та енергопостачання; 6) дослідження, дослідно-промислові та інші розробки; 7) сплату відсотків банківським установам, відсотків за внутрішніми позиками; 8) сплату відсотків, комісій та штрафів за зовнішніми державними позиками; 9) трансферти (бюджетам місцевого самоврядування, населенню або певним групам населення, підприємствам та іншим країнам).
Капітальні видатки (видатки розвитку) — це видатки на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: 1) фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; 2) фінансування структурної перебудови національної економіки; 3) субсидії, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. До капітальних також належать видатки: 1) на придбання обладнання і предметів довгострокового використання; 2) придбання основного капіталу; 3) капітальне будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт; 4) створення державних запасів і резервів; 5) придбання землі та нематеріальних активів; 6) капітальні трансферти; 7) нерозподілені витрати. Кредитування включає операції, пов'язані з наданням коштів із бюджету на умовах повернення, платності та строковості.
За функціональними ознаками: 1) загальнодержавні функції; 2) оборона; 3) громадський порядок, безпека та судова влада; 4) економічна діяльність; 5) охорона навколишнього природного середовища; 6) житлово-комунальне господарство; 7) охорона здоров'я; 8) духовний та фізичний розвиток; 9) освіта; 10) соціальний захист та соціальне забезпечення. Видатки за функціональною класифікацією визначаються переважно для аналітичної оцінки обсягів фінансування основних функцій держави, для бюджетних узагальнень та цілей статистичного аналізу.
Між головними розпорядниками бюджетних коштів та розпорядниками коштів нижчого рівня.
Розпорядники бюджетних коштів — це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків із бюджету. Головним розпорядником бюджетних коштів є бюджетна установа в особі її керівника, якій встановлюються бюджетні призначення, — повноваження, що мають кількісні та часові обмеження і дають змогу надавати бюджетні асигнування. У свою чергу, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є бюджетна установа, яку представляє її керівник, уповноважений отримувати бюджетні асигнування, брати бюджетні зобов'язання та здійснювати платежі з конкретною метою в процесі виконання бюджету. Головними розпорядниками коштів державного бюджету можуть бути органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди, установи та організац
Програмна класифікація видатків бюджету використовується, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом. Цей метод дає змогу оцінити та обрахувати ефективність витрачання бюджетних ресурсів, переносячи акцент із контролю за виконанням зобов'язань на забезпечення ефективності й досягнення конкретних результатів розпорядниками бюджетних коштів. Програмно-цільовий метод складання бюджету — це практика групування різних видів бюджетних видатків в окремі програми так, щоб кожна стаття видатків була закріплена за певним видом програми. Як правило, кожна програма — це фіскальне зобов'язання одного головного розпорядника коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду успішності досягнення мети програми. (резервний фонд, захищені статті)
7. Сутність, принципи, завдання та методи бюджетного планування
Бюджетне планування - це комплекс організацій-но-технічних, методичних і методологічних заходів на таких стадіях бюджетного процесу як складання, розгляд і затвердження бюджетів для визначення обсягів і джерел формування та напрямів використання бюджетних ресурсів держави з метою забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку суспільства.
Бюджетне планування є складовою загальнодержавного економічного планування і займає центральне місце у фінансовому плануванні. Від рівня збалансованості бюджету на стадії планування, точності економічних і соціальних прогнозів залежить стабільність функціонування бюджетної сфери і рівень виконання програм протягом майбутнього бюджетного періоду.
Задачі бюджетного планування:
- забезпечення необхідних макроекономічних пропорцій розвитку держави;
- визначення реальних джерел і обсягів доходів на всіх рівнях бюджетної системи;
- ефективний розподіл витрат за напрямами і регіонами;
- забезпечення мінімального рівня соціальних потреб;
- збалансування бюджету;
- утворення необхідних соціальних резервів;
- оптимізація фінансових потоків між бюджетами різних рівнів;
- сприяння найбільш ефективному використанню бюджетних засобів.
З урахуванням вимог, що ставляться перед економікою країни на сучасному етапі розвитку, планування бюджету здійснюється у відповідності до наступних принципів:
- цілісності, який забезпечується розробленням взаємоузго-джених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць на коротко- та середньо-строковий періоди;
- науковості, який забезпечується розробленням прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку на науковій основі, постійним удосконаленням методології та використанням світового досвіду в галузі планування та прогнозування;
- об'єктивності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку України розробляються на основі даних органів державної статистики, центральних і місцевих органів виконавчої влади, даних із офіційних видань Національного банку України;
- самостійності, який полягає в тому, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень відповідають за розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
- гласності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку є доступними для громадськості. Ця інформація забезпечує суб'єктів підприємницької діяльності необхідними орієнтирами для планування власної виробничої діяльності;
- рівності, який полягає в дотриманні прав та врахуванні інтересів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання всіх форм власності;
- дотримання загальнодержавних інтересів, який полягає в тому, що розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку здійснюється, виходячи з необхідності забезпечення реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики та економічної безпеки держави.
Методи бюджетного планування
Методи планування - це система засобів розробки, обгрунтування, взаємоузгодження й оптимізації планових завдань і показників.
1) За допомогою аналітичного методу здійснюється вивчення економічної кон'юнктури в минулому та сучасних періодах, а також досягнутого рівня як вихідної бази для макроекономічного планування. Цей метод застосовується при моделюванні бюджетних показників і передбачає обчислення планових показників на основі визначення впливу на них різноманітних чинників.
2) Балансовий метод - за його допомогою досягається узгодженість між надходженнями і витратами за видами і регіонами, а також балансуються фінансові ресурси з матеріальними і трудовими.
Цей метод застосовується для забезпечення погодження потреб з наявними ресурсами, визначення пропорцій розвитку економіки відповідно до вимог економічних законів. На практиці при плануванні за допомогою балансового методу використовуються матеріальні, трудові, міжгалузевий, платіжний, зведений фінансовий та інші баланси. Цей метод дає змогу забезпечити оптимальний та збалансований розвиток народного господарства.
3) Нормативний метод - це один із методів розробки та обгрунтування планів, а також регулювання діяльності виробничих і невиробничих ланок економіки за допомогою норм і нормативів.
Норми і нормативи регламентують доходи і витрати бюджету з урахуванням галузевих особливостей. Нормативний метод сприяє економії коштів і виявленню бюджетних резервів.
4) Метод коефіцієнтів - базується на використанні відповідних коефіцієнтів, що розраховуються як співвідношення досягнень минулого періоду до планових показників. Метод неефективний, тому що разом з коефіцієнтом переносяться негативні явища минулого періоду, він не сприяє економії бюджетних коштів і виявленню резервів.
5) Програмно-цільовий метод (стаття 10 Бюджетного кодексу) - використовується при фінансуванні окремих державних програм соціального й економічного розвитку. Дає можливість виявити джерела ресурсів для виконання програм і визначити ефективність цих програм. При формуванні бюджету 2002 року був проголошений основним. Застосування цього методу дає змогу визначити загальнодержавні пріоритети і обсяг коштів державного бюджету, необхідних для реалізації програми.
Методи планування взаємопов'язані. Так, балансовий метод передбачає широке застосування нормативів, на основі яких визначаються потреби в засобах виробництва та продукції; під час розробки комплексних програм застосовуються як нормативний, так і балансовий метод.
8. Видатки бюджетів на загальну освіту, склад, особливості їхнього планування і здійснення
Видатки на фінансування освіти включають витрати на заходи щодо середньої освіти, виховання дітей і підлітків, підготовки кадрів у професійно-технічних училищах і вищих навчальних закладах.
Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів:
Дошкільна освіта (дошкільні заклади освіти).
Загальна середня освіта:
загальноосвітні школи (в т.ч. школа-дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми; вечірні змінні школи.
Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:
загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати санаторного типу; загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків; дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сім’ї); спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку; загальноосвітні школи соціальної реабілітації; допомога на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням.
Позашкільна освіта (позашкільні заклади освіти, заходи зі позашкільної роботи з дітьми).
Професійно-технічна освіта: професійно-технічні заклади освіти; професійно-технічні училища соціальної реабілітації.
Вища освіта: вищі заклади освіти І-ІІ рівнів акредитації; вищі заклади освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації.
Післядипломна освіта: заклади післядипломної освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення); інші заклади в галузі післядипломної освіти.
Інші заклади та заходи в галузі освіти: придбання підручників; методична робота, інші заходи з народної освіти; служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним ремонтом; централізовані бухгалтерії; групи з централізованого господарського обслуговування; інші заклади освіти.
Основними оперативно-виробничими показниками для планування бюджетних видатків у навчальних закладах є:
по школах - кількість класів й учнів;
по дитячих установах - число місць;
по школах-інтернатах - кількість груп і вихованців;
по професійно-технічних училищах і вищих навчальних закладах - кількість навчальних груп, учнів, студентів.
Основну частину видатків бюджетів на освіту становить фінансування середніх загальноосвітніх шкіл.
Показники контингенту відображаються окремо станом на 1.01 та 1.09 планового бюджетного року, оскільки бюджетний не збігається з навчальним. Кількість учнів на 1 вересня планового року розраховується по 1-4-м і 5-9-м класам відповідно до кількості учнів, яких планується прийняти, та наповнення класів, а по інших класах – на основі плану переходу учнів з класу до класу. Кількість класів визначається, виходячи з граничної наповнюваності одного класу. Остання встановлюється на такому рівні: 1-9-ті класи - 30 учнів; 10-11-ті класи-35 учнів.
До фонду заробітної плати працівників школи входить заробітна плата вчителів за проведені уроки і перевірку зошитів; заробітна плата за додаткову та інші види праці вчителів; заробітна плата керівних працівників (навчально-допоміжного персоналу), адміністративно-господарських працівників. За кожною категорією працівників у кошторисі школи складається окремий розрахунок.
Фінансування вищої освіти здійснюється за рахунок двох джерел:
1) бюджету;
2) платного навчання.
Штати професорсько-викладацького персоналу формуються за нормативом кількості студентів на одного викладача, який затверджує Міносвіти. Кількість посад встановлюється за нормативом числа студентів на одного викладача в розрізі форм навчання.
Витрати на виплату стипендій студентам денної форми навчання (код 1342) розраховуються на основі встановленої норми охоплення студентів стипендією і середнього розміру стипендії на одного студента.
Планування витрат на науково-дослідну роботу у ВНЗ здійснюється за такими напрямами: наукова робота кафедр; наукові відрядження; видатки на захист дисертацій.
Штати вихователів і обслуговуючого персоналу формуються залежно від кількості дітей, числа груп за строком перебування дітей у дошкільному закладі — садку чи яслах. За строком перебування дітей у дошкільному закладі створюють групи: 10,5-годинні; 12-годинні та цілодобові.
Дошкільні заклади, які забезпечують санаторно-курортне лікування, формують санаторні групи, які за кількістю дітей значно менші за звичайні.
Групи у дошкільному навчальному закладі комплектуються за віковими, сімейними та родинними ознаками.
Загальною особливістю для шкіл-інтернатів та дитячих дошкільних закладів є встановлення часткового покриття витрат за рахунок батьківської плати. Ця плата зараховується не на рахунки даних закладів, а до бюджету. Вся сума витрат за кошторисом фінансується з бюджету.
9. Видатки бюджетів на охорону здоров’я, склад, особливості їхнього планування і здійснення
Витрати на фінансування установ охорони здоров'я включають витрати на лікувально-профілактичні установи (лікарні, поліклініки, диспансери, станції швидкої допомоги й ін.), витрати на санітарно-профілактичні установи, центри здоров'я й т.п.
Під час перевірки правильності планування витрат на охорону здоров'я особлива увага звертається на розрахунок середньорічних показників, які характеризують діяльність установ охорони здоров'я: кількість ліжок у лікувальних установах і період їх функціонування; число лікарських посад у них; число лікарських відвідувань по амбулаторно-поліклінічній мережі; у стаціонарних медичних закладах - кількість ліжок і число ліжко-днів.
Кількість ліжок характеризує лікарняні місця. Розрізняють нормативну і фактичну їх наявність.
Кількість ліжко-днів - це добуток кількості ліжок та кількості днів використання ліжка у році. Цей показник розраховується з метою планування видатків на придбання предметів і матеріалів (КЕК 1130), насамперед таких його складових, як види харчування та видатки на медикаменти і перев'язувальні матеріали.
У поліклініках основний показник - кількість лікарських відвідувань. Визначається як добуток чисельності жителів у районі на середню кількість відвідувань лікарні на рік. Загальна кількість відвідувань диференціюється в розрізі окремих лікарських спеціальностей.
Система заробітної плати у медичних установах встановлюється у розрізі категорій: лікарі; середній медичний персонал; молодший медичний персонал; адміністративно-управлінський та обслуговуючий персонал.
За цими категоріями розраховується фонд оплати праці, виходячи із кількості штатних одиниць та середньої заробітної плати за кожною категорією медичного персоналу.
Кількість посад керівного та обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.
Штати лікарського персоналу по стаціонару формуються залежно від потужності лікарняної установи, тобто обсягу медичних послуг, які потенційно може надати ця установа.
Штати лікарського персоналу за амбулаторно-поліклінічною установою формуються залежно від кількості населення, яке вона обслуговує. Нормативи штатної кількості лікарів відповідного профілю на 10 тис. жителів розробляє Міністерство охорони здоров'я України.
Середня заробітна плата лікаря, за якою розраховується фонд заробітної плати лікарського персоналу, обчислюється на основі тарифікаційного списку.
Фонд заробітної плати лікарського персоналу на місяць обчислюється множенням кількості штатних одиниць на середню зарплату одного лікаря.
Штати середнього медичного персоналу по стаціонару формуються залежно від кількості лікарів цілодобових постів. Число останніх визначається за встановленими Міністерством охорони здоров'я України нормативами на кількість ліжок у відділеннях відповідного профілю.
По поліклініках кількість штатних одиниць середнього медичного персоналу залежить переважно від кількості лікарів відповідної спеціальності.
Штати молодшого медичного персоналу залежать переважно від кількості лікарів, а також від обсягу медичних послуг, які надає установа.
Розмір заробітної плати лікарів залежить від посадового окладу (встановлюється на основі атестаційної категорії) та системи надбавок і доплат.
Планування витрат на харчування здійснюється на основі нормативів, що диференційовані за профілями відділень. Нормативи встановлюються відповідно до чинного законодавства.
Сума витрат на харчування по кожному відділенню розраховується множенням кількості ліжок у відділенні на число днів їх функціонування протягом року і на грошову норму витрат на один ліжко-день.
Витрати по стаціонару на придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів плануються за грошовими нормативами на один ліжко-день, що встановлюються відповідно до чинного законодавства з диференціацією за профілем відділень.
Планування цих самих витрат по амбулаторно-поліклінічних установах здійснюється на основі грошових нормативів на одне лікарське відвідування, які затверджуються в установленому порядку. Сума витрат розраховується множенням кількості лікарських відвідувань за рік на норму витрат на одне відвідування. Кількість лікарських відвідувань за рік визначається множенням числа лікарських посад на число відвідувань у день і на кількість робочих днів у плановому році.
10. Функціональне призначення і склад видатків бюджетів на управління й оборону, основи їхнього планування та здійснення
Фінансування оборони залежить від прийнятої воєнної доктрини. Існують три основні її типи:
1 Повна відмова від військових видатків.
2 Створення могутньої воєнної супердержави.
3 Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності.
Фінансування видатків на національну оборону в Україні здійснюється на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету, в тому числі утримання військових комісаріатів.
Оборонні видатки поділяються на три групи: прямі, побічні та приховані.
Прямі оборонні видатки охоплюють витрати оборонних міністерств та відомств і становлять основну частку оборонних видатків. До них належать: витрати на утримання та навчання особового складу Збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, військової техніки та майна, військові науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, воєнну допомогу іноземним державам та деякі інші. Прямі оборонні видатки поділяються на поточні та капітальні.
До поточних відносяться витрати, пов’язані в основному з підтримкою бойової могутності Збройних сил на досягнутому рівні (грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування та інші види забезпечення діяльності особового складу, витрати, пов’язані з експлуатацією та ремонтом військової техніки).
До капітальних належать видатки, які відображають процес матеріально-технічного переоснащення Збройних сил та розвиток оборонної інфраструктури (витрати на воєнні НД І ДКР, купівля озброєння та військової техніки, військове будівництво).
Побічні оборонні видатки – це витрати, пов’язані з утриманням Збройних сил, гонкою озброєнь, ліквідацією наслідків війн (відсотки на погашення державного боргу, пенсії та допомога ветеранам війни, інвалідам, сім’ям загиблих, витрати щодо відбудови руйнувань, спричинених війною, виплати репарацій тощо).
Приховані оборонні видатки за своїм характером та значущістю належать до оборонних видатків, але проходять за кошторисами цивільних міністерств та відомств.
Згідно з функціональною класифікацією видатків бюджету склад видатків на оборону такий:
- утримання Збройних сил України;
- закупівля озброєння та військової техніки;
- капітальне будівництво: капітальне будівництво та придбання обладнання в системі Міністерства оборони України, будівництво житла для військовослужбовців;
- фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;
- інші видатки в галузі оборони (забезпечення участі у міжнародних миротворчих заходах, утримання науково-координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас, утримання Головної військової інспекції, фінансування заходів щодо ліквідації стратегічних озброєнь, фінансування підготовки призовників для Збройних сил України та інших військових формувань у навчальних організаціях Товариства сприяння обороні України, забезпечення оборонних видатків за рахунок надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, майна, передачі в оренду основних фондів Збройних сил України та інших військових формувань, а також за виконані ними роботи та надані послуги).
Фінансування видатків на оборону здійснюється виключно за рахунок коштів державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно ЗУ «Про державний бюджет України на хххх рік».
Утримання армійських частин здійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників — посади та військового звання. Також установлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).
Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов'язаними з постійною заміною техніки та озброєння у зв'язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.
Видатки на управління
До видатків бюджету на управління належать три напрями фінансування:
- державне управління;
- міжнародна діяльність;
- правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави.
Державне управління включає:
- функціонування законодавчої влади (апарату ВР України, забезпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати ВР України, інші видатки);
- функціонування виконавчої влади (апарату КМУ, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);
- утримання Президента України та його апарату;
- утримання фінансових та фіскальних органів загальне планування і статистичні служби (проведення статистичних досліджень та переписів, ведення записів щодо сімейних бюджетів);
- інші видатки на загальнодержавне управління (виготовлення орденів, медалей, документів до них, виготовлення та перевезення національної валюти, придбання обладнання для виробництва цінних паперів та монет, виробництво бланків цінних паперів і документів суворого обліку, утримання Пробірної палати України, утримання центру правових реформ і законопроектних робіт, утримання Фонду сприяння становленню місцевого та регіонального самоврядування, видатки на паспортизацію населення України, видатки на запровадження нового податкового і бюджетного законодавства).
Міжнародна діяльність включає: міжнародне співробітництво; реалізацію міжнародних угод; міжнародні культурні, наукові та інформаційні зв'язки.
Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави включає:
- органи внутрішніх справ (матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів з боротьби із організованою злочинністю, підрозділів органів внутрішніх справ, підрозділів державно-патрульної служби та дорожнього нагляду, інспекції у справах неповнолітніх, приймальників-розподільників для неповнолітніх, спеціальних приймальників-розподільників);
- внутрішні війська (поточне утримання внутрішніх військ МВС України);
- суди (Конституційний Суд України, Верховний суд України, обласні суди, районні (міські) суди тощо);
- прокуратуру (Генеральна прокуратура та місцеві органи прокуратури);
- кримінально-виправну систему;
- прикордонні війська (утримання прикордонних військ, комплексна програма розбудови державного кордону України);
- митні органи;
- Службу безпеки України (поточне утримання СБУ та антитерористичного центру СБУ, матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю);
- професійно-пожежну охорону;
- Національну гвардію України;
- Головне управління урядового зв'язку;
- утримання розвідувальних органів;
- утримання національного бюро розслідувань;
- інші правоохоронні органи.
Фінансування органів управління здійснюється за кошторисом. В основі фінансування лежить штатний розпис. Чисельність персоналу та ставки зарплати встановлюються відповідними керівними структурами. У складі видатків на державне управління найбільшу частку становлять кошти на оплату праці (близько 75 %). Працівники органів державного управління мають статус державних службовців, оплата їх праці складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Особливе місце займають видатки на утримання та експлуатацію автотранспорту і поштові й телеграфні витрати.
