Медичн спостереження за осередком інфекційної хв-би.Протиепідем.заходи в осередку

Протиепідемічні заходи. Ця група заходів проводиться при зміні епідемічного стану з благополучного до нестійкого – при загрозі або появі епідемічних ускладнень у вигляді поодиноких чи групових інфекційних захворювань. Комплекс заходів спрямовується на локалізацію та ліквідацію епідемічних осередків. При загрозі поширення інфекції під керівництвом територіальних комісій з надзвичайних ситуацій і техногенної безпеки (КНСТБ) проводиться корекція та узгодження комплексних планів; підготовка служб КНСТБ, підготовка і розгортання установ КНСТБ, імунізація населення за епідемічними показаннями; посилення загальносанітарних і протиепідемічних заходів; провізорна госпіталізація та обстеження осіб, які підпали під ризик інфікування. Перша група протиепідемічних заходів скерована на осіб, які достеменно є джерелами збудників; друга – на групи людей, які підлягли ймовірному ризику інфікування внаслідок спілкування з джерелом збудників інфекції; третя – на блокування механізмів передачі, четверта – на захист сприйнятливого населення.

До першої групи належить своєчасне виявлення хворих осіб та їх госпіталізація (ізоляція), ізоляція і санація заразоносіїв; диспансерний нагляд за реконвалесцентами.

Рання діагностика інфекційних хвороб дозволяє своєчасно почати проведення протиепідемічних заходів, зокрема такого важливого з них, як ізоляції джерела збудників інфекції. Ізоляція може відбуватися у стаціонарі або вдома. При деяких інфекційних хворобах (черевний і висипний тиф, хвороба Бриля, дифтерія, чума, холера, сибірка, сказ, правець та ін.) госпіталізація обов’язкова. При інших інфекційних захворюваннях госпіталізація відбувається за клінічними чи епідемічними показаннями.

Госпіталізація за клінічними показаннями проводиться з урахуванням тяжкості хвороби (тяжкий чи середній ступінь тяжкості), ускладнень, віку пацієнта.

Госпіталізація за епідемічними показаннями здійснюється тоді, коли вдома немає належних умов для ізоляції хворого (квартира без комунальних зручностей, гуртожиток, школа-інтернат, закритий дитячий дошкільний заклад тощо); коли хворий належить до декретованої групи населення.

Вдома дозволяють ізолювати осіб з відносно легким ступенем (кір, краснуха, грип, кашлюк, вітряна віспа, епідемічний паротит, шигельоз, вірусний гепатит); при задовільних комунальних умовах; наявності людей, які можуть доглядати за хворим; відсутності дітей, що не хворіли на дану хворобу; та при достатньо високому рівні санітарної культури населення.

Транспортування хворих до стаціонару здійснюється транспортом, що спеціально для цього призначений (автомобілі міської дезінфекційної станції, дезінфекційних відділів СЕС, у сільській місцевості – районних лікарень). У нічний час перевезення хворих проводиться машинами швидкої допомоги, які спеціально для цього виділені. Після транспортування в машинах проводять заключну дезінфекцію.

При госпіталізації в інфекційну лікарню, хворий у приймальному відділенні проходить санітарну обробку. Після цього вирішують питання щодо його ізоляції в стаціонарі.

Розрізняють такі форми ізоляції хворого в інфекційному стаціонарі:

1. Загальні палати.

2. Боксові палати:

а) відкрита бокс-палата, що розділена перегородками, які не досягають стелі;

б) закритий бокс (палата, що розділена суцільними перегородками).

3. Шлюзовані палати – окремі палати з передбоксником (шлюзом) та санвузлом, які мають вихід в загальний коридор.

4. Бокси системи Мельцера з ізольованим зовнішнім входом (він же і вихід), тамбуром, санпропускником і санвузлом.

Всі наведені вище форми ізоляції особливо потрібні в дитячих лікарнях чи відділеннях, де, у зв’язку з концентрацією хворих на інфекції дихальних шляхів, є висока ймовірність внутрішньолікарняного поширення збудників. У Мельцеровські бокси госпіталізують хворих на карантинні інфекції та при підозрі на них (чума, холера тощо); хворих на інфекції, що трапляються рідко чи при підозрі на них (поліомієліт, дифтерія тощо); хворих з підозрою на інфекції дихальних шляхів або з нез’ясованим епідеміологічним анамнезом; хворих зі змішаною інфекцією, коли одна з них чи обидві передаються повітряно-краплинним шляхом; осіб, які спілкувалися з джерелом збудників, що спричиняють інфекції дихальних шляхів.

Шлюзовані палати передбачають менш сувору ізоляцію, ніж Мельцеровські бокси. У них скеровують хворих з інфекційними хворобами, що виникають рідко, з тяжким ступенем; осіб з нез’ясованим діагнозом, якщо немає підозри на краплинні інфекції.

У боксові палати та палати із закритими боксами госпіталізують хворих на однотипні інфекції дихальних шляхів, у відкриті бокси – хворих із малоконтагіозними інфекціями, у загальні палати – пацієнтів з іншими недугами.

Лікування інфекційних хворих проводиться не тільки з метою відновлення здоров’я людини (терапевтична мета), але й задля звільнення організму від патогенних мікроорганізмів (протиепідемічна мета).

Трупи людей, померлих від інфекційних хвороб, підлягають похованню на загальних підставах. Трупи померлих від особливо небезпечних інфекцій (чума, холера, сибірка тощо), якщо діагноз підтверджений лабораторними методами чи не викликає сумнівів, розтину не підлягають; правила їх поховання встановлюються нормативними документами МОЗ України.

Одужання хворого (тобто стан, коли він вже не є джерелом збудника) підтверджується результатами лабораторного дослідження, яке проводиться з метою перевірки звільнення організму від інфекційного агента. Особливу увагу приділяють перехворілим особам, які належать до декретованих груп населення (працівникам дитячих дошкільних закладів, медичних закладів, харчових підприємств, водогонів та ін.).

Цим особам обов’язково проводять бактеріологічний контроль перед допуском до роботи. Протиепідемічні заходи щодо носіїв включають: виявлення носіїв, їх ізоляцію (в окремих випадках) і санацію, усунення від роботи чи іншої діяльності, де вони становлять епідемічну небезпеку, лабораторне обстеження, диспансерний нагляд.

Виявляють носіїв при плановому обстеженні, чи обстеженні певних контингентів населення за епідемічними показаннями.

Планово на носійство обстежують осіб, які перехворіли на кишкові інфекції, дифтерію, менінгококову інфекцію. Перехворілих на кишкові інфекції обстежують лабораторно перед виписуванням з лікарні та протягом періоду диспансерного спостереження, кратність обстежень регламентується відповідними наказами МОЗ України. Працівників харчової промисловості та тих, хто до них прирівнюється, обстежують при прийомі на роботу. За епідемічними показаннями обстежують населення (здорових людей, які спілкувалися з хворими) в осередках кишкових інфекцій, бактерійних інфекцій дихальних шляхів.

Виявлених носіїв санують у стаціонарі чи в домашніх умовах. Після санації їм проводять лабораторне обстеження для підтвердження припинення виділення збудників.

Якщо після курсу санації у декретованих осіб збудники продовжують виділяться, їх усувають від роботи, що пов’язана з харчовими продуктами, водою або обслуговуванням дітей у дитячих дошкільних закладах, і переводять на іншу роботу. У разі виникнення хронічного носійства після двох курсів санації допуск носіїв в організовані колективи здійснюється комісією у складі начальника медичної частини (завідувача відділення), педіатра, епідеміолога. Під час санації носії перебувають під диспансерним спостереженням згідно з інструкціями щодо певних інфекційних хвороб. У кінці санації цим особам проводять заключне лабораторне обстеження для перевірки результатів санації з метою зняття з диспансерного обліку. Проведення медико-ветеринарних заходів передбачає винищення хворих тварин, які втратили господарську цінність; ізоляцію тварин, які зберегли господарську цінність, знешкодження їх продуктів; винищувальну дератизацію.

Заходи щодо механізму передачі з метою переривання або руйнування його є важливою складовою комплексу загальносанітарних заходів. Пріоритетними напрямками є проведення профілактичної дезінсекції, дезінфекції, стерилізації. Крім того, проводиться робота з підвищення благоустрою населених пунктів; організація санітарно-гігієнічного контролю за водно-каналізаційною мережею, виготовленням, транспортуванням і реалізацією харчових продуктів, асенізаційною службою, лазне-пральним обслуговуванням та особистою гігієною.

Протиепідемічні заходи, які проводяться при ускладненні епідемічної ситуації., вимагають комплексності роботи лікувально-профілактичних установ та епідеміологічних відділів місцевого територіального рівня. Велике значення має робота в осередках інфекційних хвороб. Алгоритм роботи має включати весь комплекс заходів щодо блокування джерел збудника, розриву механізму передачі, захисту сприйнятливої популяції та вкрай важливо – проведення заходів щодо осіб, які спілкувалися з хворими. Заходи, скеровані на активне виявлення хворих і носіїв серед осіб, які спілкувалися із захворілим, проводяться шляхом опитування, дворазової щоденної термометрії, огляду шкіри і слизових оболонок, пальпації печінки, лабораторних досліджень, інструментальних і клінічних обстежень. Залежно від ступеня патогенності збудників в осередку проводиться медичне спостереження, обсервація чи карантин на термін максимального інкубаційного періоду, при особливо небезпечних інфекціях – двох інкубаційних періодів. Особа, в якої з’являються подібні симптоми даної інфекційної хвороби, підлягає негайній провізорній ізоляції у стаціонарі або в домашніх умовах до встановлення діагнозу. Якщо хворого залишають вдома, то створюють максимальні умови для зменшення можливості його контакту зі здоровими.

На осіб, які перебувають під медичним спостереженням, іноді накладають обмеження у вигляді роз’єднання. Цей захід частіше вживають до дітей, які відвідують дитячі заклади, а також до дорослих, що працюють у дитячих закладах, на підприємствах харчової промисловості, громадського харчування. Наприклад, при кору дітей, які не хворіли на цю нозологію, і не були щепленими, не допускають у дитячі заклади протягом 17 діб з моменту госпіталізації пацієнта.

Іноді особи, які спілкувалися з інфекційними хворими, підлягають обсервації – системі ізоляційно-обмежувальних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань. Ізоляційно-обмежувальні заходи передбачають обмеження виїзду, в’їзду та транзитного проїзду через епідемічно неблагополучну територію, заборону вивозу майна без попереднього знезараження, обмеження спілкування осіб, які перебувають в осередку. Людей ізолюють у спеціально пристосовані приміщення, де за ними встановлюють медичне спостереження на час, що дорівнює максимальному інкубаційному періоду при даній нозології. Лікувально профілактичні заходи включають санітарну обробку (часткову або повну), вилучення і знищення запасів продуктів харчування при спалахах кишкових інфекцій, активне виявлення хворих, проведення термінової специфічної та неспецифічної профілактики, суворий контроль за проведенням санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів за місцем проживання, розташування і лікування.

При деяких особливо небезпечних інфекційних хворобах (чума, холера) встановлюють карантин – систему протиепідемічних заходів, спрямованих на повну ізоляцію осередку і ліквідацію інфекційних хвороб у ньому. Карантин включає організацію та проведення режимних і протиепідемічних заходів. Режимні заходи передбачають озброєну охорону території; повну ізоляцію осіб, які підлягли ризику інфікування, і розташування їх невеликими групами; заборону виїзду, в’їзду та транзитного проїзду через епідемічно неблагополучну територію; заборону вивозу майна без попереднього знезараження; організацію патрулювання території підрозділами спеціального призначення для контролю за дотриманням карантину; організацію перевалочних пунктів; дотримання режиму розташування і харчування осіб.

На території, де накладено карантин, проводять наступні протиепідемічні заходи: продовження лікувально-профілактичних заходів, розпочатих у режимі обсервації; специфічну імунопрофілактику; встановлення суворого протиепідемічного режиму на етапах медичної евакуації; посилення локальної медичної служби фахівцями-консультантами; створення ізоляційно-карантинних пунктів для ізоляції осіб, які спілкувалися з хворими; проведення комплексу протиепідемічних заходів щодо розриву механізму передачі (дезінфекція, дезінсекція). Важливою частиною в осередку є проведення бесід, що мають на меті підвищення санітарної грамотності населення, ознайомлення із засобами індивідуальної профілактики, пояснення природи даної інфекційної хвороби тощо.

Протиепідемічні заходи при зооантропонозних інфекціях серед сільськогосподарських тварин поділяють на дві групи: заходи щодо джерел збудників інфекції та контактних з ними тварин і заходи щодо недопущення поширення збудників і знезараження об’єктів довкілля. У першому випадку вдаються до:

· ізоляції або знищення хворих тварин;

· заборони перегонів хворої худоби;

· ізоляції позитивних за лабораторними обстеженнями тварин у спеціальні господарства;

· ізольованого вирощування молодняку з його вакцинацією, накладання карантину на господарство;

· імунізації худоби.

Заходи щодо недопущення поширення збудників і знезараження об’єктів довкілля включають:

· облік випадків абортованих тварин;

· заборону перегрупування худоби всередині господарства;

· роздільний водопій і випас хворих і позитивно реагуючих тварин;

· знищення плодів і загиблих тварин;

· забій хворої позитивно реагуючої худоби на спеціальних майданчиках;

· знешкодження кормів і перегною;

· заключну дезінфекцію після окотів.