основні форми суспільної організації виробництва

дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.

Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу.

 

Географічний детермінізм – світоглядна концепція, що пояснює соціально-економічний розвиток народів і країн світу географічним фактором – географічним положенням, рельєфом, кліматом, водними, ґрунтово-рослинними й мінеральними ресурсами.

 

 

економічний район — “це географічне суцільна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв’язки та нерозривно пов’язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці”. Е. Алаєв визначає економічний район як територіальне суцільну частину народного господарства країни, що має такі ознаки: спеціалізацію, комплексність, керованість. Об’єктивною основою економічного району є територіально-виробничий комплекс

 

 

Легка промисловість тісно пов ' язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю.

 

 

На Україні ряд підприємств автомобілебудування збудовано у Львові та Одесі. З 1961 року завод легкових мікролітражних автомобілів у Запоріжжі (ЗАЗ) випускає легкові, а завод КрАЗ у Кременчуку з 1959 року вантажні автомобілі. Львівський автобусний завод, який почав давати продукцію (ЛАЗ-695) з 1954 року; завод «Метал» (Львів) — автопричепи, Одеський автоскладальний — самоскиди і автомобільні причепи. У 1958 році автомобільна промисловість СРСР випустила понад 0,5 млн. автомобілів. Головна увага приділялась виробництву вантажних машин різної вантажопідйомності.

 

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів — алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

 

Райони текстильної промисловості в Україні

Найвищі середньорічні настриги вовни від однієї вівці в сільськогосподарських підприємствах були в господарствах Харківської області - 4 кг, Донецької - 3,4, Кіровоградської і Харківської - 3, АР Крим - 3,1; у господарствах населення: Херсонської - 4,8, Харківської - 3,8 кг.
Лляні волокна отримують з лубу однолітньої рослини льону. 90% льону вирощують на Поліссі, а саме: у Житомирській, Київській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Чернігівській, Волинській, Чернівецькій областях. В 1999 році, за даними Держкомстату, обсяги врожаю льону становили 5,5 тис. тонн, що майже на 40% менше порівняно з 1998 роком (9 тис. тонн). 2000 року з полів України було зібрано майже 15 тис. тонн льону на волокно з майже 27 тис. га земельної площі. В останні роки врожайність льону зросла на в Поліссі.

 

Нафтопереробна промисловість в україні з власною сировиною

Нині перше місце за видобутком нафти посідає Лівобережна частина України, де працюють нафтогазові управління в Чернігівській області на базі Гнідинцівського та Прилуцького родовища, у Сумській – на основі Охтирського і Качанівського, у Полтавській – на базі Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківського родовищ. Тут видобувають більшість нафти України. На другому місці Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працють нафтогазовидобувні управління – Бориславнафтогаз і Долинонафтогаз. Поки що масштаби видобутку нафти тут невеликі через вичерпність запасів і недостатній рівень пошукових робіт

 

Найпотужніші ДРЕС

Радіус дії ТЕЦ становить до 35 км.
ДРЕС, як правило, мають значну потужність і розміщуються у районах видобутку палива, поблизу річок, що дають воду для охолодження. Це економічно вигідно, оскільки перевозити паливо у декілька разів дорожче, ніж передавати електроенергію. Великі теплові електростанції побудовані на Донбасі — Луганська, Слов'янська, Старобешівська, Вуглегірська (найпотужніша — близько 4 млн. кВт); у Придніпров'ї — Придніпровська, Криворізька, Запорізька; у західних областях — Добротвірська, Бурштинська, а також поблизу Харкова (Зміївська), Києва (Трипільська), Вінниці (Ладижинська).
Поблизу великих міст, промислових підприємств будують ТЕЦ, які забезпечують електроенергію та тепло. Найбільші з них побудовані у Києві, Одесі, Харкові.
Проблеми теплових електростанцій пов'язані з тим, що вони є великими забруднювачами атмосфери. При спалюванні низькосортного вугілля з домішками сірки, утворюється сірчистий газ, який, сполучаючись з водяною парою в повітрі, спричиняє кислотні дощі. Вугілля, до того ж, не повністю згоряє. Це зумовлено використанням застарілих технологій спалювання палива. Економічно невигідним і таким, що негативно позначається на довкіллі, є спалювання мазуту. Тому важливим для ТЕС є їх модернізація, налагодження очистки викидів у атмосферу, а також використання у господарстві золи і шлаку, які нагромаджуються на цих ТЕС.