Правова класифікація видів природокористування ґрунтується на суттєво важливих ознаках, які виявляють головний їх зміст. Для кожного природокористування основною такою ознакою є вид природного об'єкта, який знаходиться у користуванні власника або орендаря. Вид природного об'єкта як складової частини державного фонду природних ресурсів визначає найбільш важливі особливості і відповідного природокористування. При цьому різновид природних об'єктів має подвійне значення: по-перше, розмежовує природокористування за їх природними властивостями, ступенем правового регулювання (на загальнодоступне і регламентоване) і, по-друге, визначає специфічний порядок виникнення, зміни і припинення кожного виду природокористування, прав та обов'язків його суб'єктів. Тому виникає необхідність диференціації природокористування в першу чергу на такі види: землекористування, водокористування, лісокористування, користування рослинним (крім лісів) і тваринним світом, атмосферним повітрям тощо. У свою чергу ці види природокористування диференціюються за об'єктом права користування: користування землями сільськогосподарського призначення, користування землями населених пунктів, користування водами (поверхневими і підземними) і т. ін.
Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб'єкта, який наділений певними правомочностями і обов'язками. Таким чином, класифікація видів природокористування здійснюється одночасно за їх об'єктами і суб'єктами. Єдність цих двох факторів відображає основні правові характеристики кожного виду природокористування. Конкретизація основної мети природокористування стосовно різних його суб'єктів приводить до подальшої класифікації видів природокористування на підвиди. Відповідно до об'єкта і суб'єкта природокористування можна розмежувати на право організацій, підприємств, установ і право користування природними об'єктами громадян.
Диференціація права природокористування указаних суб'єктів за складовими частинами (фондами) природних ресурсів, тобто за об'єк, дає можливість розмежувати, наприклад, користування землями сільськогосподарського призначення між колективними сільськогосподарськими підприємствами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами, державними, а також спільними підприємствами, міжнародними об'єднаннями і організаціями з участю українських, іноземних юридичних осіб, підприємствами, які повністю належать іноземним інвесторам, з одного боку, а з другого — користування цими землями громадян для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, городництва тощо (ст. 7 Земельного кодексу).
Цю диференціацію природокористування за суб'єктами можна продовжити залежно від інших критеріїв: первинності і вторинності, загального, спільного і відокремленого користування природними об'єктами. Загальне природокористування характеризується тим, що може здійснюватися без спеціального дозволу у кожному окремому випадку з боку компетентних державних органів і підприємств, установ, організацій, за якими природні об'єкти закріплені в користування. Це право виникає із законів або інших нормативних актів, що регулюють природокористування. При цьому законодавством України гарантується право загального використання природних об'єктів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних і тощо) безкоштовно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством.
Спеціальне природокористування здійснюється з дозволу компетентних державних органів або колективних чи приватних власників природних об'єктів, коли вони надаються у відокремлене користування'.
Суб'єктом первинного або вторинного природокористування є особа, правомочність якої по використанню природного об'єкта похідна від права власності.
Вторинний природокористувач має ряд прав і несе відповідні обов'язки по відношенню до первинного. Вторинне природокористування виникає шляхом укладання договору первинного з вторинним природокористувачем, а також згідно з рішенням відповідних державних органів, але за згодою первинного природокористувача.
Природокористування може бути тимчасовим, відособленим, спільним і загальним. Але закон неоднозначно визначає поняття різних видів природокористування. Загальним природокористування є таке, коли користування природним об'єктом заальноодоступним для осіб коло яких не обмежене, і вони не пов'язані взаємними правами і обов'язками. Для виникнення права користування тут не вимагається спеціального дозволу. Але саме це право досить визначене, бо відомі межі і дозволені засоби можливого здійснення такого права. Об'єкти цього природокористування не закріплюються за конкретними природокористувачами за винятком випадків тимчасового користування, а перебувають в управлінні відповідних органів, підприємств і організацій, які нарівні з іншими суб'єктами користуються ними.
Спільне природокористування характерне тим, що коло спільних користувачів чітко визначене законом, а самі вони по відношенню один до одного мають певні права і обов'язки (статті 42, 60 Земельного кодексу). При цьому суб'єкти спільного природокористування досить автономні в тому значенні, що права і обов'язки одного не є джерелом прав і обов'язків другого. Користування природним об'єктом здійснюється цими суб'єктами без визначення (надання) кожному відповідної частини цього об'єкта. Цим і відрізняється спільне природокористування від вторинного.
Важливою умовою користування об'єктами природи є строки користування ними, що поділяються на постійні і тимчасові (тобто на певний строк). Постійним визнається природокористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування може бути короткостроковим (до трьох років) і довгостроковим — від трьох до двадцяти п'яти років, а при орендному землекористуванні — до 50 років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового природокористування. Конкретні строки тимчасового користування землями, водами, надрами, лісами, тваринним світом тощо визначаються відповідними кодексами і законами про природні ресурси.
Наведена класифікація видів права природокористування не є вичерпною, можна говорити про поступове формування і такого виду, як право користування атмосферним повітрям, право духовного природокористування (для задоволення естетичних потреб у спілкуванні людини з природою).
Відомі також громадські і індивідуальні види природокористування, промислове і сільськогосподарське природокористування. В умовах ринкових відносин з'являється і комерційний вид природокористування'. Однак в основу цього покладена не диференціація відповідних видів (підвидів) природокористування за умовами, які визначають його головний правовий зміст, а групування видів природокористування за загальними ознаками позитивного або негативного характеру, виділеними з науковою або практичною метою.
