Моделі міжнародних систем Р.Розенкранца

Головним критерієм при визначенні типу "міжнародної системи" для Роузкранца служить чисельність "силових центрів", під якими він розуміє або число великих держав, або число блоків, що суперничають, або союзів у даній регіональній або глобальній системі держав. Таким чином, у Роузкранца з'являються "однополярні", "біполярні" й "багатополярні" системи.

У концепції міжнародних систем Роузкранца передбачене дослідження окремих історичних періодів. Системи Роузкранца в більшій мірі, чим у Каплана або Модельского, виводяться з історичного матеріалу й мають у якомусь ступені конкретно-історичний характер. Роузкранц прагне узагальнити події минулого, на основі яких він виділяє дев'ять нібито історично існуючих систем міжнародних відносин з 1740 по 1960 р.(9 систем)

Ці системи, за словами Роузкранца, відрізняються друг від друга "істотними змінами" у дипломатичних цілях і засобах. Роузкранц зводить, однак, ці дев'ять систем до двох узагальнюючих моделей.

Перша з них стабільна ("вісімнадцяте століття", "європейський концерт", "урізаний концерт", "бісмарківьский концерт" й "післявоєнний період"). У системах цієї моделі обсяг "збурювання" був мінімальним. Роль "регулятора" виконували "європейський концерт", "неформальна згода" й інші фактори, здатні впоратися із джерелом "збурювання".

Модель нестабільності Роузкранца охоплює системи "революційна імперія", "зруйнований концерт", "імперіалістичний націоналізм", "тотальний мілітаризм". У цій моделі співвідношення між " фактором, що обурює" систему, і "регулятором" інше. "Регулятор" не може впоратися з дією фактору, що обурює, оскільки володіє для цього мінімальними засобами.

Моделі міжнародних систем С.Хоффмана

Хоффман ділить всі міжнародні системи на дві більші категорії: "помірні" й "революційні". Ідеальним типом помірної системи Хоффман уважає систему "балансу сил". У цій системі головні учасники поводяться так, щоб "приборкати амбіції й можливості один одного, зберегти приблизну рівновагу сил між ними й скоротити рівень насильства". Серед основних умов функціонування системи Хоффман виділяє дві: мультиполярність (наявності в системі більш ніж двох більших держав) і "кодекс міжнародної законності". Цей "кодекс" являє собою, як мінімум, погоджені правила суперництва, що ґрунтуються на деякій схожості режимів учасників.

Всі типи "революційних систем", як намагається переконати Хоффман, характеризуються "широким масштабом національних цілей, тиранією міжнародної політики над внутрішньої, використанням непомірних засобів, відсутністю нейтральності в режимах, твердістю союзів і перебільшенням і руйнуванням міжнародної ієрархії".

Одним з типів "революційних систем" Хоффман уважає "біполярну систему". У ній кожна із двох основних держав, з Хоффман, прагне здійснити свої широкі "амбіційні цілі" всіма наявними в її розпорядженні засобами. На перший погляд, воля вибору здається набагато більшої, ніж у системі "балансу сил". У дійсності ж, відзначає Хоффман, кожним суперник має малу можливість вибору, проводячи політикові ворожнечі стосовно іншого.

Крім того, на думку Хоффмана, в "біполярній системі" загальний стан суперництва веде до постійної боротьби за союзників, що руйнує ієрархію, роблячи кожну із двох держав залежної від підтримки (або якщо не від підтримки, принаймні від нейтральності) третіх сторін.