1. Теорія виробництва. Поняття і параметри виробничої функції.
Другим після споживача найважливішим суб’єктом мікроекономіки є виробник. Саме він визначає економічну ситуацію на макрорівні, оскільки він забезпечує пропозицію – постачає на ринок товари і послуги.
Під виробництвом розуміється діяльність по використанню факторів виробництва з метою досягнення найкращого результату. Економічна діяльність фірми може бути описана виробничою функцією.
Виробнича функція показує залежність максимального обсягу створеного продукту та витрат виробництва, пов’язаних з купівлею факторів виробництва.
Виробнича функція може бути описана рівнянням:
Q(TP) = f (K,L,M …) (1), де
Q(TP)– максимальний обсяг продукту, який можливо виробити за даної технології та певного обсягу використання факторів виробництва; ТР – сукупний продукт; К – витрати капіталу; L – витрати праці; М – витрати сировини, матеріалів.
Основною метою діяльності підприємства є максимальний прибуток. Способом її досягнення є ефективність виробництва. Розрізняють технологічну і економічну ефективність.
Виробництво є технологічно ефективним, якщо не існує іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів при умові не збільшення інших видів ресурсів. Тобто обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.
Оскільки ресурси платні, підприємство, крім визначення найкращої технології, зосереджується на пошуку економічно ефективного варіанту виробництва з мінімальними витрат. Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат, що використовується в процесі виробництва.
Результат фірми залежить від обраної технології. Технологія – це сукупність методів, практичних навичок та знань, які використовуються в процесі виробництва.
Якщо технологія незмінна, то виробнича функція підприємства має такі властивості:
1. існує межа для збільшення обсягів виробництва за рахунок зміни одного з факторів виробництва при незмінності інших;
2. існує необхідність певного взаємного доповнення факторів виробництва;
3. існує можливість заміни одного фактору виробництва іншим, однак така заміна має свою межу;
4. зміни у використанні і комбінуванні факторів виробництва більш еластичні в довгостроковому періоді ніж у короткостроковому.
Розрізняють виробничу функцію з одним та із двома змінними факторами виробництва. Виробнича функція з одним змінним фактором дозволяє визначити поведінку виробника стосовно зміни використання фактору виробництва в короткостроковому періоді, яка обумовлена дією закону спадної граничної продуктивності факторів виробництва.
Короткостроковий період – це період, протягом якого кількість залучення деяких факторів виробництва не може бути змінена. Передусім це капітал (виробничі потужності). Отже, у короткостроковому періоді фактори виробництва поділяються на постійні та змінні.
Довгостроковий період – це період, достатній для зміни всіх використовуваних факторів виробництва, тому у довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними.
Виробнича функція з двома змінними факторами, як правило – праці та капіталу, називається ізоквантою.
2. Закон спадної продуктивності факторів виробництва.
Динаміка сукупного, середнього і граничного продуктів виробництва.
Для збільшення обсягів виробництва фірма в змозі нарощувати обсяги використання одного з ресурсів. Виробнича функція з одним змінним фактором виробництва показує залежність між обсягом виробництва та обсягом використаних ресурсів за умови, що один із факторів виробництва є змінним при незмінності інших.
Існує критична межа у нарощенні одного із факторів виробництва, по досягненню якої, продуктивність змінного ресурсу буде мати спадний характер. Ця залежність називається законом спадної продуктивності факторів виробництва (закон спадної віддачі ресурсів).
Закон спадної граничної продуктивності (law of diminishing returns) – збільшення використання одного змінного ресурсу за незмінної кількості всіх інших ресурсів веде то того, що після досягнення певного критичного обсягу залучення цього ресурсу у виробництво неодмінно спостерігається скорочення граничного, середнього, а у подальшому і сукупного продукту цього ресурсу.
Умови дії закону:
1. закон діє в короткостроковому періоді;
2. при незмінності технологій;
3. при однорідності кожної одиниці змінного фактору виробництва;
4. в умовах незмінності хоча б одного з ресурсів.
Дію означеного закону можна проілюструвати за допомогою показників сукупного, середнього та граничного продуктів.
Сукупний продукт (Q(TP)) – це обсяг виробництва, що залежить від змінного ресурсу; це загальна кількість виробленого продукту, яка збільшується зі збільшенням використання змінного фактора: ТР = f (n) (2)
, де n – обсяг змінного ресурсу.
Середній продукт (АТР або AP), або продуктивність ресурсу являє собою обсяг виробництва, що припадає на одиницю ресурсу; це відношення сукупного продукту до кількості використаного у виробництві змінного фактора. Середній продукт обчислюється за формулою: 
(3)
,де TP – сукупний продукт або обсяг виробленого продукту (Q) за даного обсягу використання факторів виробництва, n – обсяг змінного фактору виробництва.
Граничний продукт (МР), або гранична продуктивність являє собою приріст сукупного продукту на додаткову одиницю ресурсу. Граничний продукт обчислюється за формулами:
(4)
Динаміка цих показників ілюструє поведінку товаровиробника в короткостроковому періоді щодо нарощення змінного ресурсу:
Розглянемо чотири стадії в процесі нарощування змінного ресурсу та охарактеризуємо поведінку товаровиробника на цих стадіях:
I (від 0 до МР max (т. С)) – сукупний продукт зростає швидкими темпами, середній продукт теж зростає, граничний продукт зростає і в кінці даної фази набуває максимального значення. Ця фаза є сприятливою для товаровиробника з боку нарощення змінного ресурсу.
II (від МР max до МР=0, АР max (т. В)) – сукупний продукт на цій фазі зростає, однак спадними темпами, бо зменшується граничний продукт; середній продукт зростає і набуває свого максимального значення і є більшим за граничний продукт, який зменшується. Ця фаза вважається оптимальною щодо обраної технології, хоча сукупний продукт і не є максимальним.
Оптимальний обсяг залучення змінного фактору виробництва вважається в точці, коли: МР = АРmax (5)
,де МР- граничний продукт; AP - середній продукт
Саме за такого обсягу змінного фактору технологія виробництва вважається оптимальною.
III (від МР=0, АР max до ТР max, МР=0) – на цій фазі сукупний продукт зростає повільно і набуває свого максимального значення, середній продукт максимальний саме при значенні нульового граничного продукту. Поведінка товаровиробника полягає у підтримці виробництва на даному рівні, а подальше нарощення змінного ресурсу є неефективним.
IV (від ТР max (т. А), МР=0 до ∞) – сукупний та середній продукти зменшуються, граничний продукт зменшується і має від’ємне значення. Поведінка товаровиробника полягає у зупинці нарощування змінного ресурсу через застарілу технологію.
Отже, сукупність розглянутих фаз ілюструє графічну інтерпретацію виробничої функції з одним змінним фактором в короткостроковому періоді, яка обумовлена дією закону спадної продуктивності факторів виробництва.
Отже, Закон спадної граничної продуктивності зумовлює взаємозалежність динаміки сукупного (ТР), середнього (АР) та граничного (МР) продуктів змінного фактора виробництва у короткостроковому періоді, а саме:
1. середній продукт у точці свого максимуму дорівнює граничному продукту змінного фактора(МР = АРmax);
2. коли граничний продукт стає меншим за середній, продуктивність змінного ресурсу починає поступово скорочуватися, а темп зростання сукупного продукту – зменшуватися;
3. сукупний продукт досягає максимального значення, коли граничний продукт дорівнює нулю. При від’ємних значеннях граничного продукту сукупний продукт зменшується.
3. Поняття ізокванти та її властивості. Гранична норма технологічного заміщення факторів виробництва.
Якщо припустити, що обсяг виробництва залежить тільки від комбінації двох ресурсів – праці (L) та капіталу (К), виробнича функція набуває вигляду: Q= f (L, K) (6)
Така виробнича функція називається виробничою функцією з двома змінними факторами виробництва.
Ізокванта є граничним відображенням такої виробничої функції і показує наявність багатьох варіантів використання ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.
Всі можливі комбінації двох ресурсів – праці та капіталу, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску знаходяться на одній кривій – ізокванті (рис. 7.2.,а).
Властивості ізокванти:
1) Спадний характер, який означає, що вздовж даної ізокванти скорочення годин праці обов’язково обумовлює збільшення годин роботи машин (обсягу капіталу), щоб не допустити зменшення обсягу виробництва;
2)Ізокванти мають вигляд увігнутих до початку координат кривих, які не перетинаються (якщо перетинаються – не раціональне виробництво, тому воно неможливе);
3) Ізокванти, які розташовані далі від початку координат відповідають більшому обсягу випуску продукції.
Сукупність ізоквант, кожна з яких показує максимальний випуск продукції, який досягається при використанні певних комбінацій ресурсів, називається картою ізоквант (рис. 7.2.,б).
4) Кут нахилу ізокванти або кутовий коефіцієнт показує, на яку величину може бути скорочено використання капіталу за рахунок введення у виробництво однієї додаткової одиниці праці при фіксованому обсязі продукції.
Від’ємний нахил ізокванти показує, що скорочення кількості фактору праці при незмінності обсягів виробництва, вимагає збільшення застосування капіталу.
Абсолютне значення коефіцієнту виражається показником граничної норми технологічного заміщення (MRTSLK).
Гранична норма технологічного заміщення (MRTSLK) показує, на яку величину можна скоротити використання капіталу за рахунок використання додаткової одиниці праці при фіксованому обсязі виробництва. Гранична норма технологічного заміщення капіталу (K) працею (L) визначається за формулою:
(7)
де ΔК та ΔL – прирости відповідно обсягів капіталу та праці.
Властивості граничної норми технологічного заміщення (MRTSLK):
- гранична норма технологічного заміщення (MRTS) зменшується по мірі руху згори донизу по кривій ізокванті;
- гранична норма технологічного заміщення (MRTS) залежить від граничних продуктів праці та капіталу;
- зменшення граничної норми технологічного заміщення (MRTS) свідчить про те, що ефективність використання будь-якого ресурсу обмежена. При заміщенні капіталу працею віддача праці зменшується, а віддача капіталу збільшується і навпаки:
(8)
, де MPL, MPK – граничні продукти відповідно праці та капіталу.
Ізокванта може бути записана у вигляді функції Кобба – Дугласа, як найпоширенішої функції виробництва. Остання має такий вигляд:
QK,L = А Кα ·Lβ (9) ,де
К і L – відповідно обсяги залучення у виробництво капіталу і праці;
А – коефіцієнт пропорційності, масштабний коефіцієнт;
α і β – постійні величини, коефіцієнти еластичності випуску відповідно за капіталом і працею. Ці коефіцієнти еластичності показують у десятковому вимірі відсоток зміни випуску за умови зміни збільшення обсягу використання відповідного фактора на один відсоток.
