Складання кошторису витрат на виробництво

Т.1

1) Планування як наука. Предмет, об’єкт і методи дослідження.

Планування – це вид сфера діяльності органів управління під-вом по передбаченню майбутнього стану економ під-ва на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденції розвитку під-ва, галузі та націонал. екон.

Наука планування – система упорядкованих знань про суть методологію і організацію планування.

Об`єкт науки планування – матеріальне вир-во.

Суб`єктом планування – під-во, цех, дільниця,роб. місце.

Предметом планування – ресурси під-ва.

Завдання соціал.-екон. планування на під-ві:

- оцінювати стан економіки під-ва,соц.. процесів на конкретний період часу та тенденції розвитку.

- науково передбачити майбутній стан екон. під-ва

- здійснювати оперативний контроль за діяльністю під-ва шляхом порівняння звітних і планових показників.

- забезпечити ефективне використання наявних на під-ві технічних,матеріальних,труд. ресурсів та їх своєчасну заміну і поповнення.

Планування групується на таких основних методах наукових досліджень:

- аналіз та синтез; - системний підхід; - метод експерименту; - моделювання; - методи спеціальних досліджень і т.д.

Загальна характеристика планування, етапи процесу планування.

У процесі планування кожне під-во повинно відповісти на такі пит.:

- що повинно бути зроблено і для чого?

- де це буде зроблено і що для цього необхідно?

Етапи процесу планування:

- розробка загал. цілей

- визначення конкретних цілей на даний період із наступною їх деталізацією.

- визначення шляхів і способів досягнення цілей

- контроль за процесом досягнення поставлених цілей.

Результатом планування є план який являє собою складну соц.-екон модель стану під-ва та його підрозділів в майбутньому, характеризує темпи розвитку.

3) Планування як функція управління підприємства.

Основним загальними ф-ціями управління під-вом є планування, прогнозування, організація, координація, регулювання, облік, аналіз, контроль.

Планування – це основа для прийняття управлінських рішень.

Прогнозування полягає в науковому передбачені розвитку вир-ва, а також у пошуку рішень які забезпечать розвиток вир-ва та його частин в оптимальному режимі.

Організація – діяльність що направлена на створення та розвиток структури господарської системи.

Поділяється на: організацію вир-ва, організацію праці, організацію управління

Координація полягає в забезпечені необхідної узгодженості дій працівників під-ва.

Регулювання полягає в ефективному забезпечені нормального проходження виробничих процесів на під-ві.

Облік є базою для планування та аналізу виробничої, господарської діяльності під-ва з метою контролю та підвищення ефективності вир-ва шляхом виявлення резервів.

Т.2

1) Формування плану збуту з урахуванням досліджень ринку та життєвого циклу продукції.

Збут під-вом свого товару – це процес реалізації продукції з метою задоволення потреб споживачів та отримання доходу.

Основне завдання планування збуту – це розробка та обґрунтування реальної збутової програми, яка охоплює найбільш суттєві аспекти ринку: ціноутворення,заходи щодо сприяння збуту та просування товару на ринку, систему розподілу та постачання продукції.

Маркетинг являє собою комплекс заходів щодо дослідження всіх питань, пов’язаних із процем реалізації продукції під-ва.

До цих пит.. належать:

1.вивчення споживачів(стать,вік)

2.аналіз власного ринку під-ва

3.аналіз форм і каналів збуту продукції.

4.аналіз обсягу товарообігу під-ва

5.вивчення конкурентів

6.дослідження рекламної діяльності

7.визначення найбільш ефективних способів просування товарів на ринок.

Робота по організації збуту починається з вивчення ринку та проведення маркетингових досліджень.

При планувані збуту продукції необхідно враховувати у які періоди життєвого циклу товару буде реалізовуватися продукція.

Життєвий цикл товару – це концепція, що визначає послідовність періодів існування товару та часу, протягом якого товар продається на ринку.

Життєздатність товару включає такі етапи:

-. єтап нульовий – етап розробки зразка нового товару

-. етап перший – етап виведення на ринок нового товару

-. етап другий – етап росту або зростання попиту

-. етап третій – етап зрілості,період задоволення на даний товар.

- етап насичення

- етап п’ятий – етап занепаду

На під-вах формуються портфель замовлень який складається з 3 розділів:

1. поточні замовлення, що забезпечують ритмічну роботу під-ва в даний період.

2. середньострокові замовлення (1-2роки)

3. перспективні замовлення (більше 2 років)

3) Планування збуту продукції

Виділяються 2 основні аспекти планування обсягів збуту:

1.планування діяльності агентів зі збуту

2.планування збуту на окремих територіях

Територія збуту – група наявних чи потенційних клієнтів, визначених для менеджера зі збуту, філії, дилера на певний період.

Схема планування збуту продукції за територіями:

1.агентам зі збуту надається прогноз збуту окремо за наявними та новими клієнтами.

2.відділ маркетингу або служба збуту разом зі плановим відділом складають прогноз зміни попиту на територіях.

3.аналізується статистична інформація щодо попереднього продажу за тривалий період.

4.агент отримує скориговані прогнози щодо наявних та нових клієнтів.

Три основні методі планування території,збуту і відповідно к-ті персоналу збутового відділу:

1.метод розподілу – полягає в оцінюванні середнього обсягу продажу одним менеджером зі збуту.

2.метод визначення обсягу робіт – виходить із того, що всу працівники повинні виконувати однакову к-ть роботи.

3.метод збільшення – ідея методу полягає в тому, що необхідно збільшувати к-ть робітників доти, доки додатковий прибуто перевищує додаткові витрати.

4) Принипи, функції та методи планування.

Файоль визнав 4 основні принципи планування:

1. принцип єдності – полягає в тому, що планування повинно носити системний характер.

2. принцип безперервності – передбачає здійснення процесу планування на під-ві в рамках встановленого циклу і так щоб розроблені плани безперервно змінювали один одного.

3. принцип гнучкості – полягає в тому, що план і процес планування може змінювати свою направленість у зв’язку з виникненням непередбачуваних ситуацій.

4. принцип точності – передбачає врахування при складані планів певного ступеня точності розрахунків та передбачень.

Пізніше Ансоф обґрунтував ще один принцип планування – принцип участі – полягає в тому, що кожний працівник під-ва стає учасником планової діяльності.

Фахівці з планування рекомендують доповнити дані принципи принципами оптимальності та пріоритетності.

Ф-ції планування -Це види робіт, дій,процедур які здійснюються в процесі формування плану на спрямовані на зміну під-ва.

До ф-цій планування належать:

Зменшення складності об’єктів планування, Прогнозування, Оптимізація, Мотивація, Контроль,Документування, Інформування

Термін «метод» Походить від грец. «методос» що в перекладі означає – шлях до чогось, тобто знання про те якими способами та в якій послідовності потрібно виконувати ті чи інші завдання.

Методи класифікуються за такими ознаками:

1. за вихідною позицією для розробки плану:

- ресурсний (за можливостями) - застосовується в умовах монополії або при слабо розвинутій конкуренції. Він полягає в складанні планів на базі наявних внутрішніх ресурсів підприємства - трудових, матеріальних, технічних.;

- цільовий (за потребами) – застосовується за умов співвідношення попиту і пропозиції; планування діяльності підприємства зводиться до вибору мети та заходів її реалізації.

2. за принципом визначення планових показників:

- екстраполяційний - базується на визначенні динаміки показників у минулому, вважаючи, шо темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану, будуть збережені і в майбутньому. На основі цього методу визначаються проміжні і кінцеві планові показники.

- Інтерполяційний - підприємство визначає мету на майбутнє, встановлює довжину планового періоду та проміжні планові показники.

3. за способом розрахунку планових показників:

- статистичний - передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників.

- факторний - планові значення показників за цього методу визначаються на основі розрахунку впливу на них найважливіших факторів, які зумовлюють зміни показника.

- нормативний - планові показники розраховуються з використанням прогресивних норм витрачання ресурсів підприємства, з врахуванням їх змін внаслідок впровадження заходів організаційно-технічного характеру

- економіко-математичний

4. за варіантністю розробки планів:

- одноваріантний

- багатоваріантний

5. за формою подачі планових показників:

- табличний, - графічний, - логіко-структурний (сітьовий).

В сучасних умовах господарювання на підприємствах доцільно розробляти не один, а декілька варіантів планів в залежності від поставленої мети, обмежуючих факторів, умов внутрішнього і зовнішнього середовища. Як правило, розробляють оптимістичний, песимістичний та звичайний варіанти планів. Показники окремих розділів плану і плани в цілому оптимізутоться за допомогою економіко- математичних методів за відповідними критеріями.

Розраховані показники плану можуть подаватися у вигляді таблиць з коментарями, схем, діаграм, малюнків, сітьових графіків і т. д.

У сучасних умовах на підприємствах використовується не один метод планування, а їх комбінація в залежності від реальних умов виробництва, впливу зовнішніх чинників. Наприклад, в умовах слабкої конкуренції використовується ресурсно-факторний метод. В умовах сильної конкуренції доцільним є інтерполяційно-факторний метод з використанням ЕОМ.

Планування реклами

У здійснені розробки плану збуту вирішальне значення має стимулювання збуту. Особливо важливу роль відіграє комунікаційна політика під-ва і, зокрема, планування реклами.

Комунікаційна політика – комплекс заходів, щодо забезпечення інформованість споживачів та посередників про фірми або товари з метою просування на ринок.

Основними елементами комплексу просування є:

Реклама

2.стимулювання збуту – форма просування товарів, шляхом короткострокового використання стимулів з метою заохочення споживачів до купівлі товару.

3.персональний продаж – вид просування, який передбачає контакт продавця с покупцем з метою продажу товару та налагодження тривалих стосунків із клієнтами.

4.звязки з громацкістю – діяльність спрямована на формування та підтримку сприятливого іміджу під-ва через налагодження стосунків між організаціею та різноманітними контактними аудиторіями.

Для реалізації маркетингових цілей можуть застосовуватися такі види реклами:

1.інформаційна – використовується переважно для створення попиту на етапі виведення нового товару на ринок.

2.переконувальна – проводиться на етапі зростання життєвого циклу товару, щоб переконати споживачів у перевагах даного товару.

3.нагадувальна – використовується на етапі зрілості, щоб примусити споживача згадати про товар.

4.підсилювальна - запевняє споживачів у правильності вибору товару.

5.престижна – створює певний імідж під-вам.

Так ото ж процес планування реклами можна подати, як послідовність таких етапів:

1.індентифікація цільового ринку

2.визначення цілей реклами

3.складання бюджету реклами

4.розроблення рекламного звернення.

5.вибір носіїв реклами.

6.складання графіка виходу реклами

7.оцінювання ефективності реклами.

Тема 3. Виробнича програма під-ва

1. Виробнича програма, її зміст та основні завдання.

Найважливішим у процесі планування діяльності під-ва є розроблення виробн..програми, тобто обґрунтування обсягу виготовленої продукції конкретно номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку.

Планування виробн.продукції на під-ві – це процес розроблення та виконання основних показників з обсягів вир-ва.

Вирішуючи, яку продукцію виробляти на під-ві та в якій кількості, варто виходити з попиту на продукцію, рівня та динаміки цін, наявності конкурентів і цін на їхню продукцію, а також власних можливостей, тобто наявності виробничої потужності, виробн..площ та необхідних ресурсів.

Виробнича програма визначає склад і к-ть продукції, яка повинна бути виготовлена у плановий період і поставлена споживачами.

Основними завданнями виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній родукції, яка випускається підприємством при найкращому використанні ресурсів та отриманні максимального прибутку.

Вимоги до розробки виробн..програми:

1. правильне визначення потреби в продукції, що випускається і обґрунтування обсягу її вир-ва попитом споживачів.

2. повне узгодження натуральних і вартісних показників, обсягів вир-ва і реалізації продукції.

3. обґрунтування виробн..програми ресурсами і воробн.потужністю.

Виробн.програма скл.з двох розділів:

1. план виробн..продукції в натуральному вигляді

2. плвн виробн..продукції у вартісному вигляді

При плануванні виробн..програми необхідно використовувати наступні матеріали:

1. перспективний план виробн..продукції та послуг

2. прогноз потреби у продукцій вир-ва

3. держ.контракт та держ.замовлення на продукцію під-ва.

4. результати вивчення поточного попиту і пропозиції

5. заходи щодо спеціалізації та кооперування вир-ва

6. заходи щодо збільшення виробн. потужностей під-ва.

7. дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Виробн.програма з номенклатури та обсягу випуску має забезпечувати повне завантаження роб.місць, устаткування та персоналу, щоб робота під-ва була ефективною.

2. Планування обсягів виробн..продукції у вартісному виразі.

Лановий обсяг виготовлення кожного виробу розподіляється за календарними періодами року, при цьому керуються такими вимогами:

1. додержання встановлених строків поставки продукції відповідно до укладнених угод.

2. рівномірне завантаження виробничих потужностей в усіх підрозділах під-ва

3. підвищення концентрації вир-ва, обмеження номенклатури виробів, які виготовляються одночасно.

Розподіляючи виробництво продукції враховують:

1. к-ть роб.днів у кожному плановому періоді

2. змінність роботи під-ва та його підрозділів

3. планову зупинку устаткування на ремонт

4. стан технічної підготовки вир-ва і т.д.

Обсяг продукції у вартісному виразі визначається показниками товарної, валової та реалізованої продукції.

Товарна продукція – це загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, призначених для реалізації споживачам. ТП=сумаГП+ПВХ, грн.

Готова продукція – це продукція, яка відповідає стандартам, технічним умовам та вимогам щодо якості, вир-во якої повністю завершене на даному під-ві і яку здано на склад готової продукції. ГП=ВПнат*Цод., грн.

Реалізована продукція – це продукція повністю виготовлена на під-ві, відвантажена замовникові та оплачена ним.

До складу реаліз.продукції відноситься товарна продукція та зміна залишків готової продукції на складі.

РП=ТП+зал.ГПпоч.р.-ЗГПк.р., грн.

Валова продукція – це вартість усієї виробленої у плановому періоді продукції, незалежно від ступеня її виготовлення.

Валова продукція охоплює ТП та зміну залишків незавершеного вир-ва протягом розрахункового періоду.

ВП=ТП+Знвк.р-ЗНвп.р.

Валовий оборот під-ва – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використовуватися, в межах під-ва чи поза ним.

Внутрішньо заводський оборот під-ва – це вартість продукції яка використовується в середині під-ва для подальшої переробки.

3. Оптимізація виробн. програми під-ва

Оптимальна виробн..програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів під-ва та забезпечує найкращі результати діяльності під-ва за прийнятим критерієм (мінімум витрат або максимум прибутку).

Оптимізація виробн..програми проводиться з метою:

1. планування оптимальної структури, номенклатури продукції

2. визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі збільшення виробничих потужностей.

Перша задача розв’язується за допомогою економіко-математичних методів (скл.цільова функція та граничні нерівності).

Другу задачу розв’язують графічним методом, враховуючи закон спадної продуктивності ресурсу.

Показник граничної продуктивності має важливе значення, тому, що встановлює ті виробничі витрати величину яких має можливість контролювати під-во.

Використання графічних і аналітичних показників обсягу виробництва, середніх і граничних значень на під-ві дає змогу вдосконалити планово-економ. та організаційно-управлінську діяльність.

2. Планування потреби в матеріальних ресурсах

Визначення потреби в мат. ресурсах – центральна ланка в плануванні матеріально-технічного постачання п-ва.

Потреба в мат. ресурсах складається з потреби в ресурсах на основне виробництво, потреби на створення та підтримку перехідних запасів на кінець планового періоду та потреби на інші види господарської діяльності.

Визначаючи потребу в мат. ресурсах необхідно враховувати наявність засобів для їх покриття.

Джерела покриття можуть бути власними чи залученими.

Потреба в мат. ресурсах планується за всією номенклатурою матеріалів у нат. та вартісному виразі.

Потреба в мат. ресурсах визначається на основі балансу МТЗ з урахуванням залишків і внутрішніх джерел забезпечення.

Потребу в мат-тех ресурсах розраховують різними методами серед яких найчастіше застосовують метод прямого розрахунку, що ґрунтується на прогресивних нормах витрат матеріалів та планах випуску продукції.

Потребу в допоміжних матеріалах (інструмент, запасні частини) розраховують за нормами витрат на вид робіт на одиницю продукції.

2. Види і системи оперативно-календарного планування.

Розрізняють міжцехове та внутрішньоцехове оперативно-календарне планування.

Міжцехове планування охоплює встановлення цехам взаємозв’язаних виробничих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства, і забезпечення узгодженості в роботі цехів з виконання цієї програми.

Цехові оперативні виробничі програми складають на квартал з розподілом за місяцями.

Міжцехове планування здійснюється виробничо-диспетчерським відділом під-ва.

Внутрішньоцехове планування спрямоване на розподіл номенклатури робіт між дільницями і доведення планових завдань до кожної дільниці та робочого місця.

Ціль планування роботи дільниць – це формування плану виготовлення облікових одиниць продукції для кожної виробничої дільниці на кожний планово-обліковий період.

У сучасному виробництві застосовуються різні системи оперативного планування, які визначаються внутрішньовиробничими чинниками і зовнішніми умовами.

Системи оперативно-календарного планування – це сукупність методик і технологій планової роботи, які характеризуються рівнем централізації управління, переліком календарно-планових показників та характером руху продукції у виробництві.

Розрізняють такі системи оперативно-календарного планування:

1)Подетальна - призначена для умов стабільного та високо - організованого вир-ва. В основі даної системи лежить планування ритму потокової лінії та виробничих дільниць.

2)Позамовна-застосовується в одиничному та дрібносерійному вир-ві.

Тема4. Оперативно календарне планування.

1. Зміст і завдання оперативно календарного планування.

Планування діяльності підприємства розподіляється на техніко-економічне й оперативно-календарне планування.

Основним завданням оперативно календарного планування є забезпечення злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства, рівномірного виконання плану виробництва продукції у встановленому обсязі й номенклатурі з найкращим використанням виробничих ресурсів.

У процесі оперативно-календарного планування виконують розрахунки та встановлюють: завдання цехам, виробничим ділянкам і робочим місцям.

Можна виокремити три основні завдання оперативно-календарного планування на підприємстві. Це забезпечення:

1) ритмічного виробництва відповідно до встановленого обсягу й номенклатури, а також терміну виготовлення й поставки продукції споживачам;

2)максимальної безперервності виробництва, тобто забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу.

3) рівномірності завантаження устаткування та працівників під-ва.

Оперативно-календарне планування поділяють на календарне планування та диспетчерське регулювання.

Календарне планування охоплює розроблення календарно-планових нормативів; планів-графіків руху предметів праці в часі та просторі у процесі виробництва; доведення виробничих завдань до підрозділів, виробничих дільниць і робочих місць.

Диспетчерське регулювання полягає в поточній координації роботи цехів, дільниць і робочих місць у процесі виконання завдання та контролі за виконанням планів-графіків.

Основними вихідними даними для оперативно-календарного планування є:

- план випуску продукції за кварталами й місяцями;

- технологічний маршрут і технологічний процес оброблення деталей і складання виробів з нормами часу

- режими роботи цехів та роб.місць;

- план ремонту устаткування.

Основою для планування руху предметів праці у виробництві є календарно-планові нормативи:

- ритм роботи лінії, робочого місця, хв/шт.;

- темп виробництва — кількість виробів, виготовлених за одиницю часу;

- серію — кількість однакових виробів, що запускаються у виробництво;

- тривалість виробничого циклу виробу, партії, деталі або замовлення в робочих днях;

Завершується оперативно-календарне планування доведенням змінно-добових завдань до безпосередніх виконавців.

Центральним органом оперативно календарного планування на під-ві є планово диспетчерський або виробничий відділ.

Ритмічна робота під-ва та його підрозділів залежить від:

- чіткого матеріально-технічного забезпечення;

- своєчасної підготовки виробництва;

- своєчасного та якісного ремонту й обслуговування обладнання;

- раціональної організації виробництва та праці;

- якості техніко-економічного й оперативно-календарного планування;

- наявності постійних, кваліфікованих кадрів;

- своєчасного первинного обліку виробництва й контролю за виконанням планів-графіків.

3. Оперативне регулювання роботи під-ва.

Завдання оперативного регулювання виробн. процесу полягає в оперативному обліку виконання встановленого графіку вир-ва, виявленні аналізів та усуненні причин відхилення та прийнятті оперативних заходів з попередження та усунення відхилень від плану.

Оперативне регулювання здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів, оперативної планової та фактичної інформації.

Своєчасний повний і точний облік всіх відхилень дозволяє оперативно регулювати хід вир-ва та скеровувати його протікання відповідно до плану.

Важливим на під-ві є створення комплексної автоматизованої системи оперативного обліку, яка повинна відповідати ряду вимог:

1. висока оперативність збору та обробки інформації

2. відсутність дублювання в роботі кожної ланки системи

3. забезпечення попередньої обробки інформації

4. запобігання передачі надлишкової інформації

5. економічна ефективність

Інформація про хід вир-ва включає:

1. випуск продукції за рік, квартал, місяць по всіх структурних підрозділах

2. надходження на склад напівфабрикатів та комплектуючих виробів, їх видача у вир-во

3. рух предметів праці по операціях технологічного процесу

4. брак

5. час роботи і простоїв устаткування

6. час ремонтно-профілактичних робіт

7. надходження матеріалів у цех та їх видача на роб.місця

8. витрачання мат.-енергет. ресурсів за їх видами.

Тема 5.

1..Види виробничої потужності та чинники, що її визначають

Планування виробничої потужності має важливе значення не тільки в раціональному використанні ресурсів, а й у стабілізації виробництва та насиченні ринку необхідними товарами.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції в номенклатурі та асортименті, заплановану до виробництва за повного використання устаткування та виробничих площ за умови застосування прогресивних технологій та організації виробництва.

Виробничу потужність п-ва визначають в нат. та вартісних вимірниках.

Розрізняють три види потужності підприємства:

1. проектна – визначається у процесі проектування

2. поточна – фактично досягнута потужність

3. резервна – для покриття пікових навантажень

Виробнича потужність є змінною величиною і формується під впливом таких чинників:

1. номенклатура, асортимент і якість продукції

2. тривалість виробничого циклу та трудомісткість виготовлення продукції

3. к-ть устаткування, фіз. та моральний знос устаткування

4. режим роботи п-ва та його підрозділів

5. застосування робочого часу

6. якість обслуговування робочих місць і т.д.

Виробнича потужність буває:

- вхідна – на поч. планового періоду

- вихідна – на кін. планового періоду

- Середньорічна (Псер=Пвхід+Пввед*Тв/12-Пвив*Твив/12)

Виробничу потужність п-ва визначають за всією номенклатурою продукції та встановлюють виходячи з потужності провідних підрозділів п-ва. Визначають потужність на підставі максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

2.Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності

Виробнича потужність величина динамічна, у кожному плановому періоді має бути збалансована з виробничою програмою. Це означає необхідність досягнення рівноваги між попитом та пропозицією на продукцію та послуги.

Проведені розрахунки наявної виробничої потужності п-ва дають можливість визначити максимальний обсяг випуску продукції який буде забезпечений діючими основними фондами.

Максимально можливий випуск продукції визначають за середньорічною виробничою потужністю, яку розраховують під впливом зміни ряду чинників.

Алгоритм розрахунку плану виробництва продукції та його обґрунтування виробничою потужністю:

1. аналізується портфель замовлень

2. проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид продукції прийнятий як виріб представник

3. аналізується використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді

4. планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді

5. визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих потужностей

6. проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю по кожному виробу представнику. Після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка плану виробництва.

На підприємстві розробляють баланс виробничої потужності, в якому відображають вхідну, вихідну та середньорічну потужність, а також введення та вибуття виробничих потужностей.

На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:

1. уточнення можливостей виробничих потужностей

2. визначення рівня забезпечення виробничою потужністю програми робіт по підготовці нових виробів

3. визначення коефіцієнта використання виробничих потужностей

4. виявлення внутрішньовиробничих диспропорцій та можливостей їх усунення

5. визначення необхідності в інвестиціях для збільшення виробничих потужностей

6. пошук найбільш ефективних варіантів спеціалізації та кооперування.

3.Система показників виробничої потужності

Найобєктивнішу аналітичну інформацію про рівень використання виробничих потужностей дає система показників, яка розподіляється на три групи:

1. показники, які характеризують рівень освоєння проектної та використання середньорічної виробничої потужності підприємства:

- коефіцієнт освоєння проектної потужності(Кп), що характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції не нижче передбаченого проектом.

Кп=ВП-Пп, де ВП – випуск продукції, Пп – проектна потужність.

- коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності(Кв), що характеризує рівень використання діючої виробничої потужності.

Кв=ВП-Псер, де Псер – потужність середньорічна

2. показники, які характеризують використання устаткування в часі та в потужності:

- коефіцієнт екстенсивного навантаження(Ке) Ке=Тф/Тпл

Тф – час ефективної роботи устаткування

Тпл – плановий фонд часу роботи устаткування

- коефіцієнт інтенсивного завантаження(Кі) Кі=ВПф/Вн

ВПф – фактичний обсяг випуску продукції за од. часу

Вн – технічна, виробнича норма продуктивності устаткування за од. часу

- інтегральний коефіцієнт навантаження(Кінт), дає сумарну характеристику рівня використання устаткування як за продуктивністю так і за часом.

Кінт=Ке*Кі

3. показники використання устаткування у вартісних та натуральних вимірниках:

- Фондовіддача – характеризує випуск продукції на одну грн. середньої вартості виробничих фондів. Фв=ВП/ОФсер

- Фондомісткість – Фм=ОФсер/ВП=1/Фв

- Фондоозброєність – Фо=ОФсер/Чпвп

Тема 6

1. Зміст планування МТЗ

План МТЗ є одним з основних розділів плану економічного і соц. розвитку п-ва.

Основна мета МТЗ – доведення матеріальних ресурсів до конкретних виробничих п-ств.

Вихідними даними для розробки плану МТЗ є:

1. плановий обсяг випуску продукції в асортименті та номенклатурі

2. прогресивні норми витрат матеріальних ресурсів

3. інформація про кон’юнктуру ринку товарів

4. аналіз витрат матеріальних ресурсів у звітному періоді

5. зміна залишків незавершеного виробництва на поч. і кін. планового періоду

6. плани технічного і організаційного розвитку.

Функції МТЗ поділяють на основні та допоміжні.

До основних функцій відносять:

- визначення потреби в матеріальних ресурсах

- закупівля матеріальних ресурсів

- доставка матеріальних ресурсів

- складування матеріальних ресурсів

- розподіл матеріальних ресурсів

- доведення мат. ресурсів в необхідній кількості та необхідної якості до робочих місць

- контроль графіків постачання та виконання договірних обов’язків

- аналіз витрат і рівня витрачання матеріалів і т.д.

До допоміжних функцій належать:

- маркетингові

- юридичні

У зміст планування МТЗ входять:

1. визначення потреби в ресурсах на базі норм їх витрат

2. розрахунок запасів усіх товарно-матеріальних цінностей на плановий період

3. облік, контроль і аналіз виконання планів забезпечення

4. поточне регулювання забезпечення виробничих підрозділів п-ва.

3. Запаси і регулювання їх розмірів

Створення запасів мат. ресурсів – основне завдання планування МТЗ, тому перебуває під постійним контролем працівників постачання.

Запаси – оборотний капітал, чим їх менше тим ефективніше виробництво.

Критерієм оптимізації запасів є витрати зберігання.

Витрати закупівель охоплюють:

- витрати на оформлення замовлення

- витрати на оформлення угод з поставок

- транспортні витрати

- витрати на складування та зберігання.

Перспективним методом управління запасами є управління «точно в срок».

«точно в срок» - всі небажані запаси потрібно довести до мінімуму. Це можливо при наявності декількох надійних постачальників на тривалий термін з гарантією високої якості обслуговування.

Під час управління запасами потрібно відповісти на два запитання:

1. коли поповнювати запас?

2. який повинен бути розмір замовлення?

Для вирішення даних питань існують такі системи управління запасами:

- з фіксованим розміром замовлення

- з фіксованим інтервалом між замовленнями

важливе значення при плануванні МТЗ має аналіз ефективності використання мат. ресурсів(матеріаловіддача, матеріаломісткість, коефіцієнт використання сировини і т.д)

4. Матеріальні баланси

В остаточному вигляді план забезпечення – це розгорнутий баланс, який відображає всю потребу в мат. ресурсах за напрямами споживання та джерелами покриття з урахуванням наявних запасів на складах.

Баланс розробляється в нат. і грошовому виразі.

В процесі планування МТЗ на великих підприємствах складають матеріальні баланси, які поділяються:

1. за періодом і стадіями планування: довготермінові і поточні

2. за рівнем планування: галузеві і територіальні

3. за видом балансової моделі: одно продуктові і багато продуктові

4. за одиницями виміру: натуральні і вартісні.

Основними видами мат. балансів які використовуються для всіх режимів, стадій та рівнів планування є одно продуктові. Вони розробляються по конкретних видах мат-тех ресурсів і повинні забезпечувати рівність між потребами та джерелами покриття.

Зведені баланси – це сукупність одно продуктивних балансів об’єднаних по одній із ознак(галузей, призначення, взаємозамінність ресурсів).

На основі зведених балансів укладаються договори з постачальниками ресурсів, визначається потреба в фінансових ресурсах для поповнення запасів сировини і матеріалів, визначається норматив оборотних коштів.

Тема 7. Планування персоналу й оплати праці

Планування персоналу.

Планування персоналу є складовою загального планування діяльності і розвитку підприємства спрямованою на забезпечення пропорційного і динамічного розвитку персоналу.

Планування персоналу охоплює:

1. Прогнозування перспективних потреб підприємства в персоналі.

2. Вивчення ринку праці.

3. Аналіз етапу робочих місць підприємства.

4. Розроблення програми та заходів щодо розвитку персоналу.

План персоналу та оплати праці розробляють на основі плану виробництва та реалізації продукції.

План персоналу складається з трьох розділів:

1. План продуктивності праці.

2. План чисельності персоналу.

3. План оплати праці.

Порядок розроблення плану персоналу та оплати праці:

1. Аналіз стратегічних цілей та завдань підприємства на плановий період.

2. Аналіз планових показників персоналу та оплати праці.

3. Розрахунок планових показників продуктивності праці.

4. Обчислення планового бюджету робочого часу одного працівника.

5. Визначення потреби в персоналі.

6. Планування підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації персоналу.

7. Обчислення фонду оплати праці.

8. Визначення середньої заробітної плати.

Кадрове планування сприяє підтримуванню конкурентоспроможності підприємства, його подальшого розвитку та оптимального використання трудових ресурсів.

Метою планування чисельності допоміжних робітників є встановлення найраціональніших співвідношень між основними і допоміжними робітниками, розроблення заходів щодо зниження чисельності допоміжних робітників.

2. Планування продуктивності праці.

Потреба в персоналі визначається обсягом робіт і рівнем продуктивності праці.

Планування ПП дає можливість встановити рівень, темпи і фактори її зростання, а також співвідношення збільшення ПП і заробітної плати.

У плануванні ПП використовують абсолютні показники, які характеризують рівень ПП, і відносні показники, які характеризують динаміку її зростання.

Розраховуючи рівень ПП використовують прямий і обернений методи.

Прямий метод показує кількість продукції, яка виробляється за одиницю часу одним працівником.

ПП=ВПнат/Чпвп, од/особу ПП=ВПнат/Теф, од/год

У внутрішньовиробничому плануванні для вимірювання ПП використовують обернений метод.

Тм=1/ПП

Темпи росту ПП визначають відношенням приросту ПП до базового значення.

ΔПП= (ППпл-ППбаз)/ППбаз*100%

У практиці господарювання необхідно визначити зміну рівня ПП під впливом різних факторів:

1. Підвищення тех. рівня вир-ва.

2. Структурні зрушення та зміна обсягів вир-ва.

3. Вдосконалення організації вир-ва праці та управління.

4. Галузеві особливості.

3. Планування фонду оплати праці.

Ефективність функціонування та соц. розвиток під-в забезпечується формуванням індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, основною формою реалізації яких є оплата праці.

Дієвість оплати праці забезпечується:

1. Встановленнями норм оплати праці на рівні, який забезпечує відтворення робочої сили відповідної кваліфікації, спонукає кожного працівника до ефективної роботи.

2. Диференціацією рівня заробітної плати за кваліфікацією, важливістю та складністю трудових завдань.

3. Однаковою оплатою за однакову роботу.

Для оцінювання розміру заробітної плати застосовують показник фонду оплати праці, який складається з фонду основної зарплати, фонду додаткової зарплати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Планування праці охоплює розрахунки фондів оплати та середньої заробітної плати всіх працівників і за категоріями персоналу.

Вихідними даними для визначення планового фонду оплати праці є:

1. Стратегічні цілі щодо підвищення матеріального добробуту працівників.

2. Матеріали аналізу фонду оплати праці.

3. Виробнича програма та її трудомісткість.

4. Склад і рівень кваліфікації працівників.

5. Тарифна система.

6. Штатний розклад.

7. Законодавчі акти щодо праці, які регулюють оплати праці.

2. Сучасні методи калькулювання продукції.

Розрахунки витрат на виробництво окремих видів продукції та всієї виготовлюваної продукції називають калькулюванням, або калькуляцією собівартості

У внутрішньо фірмовому плануванні використовують ряд методів калькуляції, або розрахунків собівартості. Застосування того чи іншого методу залежить від характеру виробів, особливостей організації та технології їх виробництва.

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії та практиці використовують такі методи

- метод загальної калькуляції (нормативний);

- метод позамовної та попроцесної калькуляції,

- метод величини покриття.

Метод загальної калькуляції (нормативний) передбачав розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції Цей метод залишається основним методом калькулювання продукції в наш час на підприємствах України Його затверджено Наказом Державного комітету промислової політики України „Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості" № 47 від 2 лютого 2001 р

У сучасному виробництві планова калькуляція собівартості одиниці продукції містить такі типові статті витрат г сировина й матеріали;

г купівельні напівфабрикати й комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій; г паливо й енергія на технологічні цілі; г зворотні відходи (вираховують); г основна заробітна плата: г додаткова заробітна плата, г відрахування на соціальне страхування, г витрати на утримання та експлуатацію устаткування, ^ загальновиробничі витрати, V втрати від браку, > інші виробничі витрати; г супутня продукція (вираховують)

Планова (нормативна) калькуляція - це розрахунок планової собівартості одиниці продукції, який здійснюють за статтями витрат. Планову (нормативну) калькуляцію складають на рік.

Складаючи планову (нормативну) калькуляцію, визначають величину прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в плановому періоді.

Метод позамовної калькуляції застосовують тоді, коли об'єктом калькулювання й обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення

Метод попроцесної калькуляції передбачає групування витрат за виробничими процесами або підрозділами за основними статтями витрат, які охоплюють вартість матеріальних і трудових ресурсів та загальновиробничих витрат За застосування цього методу здійснюють калькулювання за статтями витрат в розрізі видів або груп продукції за процесами

Па думку економістів західних держав, у практиці калькулювання собівартості продукції перевагу варто віддати методу величини покриття Суть його полягає в тому, що калькуляції, за окремими видами продукції, складають тільки за мінними витратами Постійні витрати вважають витратами поточного періоду, їх не відносять на собівартість, не розподіляють між виробами (об'єктами калькулювання), а прямо відносять на результати господарської діяльності. Визначення собівартості готової продукції здійснюють тільки за змінними витратами

За цього методу калькулювання формується новий показник результатів діяльності маржа за змінною собівартістю, яка визначається як різниця між

вартістю реалізованої продукції та змінними витратами (маржинальний прибуток і є величиною покриття, він складається з постійних витрат і прибутку).

Коли постійні витрати менші, ніж маржинальний прибуток, то вироби будуть прибутковими, в іншому разі - збитковими.

Недоліком калькулювання методом величини покриття е те, що розрахувати прибуток чи стан „беззбитковості" за виробами можна за умов, коли випускається один виріб. За більшої кількості найменувань виробів прибуток за кожним виробом з використанням цього методу визначити не можна.

ТЕМА 8. Планування витрат

1. Мета та завдання розробки плану собівартості продукції

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі витрати на споживані під час виготовлення продукції засоби виробництва, оплату праці робітників, послуги інших підприємств, витрати на реалізації продукції, а також витрати на управління й обслуговування виробництва.

Мстою планування собівартості е економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всігї промислової продукції підприємства, які відповідає вимогам щодо якості.

Розрахунки)чанової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін,

Витрати підприємства є одним із результативних показників господарської діяльності

Метою розробки плану витрат підприємства < визначення планових економічно обгрунтованих витрат щодо:

- валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяльності з виробленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів), г здійснення загальногосподарського управління підприємством;

- виконання господарських операцій по збуту продукції. г сплати податкових платежів;

- здійснення капітальних інвестицій;

- виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності

У процесі планування здійснюється

- розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об'єктів і підприємства в цілому;

- обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

- визначення загального розміру обсягу витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства.

Вихідними данина для планування витрат с

- планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт у натуральному та вартісному виразах,

- обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів господарської діяльності;

- норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності

та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному виразі.

a. ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяльності;

b. облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності;

c. норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві;

d. економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;

e. плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.

План собівартості продукції розробляють у такій послідовності:

- складають кошторис витрат і калькулюють собівартість продукції та послуг цехів виробничої інфраструктури;

6. складають кошториси: витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; відшкодування зносу спеціального інструменту та пристроїв спеціального призначення; загальновиробничих витрат за цехами основного виробництва з подальшим узагальненням їх по підприємству; адміністративних витрат; витрат на збут продукції, інших операційних витрат,

7. калькулюють собівартість одиниці продукції за видами;

г розраховують собівартість усієї товарної продукції та продукції, що реалізується,

8. складають зведений кошторис витрат на виробництво

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

У сучасних умовах до початку розроблення плану собівартості потрібно провести такі роботи:

- Аналіз структури витрат основного та допоміжного виробництва підприємства з метою визначення складу й переліку статей калькулювання.

- Затвердження переліку та складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

- Прийняття рішення про базу розподілу постійних загальновиробничих витрат за нормальної потужності.

- Затвердження переліку та складу змінних і постійних загальновиробничих витрат.

3. Планування прибутку під-ва.

Узагальнюючими фін. показниками діяльності під-ва є валовий і чистий прибуток.

Плануючи прибуток враховують внутрішні та зовнішні умови діяльності під-ва, тобто зміни мікро- та макроекономічних чинників.

Розрізняють пасивну та активну стадії складання плану прибутку.

Розроблення плану прибутку з урахуванням коректив, що враховують зміни зовнішніх і внутрішніх умов – це пасивна стадія планування. Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибутковості під-ва з урахуванням зовнішніх і внутрішніх змін.

Існують такі методи планування прибутку:

1. Прямий – прибуток розраховують за окремими видами продукції, що виробляється та реалізується. Застосовується на під-вах масового та великосерійного виробництва.

2. Планування прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції – передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану зміну, що прогнозується в наступному періоді. Застосовується на під-вах серійного та одиничного типу вир-ва.

3. Економічний – дає змогу визначити не лише загальну суму прибутку, а й вплив на неї різних чинників.

Фін. результат, тобто прибуток(збиток) залежить від таких основних умов прибутковості:

- ринкові ціни на продукцію та послуги під-ва, які складаються залежно від попиту та пропозиції

- обсяг виробництва та реалізації продукції

- витрати на виробництво продукції.

3. Класифікація витрат.

Витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень.

За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні Одно- елементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з кількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, скільки витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції „показують", як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші за комплексними статтями (мають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію

- прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До них належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості;

- непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До них належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів.

За ступенем впливу обсягу виробництва па рівень витрат

- змінні - витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. До них належать витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, відрахування на соціальні заходи, а також інші витрати;

- постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До них належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на

9. поточні - це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць;

г довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується звершити раніше, ніж через 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу

(передоплати);

г одноразові витрати - це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю шиє ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

З а доцільністю витрачання витрати поділяються на: г продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва, г непродуктивні - не обов'язкові, шо виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо За відношенням до собівартості продукції

г витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом У виробничій сфері до таких втрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основних засобів гощо), пов'язані з функцією виробництва продукції;

г витрати періоду це витрати, що не входять до виробничої собівартості і розміщуються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

За значимістю в системі управління підприємством:

-регульовані витрати, величина яких встановлюється керівником функціонального підрозділу та їх рівень в значній мірі підлягає впливу менеджера;

г нерегульовані - витрати, які не підлягають впливу на даному рівні управлінського контролю.

Витрати операційної діяльності групуються м такими економічними елементами

'г матеріальні витрати;

г витрати на оплату праці;

г відрахування на соціальні заходи;

<- амортизація.

> інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

Складання кошторису витрат на виробництво.

Кошторис витрат це зведений план всіх витрат підприємства на певний період виробничо-фінансової діяльності Він визначає загальну суму витрат виробництва за всіма видами ресурсів, стадіями виробничої діяльності, рівнями управління підприємством та іншими напрямами втрат

До кошторису включаються витрати основного і допоміжного виробництва, пов'язані і виготовленням і продажем продукції (робіт, послуг), а також, на утримання адміністративно-управлінського персоналу, виконання робіт, які не входять до основної діяльності підприємства

В процесі розроблення кошторису витрат на виробництво використовуються три основні методи:

кошторисний метод є найбільш застосовуваним, бо забезпечує тісний взаємозв'язок і приведення до єдиної системи розрахунків комплексного плану. За цим методом всі витрати на виробництво і групуються за економічними елементами;

г зведений метод складання кошторису витрат на виробництво передбачає попереднє розроблення та зведення в єдину систему витрат за цехами основного та обслуговуючого виробництва.

10. калькуляційний метод базується на калькуляціях всіх видів продукції (робіт, послуг), запланованих до випуску, і враховує зміну залишків незавершеного виробництва

До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві промислової продукції.

До зведеного кошторису витрат на виробництво не включаються витрати підрозділів підприємства, що належать до інших галузей народного господарства (будівництво, сільське господарство), а також витрати невиробничих структурних підрозділів (житлово-комунального, побутового господарства тощо).

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою на квартали) складається на основі таких розрахунків:

11. витрати на сировину, матеріали, технологічне палива й енергію в основному виробництві;

г основної та додаткової заробітної, плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальне страхування,

г кошторисів витрат цехів основного виробництва;

12. кошторисів витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції,

г кошторисів загальновиробничих, адміністративних та збутових витрат;

13. кошторису інших операційних витрат

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси. Розрахунки зведеного кошторису витрат на виробництво здійснюють у формі таблиці.

Загальна сума витрат у зведеному кошторисі охоплює, крім витрат на товарну продукцію, також витрати, пов'язані з приростом залишків незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів.