Розміщення підприємств машинобудування перебуває у прямій залежності від техніко — економічної специфіки виробництва, передовсім таких його особливостей, як конструкційна складність продукції та широкий розвиток спеціалізації й кооперування.
Для важкого машинобудування характерні підприємства повного виробничого циклу з випуском продукції невеликими серіями і навіть індивідуального призначення. Залежно від тих чи тих причин вони орієнтовані не тільки на металургійні бази, а й на райони споживання.
Локомотивобудування тяжіє до джерел сировини. Близькість до металургійних баз впливає й на розміщення вагонобудування, але для його розвитку важливу роль відіграє також наявність джерел деревної сировини чи можливість її імпорту.
Суднобудування поділяється на морське й річкове, тяжіє до морів і внутрішніх шляхів. Серед галузей машинобудування воно характеризується найтривалішим циклом виробництва. Інші особливості: будівельно-монтажний характер технологічних операцій, різноманітність типів суден і наявність суміжників із їх виробництва.
Авіаційна промисловість орієнтується на райони високої технічної культури, які володіють необхідним науково-виробничим потенціалом і кваліфікованими кадрами.
Сільськогосподарське машинобудування тяжіє до районів споживання готової продукції, спеціалізація підприємств відповідає профілю сільського господарства. Так, у районах вирощування цукрових буряків виробляють бурякозбиральні комбайни, льону — довгунця — льонозбиральні тощо.
Орієнтація на потреби готової продукції характерна і для галузей, які забезпечують промисловість технологічним устаткуванням.
Верстатобудуванню притаманне розміщення підприємств у районах із розвиненим машинобудуванням. Важливу роль в організації виробництва верстатів мають науково-дослідні та дослідно-конструкторські центри.
Тракторобудування орієнтується на райони споживання й сировинні бази (залежно від металомісткості виробництва).
Галузі з виробництва точних машин, механізмів, приладів та інструменту орієнтуються на райони високої технічної культури.
галузі переробки сільськогосподарської продукції що впливають на екологію сировинних зон
Інтенсивність взаємозв'язку і взаємодії харчової промисловості та навколишнього середовища суттєво відрізняється як в галузях, так і на окремих об'єктах навколишнього середовища.
За ступенем інтенсивності взаємозв'язків харчової промисловості з навколишнім середовищем (негативного впливу) серед об'єктів навколишнього середовища чільне місце посідають водні ресурси. Найбільш водомісткими галузями є цукрова, консервна, спиртова, крохмало-патокова, пивоварна. В цих галузях середньорічні нормативні витрати
води на одиницю переробної сировини становлять від 10 до 40 м3. На підприємствах з оборотним водопостачанням води витрачається більше, ніж переробляється сировини:
на 1 т цукрових буряків витрачається 1,8 м3 води,
плодів і овочів — 5—7 м3,
картоплі на крохмаль — 8,7 м3,
кукурудзи на крохмаль — 2,7—12,2 м3,
ячменю на солод — понад 20 м3 [34, с. 69).
Стічні води підприємств, що переробляють рослинну сировину, характеризуються високим ступенем забрудненості. Великі їх об'єми становлять значну небезпеку для навколишнього середовища. Причому самі по собі стічні води харчової промисловості не є токсичними, але, потрапляючи в озера, ставки і ріки, вони швидко виснажують запаси кисню, що викликає загибель мешканців цих водойм. Органічні речовини стічних вод підприємств харчової промисловості швидко піддаються бродінню і гинуть
Стічні води харчової промисловості, що викидаються на поля фільтрації, в яри та відкриті водойми, швидко загнивають, виділяють неприємні запахи. Ці забруднення розповсюджуються в межах повітряного басейну досить нерівномірно, їх концентрація в повітрі в окремих районах може досягати загрозливих для здоров'я населення розмірів. Крім того, найпоширенішими шкідливими речовинами, що надходять в атмосферу з підприємств харчової промисловості, є органічний пил, двоокис вуглецю, бензин та інші вуглеводні, а також викиди від спалювання палива.
Промислова переробка сільськогосподарської сировини, що здійснюється без урахування інтересів охорони природи, призводить до забруднення не лише водних ресурсів і атмосфери, а й грунту, погіршення родючості землі. По-близу цукрових, спиртових та інших підприємств харчової промисловості виникають мертві пустирі, забруднені промисловими відходами.
Крім того, для стічних вод цукрової, консервної, виноробної і крохмало-патокової галузей характерним є досить високий показник вмісту зважених речовин, кількість Яких перебуває в прямій залежності від забруднення сировини, що надходить на переробку. Основу цих забруднень становлять частинки родючого шару грунту. Згідно з нормами, вміст землі в картоплі, що надходить на картоплекрох-мальні заводи, не повинен перевищувати
