Складання кошторису витрат на виробництво. Тема 9. Планування фінансів

Тема 9. Планування фінансів

1. Зміст і завдання фін. плану.

2. Планування потреби в фін. ресурсах.

3. Планування прибутку під-ва.

 

Тема 9. Планування фінансів

1. Зміст і завдання фін. плану.

Основою фін. планування є фін. стратегія під-ва.

Фін. стратегія – це складова загальної стратегії економічного розвитку, яка охоплює систему довготермінових завдань фін. діяльності під-ва та способи їх досягнення.

Розроблення фін. стратегії під-ва пов’язано з вирішенням таких основних завдань:

1. Обґрунтування основних джерел фін. забезпечення діяльності під-ва.

2. Вибір оптимальних способів інвестиційної діяльності під-ва.

3. Зведення до мінімуму фін. ризиків під-ва.

4. Забезпечення фін. стійкості та рентабельності.

5. Визначення способів виходу під-ва з фін. кризи та методів управління за умов кризового стану під-ва.

Фінансування – це залучення необхідних коштів для покриття потреби під-ва в основному та оборотному капіталі.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяються на внутрішнє та зовнішнє.

Для об’єктивної оцінки поточних і майбутніх фін. потреб на під-ві складається фін. план.

Основна мета складання фін. плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді.

Фін. плани за тривалістю дії поділяються на:

- довгострокові(на період 3-5 років із розбивкою по роках)

- поточні(на рік із розбивкою по кварталах)

- оперативні(на квартал із розбивкою по місяцях)

Принципи фін. планування:

1. Наукова обґрунтованість – фін. показники розраховуються на основі певних методів.

2. Єдність фін. планів – всі плани повинні розроблятись за однією методикою, доповнювати один одного.

3. Безперервність – один план змінює інший.

4. Стабільність – незмінність показників, щоб можна було порівнювати плани.

Основне завдання фін. планування:

1. Забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фін. ресурсами.

2. Визначення напрямків ефективного вкладання капіталу, оцінка раціональності його використання.

3. Виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та фін. ресурсів.

У процесі фін. планування використовують такі методи:

1. Балансовий.

2. Нормативний – потребу у фін. ресурсах визначають на основі норм і нормативів.

3. Розрахунково-аналітичний – на основі розрахунків минулих років із коригуванням.

4. Методи економічно-математичного моделювання – застосовують для прогнозування значення показників та оптимізації планових рішень.

2. Планування потреби в фін. ресурсах.

У процесі фін. планування визначаються майбутні фін. потреби і які саме кошти будуть потрібні під-ву у плановому періоді.

Розрізняють потреби в основному та оборотному капіталі.

Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом декількох періодів вир-ва.

Оборотний капітал – це частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання предметів праці та оплату праці робочої сили.

У виробничій сфері оборотний капітал авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та залишках готової продукції на складі.

До ненормованих оборотних коштів включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

1. Визначити обсяг товарної і валової продукції за умови:

- річний випуск виробів А 2250 одиниць, виробів Б – 4050 од.

- залишки незавершеного вир-ва на поч..року 155000грн. на кін.року – 125000грн.

- діючі ціни на виріб А 450 грн, Б – 560 грн.

- послуги виробн. характеру за планом 42000 грн.

1. Розрахуємо обсяг товарної продукції:

ТП=ГП+ПВХ; ГП=ВПнат*Цод.пр.

ГПа=2250*450=1012500 грн

ГПб=4050*560=2268000 грн

сумаГП=1012500+2268000=3280500 грн

ТП=3280500+42000=3322500 грн.

2. Розрахуємо обсяг валової продукції.

ВП=ТП+Зк.р.-Зп.р. ВП=3322500+125000-155000=3292500 грн.

В: отже, обсяг товарної продукції становить 3322500 грн., а валової - 3292500 грн.

2. У плановому році під-во планує випустити 1000 од. виробів А по ціні 500 грн. та 3000 од. виробу Б по ціні 600 грн. Крім того планується виготовити комплектуючих виробів на суму 2500000 грн. У тому числі для сторонніх замовників на 1750000 грн. Розрахувати план по валовій продукції.

1. Розрахуємо обсяг товарної продукції

ТП=ГП+ПВХ

ТП=1000*500+3000*600+1750000=4050000 грн.

2. Розрахуємо обсяг валової продукції

ВП=4050000+(2500000-1750000)=4800000 грн

В: план по валовій продукції становить 4800000 грн.

3. У плановому році під-во планує випустити 1600од. виробів А по ціні 300 грн та 3700 од. виробів Б по ціні 400 грн. Крім того планується виготовити комплектуючих виробів на суму 2250000 грн у тому числі для сторонніх замовників на 1450000 грн. Також у плані передбачається зміна залишків готової продукції на складі з 1100000 грн до 715000 грн. Розрахувати план по реалізов. продукції

1. Розрахуємо обсяг товарної продукції

ТП=1600*300+3700*400+1450000=3410000 грн

2. Розрахуємо обсяг реалізованої продукції

РП=ТП+ЗГПп.р.-ЗГРк.р.=3410000+1100000-715000=3795000 грн.

В:план реалізованої продукції становить 3795000 грн.

 

4. Скласти граничні нерівності і цільову ф-цію для розрах.оптимальної виробн..програми методами лінійного програмування за даними

Вид пр.	Прибуток на один виріб, грн	Трудомісткість виготовленої одиниці по цехам,год
складальний	механічний	Заготівельний
А
Б
В
Г
Фонд часу	-

Позначимо х1,х2,х3 та х4 – к-ть од.продукції А,Б,В,Г відповідно

Складемо цільову ф-цію

f(x)=125х1+115х2+105х3+95х4 →

max

Складемо граничні нерівності

185х1+155х2+165х3+85х4≤228050

150х1+165х2+170х3+95х4≤259050

60х1+55х+50х3+45х4≤42050

5. Розрахувати річну виробничу потужність виробничої дільниці оснащеної 12 од. устаткування за умови, що режимний фонд часу в рік при двозмінній роботі складає 4600 год. Час зупинок устаткування 120 год. Норма часу на виготовлення облікової одиниці 6хв. Середній рівень виконання норм часу 103%.

Розв’язання:

2) визначимо основний фонд часу: Тосн=4600-120=4480 год.

Розрахуємо потужність дільниці: (Пд=Кн*Тосн*Квн)/tшт.= 12*4480*1,03/0,1=553728 од.

6. Визначити річну потребу в матеріалах за умови, що випуск продукції в базовому періоді склав 1500 од., середня норма витрачання матеріалу на облікову одиницю продукції становила 1,5 кг. За планом передбачається збільшення випуску продукції на 10% і зменшення норми витрачання матеріалу на 5 гр.

Розв’язання:

1) визначену плановий обсяг випуску продукції: ВПпл=1500*1,1=1650 од.

2) розрахуємо планову норму витрачання матеріалу: Нпл=1500-5=1495 гр.

3) визначимо річну потребу в матеріалах: Пр=1650*1495=2466750 гр.

7. період поставки 12 днів, а період зриву поставки 2 дні. Для забезпечення виконання денної програми слід використати 950 кг. борошна. При чому його витрати становлять 2%. Протягом місяця хліб-завод працює 23 робочі дні. Визначити місячну потребу хліб-заводу в борошні, його сер. і максимальний запас.

Розв’язання:

1) розрахуємо запас мінімальний: Змін=Д*Тзрив.пост.=950*1,02*2=1938 кг.

2) Визначимо поточний запас: Зпоточ=Д*Тпост=950*1,02*12=11628 кг.

3) Визначаємо середній запас: Зсер=Змін+0,5*Зпоточ=1938+0,5*11628=7752 кг.

4) Запас максимальний розраховуємо: Змах=Змін+Зпоточ=1938+11628=13566 кг.

5) Визначимо потребу місячну: Пміс=Д*Троб=950*1,02*23=22287 кг.

8. У базовому році під-во виготовило продукції на 30 млн. грн. За планом випуск продукції повинен зрости на 8%. К-ть працівників у базовому році складала 2500 осіб, в плановому – передбачається зменшення чисельності на 10%. Визначте заплановане зростання ПП.

1. Визначимо ПП у базовому році. ПП=ВПнат/Чпвп=30000000/2500=12000 грн/особу

2. Визначимо ПП у плановому році. ППпл=(30000000*1,08)/(2500*0,9)=32400000/2250=14400 грн/особу

3. Визначимо зростання ПП. ΔПП=(14400-12000)/12000*100%=20%

9. Визначимо планову величину валового прибутку та рентабельність за умови:

- обсяг вир-ва у звітному році 75000 од.

- обсяг випуску продукції у плановому році збільшиться на 10%

- середня ціна облікової одиниці 13,5 грн.

- собівартість одиниці реалізованої продукції за планом 11,5 грн.

1. Знайдемо плановий обсяг випуску продукції. ВПпл=75000*1,1=82500 од

2. Визначимо дохід плановий Дпл=82500*13,5=1113750 грн.

3. Спл=82500*11,5=948750 грн.

4. Ппл=1113750-948750=165000 грн.

5. Р=П/С=165000/948750*100=17,4%

Т.10 Організаційні основи вир-ва

1. Сутність і суспільне значення вир-ва.

У широкому розумінні вир-во – це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту.

Вир-во – це процес створення матеріальних благ, необхідних для існування та розвитку суспільства.

Основна мета вир-ва полягає в забезпечені споживача необхідною йому продукцією у певні строки заданої якості та комплектації з мінімальними витратами.

Ринкова економіка ставить перед виробництвом конкретні завдання:

1) Випуск конкурентоспроможної продукції (високої якості та оптимальної ціни).

2) Підвищення гнучкості реагування та зміни попиту

3) Підвищення мобільності проектування та освоєння нової продукції

4) Забезпечення високої культури труд діяльності персоналу.

5) Підтримання оптимальності функціонування з найменшими витратами(зниження собівартості продукції)

6) Підвищення рівня організації вир-ва.

Під організацією вир-ва розуміють координацію та оптимізацію в часі та в просторі всіх матеріальних труд елементів вир-ва з метою випуску необхідної споживачам продукції.

Кожне під-во має свої особливості вир-ва, які визначають специфічні комплексні завдання з організації:

1) Проектування та освоєння нових товарів

2) Забезпечення сировиною

3) Використання роб сили та устаткування

4) Поліпшення асортименту та якості продукції

5) Транспортування, складування та сервісне обслуговування в процесі експлуатації

Основне завдання організації вир-ва полягає в тому щоб найкраще поєднати предмет праці, знаряддя праці і саму працюю.

Організація вир-ва має свої специфічні завдання:

1) Поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації вир-ва.

2) Відповідність асортименту машинного парку, пропорційність вир-чих потужностей, оптимальна спеціалізація під-ва.

3) Інструментальне та енергетичне обслуговування вир-ва.

4) Оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт.

5) Визначення рівня незавершеності вир-ва та запасів.

6) Організація забезпечення під-ва сировиною та матеріалами.

7) Створення на освоєння нової продукції, нових технологій, формування якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції.

 

2. Історія розвитку теорії та практики організації вир-ва

Перші «зафіксовані на твердому матеріалі» ідеї організації виробництва відносяться до часів єгипетських фараонів.

Для спорудження пірамід і гігантських зрошувальних систем залучалися тисячі людей, цілеспрямоване використання зусиль яких потребувало планування, організації і контролю.

У V—VI тисячоріччях до н. є. почала застосовуватись практика письмових запитань і консультацій спеціалістів з різних проблем. Пізніше в Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання його ритмічності, а Платон сформулював принцип спеціалізації.

Промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії і практики організації й управління виробництвом.

Винахід парового двигуна Джеймсом Уаттом у 1764 р. дав змогу забезпечити джерело енергії для використання машин на фабриках.

Виникнення можливостей застосування нових видів енергії для приведення в дію механізмів створило умови для організації машинного виробництва.

Адам Сміт (1723—1790) у своїй класичній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) сформулював учення про поділ праці як основну складову організації виробництва.

Він обгрунтував, що підвищувати продуктивність праці можна трьома способами: за рахунок збільшення спритності та майстерності окремого робітника; за рахунок економії часу; за рахунок сприяння винаходу машин.

Уперше застосував формалізовані регламенти до організації праці та управління виробництвом Річард Аркрайт (1732—1793) — англійський текстильний фабрикант, винахідник ткацького верстата.

Він об'єднав під дахом своєї фабрики всі процеси текстильного виробництва і ввів ієрархічний принцип його організації.

На основі планування розташування устаткування, поділу праці, координації робіт машин і персоналу, підтримання дисципліни йому вдалося забезпечити безперервність технологічного процесу і тим самим, зекономивши на витратах, успішно конкурувати на ринку.

Багато нового в організацію та управління виробництвом упровадив Роберт Оуен (1771 —1858), працюючи директором і керуючим менеджером низки шотландських текстильних фабрик.

Соціально-економічний експеримент, який він здійснив у 1800— 1828 рр., довів, що для забезпечення підвищення продуктивності праці доцільно надати робітникам житло, поліпшити умови праці, побуту та відпочинку, створити магазини з товарами першої необхідності за доступними цінами, підвищити мінімальний вік прийняття дітей на роботу, скоротити тривалість робочого дня, створити в робітничих селищах школи. Але ці ідеї знайшли своє застосування тільки через півтора сторіччя.

Початок систематизованих досліджень виробництва пов'язаний з американським інженером Фредеріком У. Тейлором (1856—1915), який започаткував раціоналістичну школу наукової організації виробництва.

Ф. Тейлор запропонував низку заходів, які дістали назву «вивчення роботи». З метою ретельного вивчення трудових прийомів він залучав кваліфікованих, спеціально підготовлених робітників, майстерно володіючих цими прийомами.

У процесі аналізу рухів окремих робітників кожен такий рух поділявся на елементарні складові частини і, за допомогою хронометражу, створювався «ідеальний метод роботи», що грунтувався на селекції найліпших елементів трудового процесу різних робітників. Хронометраж давав змогу визначити Й усунути «помилкові», «повільні» та «некорисні» рухи.

На підставі проведених досліджень він дійшов висновку про необхідність відокремлення функцій, які стосуються організації робіт, від функцій їх безпосереднього виконання, а також розподілу відповідальності за виконання цих функцій.

Таким чином, сформувалася система Ф. Тейлора, суть якої ґрунтувалася на таких принципах:

1. Точне встановлення часу (виробітку) на основі розподілу процесу обробки, хронометражу операцій і вивчення рухів.

2. Підбір інструментів, устаткування, режимів обробки, прийомів виконання робіт і робітників для досягнення максимальної продуктивності.

3. Контролювання методів роботи, а не продуктивності.

4. Повне відокремлення робітників від функцій адміністрації.

5. Функціональна система управління, що базується на розподілі безпосередньо адміністративних функцій.

Серед піонерів раціоналістичної школи - Генрі Гантт (1861—1919). Найближчий помічник Ф. Тейлора відкрив значення нематеріального стимулювання робітників і розробив систему планування виробничих операцій, які використовуються в сучасному виробництві під назвою «графіки Гантта».

За таким графіком кожний робітник міг бачити результати своєї праці і розмір заробітку в будь-який час.

Подальший розвиток системи Ф. Тейлора було зроблено відомим усьому світу виробником автомобілів Генрі Фордом (1863—1947).

Розробивши конструкцію легкового автомобіля, він поставив собі за мету створити його дешевим. Використовуючи принципи поділу роботи на дрібні операції і прийоми, Г. Форд у 1913 р. спроектував та впровадив на своєму автозаводі потоково-безперевну систему виробництва на основі стрічкового конвеєра.

АнріФайоль створив систему управління виробництвом, яка базується на виокремленні 6 груп функцій (операцій): технічні (виробництво, виготовлення, перероблення); комерційні (купівля, продаж, облік); фінансові (пошук капіталів та управління ними); охорони (охорона майна та осіб, що працюють); облік (баланси, витрати, статистика); адміністративні (передбачення, організація, керування, узгодження, контроль).

У 1915 р. Ф. У. Харріс розробив одну з перших математичних моделей для управління запасами, започаткувавши кількісні методи, які спрямовують процес вироблення рішень.

3.Основні принципи організації виробництва

Системна концепція організації виробництва передбачає поділ принципів організації на принципи організації структури управління та принципи організації процесу управління.

До принципів організації структур управління належать:

> економність і гнучкість структури управління;

>відповідність генеральним і територіальним схемам управління;

>скорочення кількості рівнів і ланок у структурі;

> скорочення витрат на склад апарату управління;

>чітке розмежування лінійного та функціонального управління;

> єдність розпорядливості та відповідальності;

> дотримання норм керованості;

>відповідність прав і обов'язків.

Принципи організації процесу управління включають:

>забезпечення максимальної керованості, тобто зведення до мінімуму некерованих об'єктів;

>орієнтація на досягнення поставлених цілей, а не па усунення впливів, що обурюють;

>визначення ступеня раціональності централізації управління;

>рівномірність розподілу робіт;

>забезпечення необхідних характеристик управління;

> спрощення процедурної частини;

>зведення до мінімуму зворотно-поступальних дій по горизонталі та вертикалі;

>максимальне виключення впливу суб'єктивних чинників;

> узгодження процесів у просторі й часі;

>раціональне сполучення регламентування, нормування й інструктування;

> відповідність організаційних форм використання технічних систем організації процесу управління;

>використання стандартизації в управлінні.

Системна концепція організації виробництва дає змогу підвищувати якість і ефективність управління на підприємстві, адаптувати параметри функціонування організації до зовнішнього або внутрішнього середовища, підтримувати стійкість організації, забезпечувати упорядкованість параметрів структури організації.

4.Організаційні основи виробничих систем

У будь-яких системах кожен елемент (як частина) потрібен для підтримання та функціонування всієї системи і поза нею існувати не може. Це є виявом системної залежності й організації. Системи формуються та функціонують на основі загальних (універсальних) законів і окремих принципів. Усі закони і принципи організації діють взаємопов'язано, а не ізольовано.

Законом організації виробничих систем є необхідні, суттєві, стійкі співвідношення між елементами виробничої системи, а також між цією системою і зовнішнім середовищем. Закони організації виробничих систем утворюють систему взаємозалежних і взаємозумовлених законів, які разом становлять ціле. Основні групи законів організації формуються в такій послідовності: спочатку закони статики, а потім закони розвитку.

У системах усі елементи об'єднані між собою зв'язками взаємодії, матеріальними, енергетичними, інформаційними та іншими зв'язками. Крім формальної службової інформації, у виробничій системі циркулює також неформальна, особиста інформація, яка впливає на поведінку всіх категорій працівників.

Класифікують зв'язки елементів виробничої системи за такими ознаками:

1. За характером матеріальних взаємовідносин у просторі:

>жорсткі матеріальні зв'язки — предмети праці передаються для обробки з одного до певного іншого робочого місця;

>альтернативні матеріальні зв'язки — предмети праці переходять на одне з багатьох робочих місць;

>компенсаційні альтернативні зв'язки — предмети праці спочатку надходять на склад, а потім або на інший склад, або на робочі місця.

2. За характером взаємовідносин у часі:

>постійні — властиві масовому виробництву;

>циклічно-повторювальні — поширені в серійному типі виробництва;

> випадкові (разові) — характерні одиничному виробництву.

3. За характером складності елементів:

>прості, які діють на робочому місці при одному "вході" і одному "виході" для матеріальних зв'язків;

>складні.

4. За характером впливу обставин на взаємовідносини:

>упорядковані, які становлять намагання спростити зв'язки, забезпечивши їх незмінність у часі;

>еластичні, що передбачають можливість заміни (на деякий час) зв'язків з одними елементами системи на зв'язки з іншими.

Резерви виробничої системи за всієї їх різноманітності можна згрупувати таким чином:

>організаційні, створюють можливість перебудови структури системи;

>інтенсивно-екстенсивні: забезпечують тимчасову зміну інтенсивності роботи устаткування та працівників;

> ресурсні: об'єднують резерви устаткування, працівників, незавершеного виробництва, інструментів, матеріалів тощо.

 

Тема 11